Завідома безпідставність та незаконність задоволення місцевим судом позовної вимоги Позивача про визнання незаконним і скасування Наказу про звільнення

Однією з позовних вимог, заявлених Позивачем, є визнання незаконним і скасування Наказу про його звільнення з посади декана юридичного факультету Університету.

Однак, у своїй позовній заяві Позивач не навів жодного обґрунтування зазначеної позовної вимоги. Зокрема, в позовній заяві Позивачем не зазначено, яким нормам права суперечить зазначений Наказ, не наводиться будь-яке обґрунтування причин, з яких Ректор Університету не мав права підписувати цей Наказ, а також не вказано, які права, свободи або охоронювані законом інтереси Позивача порушуються або оспорюються у зв’язку з прийняттям цього Наказу. В ході судового розгляду цієї справи Позивач також не навів будь-яких підстав для скасування Наказу про звільнення.

Фактично, в позовній заяві Позивач обмежився констатацією факту прийняття Наказу про звільнення і проханням визнати незаконним і скасувати цей Наказ.

В свою чергу, місцевий суд, приймаючи Оскаржуване рішення, діяв в такий же спосіб, як і Позивач, подаючи свій позов, – Оскаржуване рішення не містить жодного обґрунтування наявності підстав для задоволення позовної вимоги про скасування Наказу про звільнення, зокрема, жодного посилання на будь-які норми Кодексу законів про працю України або інші норми права, яким би цей Наказ суперечив. В цій частині Оскаржуване рішення також обмежується лише констатацією факту прийняття Наказу про звільнення і рішенням суду визнати його незаконним та скасувати.

В той же час, якщо здійснити належний аналіз обставин цієї справи та норм права, якими врегульовано спірні правовідносини, відсутність правових підстав для визнання незаконним і скасування Наказу про звільнення, та, відповідно, – факт незаконності Оскаржуваного рішення, стають очевидними.

Так, згідно з частиною 1 статті 23 Кодексу законів про працю України, трудовий договір може бути безстроковим, що укладається на невизначений строк (пункт 1), на визначений строк, встановлений за погодженням сторін (пункт 2), та таким, що укладається на час виконання певної роботи (пункт 3).

Частиною 2 вказаної статті Кодексу встановлено, що строковий трудовий договір укладається у випадках, коли трудові відносини не можуть бути встановлені на невизначений строк з урахуванням характеру наступної роботи, або умов її виконання, або інтересів працівника та в інших випадках, передбачених законодавчими актами.

В даному випадку, укладення строкового трудового договору було передбачено частиною 1 статті 40 Закону України “Про вищу освіту” (в редакції, чинній на момент обрання Позивача на посаду декана юридичного факультету Університету), згідно з якою керівник вищого навчального закладу призначає керівника факультету строком на п’ять років.

Таким чином, укладення між Позивачем та Університетом строкового трудового договору строком на 5 років відповідало наведеним нормам права.

Разом з тим, як роз’яснив Пленум Верховного Суду України в абзаці 2 пункту 7 своєї Постанови від 6 листопада 1992 року № 9 “Про практику розгляду судами трудових спорів”, при укладенні трудового договору на визначений строк цей строк встановлюється погодженням сторін і може визначатись як конкретним терміном, так і часом настання певної події (наприклад, повернення на роботу працівниці з відпустки по вагітності, родах і догляду за дитиною; особи, яка звільнилась з роботи в зв’язку з призовом на дійсну строкову військову чи альтернативну службу, обранням народним депутатом чи на виборну посаду (або виконанням певного обсягу робіт).

В даному випадку, у зв’язку з тим, що строк дії трудового договору закінчувався, однак, вибори нового декана юридичного факультету Університету проведені ще не були, Позивач звернувся до Ректора Університету із Заявою від 30 вересня 2014 року, в якій просив продовжити “ контракт перебування на посаді декана юридичного факультету на період до заміщення зазначеної посади відповідно до чинного законодавства ”.

Наказом від 30 вересня 2014 року № 627-к Позивачу було продовжено термін роботи на посаді декана юридичного факультету Університету з 2 жовтня 2014 року до проведення конкурсного заміщення цієї посади.

Таким чином, сторони дійшли згоди продовжити строк дії трудового договору до проведення виборів керівника юридичного факультету (тобто, строк дії трудового договору було обумовлено часом настання певної події).

Як зазначено в Розділі I цієї Апеляційної скарги, 23 квітня 2015 року відбулося засідання Вченої ради Університету щодо конкурсного заміщення посади декана юридичного факультету, в ході якого на посаду декана юридичного факультету було обрано Солдатенко Оксану Володимирівну.

Відповідно, саме 23 квітня 2015 року настала подія, якою було обумовлено закінчення строку дії трудового договору, укладеного між Університетом та Позивачем.

Пунктом 2 частини 1 статті 36 Кодексу законів про працю України встановлено, що підставою припинення трудового договору є закінчення його строку (пункти 2 і 3
статті 23), крім випадків, коли трудові відносини фактично тривають і жодна з сторін не поставила вимогу про їх припинення.

На підставі наведеної норми права Ректором Університету було видано Наказ від 24 квітня 2015 року № 323-к, відповідно до якого Позивача було звільнено із займаної посади у зв’язку із закінченням строку трудового договору.

Оскільки Наказ про звільнення було видано у чіткій відповідності до вказаної норми матеріального права, жодних правових підстав для визнання його незаконним та скасування не існує.

Приймаючи Оскаржуване рішення, місцевий суд не врахував наведених обставин і норм права (розглядаючи трудовий спір та скасовуючи Наказ про звільнення, місцевий суд взагалі не згадав у своєму рішенні жодної норми права, вміщеної в Кодексі законів про працю України (!)), у зв’язку з чим скасував Наказ про звільнення без будь-яких законних підстав.

Більше того, скасовуючи Наказ про звільнення Позивача з посади декана юридичного факультету Університету, місцевий суд не врахував факт існування Наказу про призначення на ту ж посаду Солдатенко Оксани Володимирівни, у зв’язку з чим наслідком прийняття Оскаржуваного рішення стало виникнення правової невизначеності, адже, існують підстави вважати, що право на зайняття посади декана належить двом особам одночасно. Наведений факт свідчить, що місцевий суд розглянув цю справу формально, не досліджуючи докази та не встановлюючи обставини справи належним чином.

Зважаючи на наведені норми права та обставини цієї справи, зокрема враховуючи той факт, що задовольняючи позовну вимогу Позивача про визнання незаконним і скасування Наказу про звільнення, місцевий суд не врахував норми права, вміщені в Кодексі законів про працю України (зокрема, пункт 2 частини 1 статті 36), та не навів жодного обґрунтування підстав для скасування цього Наказу, Оскаржуване рішення підлягає скасуванню.