Діяльність комерційних банків зі здійснення платежів і розрахунків у народному господарстві визначає їх вирішальну роль в організації грошового обігу. Грошовий обіг на території України здійснюється в готівковому або безготівковому порядку.
Готівкові розрахунки — це платежі готівкою підприємств, підприємців та фізичних осіб за реалізовану продукцію і за операціями, які безпосередньо не пов’язані з реалізацією продукції та іншого майна.
Безготівкові розрахунки — це грошові розрахунки, за яких платежі здійснюються без участі готівки перерахуванням коштів з рахунка платника на рахунок отримувача грошей або зарахуванням взаємних вимог. Комерційні банки зацікавлені в залученні грошей для розрахунково-касового обслуговування.
Підприємства, організації у процесі виконання укладених договорів здійснюють розрахунки за своїми зобов’язаннями.
Розрахунки між суб’єктами господарської діяльності, як правило, здійснюються у безготівковому порядку через банк. За умов ринкової економіки розрахунки відіграють важливу роль у регулюванні різних сфер господарського життя. Завдяки розрахункам здійснюються платежі за грошовими зобов’язаннями, за їх допомогою контролюються як витрачання коштів, так і їх цільове використання, а також відповідний розподіл та додержання режиму економії різними власниками.
Відносини, в яких одна сторона здійснює платежі на користь іншої через кредитні установи, називаються розрахунковими. Специфіка цих відносин полягає у тому, що вони мають самостійний майновий характер із двома моментами — участь банківських установ та застосування спеціального законодавства про банківські операції.
Розрахункові правовідносини — це такі, що виникають між організаціями в процесі здійснення розрахунків у безготівковому порядку через кредитні установи. Підставою їх правового регулювання є Закон України “Про платіжні системи та переказ грошей в Україні”. Основний зміст розрахункових правовідносин розкривається в принципах, на яких грунтується організація безготівкових розрахунків, зокрема:
1) усі підприємства та організації зобов’язані зберігати свої кошти — як власні, так і позикові — на рахунках в установах банку, за винятком залишків готівки в їх касах у межах встановленого банком ліміту;
2) розрахунки між підприємствами й організаціями здійснюються, як правило, безготівковим способом через банки;
3) безготівкові розрахунки проводяться за діючими формами розрахунків;
4) суб’єкти господарювання мають право вільного вибору умов про попередню оплату товарів (робіт, послуг), за винятком випадків, закріплених у законодавстві;
5) платежі проводяться за рахунок коштів платника або за рахунок банківського кредиту;
6) списання коштів з рахунків клієнтів здійснюється тільки за їх розпорядженням, або за їх згодою (акцепта);
7) при проведенні розрахункових операцій банки контролюють додержання підприємствами, організаціями розрахункової та договірної дисципліни. До господарюючих суб’єктів, які порушують правила розрахунків, банки застосовують відповідні санкції.
У відносинах, що виникають між установами банків і власниками рахунків під час розрахунків, беруть участь, як правило, три суб’єкти (продавець, покупець-платник і банк). Сторони (банк і суб’єкти господарської діяльності) зобов’язані додержуватись закону і договірних умов.
Порядок проведення розрахунків регулюється законодавством. Це означає, що сторони в розрахункових відносинах повинні чітко виконувати встановлені приписи. Однак відповідно до вимог законодавства необхідним юридичним фактом для виникнення розрахункових правовідносин є договір на розрахунково-касове обслуговування.
Отже, розрахункові правовідносини регулюються як цивільно-правовими, так і фінансово-правовими нормами. Договірні відносини і відносини між продавцем і покупцем, які укладають договори про продаж продукції, надання послуг або виконання робіт, при проведенні розрахункових операцій, а також відносини з приводу відкриття рахунків у кредитній установі, які регулюються цивільно-правовими нормами. Відносини, що виникають внаслідок діяльності кредитних установ, регламентація прав і обов’язків власника рахунка і банку регулюються фінансово-правовими нормами і мають імперативний характер, що не дає змоги сторонам чинити за своїм волевиявленням.
