Міжнародне гуманітарне право

МІЖНАРОДНЕ ГУМАНІТАРНЕ ПРАВО

Створила: Вчитель:

Руденко Єлизавета Лисенко Оксана Олександрівна

МІЖНАРОДНЕ ГУМАНІТАРНЕ ПРАВО

 

Появі поняттю міжнародне гуманітарне право ми зобов’язані швейцарському професорові Жану Пікте. Він із 1946 року був директором Міжнародного Комітету Червоного Хреста (МКЧХ) і відповідальним за підготовчу роботу з прийняття в 1949 році чотирьох Женевських конвенцій про захист жертв війни.

Міжнародне гуманітарне право являє собою триєдине ціле таких галузевих складових, як “Право Женеви”, “Право Гааги”, і всі міжнародні угоди, що стосуються захисту прав людини. При цьому Женевське право, або власне “гуманітарне право”, охороняє інтереси військових, які вийшли зі строю, і осіб, які не беруть участі у бойових діях. А Гаазьке право, або “Право війни” обумовлює права та обов’язки сторін, що воюють при проведенні військових операцій, обмежуючи вибір засобів заподіяння збитків.

Близькість і взаємозв’язок системи прав людини і гуманітарного права підштовхнули Жана Пікте до висновку про можливість їх об’єднання “під загальною назвою”. Бо “право війни” і “права людини”- це дві підгалузі гуманітарного права, дві самостійні правові системи в рамках міжнародного гуманітарного права, що діють в різних умовах, захищаючи права людини, “право війни” прагне до зменшення бідувань людей під час війни, а “права людини” захищають людську особистість від сваволі у вільний час.

Статистика МКЧХ свідчить, що за останні 5.000 років було близько 14.000 війн, у яких загинуло приблизно 5 млрд. людей. За останні 3.400 років на Землі було лише 250 років загального миру.

Під час війни обов’язково, щоб громадяни були поінформовані та здатні оцінити дії свого уряду і висловити своє схвалення або несхвалення цих дій. Без такої взаємодії демократія ставиться під смертельну загрозу як на довгу перспективу, так і на короткий строк.

ЗМІ відіграють особливо важливу роль у часи війни, оскільки вони можуть передбачити порушення основоположних прав, у тому числі порушення гуманітарного права.

У період переходу від конфронтації до співробітництва держав світу (друга половина 80-х-90-ті роки ХХ століття) не вдалося повністю уникнути локальних збройних конфліктів. Зростає роль ООН, що продовжує виконувати функції миротворця та арбітра в різноманітних конфліктних ситуаціях. Більш активною стала діяльність Організації з безпеки та співробітництва у Європі (ОБСЄ), що, користуючись засобами “превентивної” (яка випереджає події) дипломатії, прагне до врегулювання та запобігання конфліктам на європейському континенті.

Наприкінці 60-х років у Північній Ірландії виник конфлікт через те, що католицька меншість зазнавала дискримінації за релігійною ознакою. У 1968 році мирна демонстрація була розігнана поліцією (при цьому постраждало 77 осіб

Як повідомляє газета “Известия” від 2 листопада 1999 року, “із московського інформаційного центру надійшов черговий циркуляр: війни більше не показувати… мовляв, Дума і світова громада хвилюються”.

А куди в такому випадку подіти свободу ЗМІ, яка “в умовах конфліктів…має дотримуватися, адже право окремої людини і суспільства в цілому на отримання інформації…особливо важливо в таких ситуаціях” (рекомендація № Р(96)4 державам-членам РЄ про способи захисту журналістів, які працюють в умовах конфліктів і напруженості).

Численні заклики, звернення світової спільноти до Москви припинити воєнні дії в Чечні так і не почули. 29 жовтня на прес-конференції в Нью-Йорку, Москва вирішила переконати всіх у своїй правоті. Сумнівно проте, адже надто велика жертва на кону всіх цих подій-тисячі людських життів.

Проте слід зазначити, що журналісти не залишають поза увагою проблеми прав людини. Поміж рядками своїх публікацій, вони закликають до гуманності, дотримання прав людини, які в мирний час залишаються іноді поза увагою.

Журналістка Зоя Загородня схиляється до думки, що “захищатись силою проти насильства можна, але не підносити її до абсолюту. Перемогти ж його (зло- П.О.) лише агресією “постфактум”-марні зусилля. Це спіраль, з кожним витком якої все важче тисне на суспільство нестерпний тягар зла…”. Чи можна нейтралізувати злочинність?-можна, але гуманізмом і тільки гуманізмом. Тією самою ідеєю розп’ятого Христа.