Тема 3. Оздоровча та лікувальна фізична культура: поняття, принципи, засоби, методи.

1. Оздоровча та лікувальна фізична культура як складові загальної фізичної культури.

2. Визначання поняття “оздоровча фізична культура”, “лікувальна фізична культура”.

3. Принципи побудови занять фізичними вправами з оздоровчою метою.

4. Принципи побудови занять фізичними вправами з лікувальною метою.

5. Засоби оздоровчої та лікувальної фізичної культури.

6. Методи оздоровчої та лікувальної фізичної культури.

Фізична культура виникла одночасно із загальною культурою на ранніх ступенях розвитку цивілізації. На перших порах засоби фізичної культури відбивали матеріальний рівень життя людини, випливали, як правило, з природних форм руху (ходьби, бігу по пересіченій місцевості, кидання каміння і па­лок, стрибків, плавання тощо) і використовувалися, головним чином, для підготовки людей до існування.

З розвитком суспільства та матеріальних цінностей розвивається як загальна, так і фізична культура. При цьому ступінь розвитку однієї значно позначається на вираженість другої.

Водночас з розвитком суспільства фізична культура відгалужується від загальної культури в самостійну галузь. Уже в первісному суспільстві вона набуває цілеспрямованого характеру і використовується для підготовки до виконання окремих видів діяльності.

На сучасному етапі розвитку суспільства фізична культура - це самостійна і особлива галузь загальної культури, яка спрямована, головним чином, на зміцнення здоров’я людини, продовження її творчої активності та життя, а також на зростання і вдосконалення її всебічного і гармонійного розвитку та використання набутих якостей в суспільній, трудовій та інших видах діяльності.

У своїй основі фізична культура, як і кожна з видів культури, має духовну і матеріальну форми вираження, її духовна сторона проявляється у зростанні загального інтелекту людини, у зміні її психоемоційного стану, розумових здібностей, у надбанні науково-теоретичних знань з галузі фізичної культури та спорту, інших гуманітарних та біологічних наук (психології, педагогіки, соціальної психології, анатомії, фізіології, гігієни, біомеханіки) та їх раціональне використання в повсякденному житті.

Матеріальна форма прояву фізичної культури - це розвиток фізичних якостей людини, зміни структурно-функціональних параметрів людського організму в цілому та його окремих систем і органів, а також вираження функціонального взаємозв’язку між ними.

Ступінь вираження як духовної, так і матеріальної форм прояву фізичної культури залежить від рівня розвитку суспільства (соціального, політичного, економічного, наукового, духовного тощо), а також наявності та стану матеріальної бази (стадіонів, басейнів, спортивних кортів і майданчиків, залів, палаців, спортивних приладів та інвентарю, спортивної форми тощо).

Залежно від того, в якій сфері діяльності використовується фізична культура, вона отримує відповідну назву: "дошкільна фізична культура", "шкільна фізична культура", "фізична культура в професійно-технічних училищах та спеціальних середніх навчальних закладах", "фізична культура у вузах", "лікувальна фізична культура", "виробнича фізична культура", "особиста фізична культура", ”оздоровча фізична культура” тощо.

Таким чином, можна вважати, що фізична культура - це сукупність досягнень суспільства у створенні та раціональному використанні спеціальних засобів, методів і умов цілеспрямованого вдосконалення людини.

Оздоровча фізична культура – складова частина фізичної культури суспільства й самої людини, основою специфічного змісту якої є раціональне використання рухової активності як фактору зміцнення здоров’я, оптимізації фізичного стану. Мета оздоровчої фізичної культури – зміцнення здоров’я, підтримка працездатності, відновлення порушених функцій організму.

Лікувальна фізкультура – це комплекс засобів, форм і методів фізичної культури, які застосовують до хворої або ослабленої людини з лікувальною і профілактичною метою.

Основними принципами оздоровчої фізичної культури є:

Принцип повторюваності заснований на вченні про слідові явища в тканинах і регулюючих механізмах (А. А. Ухтомський). Передбачає систематичне використання фізичних вправ відповідно до функціональних можливостей організму.

