Лекція 3
Права людини в інформаційній сфері
План:
Поняття та ознаки права на інформацію в системі конституційних прав людини
Гарантії права на інформацію в Україні
Обмеження права на інформацію.
Інші конституційні права в сфері інформації.
1. Поняття та ознаки права на інформацію в системі конституційних прав людини
Згідно з Міжнародними стандартами прав людини, право на інформацію належить до політичних прав та свобод людини та громадянина.
Політичні права та свободи - важлива категорія суб'єктивних прав і свобод громадянина. Їх цілком правомірно розглядати як забезпечену людині законом і публічною владою можливість участі (як індивідуально, так і колективно) у суспільно-політичному житті держави та здійсненні державної влади.
Згідно статті 34 Конституції України, кожному гарантується право на свободу думки і слова, на вільне вираження своїх поглядів і переконань.
Кожен має право вільно збирати, зберігати, використовувати і поширювати інформацію усно, письмово або в інший спосіб - на свій вибір.
Здійснення цих прав може бути обмежене законом в інтересах національної безпеки, територіальної цілісності або громадського порядку з метою запобігання заворушенням чи злочинам, для охорони здоров'я населення, для захисту репутації або прав інших людей, для запобігання розголошенню інформації, одержаної конфіденційно, або для підтримання авторитету і неупередженості правосуддя.
В ЗУ «Про інформацію», право на інформацію визначається як право кожного громадянина вільно одержувати, використовувати, поширювати, зберігати та захищати відомості, необхідні йому для реалізації своїх прав, свобод і законних інтересів, здійснення завдань і функцій. (стаття 5, ЗУ «Про інформацію»).
Ознаки права на інформацію:
- право на інформацію є основним – це означає, що це право виступає як певна можливість, яка необхідна для існування та розвитку людини в конкретних історичних умовах, об'єктивно визначається досягнутим рівнем розвитку суспільства і має бути законним та рівним для всіх людей. Слід зазначити, що право на інформацію не погашується у ході його багатократної або ж безперервної реалізації. Навпаки, воно завжди зберігається у громадян та його зміст залишається постійним, що має велике значення для забезпечення стабільності правового статусу людини та громадянина;
- право на інформацію є громадянським – це означає існування постійного правового зв'язку між державою та особою.
- право на інформацію є політичним - це визначає тип політичного режиму країни. Можна ще його охарактеризувати таким чином: немає свободи слова (навіть багатократно помилкового слова) - немає демократії.
- право на інформацію є конституційно гарантованим, тобто воно має найвищу юридичну силу та підлягає підвищеному захисту з боку держави та суспільства, що забезпечується системою гарантій. Тобто українська держава на конституційному рівні визнає це право людини, як одне з найбільш суттєвих, пов'язане із корінними суспільними відносинами між державою та його громадянами.
- право на інформацію є суб'єктивним, тобто це забезпечена законом міра можливої поведінки особи, спрямована на досягнення цілей, пов'язаних із задоволенням її інтересів.
Конституційне право громадян України на інформацію за своєю структурою є складним правом, основними елементами якого є: право на вільне збирання інформації; право на вільне зберігання інформації; право на вільне використання інформації; право на вільне поширення інформації усно, письмово або в інший спосіб на свій вибір; право на охорону та захист інформації. Зазначимо, що будь-яка із зазначених складових права на інформацію не може бути реалізована без реалізації права на доступ до інформації, оскільки без отримання інформації неможливо здійснювати будь-які дії з нею.
2. Гарантії права на інформацію в Україні (з закону)
Право на інформацію забезпечується:
- створенням механізму реалізації права на інформацію;
- створенням можливостей для вільного доступу до статистичних даних, архівних, бібліотечних і музейних фондів, інших інформаційних банків, баз даних, інформаційних ресурсів;
- обов'язком суб'єктів владних повноважень інформувати громадськість та засоби масової інформації про свою діяльність і прийняті рішення;
- обов'язком суб'єктів владних повноважень визначити спеціальні підрозділи або відповідальних осіб для забезпечення доступу запитувачів до інформації;
- здійсненням державного і громадського контролю за додержанням законодавства про інформацію;
- встановленням відповідальності за порушення законодавства про інформацію.
Право на інформацію охороняється законом. Держава гарантує всім суб'єктам інформаційних відносин рівні права і можливості доступу до інформації. (ч. 1 ст. 7 ЗУ «Про інформацію»)
3. Обмеження права на інформацію
Правона інформацію може бути обмежене законом в інтересах
національної безпеки, територіальної цілісності або громадського
порядку, з метою запобігання заворушенням чи злочинам, для охорони
здоров'я населення, для захисту репутації або прав інших людей,
для запобігання розголошенню інформації, одержаної конфіденційно,
або для підтримання авторитету і неупередженості правосуддя. (Ст. 6 ЗУ «Про інформаці»")
Відповідно до ч. 1 ст. 6 Закону України «Доступ до публічної інформації» інформацією з обмеженим доступом є: 1) конфіденційна інформація; (стаття 7) 2) таємна інформація; (стаття 8) 3) службова інформація (стаття 9).
Обмеження доступу до інформації здійснюється відповідно до закону при дотриманні сукупності таких вимог (ч. 2 ст. 6 Закону України «Доступ до публічної інформації»):
1) виключно в інтересах національної безпеки, територіальної цілісності або громадського порядку з метою запобігання заворушенням чи злочинам, для охорони здоров'я населення, для захисту репутації або прав інших людей, для запобігання розголошенню інформації, одержаної конфіденційно, або для підтримання авторитету і неупередженості правосуддя;
2) розголошення інформації може завдати істотної шкоди цим інтересам;
3) шкода від оприлюднення такої інформації переважає суспільний інтерес в її отриманні.
