Формування доходів в ринковій економіці.

1. Концептуальні підходи до формування доходів в ринковій економіці.

2. Сутність заробітної плати та її форми. Номінальна та реальна заробітна плата.

3. Прибуток: сутність та види. Норма прибутку та фактори, що на неї впливають.

4. Рента та її форми. Ціна землі.

5. Позичковий процент. Норма процента.

 

1. Проблема формування доходів є однією із самих актуальних в ринковій економіці. Оскільки в доходах концентруються результати господарської діяльності і місце окремих економічних суб’єктів.

На проблему формування доходів є дві точки зору:

1) Перший підхід виходить з того, що кожний фактор виробництва є джерелом відповідного виду доходу. Так, земля приносить ренту, капітал – процент, праця – заробітну плату, підприємницькі здібності – прибуток.

Принципами розподілу доходів за цією концепцією є:

- власниками економічних ресурсів є домогосподарства;

- існують чотири фактори виробництва, кожному з яких відповідають такі види доходів: земля приносить ренту, капітал – процент, праця – заробітну плату, підприємницькі здібності – прибуток;

- такий принцип розподілу є справедливий для всіх економічних суб’єктів.

2) Другий підхід зазначає, що єдиним джерелом новоствореної вартості, яка перерозподіляється, є людська праця. Так, новостворена вартість повинна відшкодувати затрати робочої сили, а також розподілитися на всі інші фактори виробництва, які приймають участь в ньому. Отже, новостворена вартість розпадається на необхідний продукт, який є джерелом заробітної плати, та додатковий продукт, який в свою черги розпадається на процент, прибуток та ренту.

Принципами розподілу доходів за цією концепцією є:

- сукупний продукт створюється за допомогою праці та капіталу;

- носієм здатності до праці є найманий працівник, який, по-перше, переносить частину минулої, втіленої у засобах виробництва праці на створюваний продукт, а, по-друге, створює нову вартість;

- нова вартість (новостворена вартість) є результатом виключно найманої праці, а результатом капіталу є перенесена вартість, яка входить в структуру сукупного продукту, однак не є складовою новоствореної вартості;

- новостворена вартість має дві складові: затрати на змінний капітал, тобто необхідний продукт, який привласнюється у формі заробітної плати, а також затрати змінного капіталу у форми додаткової вартості;

- пропорція, в якій новостворена вартість розподіляється на заробітну плату та додаткову вартість показує ступень експлуатації в суспільстві;

- додаткова вартість, в свою чергу, підлягає розподілу між підприємцями, банкірами та власниками землі у таких формах як: прибуток, процент та рента;

- розподіл здійснюється за величиною капіталу, який забезпечує те, що на рівновеликий капітал в різних галузях отримують рівновеликий дохід.

 

2. Увагу економістів здавна привертала проблема з’ясування суті заробітної плати, її джерел, а також функцій, які вона виконує за умов різних економічних систем.

На поверхні економічних явищ заробітна плата виступає як плата за працю. Таке уявлення про заробітну плату склалося давно і існує дотепер. Відомий англійський.економіст Вільям Петті визначав зарплату як ціну праці. Такої думки дотримуються автори популярного підручника “Економікс” П.Самуельсон і В.Нордхаус, більшість західних науковців, деякі російські та українські економісти. У домарксовий період найближче підійшли до правильного розуміння змісту заробітної плати за умов ринку класики буржуазної політичної економії А.Сміт, Д.Рікардо. Зокрема А.Сміт вважав, що заробітна плата є ціною праці, в основі якої лежить вартість засобів існування, необхідних для життя робітників, виховання дітей, які згодом заміняють робітника на ринку праці. Отже, хоча Сміт трактував угоду між капіталістом і робітником як продаж останнім своєї праці, він фактично зводив заробітну плату до вартості робочої сили. Критично дослідивши наукову спадщину своїх попередників, К.Маркс дійшов висновку, що робітник продає капіталісту робочу силу, а не працю, як це виглядає на поверхні економічного життя суспільства.

Зовні заробітна плата здається платою за працю тому,що виплачується, як правило, після завершення процесу праці, її розмір визначається з урахуванням кількості і якості виконаної роботи.