Принцип поступовості полягає в зміні тренувального навантаження відповідно з динамікою функціонального стану індивіда. У цьому випадку допускають і значне збільшення навантаження, і його стабілізацію, і зниження. Однак загальна тенденція – поступове підвищення навантаження до досягнення належних віково-статевих характеристик функціональних резервів.

Принцип індивідуалізації полягає в суворій відповідності фізичного навантаження функціональним можливостям тих, хто займаються. Індивідуальний підхід - головна вимога оздоровчої фізичної культури.

Також до принципів оздоровчої фізичної культури відносять: принцип доступності, принцип “не зашкодь”, біологічної доцільності, програмно-цільовий принцип, принцип інтеграції, принцип гендерної сегрегації, принцип вікових змін в організмі, принцип красоти та естетичної доцільності, принцип гармонізації ціннісних орієнтацій особистості, принцип біоритмічних коливань.

Основними принципами застосування лікувальної фізичної культури є цілісність організму (єдність психічного і фізичного), єдність середовища і організму (соціального і біологічного), єдність форми і функції, загального і місцевого, лікування і профілактики.

Основним засобом оздоровчої фізичної культури, в першу чергу виступає комплексна рухова активність, яка знаходить свій вираз у спеціально організованих та впорядкованих певними правилами видах рухової діяльності людини. Також, до допоміжних засобів оздоровчої фізичної культури відносять гігієнічні та природні фактори. Розглянемо деякі із видів рухової діяльності оздоровчої фізичної культури.

Гімнастика. Одним із засобів фізичного виховання є гімнастика, яка, розвиваючи окремі органи людини, а також м’язові групи, впливає на розвиток усього організму в цілому.

Враховуючи різнобічність гімнастичних вправ їх класифікують у відповідності з педагогічними завданнями: стройові, вправи для загального розвитку, вільні, прикладні, вправи на гімнастичних приладах, акробатичні, вправи художньої гімнастики.

Стройові вправи (сумісні дії в строю, що допомагають цілеспрямовано й організовано розташовувати групу) прищеплюють навички колективних дій, сприяють формуванню правильної постави, вихованню почуття ритму тощо.

Вправи для загального розвитку (з предметами й без них, на приладах) розвивають окремі групи м’язів, частини тіла й увесь руховий апарат у цілому, впливають на формування постави, полегшують процес оволодіння різними навичками. їх звичайно виконують у вигляді комплексів з різним спрямуванням (ранкова гігієнічна гімнастика, розминка, коригуюча або лікувальна гімнастика).

Вільні вправи (стрибки, повороти, вправи художньої гімнастики тощо) виконують за певним композиційним задумом у вигляді потокових, злитих комплексів.

Прикладні вправи (ходіння, біг, метання, подолання перешкод, підняття та перенесення вантажу, рівновага) допомагають вдосконалювати життєво необхідні навички та вміння застосовувати їх зарізних обставин; при комплексному використанні можуть прислужитися як засіб загального фізичного розвитку.

Стрибки розвивають спритність, сміливість і рішучість, точність рухів, силу ніг, рук і плечового пояса, м’язів тулуба, справляють позитивний вплив на функціональний стан організму в цілому.

У гімнастиці застосовують здебільшого два види стрибків: неопорні, або прості (в глибину, довжину, висоту, із скакалкою тощо), і опорні (через різні перешкоди й прилади з додатковою опорою руками або поштовхом).

Вправи на гімнастичних приладах (на перекладині, жердинах, кільцях, коні тощо) використовують для всебічного фізичного розвитку.

Акробатичні вправи різноманітні, справляють багатогранний вплив на організм людини і тому вони придатні для занять з відпочиваючими різної підготовленості, розвивають багато цінних рухових (фізичних) і морально-вольових якостей, зміцнюють органи дихання й кровообігу. Вони – найкращий засіб тренування вестибулярного апарату.

