ЛЕКЦІЯ № 3
ТЕМА: ЗАСОБИ ФІЗИЧНОГО ВИХОВАННЯ.
ПОНЯТТЯ ПРО ТЕХНІКУ ФІЗИЧНИХ ВПРАВ
ПЛАН
1. Поняття про засоби фізичного виховання (основні, допоміжні).
2. Класифікація фізичних вправ.
3. Поняття про техніку фізичних вправ та її характеристика.
Література.
1. Матвеев Л. П. Теория и методика физического воспитания: учебн. для ин-тов физ. культуры / под. ред. Л. П. Матвеева, А. Д. Новикова. – 2-е изд., испр. и доп. – М.: Физкультура и спорт, 1976. – Т. 1. – 303 с.
2. Ашмарін В. А. Теория и методика педагогических исследований в физическом воспитании: пособ. для студ. и преподав. ин-тов физ. культ. – М.: Физкультура и спорт, 1978. – 224 с.
3. Шиян Б. М. Теорія і методика фізичного виховання школярів: [підруч. для студ. вищ. навч. закл. фіз. виховання і спорту]: у 2 ч. / Б. М. Шиян. – Т.: Навчальна книга – Богдан, 2004. – Ч. 1. – 272 с.; Ч. 2. – 248 с.
4. Теорія і методика фізичного виховання: [підруч. для студ. вищ. навч. закл. фіз. виховання і спорту]: у 2 т. / за ред. Т. Ю. Круцевич. – К.: Олімпійська література, 2008. – Т. 1. – 391 с.; Т. 2. – 366 с.
5. Боген М. М. Обучение двигательним действиям / М. М. Боген. – М. Физкультура и спорт, 1985. – 192 с.
Поняття про засоби фізичного виховання (основні, допоміжні).
З метою розв'язання завдань фізичного виховання використовують різноманітні засоби і методи. Предметом розгляду і вивчення на сьогоднішній лекції будуть власне засоби фізичного виховання.
Засіб – це прийом спеціальна дія, що уможливлює здійснення, досягнення чого-небудь, створеного людиною з певною метою.
До засобів ФВ відносять фізичні вправи, природні фактори зовнішнього середовища (оздоровчі сили природи) і гігієнічні фактори.
Основним засобом вирішення завдань ФВ і досягнення його мети є рухова активність людини (фізичні вправи, народні ігри і забави, військові, побутові та професійні дії (якщо вони виконуються за відповідною програмою)
Допоміжним засобом є оздоровчі сили природи (сонце, повітря, вода, земля) та гігієнічні фактори (режим дня і харчування, дотримання правил особистої та громадської гігієни).
Найвищої ефективності ФВ можна досягнути за умови комплексного використання засобів.
Зараз ми більш детально зупинимось на основному засобі фізичного виховання – фізичній вправі. Дамо визначення цього поняття і відповімо на питання: „Чому фізична вправа є основним засобом фізичного виховання?”
Фізичні вправи – це основний та специфічний засіб ФВ, особливий вид рухової діяльності, за допомогою якого здійснюється спрямована дія на того, хто займається.
Фізичні вправи – рухові дії, за допомогою яких вирішуються освітні, виховні завдання та завдання фізичного розвитку.
Рухова активність людини передбачає виконання окремих рухів, рухових дій та цілісної рухової діяльності.
Рух – це моторна функція організму, що виражається у зміні положення тіла або окремих його частин. Розрізняють вроджені і довільні рухи.
Рухова дія – певна цілеспрямована система рухів, сформована для вирішення конкретного рухового завдання.
Рухова дія формується на основі знань, попереднього рухового досвіду, фізичних якостей, засвоєння раціонального способу її виконання шляхом багаторазового повторення.
Рухова діяльність – поєднання декількох специфічних рухових дій.
Рухова діяльність супроводжується багатьма процесами і явищами, які відбуваються в організмі (біохімічні, фізіологічні, психічні, інтелектуальні).
Виконання фізичних вправ активує діяльність різних систем і функцій організму і тим самим залишає свій „слід” (ефект) в організмі людини за такою схемою:
У процесі багаторазового повторення дій „слідові” рухові ефекти, згідно з теорією адаптації, накопичуються і сприяють процесу морфологічного, функціонального розвитку організму та соціально-психологічного розвитку особистості тих, хто займається. Ж. Б. Ламарк сформулював закон вправ так: праця будує орган по мірі його використання. Проте вплив руху на організм не обмежується розвитком його тілесних і духовних здібностей.
Організм за допомогою вправ будує свої рухи. Цей другий бік закону вправи – „організація визначає і будує функцію по мірі її виконання” – вперше сформулював Д. Дідро. Науково ще у 1947 р. її обґрунтував М. О. Бернштейн, який показав, що з кожним новим рівнем нейрофізіологічної організації, що виникла у зв’язку зі зміною умов життя, з’являється можливість реалізації форм рухових дій, не існуючих раніше.
При цьому організм будує свої рухи не тільки, як стверджував Ж. Б. Ламарк, у порядку простого повторення та накопичення ефекту вправи, а за допомогою модифікованого повторення і відбору найбільш раціональних способів вирішення рухових завдань, які виникли.
Виділяють різні види ефектів, які виникають в організмі та психіці людини в результаті застосування фізичних вправ:
1) залежно від завдань, які вирішуються, розрізняють освітній, оздоровчий, виховний, функціонально-розвиваючий, рекреаційний, реабілітаційний ефекти;
2) залежно від характеру вправ, які застосовуються, він може бути специфічним і неспецифічним (загальним);
3) залежно від переважної спрямованості на розвиток та вдосконалення будь-якої здібності (функції) існують силовий, швидкісний, швидкісно-силовий, аеробний, анаеробний та інші види ефектів;
4) залежно від досягнутих результатів ефект може бути позитивним, негативним або нейтральним;
5) залежно від часу, в межах якого здійснюються адаптаційні (пристосувальні) зміни в організмі, ефект може підрозділятися на терміновий, що виникає після виконання однієї або серії вправ в одному занятті; відставлений (поточний), що проявляється після кількох занять; кумулятивний (сумарний), що проявляється після будь-якого тривалого етапу, періоду занять.