Однак праця не може бути об'єктом купівлі-продажу, тому що:

1) якби продавалася праця, то вона, як і всякий товар, мала б вартість, і тоді вартість праці вимірювалась би працею, а це – тавтологія;

2) якби продавалася праця, то вона, як і всякий товар продавалася б за вартістю. Отже, в момент продажу сплачувалася б уся праця – і необхідна, і додаткова. Тоді б не було додаткової вартості;

3) праця є процес споживання робочої сили. Щоб її можна було продати, праця має існувати до моменту купівлі-продажу. Проте на ринку праці робітник виступає лише власником робочої сили, яку покупець-капіталіст починає споживати лише після її купівлі.

4) праця – це не благо і не матеріалізована в об'єкті послуга. Праця – це процес, а процес продати не можна, оскільки продаються лише блага і послуги, а також права на них.

Отже, заробітна плата - це не ціна праці, а перетворена форма вартості і ціни робочої сили. Заробітна плата є перетворена форма тому, що здається не тим, чим є насправді: здається платою за працю, насправді ж – це плата за робочу силу.

Вартість робочої сили, виражена у грошах, набирає форми ціни робочої сили. Отже, заробітна плата є грошовим виразом вартості і ціни товару робоча сила. Речовим, матеріальним змістом заробітної плати виступає кількість життєвих благ, необхідних для відтворення робочої сили найманого робітника і членів його сім’ї.

Фактори, що визначають заробітну плату:

1) вартість робочої сили.

Величина заробітної плати повинна забезпечувати нормальні умови відтворення робочої сили (задоволення матеріальних і духовних потреб самого робітника та його сім’ї, а також витрати на його професійну підготовку).

2) кон’юнктура на ринку праці

Оскільки робоча сила є товаром, то її ціна регулюється співвідношенням між попитом і пропозицією. При зниженні попиту або збільшенні пропозиції ціна робочої сили, тобто заробітна плата, зменшуватиметься, і навпаки.

3) зростання продуктивності праці робітника

На розмір заробітної плати впливає дія законів зростання продуктивності праці і підвищення потреб населення. Дія цих законів іноді суперечлива, але саме вони зумовлюють загальну тенденцію динаміки заробітної плати.

Потрібно, щоб продуктивність праці зростала вищими темпами, ніж зарплата. Тривале порушення цієї закономірності призведе до дисбалансу між грошовою та товарною масою, до зниження купівельної спроможності грошей, а значить і до зменшення стимулюючої функції заробітної плати у зростанні ефективності праці.

4) кваліфікація робітника і характер праці

Чим складніше праця, тим вище зарплата.

Одним із факторів зростання вартості робочої сили є підвищення загальноосвітнього та кваліфікаційного рівнів працівників.

5) ступінь усуспільнення (соціалізації) заробітної плати тощо.

Сутність заробітної плати виражається в її основних формах та системах.

У даний час у всіх країнах застосовуються дві форми заробітної плати:

1) почасова, за якою величина заробітку визначається тривалістю відпрацьованого часу;

2) відрядна чи поштучна, за якою величина заробітку залежить від кількості виробленої продукції (виконаних послуг).

Системи заробітної плати:

- пряма погодинна (проста погодинна) = погодинна ставка * відпрацьовані години;

- погодинно-преміальна, колив додаток до погодинної оплати передбачена премія за досягнення визначених кількісних і якісних показників;

- пряма відрядна – це оплата фактично виробленої продукції за незмінними поштучними розцінками незалежно від ступеня виконання норми виробітку;

- відрядно-преміальна – додатково виплачується премія за досягнення визначених трудових показників;

- відрядно-прогресивна – в межах норми виробітку робота оплачується за основними та незмінними поштучними розцінками, а випуск над норми – за підвищеними розцінками;

- акордна - (від італ. accordo - угода, договір) – відрядна разова оплата завершеної роботи, одноразова виплата організацією, фірмою заробітної плати робітникам за весь обсяг повністю виконаних робіт за домовленою ставкою сплати.

Номінальна заробітна плата— сума грошей, яку отримує робітник за продаж підприємцю робочої сили. Її розміри не дають реального уявлення про життєвий рівень робітника, рівень його споживання. Водночас без показника номінальної заробітної плати не можна обчислити реальну заробітну плату.

Реальна заробітна плата— це кількість споживчих вартостей (товарів і послуг), яку робітник може придбати за свій грошовий заробіток при даному рівні цін після вирахування податків.