Відповідно до ч. 5 ст. 6 Закону України «Доступ до публічної інформації» не може бути обмежено доступ до інформації про розпорядження бюджетними коштами, володіння, користування чи розпорядження державним, комунальним майном, у тому числі до копій відповідних документів, умови отримання цих коштів чи майна, прізвища, імена, по батькові фізичних осіб та найменування юридичних осіб, які отримали ці кошти або майно. При дотриманні вимог, передбачених частиною 2 статті 6 цього закону (перераховані вище), зазначене положення не поширюється на випадки, коли оприлюднення або надання такої інформації може завдати шкоди інтересам національної безпеки, оборони, розслідуванню чи запобіганню злочину.
Згідно з ч. 6 ст. 6 Закону України «Доступ до публічної інформації» не належать до інформації з обмеженим доступом відомості, зазначені у декларації про майно, доходи, витрати і зобов’язання фінансового характеру, оформленій за формою і в порядку, що встановлені Законом України "Про засади запобігання і протидії корупції".
Також, відповідно до Закону України «Про інформацію» (ч. 4 ст. 21): до інформації з обмеженим доступом не можуть бути віднесені такі відомості:
1) про стан довкілля, якість харчових продуктів і предметів побуту;
2) про аварії, катастрофи, небезпечні природні явища та інші надзвичайні ситуації, що сталися або можуть статися і загрожують безпеці людей;
3) про стан здоров'я населення, його життєвий рівень, включаючи харчування, одяг, житло, медичне обслуговування та соціальне забезпечення, а також про соціально-демографічні показники, стан правопорядку, освіти і культури населення;
4) про факти порушення прав і свобод людини і громадянина;
5) про незаконні дії органів державної влади, органів місцевого самоврядування, їх посадових та службових осіб;
6) інші відомості, доступ до яких не може бути обмежено відповідно до законів та міжнародних договорів України, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України.
Вимоги щодо прозорості інформації містяться також у Законі України «Про засади запобігання і протидії корупції (ч. 2 ст. 16), а саме, не може бути віднесена до інформації з обмеженим доступом інформація про:
1) розміри, види благодійної та іншої допомоги, що надається фізичним та юридичним особам чи одержується від них особами, зазначеними в пункті 1 частини першої статті 4 цього Закону (суб’єктами відповідальності за корупційні правопорушення - особами, уповноваженими на виконання функцій держави або місцевого самоврядування);
2) розміри, види оплати праці осіб, зазначених у пункті 1 частини першої статті 4 цього Закону (суб’єктами відповідальності за корупційні правопорушення - особами, уповноважені на виконання функцій держави або місцевого самоврядування), а також одержані цими особами за правочинами, які підлягають обов'язковій державній реєстрації, дарунки (пожертви).
4. Інші конституційні права людини в інформаційній сфері
Крім загального визначення права людини на інформацію в ст. 34 Конституції, є ряд інших інформаційних прав і свобод, що закріплюються конституційними нормами.
1. Свобода особистого і сімейного життя (ст. 32: "...не допускається збирання, зберігання, використання та поширення конфіденційної інформації про особу без її згоди, крім випадків, визначених законом, і лише в інтересах національної безпеки, економічного добробуту та прав людини");
У ст. 302 ЦК законодавчо закріплено, що збирання, зберігання, використання і поширення інформації про особисте життя фізичної особи без її згоди не допускаються, крім випадків, визначених законом, і лише в інтересах національної безпеки, економічного добробуту та прав людини. Після прийняття Закону України «Про захист персональних даних» стає актуальною проблема обігу та захисту персональних даних.
2. Таємниця листування, телефонних переговорів, телеграфної й іншої кореспонденції (ст. 31: "...винятки можуть бути встановлені лише судом у випадках, передбачених законом, з метою запобігти злочинові чи з'ясувати істину під час розслідування кримінальної справи, якщо іншими способами одержати інформацію неможливо");
3. Право громадянина направляти індивідуальні або колективні письмові звернення або особисто звертатися в органи державної влади, органи місцевого самоврядування та до посадових і службових осіб цих органів (ст. 40);
5. Право кожного громадянина на сприятливе навколишнє середовище, достовірну інформацію про її стан (ст. 50: "...така інформація ніким не може бути засекречена");
6. Право кожного на свободу творчості і право доступу до культурних цінностей (ст. 54: результати інтелектуальної, творчої діяльності громадянина "ніхто не може використовувати або поширювати їх без його згоди, за винятками, встановленими законом");
7. Право кожного громадянина на одержання кваліфікованої правової допомоги (ст. 59: "...у випадках, передбачених законом, ця допомога надається безоплатно").
Деякі конституційні положення, також мають відношення до інформаційних прав і свобод.
Так, за статтями 21, 24 усі люди є вільні і рівні у своєму праві на інформацію, яке є невідчужуваним та непорушним і не залежить від раси, кольору шкіри, релігійних та інших переконань, статі, етнічного та соціального походження тощо.
Без отримання необхідної інформації, вільного її використання людина не змогла б розвивати свою особистість (ст. 23).
Право на інформацію пов'язане з правом на свободу світогляду і віросповідання, яке включає свободу сповідувати будь-яку релігію або не сповідувати ніякої, безперешкодно відправляти одноособово чи колективно релігійні культи і ритуальні обряди, вести релігійну діяльність (ст. 35).
Реалізація права на освіту (ст. 53) неможлива без вільного інформаційного обміну між людьми. Процес навчання означає, перш за все, пошук і отримання необхідної інформації.
