Характеристика форм регулювання ринку.

Тема 1. Місце і роль технічного регулювання в міжнародній ринковій економіці (4 год).

Мета: ознайомитися з суб’єктами і об’єктами, методами та засобами формування ринку товарів і послуг.

План

1. Характеристика форм регулювання ринку.

2. Заходи регулювання ринку товарів та послуг.

3. Суб’єкти та об’єкти регулювання ринку товарів і послуг.

4. Методи регулювання ринку товарів та послуг.

5. Характеристика поняття «зона вільної торгівлі».

Вступ

Ринковий механізм є самодостатнім, ефективно діючим на основі саморегулювання. Але цей принцип повною мірою відповідає лише ринку вільної конкуренції, який в економічній літературі дістав назву „ринок досконалої конкуренції”. Такий ринок характерний тим, що окремо взятий суб’єкт господарської діяльності своїми зусиллями не зможе змінити ціну, що склалася на ринку і порушити встановлені макроекономічні пропорції. Спрацювання механізму саморегулювання вільного ринку забезпечувало динамічний розвиток економіки без особливого втручання з боку держави, функції якої в даному випадку зводились до споглядання за дотриманням встановлених правил всіма учасниками ринку.

Поява монополій в другій половині ХІХ ст. змінила характер ринку – він перестав бути ринком вільної конкуренції. Ринок даного періоду характерний тим, що постачальники і покупці могли впливати на ринкову ціну, тобто впливати на формування економічних параметрів. В науковій літературі такий ринок дістав назву „ринок недосконалої конкуренції”. Такий ринок не забезпечує захист національної економіки і безпеки населення країни, не може захистити і навколишнє середовище.

Характеристика форм регулювання ринку.

Ринковий механізм сам по собі не має важелів та противаг для протистояння екстремальним приватним інтересам, які реалізуються у збиток суспільству, навколишньому середовищу або партнерам з економічної діяльності. Тому держава активно втручається в господарську практику, здійснюючи на неї істотний вплив, стаючи регулятором, здатним об’єктивно представляти інтереси суспільства в цілому і захищати окремих його представників в умовах ринку. Причому, її роль зростає там, де досвід роботи економічних партнерів в ринкових умовах незначний, а низька культура їх ділових взаємовідносин не дозволяє самостійно забезпечувати збалансованість суспільних і приватних інтересів, ефективне саморегулювання ринку.

Необхідність державного регулювання будь-якого ринку викликана ще й наявністю іманентних дефектів ринку, які є підставою для введення регулювання в тому числі державного. До основних таких дефектів відносять:

1. монополізацію ринку;

2. зовнішні ефекти;

3. недосконалість інформації про стан ринку.

Негативні наслідки монополізації ринку добре відомі – це відсутність стимулів вдосконалення виробництва; маніпуляція цінами в інтересах вузького кола виробників, продавців та ін.

Якщо монополізація ринку здійснюється штучно, шляхом договору декількох суб’єктів господарської діяльності, або інших дій, то держава втручається в ці процеси вводячи антимонопольне законодавство.

Проте, в деяких галузях народного господарства монополізації просто не уникнути – це ті галузі де економія від масштабів виробництва обумовлює необхідність присутності великих підприємств, які повністю охоплюють існуючі ринки. Це відноситься до так званих природних монополій в галузях комунального господарства (тепломережі), енергетики, транспорту, зв’язку та ін. В таких випадках з боку держави потрібно здійснювати економічне регулювання цін та тарифів, введення державної власності та ін.

Іншим дефектом ринку, що викликає необхідність державного регулювання є зовнішні ефекти, які виникають в процесі виробництва або споживання деяких видів продукції та послуг у вигляді позитивних чи негативних впливів на юридичних чи фізичних осіб, безпосередньо незадіяних в процеси виробництва або споживання. Адже для сучасної господарської діяльності характерна підвищена увага проблемі безпеки життя, здоров’я та майна людей і навколишнього середовища. Виробники нових видів продукції не схильні до оцінювання супутніх негативних ефектів, що виникають в процесі їх використання. Таким чином, шкідливі наслідки зовнішніх ефектів – забруднення навколишнього середовища, небезпека для життя, здоров’я людей і тварин та ін. перекладаються учасниками економічної діяльності на суспільство і ринковими методами безпосередньо не компенсуються. Без державного регулювання цих процесів ефективно вирішити дану проблему неможливо.

Наступний дефект – це недосконалість інформації. Будуючи ідеальну модель ринку виходимо з того, що всі гравці на ринку (виробники, продавці, споживачі) володіють необхідною інформацією, а також можуть провести аналіз наслідків прийнятих ними рішень. На практиці ж ситуація інша. Всієї необхідної інформації, як за об’ємом, так і за її достовірністю, або об’єктивно не існує взагалі, або вона доводиться до зацікавлених сторін неповністю чи з викривленням. Можлива свідома або несвідома трансформація інформації. Наприклад, суб’єкти господарської діяльності не мають безпосередньої економічної зацікавленості у вивченні довготермінових наслідків використання її продукції і доведення до споживачів всієї необхідної інформації про її властивості. Часто сама складність сучасної продукції утруднює отримання і сприйняття необхідної інформації, як з боку виробника і продавців, так і з боку споживачів. Особливо це торкається оцінки ризику для життя, здоров’я людей та тварин, майна громадян і для навколишнього середовища. Доцільно, щоб підготовку, правила обробки і застосування інформації з врахуванням її важливості, ступенем можливих наслідків надати державним або само регульованим організаціям бізнес співтовариств.

Таким чином, монопольна влада над ринком, зовнішні ефекти і недосконалість інформації є обмежуючими дефектами недосконало конкурентного ринку – це ті завади, які перешкоджають ефективній дії механізму саморегулювання і не можуть бути усунуті без сторонніх компенсуючи впливів переважно у формі державного регулювання ринку.

В багатьох країнах світу рішення про державне регулювання ринку приймається органами законодавчої влади у вигляді законодавчих актів, рідше указами перших осіб держави чи постановами уряду. При цьому враховується весь комплекс існуючих не лише економічних, але й соціальних, культурних, зовнішньо-і внутрішньополітичних та інших факторів.