Вправи художньої гімнастики складаються з різних рухів і пересувань, нерозривно пов’язані з музикою, мають танцювальний характер, служать також засобом естетичного виховання.

Гігієнічна гімнастика – одна з найдоступніших і найдійовіших форм занять. Завдяки регулярним заняттям запобігають різним функціональним розладам, усувають існуючі (якщо вони не набули стійкого характеру), прищеплюють гігієнічні звички, сприяють пропаганді санітарної культури, залученню широких верств населення до фізичної культури.

Фізичні вправи, водно-кліматичні процедури, масаж і самомасаж належать до гігієнічної гімнастики. Щоб полегшити добір вправ за безпосереднім впливом на організм людини, їх умовно розподіляють на дві групи: ті, що за порівняно короткий строк забезпечують активізацію процесів обміну речовин у всьому організмі (виконують у швидкому темпі, охоплюють велику кількість м’язових груп одночасно -ходіння, біг, підскоки тощо), і ті, що впливають на відстаючі в своєму розвитку м’язові групи (збільшують рухливість у суглобах, поліпшують тонус м’язів, коригують поставу).

Щоб досягти оздоровчого ефекту, недостатньо просто виконувати регулярно якусь кількість вправ. Необхідно з урахуванням індивідуальних особливостей добирати їх так, щоб вони справляли різнобічний вплив на організм у певній послідовності.

Завдяки щоденним заняттям гігієнічною гімнастикою посилюється кровообіг у тканинах, знижується рівень артеріального тиску, поліпшується обмін речовин в організмі, діяльність серцево-судинної та центральної нервової системи й нервово-м’язового апарату. Гігієнічна гімнастика знімає загальну втому організму, позитивно впливає на психіку людини, підтримує бадьорість, добрий настрій, впевненість у своїх силах.

Заняття основною гімнастикою, сприяючи всебічному фізичному розвиткові, створюють умови для подальшого розвитку фізичних якостей, підвищують функціональні можливості організму, формують і вдосконалюють життєво необхідні рухові навички, виховують вміння координувати рухи різних органів у просторі й часі, регулювати м’язові зусилля.

У процесі занять основною гімнастикою засвоюються прикладні рухові навички (ходіння, біг, стрибки, лазіння, перелізання, метання, рівновага, перенесення предметів різної ваги, долання перешкод), прості акробатичні вправи, вправи у висах і упорах на гімнастичних приладах. Збагачується руховий досвід людини, розвивається сила, швидкість, спритність, витривалість. Формуються такі риси характеру, як сміливість, рішучість, наполегливість і впевненість у своїх силах.

Атлетична гімнастика гармонійно розвиває м’язи всього тіла, формує поставу, робить фігуру людини красивою, розвиває силу, гнучкість і спритність. Нею можуть займатися всі бажаючі.

Ігри посідають значне місце в системі фізичного виховання. Одним з різновидів їх є рухливі ігри. Їхніми істотними елементами е ходьба й біг, стрибки, метання, боротьба, елементи акробатики й основної гімнастики, плавання, катання на ковзанах, лижах.

Спортивні ігри належать до групи фізичних вправ, для яких характерні досить складні умови проведення й загальноприйняті правила (футбол, баскетбол, волейбол, хокей, теніс, гандбол, настільний теніс, водне поло, городки тощо). Грають у них, як правило, на свіжому повітрі й цим самим сприяють загартуванню організму. Найрізноманітніші рухи, з яких складаються ігри, сприяють гармонійному фізичному розвитку організму. Більшість їх викликає позитивний емоційний настрій (піднесеність), а це благотворно впливає на нервову систему і забезпечує активізацію діяльності внутрішніх органів людини.

Широке застосування рухливих ігор, ігор-розваг, ігор-атракціонів, спортивних ігор за спрощеними правилами в закладах відпочинку сприяє проведенню цікавого, змістовного активного відпочинку.

