Методологічні принципи наукового дослідження

Л Е К Ц І Я № 6

 

Тема: ЕМПІРИЧНІ МЕТОДИ НАУКОВИХ ДОСЛІДЖЕНЬ У ФІЗИЧНІЙ КУЛЬТУРІ ТА СПОРТІ

 

ПЛАН

1. Методологія дослідження

2. Методологічні принципи наукового дослідження

3. Методика дослідження

4. Методи наукового дослідження

ЛІТЕРАТУРА

1. Донской Д.Д. Методика исследования в физической культуре. – М.: Физкультура и спорт, 1981.

2. Круцевич Т.Ю. Методы исследования индивидуального здоровья детей и подростков в процессе физического воспитания. – К.: Олимпийская литература, 1999. – 232 с.

3. Круцевич Т.Ю. Научные исследования в массовой физической культуре. - К.: Здоров’я, 1985. – 120 с.

4. Платонов В.М., Булатова М.М. Фізична підготовка спортсмена. – К.: Олімпійська література, 1995. – 320 с.

5. Сергієнко Л.П. Тестування рухових здібностей школярів. – К.: Олімпійська література, 2001. – 439 с.

6. Сиденко В.М., Грушко И.М. Основы научных исследований. – Харків: Вища школа, 1979. – 200 с.

7. Шиян Б.М., Вацеба О.М. Теорія і методика наукових педагогічних досліджень у фізичному вихованні та спорті. – Тернопіль. 2008. – 275 с.

 

Методологія дослідження

Останнім часом автори наукових досліджень при формуванні наукового апарату не представляють їх методологічну основу, а якщо їм, з цього приводу, ставлять питання, то при спробі відповісти відчувають повну неспроможність та розгубленість.

Це пояснюється декількома причинами: по-перше, такі вимоги не передбачені науковими журналами; по-друге, цього не вимагає ВАК України при науковій атестації; по-третє, і що найголовніше, молоді вчені не розуміють самого поняття „методологія”. Отже, що воно таке?

Термін „методологія” грецького походження, у перекладі дослівно означає „вчення про метод”. Філософія визначає методологію як науку про найбільш загальні принципи пізнання і перетворення об’єктивної дійсності, шляхи і способи цього процесу. Вона займається проблемами визначення і вибору шляхів і засобів наукового дослідження як творчого процесу.

Сьогодні суттєво зросла роль методології у визначенні перспектив розвитку педагогічної науки загалом і фізкультурно-спортивної зокрема. Це пояснюється тим, що:

а) в дослідженнях з фізичного виховання і спорту спостерігається тенденція до інтеграції знань, комплексного аналізу процесів розвитку, фізичної і спортивної підготовки, раціональної рухової діяльності на основі знань з педагогіки, психології, анатомії, фізіології, інформатики, математики тощо. Останнім часом, все більш умовними стають кордони між педагогікою і генетикою, економічним аналізом соціальних проблем і психолого-педагогічним дослідженням особистості, педагогікою і фізіологією. При цьому важливу роль в об’єднанні зусиль різних наук відіграє педагогіка;

б) в педагогічні науки активно проникають математичні методи, і щоб не допустити абсолютизації кількісних методів дослідження на шкоду якісному аналізові, методологія не дає досліднику заплутатися в безкінечних кореляціях, дозволяє вибрати для якісного аналізу найсуттєвіші статистичні залежності і зробити правильні висновки з їх аналізу.

Методологія – наука, яка дає характеристику компонентів наукового дослідження, його об’єкта предмета, завдань, сукупності дослідницьких методів і способів їх вирішення, а також формує розуміння послідовності дій дослідника в процесі досягнення ним мети.

Методологія педагогічних досліджень у фізичному вихованні та спорті, крім іншого, виконує такі функції:

- розробляє теорію фізичного виховання і спорту та суть педагогічної діяльності в цій галузі;

- визначає способи одержання наукових знань, які віддзеркалюють динамічну педагогічну дійсність;

- визначає шлях досягнення мети у конкретному дослідженні;

- забезпечує всебічність одержання інформації про процес або явище, яке вивчається;

- забезпечує уточнення, збагачення та систематизацію термінів і понять в педагогічній науці.

Основними завданнями методології в педагогічних дослідженнях з фізичного виховання та спорту є:

- визначення мети дослідження, враховуючи рівень розвитку науки, потреби практики, соціальну актуальність і реальні можливості наукового колективу або окремого вченого;

- вивчення всіх процесів і явищ з позицій внутрішньої і зовнішньої обумовленості, розвитку і саморозвитку. При такому підході виховання, наприклад, - це явище, що розвивається, воно обумовлене розвитком суспільства, школи, сім’ї та віковими й індивідуальними особливостями дитини; дитина – це система, що розвивається, вона здатна до самопізнання і саморозвитку відповідно до зовнішніх впливів і внутрішніх потреб; а педагог – це фахівець, який постійно вдосконалюється і діє відповідно до мети;

- дослідження освітніх, виховних, тренувальних і оздоровчих проблем з позицій всіх наук про людину: соціології, психології, антропології, фізіології, генетики тощо і створення на цій основі отриманих педагогічних систем;

- орієнтація на системний підхід в дослідженні (структура, взаємозв’язок елементів і явищ, підпорядкованість, фактори й умови);

- виявлення і розв’язання суперечностей в процесі навчання, тренування, оздоровлення і виховання;

- зв’язок теорії і практики, розробка ідей і їх реалізація, орієнтація педагогів на нові наукові концепції, нове педагогічне мислення.

