Особливості прав інтелектуальної власності на засоби індивідуалізації

Суб'єктивні права на засоби індивідуалізації мають ряд особливостей, зумовлених специфікою об'єкта правової охорони.

Насамперед, слід наголосити, що права на засоби індивідуалізації, на відміну від авторських та патентних прав, діють безстроково, тобто упродовж всього періоду існування відповідного управомоченого суб'єкта або протягом періоду чинності правоохоронного документа на відповідний засіб індивідуалізації з можливістю пролонгації невизначену кількість разів. Зокрема, чинність майнових прав інтелектуальної власності на комерційне найменування припиняється у разі ліквідації юридичної особи (ст. 491 ЦК України). Майнові права інтелектуальної власності на торговельну марку є чинними протягом десяти років з дати, наступної за датою подання заявки на торговельну марку. Зазначений строк може бути продовженим щоразу на десять років. Право інтелектуальної власності на географічне зазначення охороняється безстроково за умови збереження характеристик товару (послуги), позначених цим зазначенням (ст. 504 ЦК України).

Право на засоби індивідуалізації належить до кола абсолютних прав, тобто таких, що діють щодо всіх третіх осіб, які зобов'язані утримуватися від порушення правомочностей, наданих його правоволодільцю. На відміну від відносних прав, управомоченому суб'єкту протистоїть не конкретна особа, зобов'язана здійснити чи утриматися від вчинення певних визначених дій, а всі треті особи, на яких покладений обов'язок не порушувати право на засоби індивідуалізації та не перешкоджати у здійсненні його правомочностей.

Права на засоби індивідуалізації є більш обмеженими за обсягом правової охорони порівняно з характером охорони прав у сфері авторського та патентного права. Якщо обсяг правової охорони твору чи винаходу обмежується лише часовими рамками та територіальними кордонами, то у галузі засобів індивідуалізації такі обмеження є більш істотними. Так, межі правової охорони торговельної марки визначаються переліком товарів чи послуг (ст. 494 ЦК України), географічного зазначення - характеристиками товару та районом його походження (ст. 501 ЦК України), комерційного найменування - предметом діяльності юридичної особи (ст. 489 ЦК України). Тому на території однієї держави, в один і той же час може бути декілька не пов'язаних між собою правоволодільців ідентичної торговельної марки, яка використовується для позначення різних класів товарів чи послуг, функціонувати юридичні особи з однаковими комерційним найменуванням, що реалізують свою діяльність у різних сферах, чи діяти особи, що застосовують для позначення своєї продукції єдине географічне зазначення.

Таким чином, сфера повноважень суб'єкта авторського чи патентного права є ширшою від обсягу правомочностей суб'єкта права на засіб індивідуалізації. Тому, якщо автор чи винахідник має виключне право на результат своєї творчості та може заборонити будь-яке використання ідентичного об'єкта третьою особою, то суб'єкт права на комерційне найменування, торговельну марку чи географічне зазначення обмежений у механізмі реалізації даного права. Обсяг права заборони визначається характером охорони засобу індивідуалізації та обмежується класом товарів чи послуг, сферою функціонування чи межами географічного району діяльності суб'єкта.

Права на засоби індивідуалізації тісно пов'язані h сферою особистих немайнових прав особи. Право на комерційне найменування, торговельну марку чи географічне зазначення залежить від особистих немайнових прав господарюючого суб'єкта, насамперед від права на ділову репутацію. Ефективність участі особи у цивільних правовідносинах під своїм комерційним найменуванням чи торговельною маркою впливає на рівень її ділової репутації, і, навпаки, набута репутація найчастіше пов'язується з найменуванням юридичної особи, позначенням виготовленої продукції чи наданих послуг.

Суб'єктивне право на засоби індивідуалізації виникає у силу реєстрації засобу індивідуалізації або його правоволодільця. Право інтелектуальної власності на географічне зазначення виникає з дати державної реєстрації цього права (ст. 501 ЦК України). Набуття права інтелектуальної власності на торговельну марку засвідчується свідоцтвом (ст. 494 ЦК України), що видається за результатами державної реєстрації торговельної марки. На відміну від виникнення прав на торговельну марку та географічне зазначення, право інтелектуальної власності на комерційне найменування охороняється без обов'язкової його реєстрації та є чинним з моменту першого використання цього найменування (ст. 489 ЦК України). Враховуючи, що перше використання комерційного найменування може бути забезпечене лише після реєстрації юридичної особи - правоволодільця, суб'єктивне право на комерційне найменування виникає з моменту реєстрації юридичної особи. Особливості проведення такої реєстрації визначаються Законом України "Про державну реєстрацію юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців".

Характерною рисою права на засоби індивідуалізації є те, що воно одночасно виступає обов'язком управомоченої особи. Так, якщо торговельна марка не використовується в Україні повністю або щодо частини зазначених у свідоцтві товарів і послуг протягом трьох років, будь-яка особа має право звернутися до суду із заявою про дострокове припинення дії свідоцтва повністю або частково. У цьому разі дія свідоцтва може бути припинена повністю або частково лише за умови, що власник свідоцтва не зазначить поважні причини такого невикористання (ст. 18 Закону України "Про охорону прав на знаки для товарів і послуг"). Юридична особа не лише вправі виступати в цивільному обороті під власним комерційним найменуванням, а й зобов'язана згідно з вимогами законодавства здійснювати свою діяльність під власним іменем. З цією метою юридична особа повинна використовувати своє точне найменування, структура якого відповідає вимогам закону. Якщо комерційне найменування вводить в оману споживачів щодо справжньої діяльності особи або не дає можливість вирізнити одну особу з-поміж інших, йому правова охорона не надається.

Право на засоби індивідуалізації характеризується обмеженими можливостями розпорядження. Ця ознака органічно випливає із зв'язку права на засоби індивідуалізації з комплексом особистих немайнових прав особи та зумовлена призначенням його об'єкта - ідентифікацією суб'єкта або виробленої ним продукції у сфері цивільного обороту. На відміну від інших об'єктів інтелектуальної власності, у сфері комерційних найменувань існують обмежені можливості розпорядження. Майнові права інтелектуальної власності на комерційне найменування можуть переходити до іншої особи лише разом з цілісним майновим комплексом особи, якій ці права належать, або його відповідною частиною (ч. 2 ст. 490 ЦК України). Конструкція суб'єктивного права на географічне зазначення взагалі не охоплює правомочність розпорядження. Право на використання зазначення, за умови його реєстрації, має будь-який виробник, який у межах відповідного географічного району виробляє товар, особливі властивості, певні якості чи інші характеристики якого відповідають тим, що внесені до реєстру (ст. 9 Закону України "Про охорону прав на зазначення походження товарів"), тому у законодавстві закріплюється заборона власника географічного зазначення на видачу ліцензій на використання, зазначене будь-яким особам. Проте суб'єкт права на торговельну марку має весь обсяг правомочності розпорядження, що включає можливість її вільного надання або передачі третім особам на підставі відповідних цивільно-правових договорів.