Туризм як сукупність планомірних фізично-оздоровчих і виховних заходів останнім часом набув широкого розвитку в практиці оздоровчої фізичної культури.

Туристські прогулянки, екскурсії, походи й мандрівки з тривалим перебуванням на свіжому повітрі й активним пересуванням можна здійснювати пішки, на лижах, велосипедах, мотоциклах, веслових і моторних човнах, автомашинах, на плотах. У практиці оздоровчої фізичної культури туризм використовують як засіб загальної фізичної підготовки, активного відпочинку, спортивного вдосконалення.

Оздоровчий аспект туризму полягає в позитивному впливі на організм людини факторів природи в сполученні з загально-зміцнюючою м’язовою діяльністю. Інтенсивність м’язової діяльності визначається станом здоров’я й фізичної підготовки учасника туристського походу, що зумовлює вибір засобу пересування, темп, тривалість тощо. Для оздоровлення застосовують найбільш поширені прикладні види активного туризму – пішохідні, на лижах, водні, велосипедні походи й мандрівки, прогулянки й екскурсії, причому на учасників, як правило, припадає загальне (від помірного до значного) фізичне навантаження. Це зміцнює й тренує організм людини. Досягається значний оздоровчий ефект: розвиваються та зміцнюються серцево-судинна й дихальна системи, поліпшується травний процес, підвищується обмін речовин, зміцнюється опорно-руховий апарат. Регламентоване пересування пішки, на лижах, на веслових і парусних суднах, на велосипедах у різних погодних умовах, рельєфі місцевості, подолання перешкод, перенесення вантажу – розвивають силу, витривалість, спритність, швидкість реакції тощо.

Природні кліматичні фактори

Найпоширенішими методами лікування та загартовування організму людини кліматом є аеротерапія, або лікування повітрям. Це і сон на відкритому повітрі, й повітряні ванни, і просто цілодобове перебування на повітрі. Повітряні ванни сполучають з фізичними вправами, масажем та дихальною гімнастикою.

Сонячні ванни – це досить ефективна кліматична процедура. Ії застосовують тільки з дозволу лікаря та відповідно до його рекомендацій.

Водні процедури (насамперед купання та плавання) вимагають особливої уваги. Якщо невміло застосовують їх, це може спричинити нещасний випадок, тяжке захворювання простудного характеру. їх починають з обтирання вологим рушником, губкою або спеціальною рукавичкою (в напрямку від пальців до тулуба, шиї, грудей, живота, спини й ніг).

Купатися можна не більше двох разів на день, не менше як через годину після їди. Входити у воду треба повільно, а виходити швидко, перебувати у воді від 5 до 20 хв., а тим, хто має певні відхилення в стані здоров’я 2 -5 хв. Не слід доводити себе до стану «гусячої шкіри», запаморочення голови, блідих пальців та синіх губ. Після закінчення купання та плавання насухо витирають усе тіло, одягаються й відпочивають.

Лікувальна фізична культура – метод лікування, що використовує засоби і принципи фізичної культури для лікування захворювань і ушкоджень, попередження їх загострень і ускладнень, відновлення здоров’я і працездатності хворих і інвалідів.

Головним засобом лікувальної фізичної культури (ЛФК) є фізичні вправи, їх основою є м’язова діяльність, біологічна роль якої має надзвичайно велике значення у житті людини. Існує безпосередня залежність і тісний взаємозв’язок між м’язовою роботою і діяльністю внутрішніх органів, нормальним Функціонуванням центральної нервової системи (ЦНС), які створилися і розвинулися у процесі еволюції. З огляду на це, зниження рухової активності (гіподинамія) призводить до порушень функціонального стану організму і виникнення хворобливих змін у серцево-судинній, дихальній, травній та інших системах.