З метою вдосконалення організації комерційними банками розрахунково-касового обслуговування народного господарства постановою Правління НБУ затверджені Правила організації розрахунково-касового обслуговування комерційними банками клієнтів і взаємовідносин з цього питання між територіальними управліннями Національного банку України та комерційними банками в національній валюті. Відповідно до цього між комерційним банком і клієнтом укладається договір на розрахунково-касове обслуговування, у якому передбачається комплекс взаємних зобов’язань банку і клієнта щодо користування коштами і банківськими послугами. Крім того, порядок проведення розрахункових операцій регулюється Інструкцією про безготівкові розрахунки в Україні в національній валюті від 29 березня 2001 р., Положенням про ведення касових операцій у національній валюті в Україні від 19 лютого 2001 р., Інструкцією про міжбанківські розрахунки в Україні від 27 грудня 1999 р., затвердженими постановами Правління НБУ.
4. Основні види розрахунків в Україні. Їх загальна характеристика
Переважна більшість договірних та інших зобов'язань передбачають проведення оплати за вчинення певної дії, яка становить їх зміст. Зважаючи на те, що гроші є специфічним об'єктом цивільного права, законодавець встановлює спеціальні правила щодо їх цивільного обігу.
Залежно від уречевленості грошових коштів розрізняють готівкові та безготівкові форми розрахунків.
Готівкові розрахунки передбачають фізичну передачу грошових знаків від однієї особи до іншої на виконання свого обов'язку перед іншою стороною. Порядок проведення готівкових розрахунків встановлено Положенням про ведення касових операцій у національній валюті в Україні.
Відповідно, у безготівкових розрахунках немає елемента фізичної наявності грошей, а предметом передачі є право вимоги. Відкриваючи банківський рахунок (укладаючи договір банківського рахунка), його володілець передає належні йому грошові кошти, а також грошові кошти, які надходитимуть на його рахунок, у повне розпорядження банку. По суті, грошові кошти клієнтів стають складовою майна банку. Взамін володілець рахунка отримує право вимоги до банку щодо вчинення банком в інтересах клієнта і за його дорученням різноманітних банківських операцій, у тому числі щодо перерахування грошових коштів. Відносини, які складаються між володільцем рахунка і банком, за своєю природою є зобов'язально-правовими. Навіть у разі, якщо кошти до банку вносяться у готівковій формі.
Безготівкові розрахунки, навіть якщо супроводжують безпосередньо договірні зобов'язання між контрагентами, дистанціюються від них, оскільки стороною безготівкових розрахунків стає банк, який не є стороною первісного зобов'язання, з приводу якого провадяться розрахунки. Загальні правила здійснення безготівкових розрахунків встановлено Інструкцією про безготівкові розрахунки в Україні в національній валюті.
Проведення розрахунків в іноземній валюті регламентує Закон України "Про порядок здійснення розрахунків в іноземній валюті". Велике значення у правовому регулюванні відносин, пов'язаних із проведенням розрахунків, мають міжнародні правові акти. До них належать, наприклад, Уніфіковані правила та звичаї для документарних акредитивів Міжнародної торгової палати (редакція 1993 p., публікація № 500), Уніфіковані правила з інкасо Міжнародної торгової палати (від 1 січня 1979 p., № 322), Уніфіковані правила по договірних гарантіях Міжнародної торгової палати (редакція 1978 p., публікація № 325) та ін.
Законом встановлено пріоритет щодо проведення розрахунків у безготівковій формі. Зокрема, він обов'язковий для розрахунків між юридичними особами, а також за участі фізичних осіб, котрі пов'язані зі здійсненням підприємницької діяльності. Хоча можуть проводитися і в готівці, якщо інше не встановлено законом. Розрахунки за участі фізичних осіб, не пов'язані зі здійсненням ними підприємницької діяльності, можуть проводитися за їх вибором у готівковій або в безготівковій формі за допомогою розрахункових документів в електронному або паперовому вигляді (ст. 1087 ЦК).
Безготівкові розрахунки проводяться через банки, інші фінансові установи, в яких відкрито відповідні рахунки, якщо інше не випливає із закону та не зумовлено видом безготівкових розрахунків.
