На платіжний баланс впливають різні макроекономічні фактори:
1) національний дохід. Чим вищий національний дохід, тим вищий рівень життя та споживання, більші обсяг імпорту та схильність до експорту капіталу. Отже, чим більший національний дохід, тим більше від'ємне сальдо рахунка поточних операцій і фінансового рахунка;
2) рівень процентних ставок. Чим вищий в країні рівень реальних процентних ставок відносно інших країн, тим більше бажання нерезидентів перевести свої активи у дану країну, тим більше додатне сальдо фінансового рахунка;
3) обсяг грошової емісії. Активна грошова політика нарощування грошової маси призводить до підвищення цін та зниження рівня процентних ставок. Якщо валютний курс швидко реагує на зростання цін, то індекс умов торгівлі погіршується, а зниження рівня процентних ставок сприяє відпливу капіталу з країни. Отже, чим більший обсяг грошової емісії, тим більше від'ємне сальдо рахунка поточних операцій та фінансового рахунка;
4) фіскальна політика держави. Зниження податків і зростання
державних витрат сприяє зростанню споживання в країні, що збільшує імпорт і погіршує баланс поточних операцій. Навпаки, обмежувальна фіскальна політика скорочує поточне споживання та інвестиції, заохочує заощадження, що збільшує рівень процентних ставок та сприяє припливу капіталу з-за кордону. ПБ покращується;
5) валютний курс. Якщо валютний курс національної валюти
знижується і водночас попит на імпорт в цю країну і попит на експорт продукції з цієї країни у нерезидентів еластичні, то торговий ПБ країни покращується. Але зниження валютного курсу може викликати відплив фінансових інвестицій з країни, що погіршить ПБ.
Внаслідок дії цих факторів баланс не буде сходитись. Для точного зведення балансу використовують спеціальні балансувальні (компенсуючі) статті балансу.
Таким чином, складаючи платіжний баланс, його статті поділяють на основні (автономні) та балансувальні. До основних належать статті, в яких відображаються операції, що впливають на остаточний результат платіжного балансу, та які є відносно самостійними: поточні операції та рух довгострокового капіталу. Д о балансувальних статей належать операції, які не мають самостійності або мають обмежену самостійність. Ці статті характеризують методи та джерела регулювання сальдо платіжного балансу та відображають рух валютних резервів, зміну короткострокових активів, окремі види іноземної допомоги, зовнішні державні позики, кредити 
міжнародних валютно-фінансових організацій тощо, тобто вони відображені у позиціях "Резервні активи" і частково – "Інші інвестиції" фінансового рахунка ПБ.
Поділ платіжного балансу на основні та балансувальні статті є загальновизнаним методом визначення його дефіциту або активу, надлишку. Сальдо, яке утворюється за основними статтями, покривається за допомогою балансувальних статей. Конкретно фінансування дефіциту ПБ здійснюється за рахунок:
1) залучення позик міжнародних фінансових організацій;
2) продажу золота;
3) отримання трансфертів з-за кордону;
4) скорочення обсягу золотовалютних резервів.
Інколи можуть виникнути ситуації, коли країна не в змозі зрівноважити ПБ за допомогою перерахованих вище заходів; виникає криза ПБ. Ця криза відображається у ПБ як від'ємне сальдо ПБ у цілому, яке не може бути покрито у поточному році через недостатність резервних активів або якщо використання їх для цих цілей заборонено законом. У такому випадку країна може використати виключне фінансування. Це операції, які здійснюють країни, що зазнають труднощів з фінансуванням від'ємного сальдо ПБ, за згодою та за підтримки їхніх закордонних партнерів з метою зниження цього сальдо до рівня, який може бути профінансовано традиційними засобами.
Операції з виключного фінансування можуть проводитись за будь-якими статтями ПБ і не відокремлюються від них. До цих операцій відносять такі:
1) анулювання боргу – добровільна відмова кредитора від частини або усієї суми боргу, зафіксована у відповідній угоді між країною-кредитором і країною-боржником. У ПБ ця операція показується як капітальний трансферт у рахунку руху капіталу;
2) обмін заборгованості на акції – обмін простроченої заборгованості та інших боргових зобов'язань на акції компаній країни-боржника. Ці операції мають багато конкретних форм, але економічний зміст їх один: боргові зобов'язання, які не можуть бути покриті боржником, обмінюються за згодою з кредитором на частку у власності боржника;
3) запозичення для врегулювання ПБ – позики, які отримують державні органи та ЦБ від інших країн для фінансування ПБ у виняткових ситуаціях. До цієї групи відносяться кредити, надані МВФ. Усі вони записуються у ПБ "під рискою";
4) переоформлення заборгованості –зміна умов чинного договору або укладення нової угоди, яка передбачає заміну узгоджених спочатку строків платежів на нові. При переоформленні вважається, що поточні платежі за боргом було зроблено своєчасно і фінансувалися за рахунок нової, тобто переоформленої заборгованості;
5) прострочення платежів за заборгованістю – у рамках цього способу країни – зі згоди кредитора чи без неї – просто не платять належні суми за зовнішніми зобов'язаннями. Ця операція записується у ПБ "під рискою";
6) залучення коштів з-за кордону іншими секторами економіки, крім уряду та ЦБ, яке заохочується державними органами шляхом субсидування валютного курсу чи процентних ставок.
Новим явищем з середини 70-х років стали спроби вироблення принципів колективного регулювання ПБ, зокрема на регулярних зустрічах на вищому рівні країн "Великої сімки".