При захворюваннях порушується нормальна життєдіяльність і функціональний стан організму, знижується пристосування його до змін зовнішнього середовища, знижується м’язова працездатність та бажання виконувати фізичну роботу. З метою створення умов для одужання, попередження ускладнень і загострення захворювань, хворим призначають переважно спокій або суттєво обмежують їхню рухову активність. Однак тривалий спокій спричиняє зміни діяльності систем і організму в цілому, підсилює порушення, викликані хворобою. Це може призвести до виникнення цілого ряду ускладнень, що значно погіршують перебіг захворювання і можуть загрожувати життю хворого. Тому у сучасній медицині прийнято поєднувати спокій з фізичними рухами за умови, що стан хворого це дозволяє.

ЛФК зменшує негативний вплив вимушеного спокою, підвищує тонус і активізує діяльність організму, мобілізує його захисні і компенсаторні реакції, попереджує ускладнення, відновлює і розширює функціональні можливості організму, наближує і функціональне одужання, скорочує терміни лікування. Добираючи спеціальні вправи, дозуючи їх, залежно від характеру і клінічного перебігу хвороби чи травми, можна цілеспрямовано впливати і переважно змінювати певні функції організму шляхом відновлення ушкоджених систем, адаптуючи хворого до фізичних навантажень побутового і виробничого характеру. Поступово зростаючі дозовані фізичні навантаження забезпечують загальну тренованість організму, що є основою відновлення працездатності хворого. Тому ЛФК є обов’язковим лікувальним засобом і невід’ємною складовою частиною процесу реабілітації.

ЛФК входить до комплексного методу лікування, що застосовується в сучасній медицині. Його суть полягає у поєднанні позитивного впливу на організм різних засобів і методів лікування, що доповнюють один одного. Це забезпечує найшвидше одужання і реабілітацію хворих, з максимальним ефектом, за короткий час, в межах існуючого захворювання або наслідків травми. Розрізняють терапевтичні, хірургічні і ортопедичні методи лікування, дієтотерапію, психотерапію.

Головною особливістю, яка виділяє ЛФК від усіх інших методів лікування, є свідома і активна участь хворого у процесі лікування фізичними вправами. Хворий, який знає для чого потрібно застосовувати фізичні вправи (мету), свідомо виконує призначені рухи, інколи зусиллям волі змушує себе перебороти просто лінощі чи неприємні відчуття, що можуть виникнути в процесі виконання вправ, особливо після операцій, травм, опіків. При застосуванні всіх інших методів лікування хворий є відносно пасивним, а укол, операція, фізіотерапевтичні процедури, масаж і т. ін. лікувальні дії виконує медичний персонал.

Показана ЛФК практично при всіх захворюваннях і у будь-якому віці. Протипоказаннями є загальний важкий стан хворого, гострий період захворювання та його прогресуючий перебіг; сильний біль, загроза тромбоемболії, кровотеча чи можливість появи її у зв’язку з рухами; висока температура і збільшення швидкості осідання еритроцитів (ШОЕ) понад 20-25 мм/год, інтоксикація; злоякісні пухлини.

Цілюща дія ЛФК на організм здійснюється шляхом взаємодії нервової і гуморальної систем, моторно-вісцеральними рефлексами. Будь-яке скорочення м’язів подразнює закладені в них численні нервові закінчення і потік імпульсів з них, а також з пропріорецепторів інших утворень опорно-рухового апарату, спрямовуються у ЦНС. Вони змінюють її функціональний стан і через вегетативні центри забезпечують регуляцію і перебудову діяльності внутрішніх органів. Одночасно у цьому процесі регуляції бере участь і гуморальна система, у якій продукти обміну речовин, що виникають у м’язах, попадають у кров і діють на нервову систему (безпосередньо на центри і через хеморецептори) і залози внутрішньої секреції, викликаючи виділення гормонів. Таким чином, інформація про роботу м’язів по нервових і гуморальних шляхах надходить у ЦНС і центр ендокринної системи (гіпоталамус), інтегрується, а потім ці системи регулюють функцію і трофіку внутрішніх органів.