Види безготівкових розрахунків:
• платіжними дорученнями;
• акредитивами;
• розрахунковими чеками (чеками);
• розрахунками за інкасо;
• іншими розрахунками, передбаченими законом, банківськими правилами та звичаями ділового обороту.
ЦК України встановлює правила тільки щодо деяких видів безготівкових розрахунків, а саме: платіжне доручення, акредитив, розрахунки за інкасо, розрахунковий чек. Інші види визначено низкою законів та інших актів, зокрема міжнародно-правових.
Платіжне доручення — це розпорядження володільця рахунка обслуговуючому банку, відповідно до якого банк зобов'язується за дорученням платника грошових коштів, що розміщено на його рахунку в цьому банку, переказати певну грошову суму на рахунок визначеної платником особи (одержувача) у цьому чи в іншому банку в строк, встановлений законом або банківськими правилами, якщо інший строк не передбачено договором або звичаями ділового обороту. Форма та зміст платіжного доручення визначаються законом та банківськими правилами.
Банк, який прийняв платіжне доручення платника, повинен перерахувати відповідну суму банкові одержувача для її зарахування на рахунок особи, визначеної у платіжному дорученні. Для виконання переказу грошей банк має право залучити інший банк (виконуючий банк). Про виконання платіжного доручення банк на вимогу платника повинен негайно надати інформацію, порядок оформлення якої та вимоги до змісту встановлено законом, банківськими правилами або договором між банком і платником (ст. 1091 ЦК).
Сума платіжного доручення не повинна перевищувати суми грошових коштів на рахунку платника, якщо інше не передбачено договором між платником і банком (наприклад, у разі укладення договору банківського рахунка з умовою про можливість його кредитування).
Відповідальність за невиконання або неналежне виконання платіжного доручення встановлено за загальними правилами. Хоча якщо його невиконанню чи неналежному виконанню сприяла винна поведінка виконуючого банку, останній може бути притягнутий до відповідальності судом (ст. 1092 ЦК).
Акредитив — це доручення клієнта (платника) — заявника акредитива, за яким банк відповідно до поданого доручення або від свого імені зобов'язується провести платіж на умовах, визначених акредитивом, або доручає іншому (виконуючому) банку здійснити цей платіж на користь одержувача грошових коштів або визначеної ним особи — бенефіціара.
Види акредитивів: покритий і непокритий. У разі відкриття покритого акредитива бронюються грошові кошти платника на окремому рахунку в банку-емітенті або виконуючому банку. У разі відкриття непокритого акредитива банк-емітент гарантує оплату за акредитивом у разі, якщо на рахунку платника тимчасово немає коштів, за рахунок банківського кредиту.
Розрізняють відкличний і безвідкличний акредитиви. Відкличний може бути змінено або анульовано банком-емітентом у будь-який час без попереднього повідомлення одержувача грошових коштів без створення перед одержувачем будь-яких нових зобов'язань (ст. 1094 ЦК). Безвідкличний може бути анульовано або його умови може бути змінено лише за згодою на це одержувача грошових коштів (ст. 1095 ЦК).
Для виконання акредитива одержувач грошових коштів подає виконуючому банку документи, які передбачено умовами акредитива, що підтверджують виконання усіх умов акредитива. У разі порушення хоча б однієї з цих умов виконання акредитива не провадиться.
Інкасове доручення — це доручення клієнта банку здійснити за рахунок клієнта дії щодо одержання від платника платежу та (або) акцепту платежу.
Випадки застосування та порядок здійснення розрахунків за інкасовими дорученнями встановлюються законом, банківськими правилами та звичаями ділового обороту.
Розрахунковий чек (чек) — це документ, що містить нічим не обумовлене письмове розпорядження власника рахунка (чекодавця) банку переказати певну вказану в чеку грошову суму одержувачеві (чекодержателю).
Платником за чеком може бути лише банк, в якому чекодавець має грошові кошти на рахунку, якими він може розпоряджатися. Видача чека не погашає грошового зобов'язання, на виконання якого його видано.
