Участь Росії у поділах Польщі. Підпорядкування Росією Грузії та Казахстану

У другій половині XVIII ст. ослаблена Польська держава стала об'єктом втручання її могутніх сусідів — Австрії, Пруссії та Росії.

У 1772 р. ці держави здійснили перший поділ Польщі. Галичина відійшла до Австрії, Східна Білорусія — до Росії, Західна Пруссія — до Прусського королівства. За другим поділом Польщі 1793 р. Правобережна Україна відійшла до Росії. Третій поділ Польщі стався 1795 p.: Росія отримала Західну Білорусію, Західну Волинь, Литву й Курляндію; Австрія — Краківську, Сандомирську та Люблінську області, а Пруссія — інші землі включно з Варшавою. У результаті трьох поділів державну самостійність Польщі було ліквідовано. Більшу частину її земель отримала Росія.

Ослаблення Османської імперії внаслідок російсько-турецьких війн дало змогу Росії активізувати свою діяльність у Закавказзі. Росія допомагала грузинам, вірменам, азербайджанцям у боротьбі проти Ірану та Османської імперії, аби самій закріпитися в цьому регіоні. Важливим кроком стало підписання 24 липня 1783 р. Георгіївського трактату між Росією та царем об'єднаної Східної Грузії Іраклієм II. Згідно з цією угодою Грузія визнавала владу Росії. Обидві сторони у разі нападу на одну з них зобов'язувалися надавати допомогу. Росія залишала за Грузією право вести самостійну зовнішню політику і гарантувала своє невтручання в її внутрішні справи.

У XVIII ст. розпочався процес приєднання до Російської імперії Казахстану. Казахське ханство утворилося наприкінці XV ст. Воно поділялося на три жузи (орди): Малий (Молодший), Середній і Великий (Старий). На початку XVIII ст. становище казахів погіршилося через вторгнення ойратів — західних монголів. Це стало основною причиною прийняття казахами російського підданства.

Після приєднання царський уряд розпочав політику обмеження влади місцевої знаті і поширення загальноімперських порядків та установ на території Казахстану. Це викликало хвилю народного обурення, яке вилилося у повстання під керівництвом Батира Срима (Срима Датова).

Повстання тривало з 1783 р. по 1797 р. Царський уряд пом'якшив свою політику і пішов на деякі поступки.

Великий (Старший) жуз до середини XIX ст. залежав від Кокандського і Хівинського ханств і був приєднаний до Російської імперії в 60-х pp. XIX ст. ` єю та Туреччиною. Росія здобула землі між Південним Бугом і Дністром. Туреччина відмовилася від своїх претензій на Крим і визнала його володінням Російської імперії. Король Швеції Густав III вирішив скористатися з того, що Росія воювала проти Туреччини, щоб повернути раніше втрачені землі. У 1788 р. шведська армія вторглася у Фінляндію, але зустріла сильний опір російських військ, які змусили її відступити. Наступного року російські армія і флот перейшли в наступ та оволоділи значною частиною Фінляндії. У 1790 р. головні події розгорнулися на морі. Шведський флот двічі атакував російський флот у районі Ревеля (Таллінна) та Червоної Гірки, але невдало. Після цих поразок Густав III запропонував мир — Росія прийняла його.

Російсько-шведська війна засвідчила слабкість Швеції та її неспроможність навіть за сприятливих умов вести боротьбу проти Росії.

79 (2). Богдан Хмельницький та передумови входження України до складу Російської держави

Гніт польсько-шляхетської держави, розгнуздана, визиск і пограбування народних мас феодалами гальмували соціально-економічний та культурний розвиток України. Пригноблений український народ тривалий час вів безперервну героїчну боротьбу проти поневолювачів, за свою свободу і об’єднання з братнім російським народом, близьким йому за походженням та історичною долею, територією, мовною спорідненістю, культурою і характером, спільною релігією, єдиній Російській Державі, що що розвивалася і зміцнювалась.Через століття український народ проніс почуття єдності з братнім російським народом, прагнув до об’єднання з ним у спільній державі. В російському народі він справедливо вбачав єдиного захисника і вірного союзникав боротьбі проти іноземних загарбників. В той час загострювалися відносини між Росією і Польщею. Тривалі переговори російського посольства у Варшаві не дали бажаних результатів. На початку липня 1652 року до Москви прибуло посольство з Польщі. Переговори тривали до вересня. Обидві сторони не змогли дійти згоди. Польські посли вимагали від Росії припинення зв’язків з Україною і дорікали їй за пропуск козацьких військ через брянщину у 1651 році тощо. Богдан Хмельницький наполегливо проводив політику, спрямовану на воз’єднання Укрїни з Росією. Влітку 1652 року він зустрічався з митрополитом, намісником константинопольського патріарха, Гавриїлом, який проїздом у Москву побував на Україні і доручив йому повідомити російський уряд про події на Україні. Гетьман не обмежився цим дорученням. У грудні 1652 року з України до Москви прибуло посольство, очолюване генеральним суддею С.Богдановичем-Зарудним. Останній був прийнятий царем і вів переговори з повноважними представниками царського уряду – боярином Г.Пушкіним, думним дяком В.Волошеніновим і дяком А.Івановим. Від імені гетьмана і всього Війська Запорізького він просив прийняти Україну до складу Російської держави і подати військову допомогу в боротьбі з ворогами. Переговори посольства С.Богдановича-Зарудного в Москві (до лютого 1653 року) мали велике позитивне значення для подальшого зміцнення політичних зв’язків України з Росією.