Розрізняють чотири основних механізми лікувальної дії фізичних вправ на організм хворого: тонізуюча, трофічна (trophe — живлення) дія, формування компенсацій і нормалізація функцій (В.К. Добровольський, 1970).

Тонізуюча дія фізичних вправ. Спеціально дібрані вправи здатні посилювати процеси гальмування чи збудження у ЦНС і тим самим сприяють відновленню нормальної рухливості та врівноваженості нервових процесів. Це покращує регулюючі властивості, активізує діяльність ендокринних залоз і стимулює вегетативні функції та обмін речовин за механізмом моторно-вісцеральних рефлексів. Тонізуючий вплив фізичних вправ тим більший, чим більше м’язів залучається у рухову діяльність і чим вище м’язове зусилля. В осіб, які займаються ЛФК, виникають позитивні емоції, створюється піднесений настрій і з’являється впевненість у швидкому одужанні.

Трофічна дія фізичних вправ. У процесі руху виникають пропріоцептивні імпульси, що йдуть у вищі відділи нервової системи та вегетативні центри і перебудовують їх функціональний стан, що сприяє покращанню трофіки внутрішніх органів та тканин за механізмом моторно-вісцеральних рефлексів. М’язова діяльність стимулює обмінні, окислювально-відновні та регенеративні процеси в організмі. У працюючому м’язі відбувається розширення та збільшення кількості функціонуючих капілярів, посилюється приплив насиченої киснем артеріальної та відтік венозної крові, підвищується швидкість кровотоку, покращується лімфообіг. За. рахунок цього швидше розсмоктуються продукти запалення, попереджається утворення спайок та розвиток атрофій.

Формування компенсацій. Фізичні вправи сприяють якнайшвидшому відновленню або заміщенню порушеної хворобою функції органа або системи. Формування компенсації зумовлене рефлекторними механізмами. Фізичні вправи сприяють збільшенню розмірів сегмента тіла або парного органа, підвищуючи їх функції та ураженої системи в цілому. Вони залучають до Роботи м’язи, які раніше не брали участі у виконанні не властивих для них Рухів.

Залежно від характеру захворювання компенсації можуть бути тимчасовими або постійними. Перші виникають під час хвороби та зникають після одужання, а другі — у разі безповоротної втрати або обмеженні функції.

Нормалізація функцій. Відновлення анатомічної цілісності органу або тканин, відсутність після лікування ознак захворювання ще не є свідченням функціонального одужання хворого. Нормалізація функцій виникає під впливом постійно зростаючого фізичного навантаження, внаслідок чого поступово вдосконалюються регуляторні процеси в організмі, усуваються тимчасові компенсації, відновлюються моторно-вісцеральні зв’язки та рухові якості людини.

До засобів ЛФК належать фізичні вправи та природні чинники. Основними серед них є фізичні вправи, які в ЛФК застосовуються у вигляді гімнастичних, ідеомоторних, спортивно-прикладних вправ та ігор. Найбільш широко у лікарнях та поліклініках використовують гімнастичні вправи, які легко дозувати. Це дає змогу змінювати величину навантаження хворим у процесі занять у різні періоди лікування. Гімнастичні вправи класифікують за анатомічною ознакою (для м’язів голови, шиї, рук, ніг, тулуба); за активністю виконання (активні, активні з допомогою і з зусиллям, пасивні, активно-пасивні); за характером вправ (дихальні, коригуючі, на координацію рухів, підготовчі та ін.); за використанням предметів і приладів (без, з ними, на них).

Ідеомоторні вправи, які виконуються тільки в уяві, та вправи у надсиланні імпульсів до скорочення м’язів. Застосовуються вони, в основному, у лікарняний період реабілітації при паралічах і парезах, під час іммобілізації, коли хворий не здатний активно виконувати рухи. У цей період такі вправи підтримують стереотип рухів, рефлекторно підсилюють діяльність серцево-судинної, дихальної та інших систем організму, зменшують наслідки тривалої гіподинамії.

