ІІ. «Велика хартія вольностей» як початок парламентаризму

Виникнення парламенту в Англії

 

Реферат

студента групи ІСТ – 24с

історичного факультету

Панчишина С.П

 

Перевірив:

доцент кафедри середніх віків

та візантиністики

Файда О.В

 

 

Львів – 2016

План

І. Вступ……………………………………………………ст.

ІІ. «Велика хартія вольностей як початок парламентаризму»

в Англії:………………………………………………….ст.

1.Перші роки правління Іоанна Безземельного…….ст.

2.«Велика хартія вольностей»………………………….ст.

3.Загострення соціальних протиріч в середині

XIII століття …………………………………………..ст.

ІІІ. Громадянська війна і становлення парламенту …...ст.

IV. Соціальна природа англійського парламенту і його

організація………………………………………………. ст.

V. Історичне значення утворення парламенту в

Англії…………………………………………………..…ст.

VI.Висновок……………………………………………...ст.

VII.Список використаної літератури …………………..ст.

 

І. Вступ

Актуальність розгляду теми, а саме виникнення англійського представницького органу - Парламенту, полягає у нагальності дослідити й проаналізувати еволюцію парламентаризму, його поетапний розвиток і становлення в межах європейського простору. Для визначення місця англійського типу організації державного ладу в структурі політичних систем в Європі, необхідною є детермінація англійського парламенту як органу, що трансформувався зі станово-представницького органу, що обмежував владу монарха, в якісно новий інститут державної влади.

Об'єкт дослідження: історія становлення англійської парламентської системи в контексті її ролі й значення для розвитку політичної системи усієї держави - Англії. Аналіз різних підходів щодо трактування причин та передумов виникнення парламенту, його значення для подальшого розвитку як політичної, так і соціально-економічної системи англійської держави.

Предмет дослідження: обґрунтування ключової ролі парламенту як прогресивного органу державної влади, без якого неможливо комплексно характеризувати політичну систему Англії.

Мета дослідження: прослідкувати за хронологією поетапне становлення англійського парламенту, акцентуючи увагу на аналізі причин його розвитку і трансформації, характеристиці його функцій та завдань. З'ясувати причини та умови політичного, соціально-економічного становища Англії напередодні та під час функціонування парламентської системи, її вплив на розбудову державного ладу країни.

Завдання дослідження: з'ясувати та окреслити коло причин та передумов виникнення парламенту в Англії, схарактеризувати основні риси політичної централізації, дати аналіз «Великої хартії вольностей» як документу, який мав велике значення для подальшого розвитку англійського парламентаризму.

 

 

ІІ. «Велика хартія вольностей» як початок парламентаризму

в Англії:

1.Перші роки правління та невдачі Іоанна Безземельного

У 1199 році зійшов на англійський трон Іоанн Безземельний, який став

господарем Нормандії, Анжу, Турени і Мени, претендентом на Бретань і спадкоємцем королеви Елеонори Аквітанскої, кандидатуру якого Англія прийняла без будь-яких заперечень.

Зі сходженням на престол Іоанна в північних провінціях Франції стало явно помітним відчуття єднання один з одним і з французьким королівством; в той же час по цей бік протоки англійські барони все більше схилялися до ідей острівної обмеженості і навіть націоналізму. Зв'язки з континентом слабшали разом з поділом титулів і доль в Англії і Нормандії між різними гілками англо - нормандських сімей. Більш того, зростаюча міць королівської влади і пишність французького двору в кінці XII століття служили потужним магнітом, притягував французьких васалів Іоанна до Парижу. Новому королю Іоанну в ще більшому ступені, ніж його попередникам, доводилося вести боротьбу за свої володіння на континенті.(Черчиль

У 1202 р Філіп II Август оголосив всі володіння Іоанна у Франції конфіскованими і почав військові дії в Нормандії. До 1204 року в результаті вкрай невдалою для Англії війни Іоанн втратив на континенті споконвічні землі Плантагенетів: Нормандію і частина Пуату в 1204 році, а Мен, Турень і Анжу в 1206 році. Іоанн весь час вимагав у англійських баронів гроші на ведення війни, що в поєднанні з військовими невдачами викликало їхнє законне обурення.(Штокмар

На довершення всього 1205 р Іоанн почав боротьбу з Папою Римським Інокентієм III (1198-1216). Боротьба понтифіка з англійським королем стала одним з аспектів загальноєвропейської боротьби папства і світських государів, боротьби, яка розділила феодальну Європу на два табори. Папа наполягав на тому, щоб в Англії архієпископом Кентерберійським став Стефан Ленгтон. Іоанн відмовився його прийняти, і тоді Інокентій III наклав на Англію інтердикт (1208). У відповідь на це король Іоанн захопив церковні землі і послав своїх чиновників збирати з них доходи. В кінці 1209 році папа відлучив Іоанна від церкви, а в 1212 року оголосив його позбавленим престолу. Тим часом церковні доходи текли в державну казну.

Після втрати Нормандії Іоанн вжив усі можливі зусилля для створення на континенті альянсу проти Філіпа Августа. Союзників він знайшов в особі імператора Оттона IV і графів Тулузи і Фландрії, але його розрив з церквою прискорив створення набагато більш грізного союзу між королем Франції і папством. У 1213 році Іоанну довелося вибирати між підпорядкуванням понтифікату та французьким вторгненням, яке спиралося на всі військові і духовні ресурси, які зміг привести в рух Інокентій III. Тривожна ситуація в Англії змусила Іоанна схилитися перед небезпекою і прийняти умови папи.

