Основні проблеми і основні поняття та показники макроекономіки, їх взаємозв'язок.

Об'єкт дослідження макроекономіки можна більш повно проілюструвати через її цілі.

1. Головною й визначальною метою макроекономічного розвитку є економічне зростання. Чим більше товарів і послуг буде вироблено в економіці, тим вище рівень життя населення. Зростаюча економіка має більшу здатність задовольняти нові потреби. Внаслідок економічного зростання країна згладжує соціальні, політичні, національні протиріччя. Зростаюча економіка характеризується приростом річного національного обсягу виробництва, що може використовуватися не тільки для ефективного задоволення потреб, але й для розробки соціальних або науково-технічних програм. Якщо суспільне виробництво зростає, то в умовах обмеженості ресурсів не доводиться вирішувати дилему: або підвищувати рівень споживання, або боротися з бідністю й забрудненням навколишнього середовища. Зростаюче виробництво дозволяє здійснювати й те, й інше. Таким чином, економічне зростання полегшує вирішення проблеми обмеженості ресурсів.

2. Економічна ефективність є іншою метою макроекономіки. З огляду на те, що ресурси будь-якої національної економіки обмежені, їх варто використовувати ефективно. Ефективне виробництво розвивається з мінімальними витратами, зусиллями й втратами. Зростання економічної ефективності проявляється в скороченні витрат на одиницю продукту або в збільшенні продукту на колишню величину витрат. Ефективно все те, що в найбільшій мірі сприяє оптимальним темпам економічного зростання. Можна судити про вірність і розумність прийнятих господарських рішень по тому, яку віддачу дають фактори виробництва (праця, земля, капітал, підприємницька здібність). Головним і узагальнюючим показником зростання економічної ефективності виробництва в національній економіці є приріст національного доходу на душу населення. Порівняння темпів приросту національного доходу дозволяє прийняти оптимальні варіанти вирішення економічних проблем. Щоб домогтися ефективності, ситуація в країні повинна наближатися до такої, коли будь-яке збільшення випуску будь-якого продукту буде приводити до скорочення виробництва іншого.

3. Економічна свобода – мета і принцип макроекономіки. Її визначають три основних питання: що, як і для кого виробляти. Це свобода підприємницької діяльності й професії, свобода переливу капіталу і економічної інформації, технологічних способів ведення виробництва, пересування трудових ресурсів з однієї галузі в іншу. Воля кожного споживача вибирати й купувати матеріальні блага й послуги у відповідності зі своїми смаками й перевагами. Однак економічна свобода не означає, що в неї немає меж. Підприємницька діяльність, наприклад, обмежена попитом на ті або інші види продукції й розмірами наявного капіталу. Перелив капіталів обмежується різними перешкодами вступу в галузь. Волю кожного споживача обмежують доходи. Тому точніше було б сказати, що метою макроекономіки є розширення меж економічної свободи до оптимального рівня.

4. Справедливий розподіл доходів – також важлива мета макроекономіки. Люди від природи наділені неоднаковими здібностями. Вони зростають у різних обставинах і соціальному оточенні, володіють різною кількістю капіталу й ресурсів. Ці вихідні умови породжують розходження в доходах. Із часом, залежно від ефективності бізнесу, придбаної професії, оплати праці й інших обставин, доходи ще більше диференціюються. У результаті хтось заробляє дуже скромні суми, тоді як інші мають доходи, що в багато разів перевищують доходи іншого населення.

5. Економічна забезпеченість, як мета макроекономіки відноситься до непрацездатної частини населення. Для підтримки цієї категорії особливу роль відіграє соціальне страхування та державна допомога. Держава надає для цього субсидії, що забезпечують мінімальний прожитковий мінімум, різні види підтримки у вигляді безплатної медичної допомоги, талонів на харчування та одяг. Джерелом цих коштів є податок з заробітної плати, прибутку та інших доходів працездатного населення.

