Зближення правових систем європейських держав, впровадження єдиних демократичних стандартів є важливою традицією формування нових галузей, інститутів національного права і законодавства чи удосконалення вже існуючих. У цьому контексті актуальним є дослідження важливих інститутів громадянського суспільства в Україні та їх відповідність загальновизнаним нормам [76].
Саме інститут місцевого самоврядування сприяє розвитку соціально-політичного та економічного потенціалу територіальних громад у суспільстві, поєднанню інтересів населення з державними інтересами. Основні засади його організації і діяльності закріплені у міжнародно-правових документах локальної демократії, які розробляються у рамках:
а) міжнародних міжурядових організацій універсального характеру (ООН, ЇЇ спеціалізовані установи тощо);
б) міжнародних міжурядових організацій регіонального характеру (Рада Європи, Європейський Союз, Організація з безпеки і співробітництва в Європі, та ін.) і сприймаються державами-членами цих організацій за допомогою підписання міжнародних договорів;
в) у рамках міжнародних неурядових організацій місцевої влади (наприклад. Міжнародний Союз місцевої влади, Всесвітня асоціація місцевого самоврядування і т. ін.), що потім лобіюються міжнародною громадськістю й органами місцевого самоврядування конкретних держав з метою включення їх основних положень у національне законодавство цих держав. Так, у ЄС такі її органи як, насамперед, Європейська комісія, Комітет регіонів ЄС, у Раді Європи — Парламентська асамблея Ради Європи, Конгрес місцевих і регіональних влад Європи — покликані сприяти розвитку демократії на місцях, системи місцевого самоврядування в окремих державах і на рівні міжнародних організацій, розробляти та удосконалювати єдині стандарти у цій сфері. Демократичні стандарти ЄС і Ради Європи, без сумніву, не є суперечливими [76].
На момент проголошення незалежності України уже існувала міжнародно-правова база розвитку місцевого самоврядування. Ще 1948 р. прийнято Загальну декларацію прав людини ООН, ст. 21 якої зазначає, що кожна людина має право брати участь в управлінні своєю державою як безпосередньо, так і за допомогою вільнообраних представників. 1969 р. ГА ООН схвалила Декларацію Суспільного прогресу та розвитку, підкресливши необхідність втілення в країнах-членах ООН законів, гарантуючих ефективну участь усіх елементів суспільства в підготовці та здійсненні національних планів і програм соціально-економічного розвитку.
Ці міжнародні документи стали основою для ухвалення двох інших фундаментальних документів — Всесвітньої декларації місцевого самоврядування, схваленої Міжнародною спілкою місцевих влад 1985 р. [55], та Європейської Хартії місцевого самоврядування, схваленої Радою Європи 1985 р. [59].
Обидва міжнародно-правові документи передбачають правовий захист місцевого самоврядування для забезпечення вільного здійснення ним своїх повноважень (ст. 11 Декларації та ст. 11 Хартії). В українському законодавстві з питань місцевого самоврядування знайшли своє втілення положення Декларації щодо функцій і діяльності місцевих виборних осіб та органів місцевого самоврядування, гарантій їх діяльності, матеріально-фінансової основи тощо. Проте ще попереду необхідність подальшого удосконалення чинного законодавства у цій сфері [76].
Україна ратифікувала Європейську хартію місцевого самоврядування у 1997 році і відповідно до ст. 9 Конституції України вона стала частиною національного законодавства, її положення мають обов'язкову юридичну силу. Конституція України та базові закони у сфері місцевого самоврядування певною мірою конкретизують частину принципів і положень Європейської хартії місцевого самоврядування, про що йшлося в межах другого питання теми.
До міжнародних документів рамкового характеру можна віднести Європейську конвенцію про основні принципи транскордонного співробітництва між територіальними громадами або органами влади, прийняту РЄ 1980 р. [60]. Вона містить основні положення та засади створення системи міжнародного співробітництва між сусідніми регіонами держав та їх місцевою владою, започаткувала створення "єврорегіонів" — макрорегіональних інтеграційних структур міжнародного характеру з розвинутою спільною соціально-економічною інфраструктурою. Приєднання України до цієї конвенції 1993 р. і створення "Карпатського еврорегіону", єврорегіону "Буг" свідчить про позитивний досвід сприйняття Україною стандартів місцевого самоврядування, стимулює її бажання інтенсифікувати участь у міжнародному співробітництві місцевої влади [76].
Також важливими є Європейська хартія міст (Маніфест нової урбаністики) 2008 р. [58], Хартія про участь молоді в муніципальному та регіональному житті 1994 р. [61] тощо для активізації розвитку місцевого самоврядування та відповідного міжнародного співробітництва.
Таким чином, у Європейській хартії місцевого самоврядування та інших документах закріплено рамкові норми міжнародного характеру, без визнання державами яких і закріплення у внутрішньому законодавстві, їх виконання, важко говорити про спільні підходи країн Європи до проблем становлення і функціонування місцевих співтовариств, їх представницьких органів як основи демократичного устрою, про гармонізацію національного законодавства в цій сфері і, отже, про домінування інтеграційних тенденцій у Європі. Активне співробітництво з РЄ, ОБСЄ. ЄС. іншими організаціями дозволять Україні створити ефективний інструментарій демократичних правових реформ, наблизити органи влади і населення до європейських правових цінностей [76].
Висновки по темі
Міжнародними стандартами місцевого самоврядування виступають міжнародні норми, що регламентують основні принципи, форми й методи здійснення муніципальної діяльності, прийняті державами світу в рамках міжнародних міждержавних організацій.
Базовими міжнародними стандартами у сфері місцевого самоврядування є Європейська хартія місцевого самоврядування, Всесвітня декларація місцевого самоврядування, Європейська конвенція про основні принципи транскордонного співробітництва між територіальними громадами або органами влади, Європейська хартія міст (Маніфест нової урбаністики), Хартія про участь молоді в муніципальному та регіональному житті.
Національне законодавство в цілому відповідає світовим стандартам, але доцільно удосконалити належним чином конкретні норми законодавства у цій сфері, зокрема щодо фінансування органів місцевого самоврядування, обмежити компетенцію місцевих держадміністрацій до контрольних функцій і посередництва у відносинах органів самоврядування з виконавчою владою та Президентом, забезпечити механізм запровадження міжнародно-правових стандартів місцевого самоврядування у практиці суб'єктів місцевого самоврядування в Україні.