Чек оплачується за рахунок грошових коштів чекодавця за умови подання його до сплати у строк, встановлений банківськими правилами. У разі відмови платника в оплаті чека чекодержатель має право пред'явити позов до суду. До вимог чекодержателя про оплату чека застосовується позовна давність в 1 рік.
До інших видів безготівкових розрахунків належать меморіальний ордер, платіжна вимога, платіжна вимога-доручення, вексель та ін.
Меморіальний ордер — розрахунковий документ для оформлення операцій зі списання коштів з рахунка платника та внутрішньобанківських операцій.
Платіжна вимога — розрахунковий документ, що містить вимогу стягувача або, у разі договірного списання, отримувача до банку, що обслуговує платника, здійснити без погодження з платником переказ визначеної суми коштів з рахунка платника на рахунок отримувача.
Платіжна вимога-доручення є складним розрахунковим документом, оскільки містить вимогу одержувача безпосередньо до платника про сплату визначеної суми коштів, а також: подальше доручення платника обслуговуючому банку про списання зі свого рахунка визначеної ним суми коштів та перерахування її на рахунок одержувача.
Вексель — це нічим не обумовлене письмове зобов'язання, яке оформлено у суворій відповідності до встановлених вимог, сплатити певну грошову суму держателю векселя або тому, кому він накаже. Залежно від того, хто визначений у векселі платником, векселі поділяють на прості та переказні.
Простий вексель має містити: назву "простий вексель", яка зазначена у тексті документа і висловлена тією мовою, якою цей документ складено; безумовне зобов'язання сплатити визначену суму грошей; зазначення строку платежу; зазначення місця, в якому має бути здійснено платіж; найменування особи, якій або за наказом якої має бути здійснено платіж; зазначення дати і місця складання простого векселя; підпис особи, яка видає документ (векселедавець) (ст. 75 Уніфікованого закону про переказні векселі та прості векселі (далі — Уніфікований закон)).
Переказний вексель має містити: назву "переказний вексель", яка зазначена у тексті документа і висловлена тією мовою, якою цей документ складено; безумовний наказ сплатити визначену суму грошей; найменування особи, яка повинна платити (трасат); зазначення строку платежу; зазначення місця, в якому має бути здійснено платіж; найменування особи, якій або за наказом якої має бути здійснено платіж; зазначення дати та місця складання векселя; підпис особи, яка видає вексель (трасант) (ст. 1 Уніфікованого закону).
До законодавства про обіг векселів в Україні належать Женевська конвенція (1930 p.), якою запроваджено Уніфікований закон, Женевська конвенція (1930 р.) про врегулювання деяких колізій законів про переказні векселі та прості векселі, Женевська конвенція (1930 р.) про гербовий збір стосовно переказних векселів і простих векселів, закони України "Про цінні папери і фондову біржу", "Про обіг векселів в Україні" та інші акти цивільного законодавства.
Відповідно до ст. 3 Закону України "Про обіг векселів в Україні" суб'єктами вексельних зобов'язань на території України можуть бути юридичні та фізичні особи. Органи виконавчої влади, органи місцевого самоврядування, а також установи та організації, які фінансуються за рахунок державного бюджету, бюджету АРК чи місцевих бюджетів, зобов'язуються та набувають права за переказними і простими векселями лише у випадках і в порядку, визначених KM України. Платіж за векселем на території України здійснюється тільки в безготівковій формі.
Поширення набувають в Україні безготівкові розрахунки із застосуванням електронних розрахункових документів, а також платіжних карток. Платіжна картка — це спеціальний платіжний засіб у вигляді емітованої в установленому законодавством порядку пластикової чи іншого виду картки, що використовується для ініціювання переказу грошей з рахунка платника або з відповідного рахунка банку з метою оплати вартості товарів і послуг, перерахування грошей зі своїх рахунків на рахунки інших осіб, отримання грошей у готівковій формі в касах банків, пунктах обміну іноземної валюти уповноважених банків та через банківські автомати, а також здійснення інших операцій, передбачених відповідним договором.
