Найдавніші хлібороби та скотарі на землях України

Після епохи мезоліту (10—5 тис. років тому), яка принесла одомашнення собаки, винайдення лука та стріл, рибальство з допомогою сіток, настала епоха неоліту (5—3 тис. років тому) з її так званою «неолітичною революцією». Суть її полягала в тому, що було винайдено хліборобство, поява якого поряд із скотарством визначила майбутнє людства. Ці нові види господарської діяльності називають відтворювальними, бо вони, на відміну від мисливства й збиральництва, дають можливість відтворювати (розводити й вирощувати) придатні для споживання види рослин і тварин. Нині доведено, що територія України, як і Європи загалом, не входила до ареалу виникнення землеробства та скотарства. Тож утвердження відтворювального господарства на території сучасної України відбувалося шляхом його поширення з Передньої Азії, де воно постало IX—VII тис. до н. е. Сталося це за неоліту й здійснювалося в ході переселень більших чи менших груп населення та шляхом запозичення ідей і досвіду окультурення рослин і тварин. Хліборобство й скотарство проникало із Передньої Азії через острови Середземного моря й далі на материк. Своєрідні природні умови зумовили формування на території України двох різних осередків відтворювального господарства — лісостепового та степового. Мешканці лісостепу були землеробами, степовики — скотарями.

Серед землеробських культур, що поширювалися на нашій території протягом V—IV тис. до н. е., найяскравіший слід залишила трипільська, яка була сучасницею цивілізацій Шумеру та Стародавнього Єгипту. Назва трипільської культури, а отже, і її носіїв — умовна. Вона походить від назви с. Трипілля на Київщині, неподалік якого наприкінці XIX ст. українським археологом Вікентієм Хвойкою були виявлені рештки життєдіяльності давніх землеробів. Численні археологічні знахідки свідчать, що трипільці, далекі нащадки одного з давніх народів Малої Азії, прийшли на землі сучасної України з Нижнього Подунав'я близько 6 тисяч років тому, згодом опанували величезні простори від Дністра до Дніпра, досягши територій сучасної Волині та степового Причорномор'я. Трипільська культура проіснувала на наших землях майже півтори тисячі років: упродовж V—III тисячоліття до н. е. Цілком природно, що життя трипільців протягом тривалого часу зазнавало змін. Сучасна наука спирається на численні, добре досліджені археологічні знахідки, які дають підставу поділяти історію трипільської культури на періоди — ранній, середній та пізній.

За раннього Трипілля (перша половина IV тис. до н. е.) трипільці мешкали невеликими общинами. Крім хліборобства й скотарства, активно займалися збиральництвом, мисливством та рибальством. Матеріальні залишки свідчать про досить прості способи ведення господарства та невибагливий побут ранніх трипільців.

За середнього періоду (IV тис. до н. е.) трипільці розселилися на значні території, досягнувши середньої течії Дніпра. Зросла кількість населення, а відтак поселення стали більшими. До середнього Трипілля археологи відносять, приміром, поселення Володимирівка, що займало площу 100 га. Будинки в ньому розташовані концентричними колами, що утворюють щось схоже на вулиці. Житла в трипільців багатокімнатні, іноді кількаповерхові. За тих часів трипільці почали використовувати худобу під час оранки, перевезення вантажів тощо. Успіхи землеробства й скотарства визначалися також розвитком інших виробництв. Тоді виникла металургія, з'явилися майстри-металурги. Гончарне виробництво остаточно зосередилося в руках ремісників. Саме за того часу виник яскравий розмальований посуд, який і уособлює для нас трипільську культуру. Складні орнаменти, в які інколи вплетене зображення фігур людей, тварин і птахів, усілякі значки відбивають багаті уявлення трипільців про походження та будову світу, яскраві ритуальні обряди, пов'язані передусім із землеробством та скотарством.

На початку III тис. до н. е. в трипільському суспільстві спостерігаються кризові явища: кількість населення невпинно зростала, а нових земель, придатних для хліборобства, вже не було. Не знайшовши шляху подолання кризи, трипільська культура невдовзі занепала.

Значення трипільської культури полягає в тому, що саме з нею відбулося остаточне утвердження відтворювального господарства на територіях нашого лісостепу. Трипільці відіграли провідну роль серед неолітичних племен Східної Європи, вплинули на їх матеріальну й духовну культуру, а на думку деяких учених, навіть були етнічними пращурами українців.

За енеоліту відтворювальне господарство набувало сили і в інших регіонах України, зокрема в степу. З огляду на природні умови провідною галуззю тут стає скотарство. На відміну від хліборобів, скотарі вели рухливе (кочове) життя, якому притаманні невибагливий побут та прості форми мистецтва, наприклад спорудження курганів над могилами, створення кам'яних статуй.

Найдавнішими скотарями півдня України були середньостогівські племена (друга половина IV ст. до н. е.). Господарство середньостогівців поєднувало хліборобство й скотарство. Проте хліборобство тут відігравало значно меншу роль, аніж у трипільському середовищі. Середньостогівське населення, певно, одним із перших опанувало відгінне скотарство. Якась частина общини на літо залишала поселення і йшла з худобою вниз по Дніпру, де не лише випасала тварин, а й рибалила, полювала тощо. Більша ж частина общини проживала осіло, займаючись хліборобством, ремеслами, заготівлею фуражу для зимівлі худоби.

Отже, за енеоліту в степовій смузі, на противагу землеробському світу (представленому, зокрема, трипільською культурою), формувався світ скотарів. Формується т. зв. Великий кордон між осідлим і кочовим населенням, який став зоною не стільки різноманітних контактів між племенами різних типів економіки, скільки конфліктів між ними. Пізніше цей антагонізм було поглиблено внаслідок того, що на північ Великого кордону селилися переважно слов'яни і християни, а південніше — переважно різні тюркомовні племена й орди, які приймають іслам. Цей кордон існував до кінця XVIII ст. Саме зі степовим скотарським середовищем дослідники пов'язують виникнення праіндоєвропейців — народу, від якого походять численні сучасні народи індоєвропейської сім'ї, у тому числі й українці.