Практична № 6 Туровський Олександр

М. Фріша «Нехай моє імя буде Гентенбайн»

1. «Нехай моє імя буде Гантенбайн» за своїм жанром це роман, у якому розповідається про викладача філософії який у своїх думках починає жити новим життя, коли головному герою не подобається куди завела його фантазія він повертається назад у своїх фантазіях і починає проживає нове життя і так всі його прожитті життя переплітаються в чудернацьке мережево. Тобто головний герой не хоче жити по справжньому, а живе у штучному світі. Роман переповнений фантазіями головного героя, за цього повість є інтелектуалізованою. Інтелектуалізованість можна побачити у виборі головного героя, він навмисно став сліпцем, щоб не замічати усіх вад, що має суспільство(наприклад: те що його жінка отримує листи від коханця; або що дружину завжди з поїздок супроводжує один і той самий чоловік). Інтелектуалізацію можна побачити у любові головного героя до дружини, а саме він завжди закінчує мріяти, коли стосунки з дружиною погіршуються. Головний герой показує зміну свого образу, свого життя після того як би не збив на автомобіля школярів у цьому теж є інтелектуалізація. Тобто інтелектуалізація у цьому романі прихована, а саме у тому що роман дуже швидко розгортається і сюжет може змінюватися, що миті і за цього глядач не встигає у повній мірі зрозуміти роман.

2.Твір «Нехай моє імя буде Гантенбайн» можна віднести до постмодерніської літератури тому що в творі є прагнення подолати міжособистісні бар'єри і життєві обмеження, досягти блаженного стану автентичності. Також у художньому просторі "Гантенбайн" реально-умовна людська доля розкладається на елементи, розгортається віялом варіантів, і кожному з них дарується можливість втілення, самобутній. Незв'язані спочатку епізоди і начерки "збираються" поступово навколо двох сюжетно-образних стрижнів, позначених іменами головних персонажів - Ендерлін і Гантенбайн. Історії обох - версії осмислення якимось оповідають "я" невдалого любовно-шлюбного досвіду, пошуки більш щасливого, нехай і уявного, результату. Але все повертається на «круги своя», яку маску на себе не приміряй, але ти нічого проста так не зміниш, твоє друге «я» завжди покаже правду. Також Фріш у своїх романі покладається на філософські та психологічні концепції, тобто роман має скритий підтекст, без цього підтексту не обходився жоден посмодерніський роман. Також у інтелектуальному романі Фріша реальна дійсність перетікає у дійсність припущень, як Я перетікає у Ти і навпаки. Тобто роман багатовекторний і має різня варіанти сюжету, це теж можна віднести до принципів постмодернізму. Сам автор розповідає від 1 особи але у вирі фантазій не можна зрозуміти де правда, а де видумка, тобто роман сповнений хаосу. Тобто роман відноситься до посмодерніського бо вньому дуже багато рис посмодернізму і він напис у цей період. За своєю структурою він постмодерніський. У ньому викриваються недоліки сучаного суспільства. Автор використовує підтекс, а саме теорії відомих філософів, щоб наштовхнути читача на проблеми сучасного суспільства. Також роман можна назвати романом хаосом, роман немає стійкої структури, а це одна з головних особливостей, романи з інших періодів мають так званий шаблон. Посмодерніські твори не мають шаблона, автор як хоче може розгортати свій роман і будь – яку секунду змінити все у цьому романі.

3. Особливість стилю М. Шріша полягає у тому, що автор був протагоністом (уособлення мистця, який ставить мистецтво понад усе). Письменник у своїй творчості робити вибір між вичерпаним дитинством та недосяжною зрілістю, між мистецтвом та зануренням у повсякденне життя, — інакше кажучи, вибір власного „я”. Також автор робить акцент на фрагментарності, він окремі елементи у творі складає у одне ціле. Також автор концентрує увагу на пошуках людиною власної ідентичності — тобто свого істинного „я”, не спотвореного уявленнями довкілля. Навколо теми пошуку ідентичності є віссю, навколо якої обертається художня система прози М. Фріша. Також можна додати що автор використовує гру у своїх творах, тобто ствердження ігрового модусу існування.

4. Автор організовує наратив завдяки героям твору Гентербайном і Єндерлін, на початку твору автор організовує наратив безособовим способом. У підтексті можна побачити проблему відчуження сучасної людини. Сама розповідь розгортається швидко, автор в будь який час змінює сюжет. Сам сюжет має багато варіантів, тобто варіативність, організація наративу може змінюватися. В кінці твору автор не показує чім закінчується наратив, тобто ким став головний герой у старості.

5. у романі автор застосовує такі прийоми як: перетікання Я у Ти. За допомогою трансформації субєк – обєктних і субєкт – обєктних стосунків у комунікації. Також у повісті захований підтекс який змушує читача слідкувати за подіями у творі.

6. Перший оповідний рівень у якості передмови до роману розпочинає наратив. Ініші оповідні рівні розпочинають Гентербайн і Єндерлін. Мотив гри відіграє роль ствердження ігрового модусу існування, тісно пов’язаного з ексклюзивною світо осмислювальною роллю літератури як гаранта такого модусу (проект літератури), тобто кульмінує в романі „Коли назвуся «Гантенбайном”