6. Наступним цільовим орієнтиром макроекономічного розвитку є стабільний рівень цін, що означає відсутність різких стрибків у їхній динаміці. Варто мати на увазі, що загальний рівень цін – нова категорія, відмінна від цін на мікрорівні. Цей показник відображає вартість широкого ряду різноманітних товарів і послуг у різні моменти часу. В економіці повинна діяти стійка тенденція формування цін, що ґрунтується на рівновазі попиту та пропозиції товарів. В умовах гострого дефіциту, при значному підвищенні попиту складається високий рівень цін. У цьому випадку виникає ціновий диктат з боку постачальників, знижується купівельна спроможність грошей, розвиваються інфляційні процеси. В умовах надвиробництва складається низький рівень цін. У результаті знижуються стимули до розвитку виробництва, його відновленню на основі науково-технічного прогресу.

7. Метою будь-якої національної економіки завжди є забезпечення високого рівня зайнятості. Робота необхідна кожному, хто бажає цього й здатний працювати. Праця повинна оплачуватися відповідно до виробленого продукту. Однак це не означає, що в країні не може бути вільної, не зайнятої у виробництві робочої сили. Інакше виробництво працювало б на межі своїх можливостей і не було б резервів для структурної перебудови народного господарства, розвитку науково-технічного прогресу. Крім того, повна зайнятість завжди є причиною надмірно високого платоспроможного попиту населення, що породжує зростання цін, а відповідно, і інфляцію. Ця зайнятість повинна підтримуватися на природному рівні десь в середньому 5 - 6% безробітних. Якщо зайнятість підтримується на природному рівні і в країні відсутні кризові явища, які породжують циклічне безробіття, то це означає, що існує повна зайнятість.

8. Збільшення вільного часу для гармонічного розвитку особистості завжди було метою макроекономіки. Вільний час – це один з узагальнюючих показників рівня життя країни, об’єму потреб населення, тому що величина та структура вільного часу відображає усі моменти, що пов’язані з матеріальним добробутом та культурним рівнем людини. Важливим є питання раціонального використання вільного часу, бо це є умовою зростання виробництва, тому що вільна діяльність та розвиток – це основа для формування висококваліфікованої робочої сили.

9. Актуальною метою ХХІ ст. є підтримка рівноваги взаємодії з навколишнім середовищем. Високий рівень життя майбутнього покоління залежить від чистого екологічного середовища. Однак накопичення великих виробничих потужностей, отримання максимальної вигоди будь-якими засобами призвели до порушення екологічної рівноваги. На цих умовах виникла необхідність зміни відношення суспільства до природи на основі нової стратегії НТП та соціального розвитку, визначення нових соціальних цінностей та орієнтирів для виживання. Виробництво повинно здійснюватись на основі ресурсозберігаючих, природно-захисних, безвідходних систем. Це важливо не тільки для національної економіки але і світового співробітництва.

10. Підтримка рівноважного зовнішньоторговельного балансу також є однією з цілей макроекономіки. Кожна країна імпортує та експортує товари та послуги. Для рівноваги в макроекономіці необхідний баланс між експортом та імпортом. Це важливо при вільному продажі на внутрішньому ринку товарів та послуг інших країн та вітчизняних товарів – на ринку інших країн. Таку рівновагу забезпечує стабільний курс обміну національної валюти.

Цілі макроекономіки визначають державну економічну політику, яка базується на чіткому виявленню оптимальних пріоритетів розвитку та сполученням наданих вище цілей.

Державне регулювання економіки– цілеспрямована діяльність держави з правових, економічних і соціальних передумов, необхідних для ефективного функціонування ринкового механізму і мінімізації його негативних наслідків. Це повинно сприяти досягненню поставлених державою цілей і пріоритетів з меншими економічними і соціальними втратами.

Держава здійснює ряд функцій регулювання економіки:

1. Розробка політики соціально-економічного розвитку країни, яка визначає головні цілі, приоритети та засоби розвитку економіки. Державна економічна політика реалізується через економічні прогнози, плани та програми, які в умовах ринкових відносин мають рекомендаційний характер.

2. Формування правових засад функціонування економіки. З цією метою держа­ва визначає правовий статус форм власності, регулює відносини між окремими суб'єктами ринку, встановлюючи «правила гри».

3. Захист конкуренції як головного «мотора» ринкового механізму. З цією ме­тою держава здійснює антимонопольну політику.

4. Перерозподіл доходів та ресурсів. Необхідність у перерозподілі доходів обу­мовлюється природою ринку, згідно з якою породжуються коливання в особистих доходах, а також відсутність їх у непрацездатних членів суспільства. Для зменшення нерівності в доходах держава здійснює перерозподіл у формі трансфертних платежів, регулює індивідуальні доходи шляхом встановлення мінімальної заробітної плати, застосування прогресивної форми оподаткування доходів.