Національно-визвольна війна 1648-1654 р.р.

За своєю суттю це була антифеодальна всенародна визвольна війна, головною рушійною силою якої виступало селянство,а потім силою і лідером – козацтво, яке вело за собой і всі інші стани феодального суспільства України. Ця війна була досить довготривалою, набула великого розмаху і мала рішучій характер. Її очолював видатний діяч і воєначальник Богдан Хмельницький, син українського дрібного шляхтича, чигиринського сотника.

Близький до широких мас козацтва, він розумів її думи і прагнення – і тому він разом з групою запорожців, своїх сподвіжників, з’явився на Запоріжжі і почав пезпосередню підготовку до повстання. Хмельницький вів його дуже обережно.

На початку квітня 1648 року козаки обрали Богдана Хмельніцького гетьманом і зразу ж після цього він очолив виступ запорозьких козаків проти польських військ.

Перша битва відбулась пір Жовтими Водами 5-6 травня 1648 року. Козаки розгромили передовий авангард шляхетського війська, а 15-16 травня 1648 року під Корсунем – і його основні сили.

До вересня 1648 року визвольна армія Богдана Хмельницького вже нараховувала понад 80 тисяч чоловік і була готова вести подальшу боротьбу за праве діло всього народу.

У битві під Полявцями, яка відбулася у вересні 1648 року, було розгромлене 40 тисячне польсько-шляхетське військо, яке прибуло для придушення повстання. Ця битва засвідчила зрослу силу повстання, яке тепер охопило і Білорусію. Польський уряд змушений був запропонувати Богдану Хмельницькому укласти перемір’я, визнавши його гетьманом України.

Битви українського народу під проводом Хмельницького показали великі потенційні сили повстанців, їх рішучість і готовність до подальшої боротьби.

У цей час розробляється військовий статут – “Статті про устрій Війська Запорізького”, розпочинається формування центрального і державного апарату, в якому функції уряду виконували генеральний старшина і гетьман, обозний, суддя, осавули, писар, хорунжий, бунчужний, підскорбій.

Центральною установою вважалась гетьманська канцелярія, яка перебувала у Чигирині, де була і гетьманська резиденція.

Українські війська за звичаями і традиціями поділялись на полки і сотні. У реєстрі Війська Запорізького (1649 р.) названо 16 полків: Чигиринський, Черкаський, Канівський, Корсунський, Білоцерківський, Уманьський, Брацлавський, Київський, Переяслівський, Миргородський, Полтавський, Прилуцький, Ніжанський, Чернігівський тощо. В них нараховувалося 271 сотня.

У цей час Україна перетворювалась на суб’єктміжнародних відносин. Встановлювалися стосунки з Росією, Портою, Кримом, Трансільванією тощо. У той же час велися переговори з польськими комісарами, після яких, виконуючи волю народних мас, вирішено продовжувати війну.

Весною 1649 року польська армія чисельністю 12 тисяч чоловік знову вторглася на Україну, але була зустріта і оточена під Збарежем. Їй на допомогу із Любліна вийшов великий загін польського війська на чолі з королем Яком Казиміром.

5-6 серпня 1649 року вирішальна битва поблизу Зборова. Зрада кримського хана Іслам-Гірея, підкупленого поляками, врятувала їх від повного розгрому. Ця битва примусила Богдана Хмельницького піти на укладення 8 серпня 1649 року Зборівського договору. Договір декларував підтверження “привілеїв” козакам і старшині, визначав 40 тисяч реєстру козацького війська, а шляхта могла повертатися до своїх маєтків.

У лютому 1651 році польські війська, які нараховували 150 тисяч чоловік почали нашестя на Україну. Проти них Богдан Хмельницький повів 100 тисячну селянсько-козацьку армію. Разом з ним йшли його союзники – кримські татари, численістю 50 тисяч чоловік. Битва відбулася поблизу міста Берестечка на Волині 18-20 серпня 1652 року.

Визвольна війна українського народу проти польсько-шляхетського гніту продовжувалась до 1667 року, коли царський уряд заради своїх імперських інтересів, знехтував інтересами України, підписав з польським урядом не вигідне для України Андрусівське перемир’я, аке згодом переросло у “Вічний Мир” між Росією і Польщею. Саме ця обставина і зумовила українсько-польську війну, яка тривала 19 років, засвідчила перед усім світом велич духу українського народу. У цій смертельній боротьбі він відстоював право на своє існування, створив власну державу і здіснив свою мрію про звільнення рідної землі від іноземних загарбників.