Загальна характеристика економічного потенціалу і його структури

 

Економічний потенціал держави - сукупна здатність економіки держави, його галузей, підприємств, господарств, здійснювати виробничо-економічну діяльність, випускати продукцію, товари, послуги, задовольняти суспільні потреби, забезпечувати розвиток виробництва й споживання.

Економічний| потенціал держави може бути представлений у вигляді комплексу взаємозалежних потенціалів.

Класифікація потенціалів:

1. По видах економічних ресурсів

- природно-ресурсний потенціал характеризує природні багатства НЭ, уже притягнуті в господарський оборот, а також доступні для освоєння.

- виробничо-технологічний потенціал - сукупність засобів виробництва (будинків, споруджень, устаткування), а також існуючих технологій їхнього використання в економічній діяльності.

- трудовий потенціал - трудові ресурси держави, включаючи підприємницькі можливості. Його обсяг і якість визначаються чисельністю активного працездатного населення і його освітнім і професійно кваліфікаційним рівнем.

- науково-технічний потенціал - це досягнення фундаментальної й прикладної науки, нові технології, дослідно-експериментальна база, а також науково-технічні й конструкторські кадри високої кваліфікації.

2. По сфері діяльності:

- промисловий;

- аграрний;

- соціальний;

- фінансово-інвестиційний;

- інших галузей НЕ.

3. По напрямку використання:

- внутреннеэкономический потенціал - частина загального економічного потенціалу національної економіки, орієнтована на задоволення внутрішніх потреб національного виробництва й соціальної сфери.

- зовнішньоекономічний (експортний) потенціал - здатність НЭ провадити продукцію, конкурентоспроможну на світових ринках, експортувати її в достатніх обсягах за світовими цінами.

Економічний потенціал конкретної НЭ може характеризуватися з погляду досягнутих результатів від використання наявних економічних ресурсів, тобто як рівень розвитку економіки. Економічні результати відображаються в обсязі, структурі, якості й техніко-технологічному рівні зроблених товарів і послуг. Узагальненою характеристикою економічних результатів є ВВП, національний доход, обсяги виробництва окремих видів товарів, визнаних на даному історичному етапі найважливішими, рівень життя населення й т.д.

Вивчення ефективності використання економічного потенціалу має два аспекти - цільовий і ресурсний. Цільова ефективність характеризує суспільне виробництво з погляду рівня розвитку й ступеня задоволення потреб суспільства. Ресурсна ефективність відображає раціональність суспільного виробництва, застосування наявних обмежених ресурсів.

Цільовий і ресурсний аспекти ефективності взаємозалежні. Цільова ефективність змінюється прямо пропорційно ресурсної. При підвищенні цільової ефективності на основі росту продуктивності використання мкаждой одиниці наявних ресурсів говорять про інтенсивну форму функціонування економічного потенціалу суспільства. Підвищення цільової ефективності за рахунок залучення додаткових ресурсів називають екстенсивною формою функціонування потенціалу.

Для кількісної оцінки ефективності використання економічного потенціалу суспільства застосовується система показників, що складається із двох підсистем:

1. Показники цільової ефективності:

- ВВП, ВНД на душу населення;

- рівень споживання окремих товарів на душу населення;

- кількість студентів на 10 тис. населення;

- рівень і якість життя.

2. Показників ресурсної ефективності:

- фондовіддача;

- продуктивність праці;

- матеріалоємність;

- фондоемкость.

 

 

1.4.1.Виробничо-технологічний потенціал НЕ.

 

Україна є досить розвиненою індустріальною державою з потужною промисловою базою. У галузевій структурі України переважають виробництва по видобутку й первинній переробці сировини, яким властивий відносно низький рівень валової доданої вартості на одиницю видатків. Така галузева структура свідчить про загальну невисоку ефективність вітчизняної економіки. Крім того, перевага таких виробництв визначає високу енергоємність кінцевої продукції, що в умовах значної залежності України від імпорту енергоносіїв становить погрозу її економічної безпеки.

Зміна структури економіки нашої держави має потребу в значних інвестиційних ресурсах. Однак за останні 10 років по всіх галузях економіки спостерігається абсолютне зменшення обсягу інвестицій, спрямованих у техніко-технологічне відновлення виробництва. Найбільше скоротилися інвестиції в машинобудування (11,1 рази), легку промисловість (12,6 рази) і сільське господарство (12,9 рази), а в цілому в економіці - утроє.

Інвестиції відображають технологічну структуру економіки й забезпечують пріоритетний розвиток вищих технологічних укладів. Технологічний уклад - це комплекс технологічних процесів, цілісне, постійне утворення, у рамках якого здійснюється замкнутий виробничий цикл, що охоплює видобуток і одержання первинних ресурсів, всі стадії їхньої переробки й випуск кінцевої продукції, що відповідає сформованому типу суспільного споживання.

