Методи зрівноваження платіжного балансу

На платіжний баланс впливають різні макроекономічні фактори:

1) національний дохід. Чим вищий національний дохід, тим вищий рівень життя та споживання, більші обсяг імпорту та схильність до експорту капіталу. Отже, чим більший національ­ний дохід, тим більше від'ємне сальдо рахунка поточних операцій і фінансового рахунка;

2) рівень процентних ставок. Чим вищий в країні рівень реаль­них процентних ставок відносно інших країн, тим більше бажання нерезидентів перевести свої активи у дану країну, тим більше до­датне сальдо фінансового рахунка;

3) обсяг грошової емісії. Активна грошова політика нарощування грошової маси призводить до підвищення цін та зниження рівня процентних ставок. Якщо валютний курс швидко реагує на зрос­тання цін, то індекс умов торгівлі погіршується, а зниження рівня процентних ставок сприяє відпливу капіталу з країни. Отже, чим більший обсяг грошової емісії, тим більше від'ємне сальдо рахунка поточних операцій та фінансового рахунка;

4) фіскальна політика держави. Зниження податків і зростання
державних витрат сприяє зростанню споживання в країні, що збільшує імпорт і погіршує баланс поточних операцій. Навпаки, об­межувальна фіскальна політика скорочує поточне споживання та інвестиції, заохочує заощадження, що збільшує рівень процентних ставок та сприяє припливу капіталу з-за кордону. ПБ покращується;

5) валютний курс. Якщо валютний курс національної валюти
знижується і водночас попит на імпорт в цю країну і попит на екс­порт продукції з цієї країни у нерезидентів еластичні, то торговий ПБ країни покращується. Але зниження валютного курсу може ви­кликати відплив фінансових інвестицій з країни, що погіршить ПБ.

Внаслідок дії цих факторів баланс не буде сходитись. Для точ­ного зведення балансу використовують спеціальні балансувальні (компенсуючі) статті балансу.

Таким чином, складаючи платіжний баланс, його статті поділя­ють на основні (автономні) та балансувальні. До основних нале­жать статті, в яких відображаються операції, що впливають на оста­точний результат платіжного балансу, та які є відносно самостійни­ми: поточні операції та рух довгострокового капіталу. Д о балансу­вальних статей належать операції, які не мають самостійності або мають обмежену самостійність. Ці статті характеризують методи та джерела регулювання сальдо платіжного балансу та відобража­ють рух валютних резервів, зміну короткострокових активів, окремі види іноземної допомоги, зовнішні державні позики, кредити міжнародних валютно-фінансових організацій тощо, тобто вони відображені у позиціях "Резервні активи" і частково – "Інші інве­стиції" фінансового рахунка ПБ.

Поділ платіжного балансу на основні та балансувальні статті є загальновизнаним методом визначення його дефіциту або активу, надлишку. Сальдо, яке утворюється за основними статтями, покривається за допомогою балансувальних статей. Конкретно фінансування дефі­циту ПБ здійснюється за рахунок:

1) залучення позик міжнародних фінансових організацій;

2) продажу золота;

3) отримання трансфертів з-за кордону;

4) скорочення обсягу золотовалютних резервів.

Інколи можуть виникнути ситуації, коли країна не в змозі зрівноважити ПБ за допомогою перерахованих вище заходів; виникає криза ПБ. Ця криза відображається у ПБ як від'ємне сальдо ПБ у цілому, яке не може бути покрито у поточному році через недостатність резервних активів або якщо використання їх для цих цілей заборо­нено законом. У такому випадку країна може використати виключне фінансування. Це операції, які здійснюють країни, що зазнають труднощів з фінансуванням від'ємного сальдо ПБ, за згодою та за підтримки їхніх закордонних партнерів з метою зниження цього сальдо до рівня, який може бути профінансовано традиційними засобами.

Операції з виключного фінансування можуть проводитись за будь-якими статтями ПБ і не відокремлюються від них. До цих операцій відносять такі:

1) анулювання боргу – добровільна відмова кредитора від частини або усієї суми боргу, зафіксована у відповідній угоді між країною-кредитором і країною-боржником. У ПБ ця опе­рація показується як капітальний трансферт у рахунку руху ка­піталу;

2) обмін заборгованості на акції – обмін простроченої заборгованості та інших боргових зобов'язань на акції компаній країни-боржника. Ці операції мають багато конкретних форм, але економічний зміст їх один: боргові зобов'язання, які не можуть бути покриті боржником, обмінюються за згодою з креди­тором на частку у власності боржника;

3) запозичення для врегулювання ПБ – позики, які отримують державні органи та ЦБ від інших країн для фінансування ПБ у виняткових ситуаціях. До цієї групи відносяться кредити, надані МВФ. Усі вони записуються у ПБ "під рискою";

4) переоформлення заборгованості –зміна умов чинного договору або укладення нової угоди, яка передбачає заміну узгоджених спочатку строків платежів на нові. При пере­оформленні вважається, що поточні платежі за боргом було зроблено своєчасно і фінансувалися за рахунок нової, тобто переоформле­ної заборгованості;

5) прострочення платежів за заборгованістю – у рамках цього способу країни – зі згоди кредитора чи без неї – просто не платять належні суми за зовнішніми зобов'язаннями. Ця опера­ція записується у ПБ "під рискою";

6) залучення коштів з-за кордону іншими секторами економі­ки, крім уряду та ЦБ, яке заохочується державними органами шля­хом субсидування валютного курсу чи процентних ставок.

Новим явищем з середини 70-х років стали спроби вироблення принципів колективного регулювання ПБ, зокрема на регулярних зустрічах на вищому рівні країн "Великої сімки".