Взагалі, згідно з пунктом 1 статті 1029 Цивільного кодексу України за договором управління майном одна сторона передає другій стороні на певний строк майно в управління, а друга сторона зобов'язується за плату здійснювати від свого імені управління цим майном в інтересах засновника або зазначеного їм особи (вигодонабувача). При цьому засновником може бути тільки власник (пункт 1 статті 1032 Цивільного кодексу України), керуючим - тільки суб'єкт підприємницької діяльності (пункт 1 статті 1033 Цивільного кодексу України). Вигодонабувачем може бути як сам засновник, так і будь-яка інша особа, крім керівника (стаття 1033 Цивільного кодексу України). Предметом договору управління майном можуть бути підприємство як єдиний майновий комплекс, нерухомість, цінні папери, майнові права та інше майно (пункт 1 статті 1030 Цивільного кодексу України). [1]
Здавалося б, цей вид договору можна використовувати як альтернативу трудовому контракту з керівником підприємства, передавши йому в управління підприємство як єдиний майновий комплекс. До складу підприємства як єдиного майнового комплексу, згідно з пунктом 2 статті 191 Цивільного кодексу України, входять всі види майна, призначеного для його діяльності, якщо інше не встановлено договором або законом. Але в пункті 2 статті 1030 Цивільного кодексу України передбачено, що гроші не можуть бути предметом договору управління майном, крім випадків, прямо встановлених законом. А оскільки такого закону немає, то виникає питання: як управляти підприємством як єдиним майновим комплексом, не маючи права управління його грошовими коштами? [10, с. 18]
В законодавстві Російської Федерації, наприклад, встановлено, що гроші не можуть бути самостійним об'єктом довірчого управління, за винятком випадків, прямо передбачених законом (пункт 2 статті 1013 Цивільного кодексу РФ). Тобто гроші в складі підприємства можуть бути передані в довірче управління і без спеціальних дозволів, передбачених у законах РФ.
Ще одним можливим напрямком застосування даного виду договорів на Україні є захист активів від вимог кредиторів. В силу статті 1040 Цивільного кодексу України звернення стягнення на майно, передане в управління, за вимогою кредитора установника управління не допускається, крім випадків визнання останнього банкрутом або звернення стягнення за вимогою заставодержателя на майно, що є предметом договору застави. Згідно з пунктом 3 статті 6 Закону України «Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом» справа про банкрутство може бути порушена, якщо безспірні вимоги кредитора до боржника в сукупності складають не менше 300 мінімальних заробітних плат. З цього випливає, що борги в менших сумах при наявності договору управління майном боржника стягнути кредиторам буде практично неможливо. При цьому для реалізації цієї норми не має значення, виникає за договором управління майном довірча власність чи ні.
У відповідності зі статтею 1044 Цивільного кодексу України смерть засновника управління не є підставою для припинення договору управління майном, крім випадку, якщо він був вигодонабувачем. Це положення надає можливість використовувати договір управління майном в якості засобу для вираження згоди фізичної особи на додаток до передбачених нормами спадкового права.
Висновок
Як вже зазначалося, за договором управління майном може виникати право довірчої власності. Згідно з пунктом 5 статті 1033 Цивільного кодексу України, управитель, якщо це визначено договором, є довірчим власником майна, яким він володіє, користується і розпоряджається відповідно до Закону та договору. Іншими словами, за цим договором майно може передаватися і не передаватися у довірчу власність. Якщо все-таки майно передається в довірчу власність управителя, то виникає одне з ключових питань: яким чином дана операція буде обкладатися податками? Чи виникає в цьому випадку у підприємства-керуючого валовий дохід у розумінні Закону «Про оподаткування прибутку підприємств»? Чи підлягає дана операція обкладенню податком на додану вартість? Однозначні відповіді на ці питання в даний час знайти практично неможливо. Без сумніву, податкове законодавство має бути змінене, інакше такий правовий інститут, як довірча власність, на Україні просто не буде працювати.
