Об'єкти цивільних правовідносин

Об'єктами цивільних прав є речі, у тому числі гроші та цінні папери, інше майно, майнові права, результати робіт, послуги, результати інтелектуальної, творчої діяльності, інформація, а також інші матеріальні та нематеріальні блага.

Річчю визнається предмет матеріального світу, який задо­вольняє потреби людей і щодо якого можуть виникати цивільні права та обов'язки.

До нерухомих речей є об'єкти, пе­реміщення яких без непропорційного збитку їх призначенню є неможливим.

Рухомими речамивизнаються такі, що їх можна вільно пере­мішувати у просторі.

Право власності та інші речові права на нерухомі речі, обме­ження цих прав, їх виникнення, перехід і припинення підляга­ють державній реєстрації.

Продукцією, плодами та доходами визнається все те, що ви­робляється, добувається, дістається з речі або приноситься річчю. Продукція, плоди та доходи належать власникові речі, якщо інше не визначено договором власника з іншою особою, або законом.

Майном як особливим об'єктом визнається окрема річ, су­купність речей, а також майнові права та обов'язки.

Гроші (валюта). Гривня— це законний платіжний засіб, обо­в'язковий до приймання за номінальною вартістю на всій тери­торії України. Іноземна валюта може використовуватися у ви­падках і в порядку, передбачених законі України.

Цінним папером є документ встановленої форми з відповід­ними реквізитами, що посвідчує грошове або інше майнове пра­во, здійснення або передання якого можливе тільки у разі пред'явлення цінного папера.

Правочини

Правочином визнається дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав чи обов'язків.

Правочин має три обов’язкові ознаки:

Правочин — завжди волевиявлення, вольовий акт, оскільки особа має намір досягти певних юридичних результатів.

Правочин — це завжди дія, спрямо­вана на досягнення певного юридичного результату. Особа праг­не досягти цього результату.

Правочин — це завжди правомірна дія, тобто вона відповідає вимогам закону щодо форми, суб'єктного складу, змісту тощо. Вона не може суперечити актам цивільного законодавства.

 

Класифікація правочинів

Правочини можуть бути односторонніми та дво- чи багато­сторонніми. Одностороннім правочином є дія однієї сторони, яка може бути представлена однією особою.

Односторонній правочин створює обов'язки лише для особи, яка його вчинила (заповіт, довіреність).

Дво- чи багатосторонній правочин (договір) – це погоджена дія двох або більше сторін (договір купівлі-продажу, договір дарування,договір перевезення).

 

Залежно від того, чи відповідає обов'язку однієї сторони в правочині вчинити відповідну дію зустрічний обов'язок іншої сторони надати матеріальне або інше благо, правочини поділя­ються на оплатні та безоплатні.

Оплатним є правочин, коли діям однієї сторони відповідає обов’язок вчинити певні дії з другої сторони (договір куплі-продажу). Оплатними можуть бути лише договори.

Безоплатними є правочини, в яких обов’язок вчинити певні дії покладено лише на одну сторону (договір дарування, заповіт).

 

Залежно від моменту, з яким пов'язується виникнення правочинів, останні поділяються на консенсуальні та реальні.

Консенсуальні – це правочини, які вважаються укладеними з моменту досягнення їх сторонами згоди у відповідній формі з усіх істотних умов (договір купівлі-продажу, договір міни).

Реальні – це правочини, які вважаються укладеними з того моменту, як після досягнення згоди, необхідно здійснити певні дії – передати річ, сплатити гроші (договір позики, дарування).

 

Правочини можуть бути строковими та безстроковими. У безстрокових правочинах не визначається момент їх припи­нення.

 

Правочин є правомірним, якщо його недійсність прямо не встановлена законом або якщо він не визнаний судом недійсним.

Види недійсних правочинів:

Фіктивний правочин – характеризується тим, що сторони вчиняють лише для виду, знаючи заздалегідь, що він не буде виконаний. При вчиненні фіктивного правочину сторони мають інші цілі, ніж ті, що передбачені правочином. Причому такі цілі можуть бути протизаконними (наприклад, укладення громадянином договору дарування майна зі своїм родичем з метою приховання цього майна від конфіскації). Такий пра­вочин визнається недійсним незалежно від мети його укладення.

Удаваний правочин — це правочин, укладений з метою прихован­ня іншого правочину. В такому правочині також відсутня основа - учасники прагнуть досягти зовсім іншої мети, ніж це випливає з правочину. Наприклад, укладання угоди купівлі-продажу нерухомого майна за умови зворотного обов'язкового продажу через певний строк особою, що приховує договір застави, для забезпечення повернення позики (кредиту), з метою уникнути судової процедури стягнення заставленого майна.

Нікчемними (абсолютно недійсними) правочинами визнають­ся такі правочини, недійсність яких прямо встановлена законом.

Недійсний правочин не створює юридичних наслідків, крім тих, що пов'язані з його недійсністю. У разі недійсності право­чину кожна із сторін зобов'язана повернути другій стороні у на­турі все, що вона одержала на виконання цього правочину, а в разі неможливості такого повернення - відшкодувати його вартість, за цінами, які існують на момент відшкодування.