Підсумовуючи викладене, наведемо визначення методології педагогіки відомого в цій галузі науки російського фахівця В.В. Краєвського: „Методологія педагогіки – це система знань про структуру педагогічної теорії, про принципи підходу і способи одержання знань, які віддзеркалюють педагогічну дійсність, а також система діяльності з одержання таких знань і обґрунтування програм, логіки, методів і оцінки якості дослідницької роботи”.

Методологія педагогіки як галузь наукового пізнання виступає в двох аспектах: як система знань і як система науково-дослідницької діяльності. При цьому мається на увазі два види діяльності – методологічні дослідження і методологічне забезпечення досліджень.

Завдання першого - виявляти закономірності і тенденції розвитку педагогічної науки в її зв’язку з практикою, принципи підвищення якості педагогічних досліджень, аналізувати їх понятійний апарат і методи. Завдання методологічного забезпечення полягає у використанні чинних методологічних знань для обґрунтування програми дослідження і оцінки його якості.

В структурі методологічного знання виділяють чотири рівні: філософський, загальнонауковий, конкретно науковий і технологічний.

Перший – найвищий філософський рівень методології - включає загальні принципи навчання і категоріальний апарат науки. Методологічні функції виконує вся система філософського знання.

Другий рівень – загальнонаукова методологія -представляє теоретичні концепції, що застосовуються у всіх, або у більшості наукових дисциплін.

Третій рівень – конкретно-наукова методологія - представляє сукупність принципів і методів дослідження та процедур, що застосовуються в певній галузі науки.

Четвертий рівень – технологічна методологія -включає методику і техніку дослідження, тобто, сукупність процедур, які забезпечують одержання достовірного емпіричного матеріалу і його опрацювання.

Всі рівні методології педагогіки утворюють складну систему з певними підпорядкуваннями. При цьому філософський рівень є змістовою основою будь-якого методологічного знання і визначає світоглядні підходи до процесу пізнання і перетворення дійсності.

Головна функція методології – вивчення тих засобів, шляхів і методів дослідження, за допомогою яких набуваються знання. Звідси зрозуміло, що поняття „методологія” значно ширше поняття „метод”. Вона забезпечує адекватний вибір застосування засобів і методів пізнання в конкретних наукових дослідженнях.

Якщо говорити про взаємозв’язок між методологією і методами пізнання, то можна сказати, що методологія - це генеральний шлях, логіка пізнання, а методи визначають, як іти цим шляхом.

Невизначеність, а то й втрата методологічних орієнтирів у педагогічних дослідженнях з фізичного виховання призвела до зниження інтересу до фундаментально-теоретичних досліджень у теорії фізичної культури, що призводить до сприйняття теорії і методики фізичного виховання як описової науки. Останнім часом стало модним захоплення емпіричними дослідженнями без належного методологічного обґрунтування, за якими не видно ідеї та методологічного стрижня.

Враховуючи викладене, можна зробити висновок, що незалежно від будь-яких обставин дослідник має чітко визначити методологічні основи свого дослідження, інакше не буде бачити генеральної лінії дослідження, його логіки і буде в процесі роботи постійно спотикатися, зустрічаючись з непередбаченими наперед проблемами і труднощами, буде марно втрачати час і зусилля.

Методологічну основу складають принципи наукового пізнання, концептуальні положення філософії, педагогічної психології, теорії та методики фізичного виховання й спортивного тренування про формування і розвиток особистості, їх гуманістичну суть, пріоритету збереження і зміцнення здоров’я.

Методологічні принципи наукового дослідження

Головними методологічними принципами педагогічних досліджень є:

- принцип єдності теорії і практики, який визначає практику як критерій істинності певного теоретичного положення. Теорія, яка не спирається на практику, – безплідна. Вона покликана освітлювати шлях практиці. З іншого боку, практика, не керована науковою теорією, страждає стихійністю, відсутністю цілеспрямованості, малоефективна. Без глибокого і всебічного наукового аналізу навчально-виховної практики неможливо накреслити ефективні шляхи вдосконалення освітнього процесу у будь-якому навчальному чи виховному закладі, сприяти розв’язанню навчальних, тренувальних і виховних завдань, формуванню всебічно розвиненої особистості;

- принцип конкретно-історичного підходу до досліджуваної проблеми. Цього вимагає дух діалектики. Досвід переконує, що не можна досліджувати будь-яку проблему фізичного виховання, спорту чи оздоровлення, або підготовки фахівців для галузі, дотримуючись вироблених шаблонів і не пробуючи творчо змінити їх.