Однак Іоанн зробивши хитрий хід, а саме він запропонував Інокентію ІІІ прийняти тимчасовий сюзеренітет над країною, знаючи, що перед такою спокусою папа не встоїть. Необхідно за всяку ціну розірвати стискується коло ворогів.. Він зробив Англію сюзерном, феодальним папства, і приніс присягу на вірність папі як своєму феодальному панові. Вікарій Христа прийняв сюзеренітет над Англією з рук Іоанна і повернув її йому ж як васалу зі своїм благословенням.

Тепер Іоанн помінявся місцями зі своїми ворогами. Він став улюбленцем церкви. Філіп ІІ Август, який витратив чимало коштів, щоб зібрати армії для вторгнення в Англію заради своїх особистих цілей і одночасно показати себе борцем за віру і хрестоносцем, вирішив, що з ним вчинили підло, та його духовний союзник відступився від нього. Він був обурений, але не відмовився від думки отримати те, до чого так довго прагнув.

Баронів подібний поворот справ теж мало влаштовував. Їхні претензії залишилися незадоволеними, їх злість - невгамованими. Навіть в англійській церкви чітко спостерігалося поділ. Підпорядкування верховному понтифіку було священним обов'язком, але тепер виникла загроза, що воно дійде до крайності. Сам Стефан Ленгтон, обранець Папи, був не тільки добрим християнином, а й добрим англійцем. Він передбачав, що Рим використовує патронаж над англійською церквою для повного захоплення її парафій італійськими ставлениками. Майже миттєво Ленгтон перетворився в силу, протидіючу Понтифіку. Ні Іоанн Безземельний, ні Інокентій ІІІ не збиралися розривати свій союз, і незадоволені барони почали гуртуватися під керівництвом Стефана Ленгтона.

Війна з Францією тривала, на ведення якої король Англії вимагав досить багато коштів та служби баронів, що в свою чергу обурювала останніх. Англійська експедиція, організована в 1214 року в Пуату і очолювана Іоанном, зазнала краху Ця битва в один день перекинуло усі плани Іоанна у Франції, на які він покладав великі надії. У внутрішніх ворогів короля знову з'явилася відповідна можливість обмежити правління деспотичного монарха, розбитого на поле битви. Вони відкрито погрожували повстанням, якщо їх умови не будуть прийняті.

В кінці травня 1215 р баронське військо рушило на Лондон. Столиця відкрила ворота повсталим. Опинившись абсолютно ізольованим, король Івана 15 червня 1215 р погодився прийняти вимоги бунтівних баронів. Ці вимоги баронів і їх союзників склали хартію, яка дістала пізніше назву «Великої хартії вольностей».

 

 

2.«Велика Хартія вольностей»

5 червня 1215 р. під тиском баронів і духовенства підписано Велику Хартію вольностей на галявині Ранімед поблизу ВіндзорськогозамкуІоана Безземельного, яка складалась із 63 статей.

Підписаний королем в 1215 році оригінал документа не зберігся і на сьогоднішній день збереглось чотири оригінальних копії Magna Carta і тринадцять середньовічних копій документа, у тому числі чотири, датовані 1297 роком. У 2009 ЮНЕСКО включило Велику хартію вольностей до реєстру «Пам'ять світу».

Велика Хартія мала прогресивне значення, адже була вимогою не окремої групи баронів, а всього стану феодального дворянства в цілому, яке не відкидало вже принципу політичної централізації, а зважало на нього і прагнуло певного упорядкування державного управління. Саме статті підписаного документа гарантували права і привілеї феодальної знаті, надання свободи дій церкві і зобов'язували короля дотримуватися державних законів. Хартія враховувала також вимоги городян. Англійський третій стан вперше тут виступав як політична сила, на яку доводилось зважати. Велика рада королівства, або парламент баронів і рицарів, скоро перетворилась в загальностановий англійський парламент, в якому були представлені інтереси всіх трьох станів королівства.

Для нагляду за виконанням хартії обиралася «Рада 25 баронів», яка отримувала право почати війну проти короля у випадку порушення хартії; згодом з цього утворення постав парламент у Анлії.

Будучи в момент прийняття скоріше реакційним, ніж прогресивним документом, Велика хартія заклала основи розвитку демократичних інститутів Англії на багато сторіч наперед. Вона вміщувала 63 статті, що регулювали питання права власності, свободи та особистої недоторканності англійських баронів та інших осіб, які володіли землею, й обмежувала владу короля і чиновників над людиною. Усім вільним людям Хартія гарантувала їхні звичаї і вольності, англійська церква визнавалась вільною, а її сеньйором визнавався Папа Римський. Піддані королівства дістали право виїжджати з країни і «повертатись y повній безпеці по суші і по воді».

Велика хартія насправді не була здійснена, а Іоанн не збирався її виконувати. Барони стали готуватися до війни, але у 1216 р. помер Іоанн Безземельний, а регенти при малолітнього короля Генріха III підтвердили хартію.(Аюрамсов)