5. Стабілізація економіки. Ринок не завжди може самостійно протистояти еко­номічній нестабільності. Тому виникає необхідність державного впливу на економіч­ний цикл. Основними методами виконання державою стабілізаційної функції є фіс­кальна та грошово-кредитна політики.

Державне втручання в економіку може бути ефективним за умов, якщо воно є зваженим. Значною мірою вирішення цієї проблеми залежить від того, як розуміється сутність державного регулювання економіки.

Управління економічним циклом з метою забезпечення повної зайнятості ресурсів і неінфляційного економічного зростання здійснюється за допомогою інструментів макроекономічної політики. До основних інструментів можна віднести наступні:

По-перше, податково-бюджетна (фіскальна) політика, що визначає маніпулювання податками й державними видатками з метою впливу на економіку. Перший компонент податково-бюджетної політики – оподатковування – впливає на загальну економічну ситуацію двома способами:

1) зменшенням безподаткового доходу домашніх господарств. Наприклад, податки зменшують суму грошей, що населення витрачає на придбання товарів і послуг, у результаті чого скорочується сукупний попит на блага, що викликає падіння обсягу ВВП;

2) впливаючи на ціни благ і факторів виробництва. Так, підвищення податків на прибуток викликає зниження стимулів у фірм до інвестування в нові капітальні блага.

По-друге, грошова-кредитна (монетарна) політика здійснюється державою за допомогою грошової, кредитної й банківської систем країни. Регулювання грошової маси впливає на процентні ставки й тим самим на економічну кон'юнктуру. Наприклад, політика дорогих грошей підвищує процентні ставки, знижуючи темпи економічного зростання і підвищуючи рівень безробіття. І навпаки, політика дешевих грошей викликає економічне зростання і скорочення рівня безробіття.

По-третє, політика доходів – це прагнення держави стримати інфляцію директивними мірами: або прямим контролем над заробітною платою й цінами, або добровільним плануванням підвищення заробітної плати й цін.

Політика доходів у західній економічній літературі є найбільш дискусійною. Тридцять-сорок років тому ця політика вважалася ефективною в боротьбі з інфляцією. Зараз багато економістів вважають її не тільки неефективною, але й шкідливою, бо вона не знижує інфляцію. Тому більшість розвинених країн використовує її в надзвичайних обставинах.

По-четверте, зовнішньоекономічна політика. Міжнародна торгівля підвищує ефективність і темпи економічного зростання, рівень життя населення. Важливим показником зовнішньої торгівлі є чистий експорт, що представляє собою різницю між вартістю експорту й вартістю імпорту. У випадку перевищення експорту над імпортом спостерігається надлишок, якщо ж імпорт перевищує експорт, – має місце дефіцит торговельного балансу.

По-п′яте, торговельна політика містить у собі тарифи, квоти й інші інструменти регулювання, які або стимулюють, або обмежують експорт і імпорт. Регулювання іноземного сектора здійснюється координацією макроекономічної політики в різних економічних регіонах, але головним чином за допомогою керування валютним ринком, тому що на зовнішню торгівлю впливає валютний курс країни.

По-шосте, соціальна політика здійснюється державою у вигляді діяльності із забезпеченням соціальних умов життя населення. Вона направлена на покращення матеріального стану населення, грає подвійну роль у процесі функціонування економічної системи. З одного боку, соціальна політика виступає як слідство, з іншого боку – як фактор економічного зростання.

На думку кейнсіанців стабілізація сукупних витрат здійснюється за допомогою зміни державних витрат, податків та грошової пропозиції. Монетаристи вважають, що зміна грошової маси – це універсальний засіб стабілізації економіки. Щодо неокейнсіанського підходу, то повинна розроблятися концепція макроекономічного управління очікуванням економічних суб’єктів при повільній зміні рівня заробітної платні та цін. В неокласичній моделі раціональних очікувань ціни та заробітна плата швидко реагують на зміни ринкової кон’юнктури, тому економіка швидко стабілізується на обставинах довіри економічних суб’єктів к політиці уряду і Національного банку.