Розрізняють вправи, що справляють переважно загальну дію на організм, — загальнорозвиваючі вправи і ті, що діють локально на хворий чи травмований орган, — спеціальні. Співвідношення цих двох видів вправ у комплексах лікувальної гімнастики не є сталим, а змінюється залежно від характеру та важкості захворювання, клінічного перебігу, статі і віку хворого, рухового режиму і періоду застосування ЛФК, етапу реабілітації.

Спортивно-прикладні вправи. До них відносять: ходьбу, біг, стрибки, лазіння, повзання, метання, елементи і цілісні побутові та трудові дії; пересування на лижах, ковзанах, плавання, веслування, їзда на велосипеді, прогулянки, екскурсії, туризм. Призначаються спортивно-прикладні вправи, переважно, у післялікарняний період на II та III етапах реабілітації для тренування організму, відновлення складних рухових навичок, фізичних якостей та психоемоційного стану пацієнтів; удосконалення і закріплення постійних компенсацій, загальної тренованості організму. Вони можуть бути своєрідним етапом подальших регулярних занять спортом, у тому числі й інвалідним.

Ходьба є складовою частиною практично всіх занять з ЛФК і широко використовується при переважній більшості захворювань і травм у лікарняний і післялікарняний періоди реабілітації. Залежно від завдань вона може застосовуватись як спеціальна вправа, так і для загального розвитку, бути засобом розвантаження і поступового тренування організму до зростаючих фізичних навантажень.

Біг суттєво впливає на серцево-судинну та дихальну системи, обмін речовин. Звичайно він використовується у санаторно-курортних умовах, на початкових стадіях деяких захворювань, а також у період одужання як засіб підготовки до навантажень побутового і трудового характеру. В заняттях з лікувальної гімнастики біг чергують із ходьбою і суворо дозують.

Стрибки відносять до вправ підвищеної інтенсивності, що ставлять значні вимоги до організму хворих. Вони сприяють удосконаленню координації рухів та швидкості рухової реакції, зміцнюють опорно-руховий апарат, частіше призначають у формі підскоків та вправ зі скакалкою. Стрибки використовують за показаннями у поліклініках, санаторіях, групах здоров’я та спеціальних медичних групах.

Лазіння по горизонтальній, вертикальній і похилій площинах, драбині, канату застосовують для зміцнення м’язів рук, ніг і тулуба, для розвитку рухливості у суглобах верхніх і нижніх кінцівок та покращання координації рухів. Включаються вони у комплекси лікувальної гімнастики і, зокрема, ортопедо-травматологічних та неврологічних хворих.

Повзання застосовують із положення упору на колінах, що сприяє розвантаженню та покращанню рухливості хребта. Використовують у коригуючій гімнастиці при деяких порушеннях постави і травмах хребта, захворюваннях шлунково-кишкового тракту та гінекологічної сфери.

Метання складаються із кидків малих м’ячів у ціль, передавання надувних та набивних м’ячів партнерові. Ці вправи сприяють розвитку сили м’язів плечового поясу, збільшують рухливість суглобів, удосконалюють м’язово-суглобову чутливість, координацію рухів, викликають позитивні емоції у хворих. Метання використовують для вирішення загальних і спеціальних завдань ЛФК.

Цілісні побутові та трудові дії і їх елементи опановують шляхом багаторазових повторень фізичних вправ, спочатку як окремі рухові елементи, а потім як цілісні дії по самообслуговуванню і використанню різних пристроїв, пристосувань та приладів. Такі вправи застосовують у разі порушень рухів при паралічах, після травм, ампутацій. Навчання самообслуговування необхідно розпочинати на ранніх етапах реабілітації.

Пересування на лижах використовують найчастіше в умовах санаторіїв і поліклінік. Воно сприяє загальному зміцненню організму, збільшує силу великих м’язових груп, позитивно впливає на хворих з функціональними розладами нервової системи.

Плавання показане при захворюваннях серцево-судинної і дихальної систем, порушеннях обміну речовин, наслідках травм опорно-рухового апарату, порушеннях постави і сколіозах у дітей. Воно сприяє удосконаленню терморегуляції, загартуванню організму.

