Якщо звернутися до наукових розробок, то в літературі по трудовому праву радянського періоду поняття дисциплінарної відповідальності (ДВ) зазвичай розглядалося як складова частина більш загальної проблеми дисципліни праці. Під останньою розуміли визначений законом або на основі закону трудовий розпорядок, що визначає трудові обов’язки робітників і службовців, відповідальність за невиконання цих обов’язків і заходи заохочення за відмінне їх виконання.
Значну увагу питанням дисциплінарної відповідальності у своїх роботах приділив М. Г. Александров.
Як правило ДВ розглядалася науковцями в сфері питань дисципліни праці і дотримання правил внутрішнього трудового розпорядку. Деякі вчені намагалися теоретично обґрунтувати необхідність застосування схеми, яка визначала конкретизацію відповідальності в залежності від важкості вчиненого проступку. Тобто, коли в підзаконних актах була передбачена значна кількість складів дисциплінарних проступків у відповідності до ступеню їх важкості.
Загальноприйнятим вважалося, що ДВ полягає у накладення адміністрацією підприємства стягнення на робітника за порушення трудової дисципліни. Деякі вчені дотримувалися договірної теорії, визначаючи ДВ в загальнотеоретичному розуміння як обов’язок працівника відповісти перед роботодавцем за вчинене правопорушення і зазнати заходів впливу, які передбачені в дисциплінарних санкціях трудового права. Тобто, вцілому під ДВ розуміють або обов’язок працівника відповісти (понести покарання) за дисциплінарний проступок, яке передбачене нормою трудового права, або осуд поведінки працівника шляхом оголошення йому владою роботодавця дисциплінарного стягнення.
В трудовому праві найбільш повний перелік принципів відповідальності був запропонований О. В. Абрамовою. На думку останньої, це принцип законності, застосування санкцій за конкретне правопорушення, відповідальності за вину, справедливість, доцільності, швидкості застосування санкцій, об’єктивної істини, гласності і принцип забезпечення права на оскарження.
Дослідженням принципів ДВ займалася значна кількість науковців в галузі трудового права. Так, А. В. Пятаков визначив наступну систему принципів ДВ: невідворотність відповідальності; обґрунтованість стягнення; швидкість та своєчасність стягнення; накладення за кожний дисциплінарний проступок лише одне стягнення; спів розмірність стягнення скоєному і індивідуалізація покарання в залежності від особи, стану дисципліни і інших умов; застосування передбаченого законом стягнення уповноваженими на те органами або посадовими особами в межах їх компетенції; забезпечення правильної реалізації стягнення; гарантованість захисту прав працівників, які притягуються до ДВ.
Принцип законності ДВ полягає у вимозі притягнення до відповідальності тільки за винну протиправну поведінку і тільки у встановлених законом межах.
Принцип справедливості ДВ знаходить свій вираз в нормах трудового права, які встановлюють необхідність відповідності стягнення ступеню вини і тяжкості скоєного проступку, які виключають можливість посилення стягнення за результатами розгляду скарги працівника, який підлягає покарання, і які передбачають відповідальність за власні дії.
Принцип доцільності характеризує ДВ як засіб досягнення певних соціальний цілей. Дія принципу доцільності передбачає сувору індивідуалізацію відповідальності, врахування при виборі заходу відповідальності характеристик особи правопорушника, роду і характеру його діяльності.
Принцип невідворотності має попереджувальне значення покарання. Невідворотність ДВ означає, що жоден дисциплінарний проступок не повинен залишитися без реагування з боку роботодавця на нього.
Принцип швидкості настання ДВ, тісно пов'язаний з її цілями – загальною і спеціальною превенцією, знаходить практичне вираження у встановленні строків накладення дисциплінарний стягнень (ст..148 КЗпП), в закріпленні оперативного вирішення питань притягнення до ДВ.
