Основні загальні поняття риторики, які назвали в античній науці як: логос, етос, пафос, топос.
Логос. У давньогрецькій мові слово «Іо§оз» означало:
слово, мова, мовлення;
поняття, думка, розум.
Логос як основна категорія класичної риторики був покликаний воєдино представляти думку і слово, що практично означало: слово має зміст, думку, воно має йти від розуму й апелювати до нього. Основоположник риторичної науки Аристотель бачив Логос, тобто риторику як науку, що має два основні засоби для переконування:
силогізм (висновок від загального до часткового);
ентимему (скорочений силогізм, в якому процедура міркування і висновку не повністю показана, а маємо ніби вже готовий висновок) — троп.
Ентимема — це троп, а троп з погляду логіки — це скорочений силогізм.
Етос. У давньогрецькій мові слово «еіко$» означало звичай, звичка, характер, норов. Як одна з основних категорій класичної риторики етос визначав зразкову суспільну й особисту морально-етичну поведінку оратора. За Аристотелем, промовець мав упізнаватися слухачами як людина достойна, гідна промовляти до їхніх сердець і розуму.
Антична риторика широко послуговувалася поняттям етосу, виховувала високу мораль: гідність, чесність, справедливість, порядність.
Пафос (грец. раікоз — пристрасть, почуття) — це інтелектуальне, вольове, емоційне устремління ритора (автора), яке виявляється і в процесі мовної комунікації, і в його продукті — тексті.
В античній риториці категорія пафосу розумілася досить широко. Вона охоплювала такі поняття, як справедливість, благо, щастя, доброчинність, краса.
Топос (грец. іороз — місце) — це риторичне поняття, що означає загальні місця в промові. До них належать найтиповіші часо-просторові мовні ситуації та описи їх, які легко запам'ятати і які майже у всіх риторів однакові [5].
Основні розділи класичної риторики
Класична риторика складається з п'яти розділів.
Інвенція (лат. іпьепііо — винахід, вигадка) — перший розділ класичної риторики, в якому розробляється етап задуму, намірів, ідей, формування гіпотези майбутнього виступу. Основне в інвенції, щоб вдало, доречно вибраний предмет розмови розкрити так, щоб досягти задуму. Диспозиція (лат. сіізрозіїіо — розташовую, розміщаю) — другий розділ класичної риторики, в якому формулюються основні поняття про предмет виступу і визначаються правила оперування поняттями.
Основне призначення диспозиції — розташувати матеріал так, щоб аргументи і факти (основні положення промови) не суперечили один одному, а послідовно переміщалися з однієї частини в іншу аж до висновку.
Елокуція (лат. еЬ§иог — висловлююся, викладаю) — третій розділ класичної риторики, в якому розкриваються закони мовленнєвого вираження предмета спілкування (мовне оформлення промови). Цей розділ має підрозділ, який називається елоквенція.
Елоквенція — це підрозділ, в якому досліджуються фігури слова (тропи), фігури думки (риторичні фігури).
Меморія (лат. тетогіа — напам'ять) — четвертий розділ риторики, призначення якого допомогти риторові запам'ятати зміст промови. Він навчає прийомів запам'ятовування матеріалу, швидкого його відтворення, розвитку оперативної пам'яті.
Акція (лат. асііо — дія, дозвіл) — п'ятий розділ класичної риторики, який призначений для того, щоб підготувати ритора зовнішньо і внутрішньо до виступу.
Під час акції реалізується вся попередня підготовка ритора. Тут проявляється його вміння «на ходу» коригувати свої дії, мобілізувати свої сили, активізувати увагу слухачів, достойно завершити акцію.
Ритор має зовнішньо добре виглядати, справляти на слухачів приємне враження не тільки змістом промови, а й дикцією, силою звучання голосу, тоном, вмінням тримати паузу, мімікою, жестами і т. п. [5].
