Основні методи макроекономіки.

Метод макроекономіки – це сукупність засобів предмету даної науки, конкретний інструментарій научної дослідження. Макроекономіка використовує як загальні та і специіфічні методи дослідження. До загальних методів відноситься: метод научної абстракції, метод аналізу та синтезу, системно-функціональний аналіз, економіко-математичне моделювання. Основним специфічним методом макроекономіки є макроекономічне агрегування, тобто об’єднання явищ та процесів в одне ціле. Макроекономічне агрегування розповсюджується на економічні суб’єкти (домашні господарства, фірми, державу, закордон) та ринки (товарів та послуг, грошей, праці, капіталу, валютного ринків).

Широко використовуються в макроекономіки макроекономічні моделі, що являють собою формалізовані (логічно, графічно й алгебраїчно), описи різних економічних явищ і процесів з метою виявлення функціональних взаємозв'язків між ними. Будь-яка модель є спрощеним, абстрактним відображенням реальності, тому що все різноманіття конкретних деталей не може бути одночасно прийняте до уваги при проведенні дослідження. З цього можна зробити висновок, що жодна макроекономічна модель не абсолютна, не вичерпна, не всеосяжна. Однак за допомогою таких узагальнюючих моделей визначається комплекс альтернативних способів управління динамікою рівнів зайнятості, випуску, інфляції, інвестицій, споживання, процентних ставок, валютного курсу й інших внутрішніх (ендогенних) економічних змінних, ймовірні значення яких установлюються в результаті рішення моделі. У якості зовнішніх (екзогенних) змінних,величина яких визначається поза моделлю, нерідко виступають основні інструменти фіскальної політики уряду й монетарної політики Національного Банку — зміни у величинах державних видатків, податків і грошової маси.

Забезпечена за допомогою моделей багатоваріантність способів вирішення економічних проблем дозволяє досягти необхідної альтернативності й гнучкості макроекономічної політики. Використання макроекономічних моделей дає можливість оптимізувати сполучення інструментів бюджетно-податкової, грошово-кредитної, валютної й зовнішньоторговельної політик, успішно координувати міри уряду таНаціонального Банку по управлінню циклічними коливаннями економіки. Найбільш перспективними із цього погляду є моделі, що враховують динаміку інфляційних очікувань економічних агентів. Їхнє використання в макроекономічному прогнозуванні дозволяє знизити ризик виникнення феномена несподіваної інфляції, що робить найбільш руйнівний вплив на економіку, а також пом'якшити одну з самих складних у макроекономіці проблем – недовіру до політики уряду й Національного Банку.

У макроекономіці існує безліч моделей які можна класифікувати за різними критеріями:

· за ступенем узагальнення (абстрактно-теоретичні й конкретно-економічні);

· за ступенем структуризації (малорозмірні й багаторозмірні);

· за характером взаємозв'язку елементів (лінійні й нелінійні);

· за ступенем охоплення (відкриті й закриті: закриті – для вивчення замкнутої національної економіки; відкриті – для вивчення міжнародних економічних зв'язків);

· за часом, як фактором, що визначає явища й процеси (статичні –фактор часу не враховується; динамічні – час виступає як фактор).

До основних моделей макроекономіки можна віднести: модель кругових потоків; кейнсіанський хрест; модель IS-LM; модель Баумоля-Тобіна; модель Маркса; модель Солоу; модель Домара; модель Харрода; модель Самуельсона-Хікса й інші. Всі вони виступають як загальний інструментарій, не маючи при цьому національних особливостей.

У кожній макроекономічній моделі винятково важливим є вибір факторів, які були б істотними для макроаналізу конкретної проблеми в конкретний період часу.

При побудові моделей використовуються чотири види функціональних залежностей: а) дефініційні; б) поведінкові; в) технологічні; г) інституціональні.

Дефініційні (від лат. definitio – визначення) відображають зміст або структуру досліджуваного явища або процесу. Наприклад, під сукупним попитом (Y) на ринку благ розуміють сумарний попит домогосподарств (C), інвестиційний попит підприємницького сектора (I), попит держави (G) й закордону (X_N). Це визначення можна представити у вигляді тотожності:

Y=C + I + G + X_N. (1.1)

Поведінкові залежності показують переваги економічних суб’єктів. Наприклад, функції споживання C= C(Y) і заощадження S = S(Y).

Технологічні залежності відображають зв’язок, обумовлений факторами виробництва, рівнем розвитку виробничих сил, науково-технічного прогресу. Прикладом може служити виробнича функція, що показує зв’язок між обсягом і факторами виробництва:

Y= f (L,Z,K), (1.2)

де Y – обсяг виробництва, L – праця, Z – земля, K – капітал.

Інституціональні залежності визначають зв’язок між тими або іншими економічними показниками й державними інститутами, які регулюють економічну діяльність. Наприклад, сума податкових надходжень (Т) є функція доходу (Y) і встановленої податкової ставки (t):

T = t_y ×Y. (1.3)

Фактор часу в макроекономіці відіграє більш значну роль, ніж у мікроекономіці. Тому в макроекономіці важливе значення надається «очікуванням» економічних суб'єктів.

