Кожний тип скульптури має характерну саме для нього художньо-естетичну виразність. Скульптура монументальна розміщується на вулицях та площах міст, звертається до широких мас народу і несе у собі великий суспільний зміст, глибокі ідеї. До монументальної скульптури можуть належати однофігурні і багатофігурні композиції, монументальні бюсти, меморіальні ансамблі, меморіальні колони, обеліски, скульптурне оформлення тріумфальних арок. У створені монументальних пам’ятників окрім скульптора приймає участь і архітектор, роль якого особливо зростає у створені обелісків та тріумфальних арок. Монументальна скульптура увіковічує, прославляє історичні події або людину (як конкретну, так і абстрактно-ідеальний образ), стверджує ідеал часу. Вона не може бути прозаїчною, буденною, вона завжди пафосна. Потрібна емоційність і пафос монументальної скульптури не завжди досягається занадто бурними жестами, екзальтацією. Іноді ця мета досягається внутрішньою експресією, котра може бути виражена і дуже стримано, скупими засобами.
Монументальна скульптура – мистецтво узагальнених форм. В ній особливо яскраво і повно знаходять себе специфічні якості мистецтва скульптури – необхідність сприйняття об’єму з усіх точок зору, її зв’язок з оточуючим простором, виразність і чіткість силуету. Виразність силуету, тобто загального обрису фігури (або фігур), дозволяє сприймати пам’ятник уже здаля. Для цього фігури моделюються крупними об’ємами і площинами. Зблизька пам’ятник «повідомляє» додаткову інформацію про свій об’єкт, подробиці. Тут головне значення набуває виразність обличчя персонажа, досконалість і переконливість деталей. Досягти гармонійного поєднання великих і дрібних об’ємів, створити враження їх цілісності з будь-якої відстані – важливе завдання скульптора-монументаліста.
Герої, полководці, державні діячі, люди, що пожертвували своїм життям заради народу чи певної ідеї, зображені в більшості випадків стоячими. Прямі високі фігури, що стоять у відкритому просторі самі по собі здаються гордими і героїчними. Фігура, що сидить, завжди більш інтимна, що стоїть – більш урочиста.
Особливі вимоги висуваються до пам’ятників письменникам, художникам, композиторам. Скульптури прагнуть показати глибину і значущість їх почуттів, важливість зробленого ними, створити піднесений образ, в котрому зосереджується уява про творчі сили людини.
Крім однофігурних (в тому числі кінних) – а їх більшість, - в монументальній скульптурі зустрічаються пам’ятники двофігурні і багатофігурні. Багатофігурні пам’ятники або будуються у вигляді вільно скомпонованої групи («громадяни Кале» Родена), або мають центричну форму: в такому разі в центрі композиції піднімається головна фігура, що виражає ідею твору, а навколо неї розміщуються другорядні персонажі. Так, у пам’ятнику Т. Г. Шевченку (скульптор М. Манізер) в Харкові поета оточують герої його віршів.
Створення двофігурної композиції – одне з найважчих завдань монументальної скульптури, навіть більш складне, ніж композиція багатофігурна. В багатофігурній групі погляд глядача блукає між персонажами, зупиняючись то на одному, то на другому, поступово схоплюючи їх рух і міміку, начебто сторінка за сторінкою читаючи книгу. Двофігурний же пам’ятник виключає таку поступовість. Він сприймається миттєво, як і окрема фігура, але, разом з тим, він являється складною композицією, в котрій все повинно бути органічно і цілісно, всі деталі котрі повинні бути взаємопов’язані і підкорені одній пластичній задачі. Блискучим зразком такої композиції став пам’ятник Мініну і Пожарському на Червоній площі у Москві (відкритий в 1818), виконаний нашим земляком Іваном Мартосом.
Висока основа, підніжжя, на котрому встановлюється монументальна скульптура, називається постаментом. В розмовній мові постамент нерідко плутають з п’єдесталом. П’єдестал – це лише невелика підставка, що виконується разом зі статуєю або статуарною групою. В пам’ятниках вона являється проміжною ланкою між постаментом і фігурами. Головні вимоги до постаменту – це відповідність архітектурному оточення, характеру і стилю пам’ятника, співвідносність його масштабам. Найпоширеніше відношення фігури до постаменту – це 1:1.