В процесі дослідження слід шукати пояснення новим фактам, явищам, доповнювати й уточнювати існуючі погляди, бути сміливим, висловлюючи передбачення. Водночас сміливість має бути науково обґрунтованою, оскільки педагогічні дослідження зв’язані переважно з молодими людьми.

Дотримуючись цього принципу, дослідник має оцінювати чинні педагогічні явища і факти з позицій сучасності.

- принцип об’єктивності дослідження полягає в тому, щоб знайти шляхи і засоби проникнення в суть явища, не вносячи при цьому нічого зовнішнього і суб’єктивного;

- принцип всебічності вивчення педагогічних процесів і явищ забезпечує успіх дослідження, оскільки кожний педагогічний феномен зв’язаний з іншими явищами, і його ізольоване, однобічне вивчення приводить до помилкових висновків.

Методологічний принцип всебічності передбачає комплексний підхід до вивчення процесів і явищ, визначення всіх взаємозв’язків досліджуваного феномена, врахування зовнішніх впливів, усунення випадкових факторів. Друга суттєва вимога комплексного підходу – використання в дослідженні різноманітних методів та їх поєднань. Комплексний підхід передбачає також опору на досягнення інших наук і, перш за все, фізіології, біохімії, соціології, культурології, психології, кібернетики;

- принцип єдності історичного і логічного. Логіка пізнання об’єкта, феномена відтворює логіку його розвитку, тобто його історію. Наприклад, історія розвитку особистості служить своєрідним ключем до розуміння конкретної особистості, прийняттю практичних рішень з її навчання, тренування і виховання;

- принцип системності передбачає системний підхід до дослідження об’єкта, його вивчення як системи: виявлення її елементів, упорядкування зв’язків між ними, виділення із багатьох зв’язків системоутворюючих, які забезпечують об’єднання різних елементів у систему. Системний підхід виявляє структуру й організацію системи; основні принципи управління нею.

На основі всезагальних принципів склались і специфічні принципи, які обов’язково мають реалізовуватися дослідниками в галузі педагогіки. До них належать:

- принцип детермінізму, який зобов’язує дослідника враховувати вплив різних факторів і причин на розвиток педагогічних явищ.

При дослідженні особистості необхідно враховувати три підсистеми детермінації її поведінки: минуле, сучасне і майбутнє.

Минуле віддзеркалюється в життєвому шляхові особистості, її біографії та особистісних якостях і моральному обличчі. Сучасне впливає на свідомість, поведінку, вчинки, мотиви діяльності. Внутрішні умови розвитку особистості, поряд з діяльністю і спілкуванням, створюють сучасну систему, яка детермінує удосконалення особистості. Водночас детермінуючий вплив на особистість мають і зовнішні умови.

Виключно великий вплив на розвиток особистості має мета її діяльності, яка спрямована в майбутнє. В цьому сенсі можна говорити про майбутнє як підсистему детермінації розвитку особистості. При цьому свідома мета визначає спосіб, характер діяльності особистості і суттєво впливає на її розвиток.

Всі три підсистеми взаємозв’язані між собою і взаємообумовлюють одна одну;

- відповідно до принципу єдності зовнішніх впливів і внутрішніх умов пізнання внутрішнього змісту особистості відбувається в результаті оцінки її зовнішньої поведінки, справ і вчинків.

У ході суспільного розвитку людини все складнішою стає її внутрішня природа, підвищується питома вага внутрішніх умов розвитку відносно зовнішніх. Співвідношення внутрішнього і зовнішнього в розвитку особистості міняється як історично, так і на різних етапах життєвого шляху людини: чим вона розвиненіша, тим більшою мірою прогрес її особистості зв’язаний з актуалізацією внутрішніх факторів;

- принцип активної діяльності особистості акцентує увагу дослідника, що не тільки середовище формує особистість, але й особистість активно пізнає і перетворює оточуючий світ. Цей принцип передбачає аналіз всіх змін особистості через призму її діяльності. Поза діяльність немає людини, але сутність людини не вичерпується діяльністю і не зводиться до неї. Педагогічний вплив на особистість має враховувати характер її діяльності, і не рідко найефективніший вплив полягає в корекції діяльності людини;

- принцип розвитку передбачає дослідження педагогічних явищ в постійній зміні, в постійному розв’язанні суперечностей під впливом системи внутрішніх і зовнішніх детермінант. Принцип розвитку в педагогіці розглядається в двох аспектах: історичний розвиток особистості від її зародження до нинішнього стану – філогенез і розвиток особистості конкретної людини – онтогенез. Крім цього, необхідно розглядати розвиток різних компонентів особистості, її спрямованість, характер, інші особистісні якості.

Зрозуміло, що ефективність педагогічного впливу залежить від повноти врахування розвитку особистості, на яку впливає педагог.

Реалізуються названі принципи відповідно до принципу особистісно-соціально-діяльнісного підходу; який орієнтує дослідника на цілісне вивчення особистості в єдності основних соціальних факторів її розвитку – соціального середовища, виховання, діяльності особистості, її внутрішньої активності.