Проблема очікувань уперше була висунута шведським економістом, лауреатом Нобелівської премії з економіки (1974) Г. К. Мюрдалем (1898-1987). Ідеї Мюрдаля заклали фундамент Стокгольмської школи макроекономіки. Мюрдаль увів в економічну теорію поняття «ex ante» («очікування») і «ex post» («здійснення»), що зіграли важливу роль у розвитку економічної науки Швеції. Згідно роботам Г.К. Мюрдаля економічні очікування підрозділяються на дві групи: очікування ex post (оцінка економічними суб'єктами придбаного досвіду, фактичні оцінки, оцінки минулого) та очікування ex ante (прогнозні оцінки економічних суб'єктів).

В основу макроекономічного аналізу закладена найпростіша модель кругових потоків (або модель кругообігу ВВП, доходів і видатків), яка зображена на рис.1. У своїй елементарній формі ця модель містить у собі тільки дві категорії економічних агентів — домашні господарства й фірми і не припускає державного втручання в економіку, а також будь-яких зв'язків із зовнішнім світом.

Рис.1. Модель кругового потоку у закритій економіці.

Економіка є замкнутою системою, у якій доходи одних економічних агентів з'являються як видатки інших. Видатки фірм на ресурси (або їхні витрати) одночасно являють собою потоки заробітної плати, ренти й інших доходів для домашніх господарств. З іншого боку, потік споживчих видатків утворить виторг (або дохід) фірм від реалізації готової продукції.

Потоки «прибутки-видатки» і «ресурс-продукція» здійснюються одночасно в протилежних напрямках і нескінченно повторюються.

Основним висновкомцієї моделі є рівність сумарної величини продажів фірм сумарній величині доходів домашніх господарств. Це означає, що для закритої економіки(тобто для економіки без яких-небудь зв'язків із зовнішнім світом) без державного втручання величина загального обсягу виробництва в грошовому еквіваленті дорівнює сумарній величині грошових доходів домашніх господарств.

Створити модель — це означає знайти функцію, яка пов'язує ендогенні та екзо­генні параметри макромоделі.

Екзогенні (зовнішні) змінні – це змінні, величина яких «встановлюється» уря­дом та Національним банком, а ендогенні (внутрішні) змінні — це змінні, величина яких є результатом розв'язку моделі.

Найчастіше до екзогенних змінних відносять рівень державних витрат, ста­вки оподаткування та величину пропозиції грошей. До ендогенних (внутрішніх) змінних, як правило, належать обсяг випуску та рі­вень зайнятості, рівень інфляції і безробіття.

У відкритій економіціз державним втручанням модель кругових потоків трохи ускладнюється. У модель уводяться дві інші групи економічних агентів — уряд і зовнішній світ, то з потоку «прибутки-видатки» утворяться «витоки» у вигляді заощаджень, податкових платежів і імпорту. «Витоку» — це будь-яке використання доходу не на купівлю виробленої усередині країни продукції. Одночасно в потік «прибутки-видатки» вливаються додаткові кошти у вигляді «ін'єкцій» — інвестиції, державні видатки й експорт. «Ін'єкції» — це будь-яке доповнення до споживчих видатків на продукцію, зроблену усередині країни.

У цій моделі схема взаємодії між рішеннями домашніх господарств про видатки й рішеннями фірм із приводу виробництва залишається колишньою, хоча й ускладнюється: за допомогою трансфертів, субсидій, податків і інших економічних інструментів держава регулює коливання в рівнях виробництва, зайнятості й інфляції.

Якщо домашні господарства вирішують витрачати менше, то фірми змушені скорочувати випуск продукції, що, у свою чергу, призводить до зниження доходів. Рівень попиту на товари визначає рівень виробництва й зайнятості, а рівень випуску товарів визначає рівень доходів власників факторів виробництва; доходи, у свою чергу, визначають сукупний попит.

У такий спосіб можна зробитивисновок з моделі кругових потоків:реальний і грошовий потоки здійснюються безперешкодно за умови рівності сукупних видатків домашніх господарств, фірм, держави й зовнішнього світу сукупному обсягу виробництва. Сукупні видатки дають поштовх до зростання зайнятості, випуску й доходів; із цих доходів знову фінансуються видатки економічних агентів; ці видатки знову вертаються у вигляді доходу до власників факторів виробництва й т.д.

Питання для самоконтролю

1. Які вчені внесли значний вклад у розробку теоретичних основ макроекономічної науки?

2. Що є предметом макроекономіки?

3. У чому полягають позитивна й нормативна функції макроекономіки?

4. Які основні інструменти макроекономічного аналізу?

5. У чому різниця макроекономіки від мікроекономіки?

6. Які головні методи макроекономічного аналізу?

7. Які головні проблеми сучасної макроекономіки?

8. Назвіть основні макроекономічні моделі та їх класифікації?