В Україні виділяють такі галузі промисловості в розрізі технологічних укладів:

- третій технологічний уклад - теплові електростанції, паливна промисловість, вугільна промисловість, чорна металургія, промисловість будівельних матеріалів, скляна й фарфоро-фаянсова промисловості;

- четвертий технологічний уклад - кольорова металургія, хімічна й нафтохімічна промисловості, машинобудування, виробництво сантехнічного й газового встаткування, суднобудівна промисловість, ремонт машин і встаткування, легка промисловість, харчова, борошномельно-круп'яна й комбікормова промисловості;

- п'ятий технологічний уклад - електротехнічна промисловість, верстатобудівне й інструментальна, приладобудування, виробництво побутових приладів і машин, авіаційна й космічна промисловість, хіміко-фармацевтична й поліграфічна;

- шостий технологічний уклад - мікробіологічна промисловість, виробництво медичної техніки.

Найбільш передові технологічні уклади - п'ятий і шостий - у структурі національної економіки України займають відповідно 5% і 1%.

 

1.4.2. Природно-ресурсний потенціал.

 

Природні ресурси – це ті елементи, властивості або результати функціонування природних систем, які використовуються для одержання сировини, палива, енергії, продовольства й ін.

Із загального обсягу природно-ресурсного потенціалу України 44,4 % доводиться на земельні ресурси, 28,3% - на мінеральні, 13,1% - водні, 9,5% - рекреаційні (для задоволення потреб населення у відпочинку й туризмі), 4,2% - лісові, 0,5% - на біологічні.

На відміну від найбільших країн миру (Росія, США, Китай, Канада), Україна не забезпечує себе повністю мінеральними ресурсами, однак має значний природно-ресурсний потенціал (5% природних ресурсів миру) і із цього погляду перебуває в більше вигідному положенні, чим деякі економічно розвинені країни (Японія, Італія). На території України перебуває понад 7 тис. розвідані родовища корисних копалин. Деякі з них мають світове значення: залізні й марганцеві руди (80% їхніх запасів у Європі), кухонна сіль, кам'яне вугілля.

Імпортну залежність Україна відчуває в поставках нафти, природного газу, більшості руд кольорових металів, фосфоритів ін.

Одним з найцінніших ресурсів є земля. Україна займає вигідне географічне положення. Вона розташована на перехресті шляхів з Європи в Азію, из Северной Європи в Південну. Вона ставиться до шести країн світу з найбільшим обсягом оброблюваних земель (США - 190 млн гектара, Індія, - 160, Росія - 130, Канада - 46, Казахстан - 38, Україна - 34 млн. гектара). По забезпеченості ріллями розраховуючи на один жителя Україна має один з найвищих показників (у Європі - 0,26, у світі - 0,29, в Україні - 0,65 гектарів).

 

 

1.4.3. Трудовий потенціал національної економіки України.

 

Трудовий потенціал включає демографічні, економічну й соціальну підсистеми, об'єднані трудовою діяльністю. Виникнення поняття «трудовий потенціал» означало перегляд оцінки ролі особистості у виробничому процесі, визнання значення накопиченого в суспільстві інтелектуального й освітнього потенціалу.

По кількості населення Україна посідає друге місце в Європі (46,14 млн. чел. на 1.01.2009 р.). Біля половини населення є економічно активним.

У сучасних умовах відбувається переорієнтація видатків держави на ринках праці, збільшення частки фінансування утворення й підвищення кваліфікації кадрів, подовження строків навчання студентів, розширення спектра спеціальностей і дисциплін Вузов, а також професійних навчальних закладів.

З метою відображення зростаючого значення кваліфікованої праці й інтелектуальної діяльності в економічній літературі використовуються поняття «людський капітал» - тобто сукупність знань, здатностей і кваліфікації, здатність кваліфікованої робочої сили створювати прибуток, і «інтелектуальний капітал» - для характеристики інтелектуального потенціалу, застосовуваного в економіці.

Інтелектуальний потенціал суспільства має дві форми:

1. Нематеріальна форма:

- утворення: позашкільне, дошкільне, загальне середнє, професійно-технічне, вище, післядипломне;

- наука: академічна, вузівська, галузева.

2. Матеріальна форма:

- інформаційні й комунікаційні технології: комп'ютерні кошти, кошти передачі даних, програмні продукти, програмне забезпечення;

- об'єкти інтелектуальної власності: літературні, художні й наукові добутки, виконавча діяльність артистів і звукозапис, наукові відкриття, промислові зразки, товарні знаки, фірмові найменування.