Прогулянки, екскурсії, туризм, теренкур застосовують, переважно у санаторно-курортних умовах при захворюваннях серцево-судинної, дихальної і нервової систем, опорно-рухового апарату з метою покращання загального фізичного і психоемоційного стану.

Ігри поділяють на: ті що проводять на місці, малорухливі, рухливі і спортивні. Вони спрямовані на вдосконалення координації рухів, швидкості рухової реакції, розвиток уваги, відволікання хворого від думок про хворобу, підвищення емоційного тонусу. Ігри на місці і малорухливі застосовують у вступній або заключній частині занять лікувальною гімнастикою, у вільному руховому режимі, під час лікарняного періоду реабілітації. Рухливі і спортивні ігри можуть бути частиною групового заняття лікувальною гімнастикою або самостійною формою у післялікарняному етапі реабілітації.

Природні чинники — сонце, повітря і воду використовують у процесі застосування різноманітних форм ЛФК для підвищення опірності організму негативним впливам зовнішнього середовища та з метою його оздоровлення і загартування. їх застосовують, переважно, у післялікарняному періоді реабілітації (санаторно-курортний етап).

Методика ЛФК визначається завданнями, що ставляться перед цим методом лікування та засобами і формами ЛФК, що добираються для їх вирішення на етапах реабілітації. Методика може видозмінюватись залежно від загального стану хворого, перебігу захворювання, рухового режиму, відповідних реакцій організму на фізичне навантаження, що поступово збільшується. Величина його залежить від характеру, загальної кількості вправ і їх повторень, вихідних положень, темпу, ритму, амплітуди рухів, складності і ступеня силових напружень, інтенсивності фізичних вправ, щільності і тривалості занять, емоційного рівня їх проведення.

Застосовуючи фізичні вправи, необхідно дотримуватись основних дидактичних принципів (свідомість і активність, наочність, доступність і індивідуальність, систематичність і поступовість підвищення вимог). Особливо ретельно слід дотримуватись принципу розподілу навантаження між різними м’язовими групами, чергувати напруження з розслабленням м’язів і поєднувати рухи з фазами дихання. При диханні звертають увагу на те, щоб вдих відповідав випрямленню чи прогинанню тулуба, розведенню або підняттю рук і моменту найменшого зусилля у вправі, а видих згинанню тулуба чи ніг, зведенню або опусканню рук і моменту найбільшого зусилля.у вправі.

Методика передбачає застосування вправ малої, помірної, великої і максимальної інтенсивності, що залежить від рухового режиму, періоду використання ЛФК на етапах реабілітації.

До вправ малої інтенсивності відносять рухи невеликих м’язових груп, що виконуються переважно у повільному темпі, статичні дихальні вправи і вправи на розслаблення м’язів. Фізіологічні зрушення при виконанні цих вправ незначні.

У вправах помірної інтенсивності залучають до роботи середні і великі м’язові групи кінцівок, тулуба, застосовують динамічні дихальні вправи, ходьба в повільному і середньому темпі, малорухливі ігри. При цьому фізіологічні параметри серцево-судинної та дихальної систем відновлюються до стану норми через 5-7 хв.

Вправи великої інтенсивності змушують працювати велику кількість м’язових груп і виконуються вони у середньому і швидкому темпі. Це, в першу чергу, гімнастичні вправи на приладах, з медицинболами, швидка ходьба, біг, рухові і спортивні ігри та ін. Після виконання цих вправ тривалість відновного періоду у показниках ЧСС, артеріального тиску, легеневої вентиляції становить понад 10 хв.

Вправи максимальної інтенсивності характеризуються одночасною роботою великої кількості м’язів, яка виконується у швидкому темпі, що викликає істотні зміни у діяльності серцево-судинної і дихальної систем, обміну речовин. Ці вправи переважно використовуються у реабілітації спортсменів.