Постаменти частіше всього бувають циліндричні та кубічні. Іноді до них ведуть сходи – так створюється спеціально розроблений для пам’ятників простір. Існують і нестандартні форми постаментів. Відомо, як довго і вимогливо шукав скульптор Фальконе скелю для «Мідного вершника» в Петербурзі: вона повинна була ритмічно відповідати руху здибленого коня і стверджувати домінування Петра І над оточуючим середовищем. Роден, навпаки, поставив своїх «Громадян Кале» на низький, майже врівень з землею, плиті: його герої не підносяться над міською площею, але «йдуть» по ній, залучаючи в свій скорботний шлях оточуючих. І в тому, і в іншому випадку постаменти являються неодмінною частиною загального художнього замислу.
Включення монументальної скульптури в архітектурний і природний фон забезпечує їй найбільшу виразність. Монументальна скульптура, зведена на площі, стає її смисловим і композиційним центром. Вертикаль, що здіймається догори, або чергування об’ємів монументу створює навколо себе ритмічно організований простір, котрий, поєднуючись або контрастуючи з ритмами оточуючих площу будинків та перспектив вулиць, які виходять на неї, надає їй художньо-естетичну досконалість. Нерідко скульптура визначає «звучання» площі, романтично її забарвлює, робить урочистою, радісною або суворою. Оточена повітряним простором, монументальна скульптура, як правило, красиво і чітко вимальовується на тлі неба, взаємодіє з білизною снігу або зеленню дерев, висвітлюється під променями сонця, тьмяніє вечорами, таємниче мерехтить місячними ночами.
Монументально-декоративна скульптура так само як монументи і пам’ятники, звертається до широкої аудиторії, вона також може нести суспільно-важливі ідеї. Але в ній яскравіше і сильніше виступає суто прикрашальна функція. Тому до її назви і додається слово «декоративна».
Цей вид скульптури прикрашає вулиці, площі, парки міст і сіл, окремі будівлі, являється частиною фонтанів. Часто монументально-декоративна скульптура поміщається в таких місцях, що може розглядатися як зблизька, так і на відстані, а іноді - лише з великої відстані. Тому для її сприйняття, так само як і в пам’ятнику, дуже важливі чіткість і виразність силуету, загальної і пластичної маси, пропорцій, її відношення з оточуючим середовищем, природним або архітектурним.
Змістом монументально-декоративної скульптури можуть бути поняття абстрактні (наприклад, різні доброчесності) або поняття часові, географічно-просторові (країни світу, пори року, земля, небесна сфера, вітри, ріки тощо). Вони можуть бути виражені засобами пластики лише у формі алегорій. Мистецтво кожної епохи народжувало свої алегоричні образи або зверталося до добре зрозумілих і тому дієвих алегорій інших часів.
Монументально-декоративна скульптура може бути як круглою, так і у вигляді рельєфу. Якщо монументальні пам’ятники встановлюються обособлено (якщо один монументальний пам’ятник організує площу, то два – вже вступають в протиріччя), то декоративні скульптури не заважають одна одній і лише виграють від сусідства з аналогічними творами. До декоративної скульптури відноситься також різноманітна скульптурна орнаментація на будівлях – ліпні, литі і чеканні прикраси, надворітні герби, маскарони (тобто рельєфи у вигляді фантастичних масок людей і тварин) і статуї, що несуть функції допоміжних архітектурних елементів (такими являються атланти і каріатиди – чоловічі і жіночі фігури, що виконують в архітектурі роль колон або пілястрів).
Станкова скульптура на відміну від монументальної і монументально-декоративної не пов’язана ні з архітектурою, ні з міськими і парковими ансамблями. Вона призначена для закритих приміщень – залів музеїв, виставок, офіційних або жилих помешкань. Станкова скульптура порівняно з монументальною невелика – вона приблизно натурального розміру (або менше натуральної величини, або дещо більше). Вона розглядається на близькій відстані і не залежить від оточуючої обстановки.
Станкова скульптура тематично може бути дуже різноманітна як за своїм сюжетами, так і за їх трактовкою. Вона може бути присвячена подіям історичним і сучасним, сюжетам піднесено героїчним і життєво-побутовим, природі або тваринному світу. Її образи можуть звучати драматично, інтимно-лірично, сумно або радісно, бути психологічно насиченими або декоративними. Одне з пріоритетних місць в станковій скульптурі займає портрет. При створенні портретного образу скульптор використовує можливості круглої скульптури розкривати з різних боків, з різних точок її огляду різні грані людського характеру.
