У різних галузях промисловості структура витрат на виробництва неоднакова, так як залежить від специфічних умов кожної галузі. Вугледобувні підприємства мають свої певні особливості щодо формування собівартості.
Готова вугільна продукція − продукти збагачення, які вироблені на збагачувальних фабриках з давальницької сировини, та рядове вугілля, призначене для споживання без переробки його на збагачувальних фабриках, за умови, що вони мають рівень якості, який не перевищує граничні норми [28]
Готова вугільна продукція включає:
− рядове вугілля (власного видобутку), відвантажене споживачам;
− рядове вугілля (власного видобутку), використане на виробничо-технічні потреби;
− продукти збагачення (брикетування), отримані внаслідок переробки вугілля на збагачувальних (брикетних) фабриках на умовах отримання давальницької сировини;
− продукти збагачення (брикетування), отримані внаслідок переробки вугілля на індивідуальних збагачувальних фабриках (установках) шахт (розрізів).
Готова товарна вугільна продукція – це готова вугільна продукція, видобута на вугледобувному підприємстві, та/або перероблена на його замовлення та призначена для продажу. До її складу не включається готова вугільна продукція, що використана на виробничо-технічні потреби.
За Методичними рекомендаціями щодо прогнозування техніко-економічних показників діяльності вугледобувних підприємств визначаються наступні поняття собівартості вугільної продукції [28].
Собівартість готової вугільної продукції − це повна собівартість готової вугільної продукції вугледобувного підприємства, яка включає виробничу собівартість, адміністративні витрати та витрати на збут продукції.
Собівартість готової товарної вугільної продукції− собівартість готової вугільної продукції за виключенням собівартості вугільної продукції власного видобутку, яка спожита на виробничо-технічні потреби шахти.
Виробнича собівартість готової вугільної продукціїна шахтах складається з прямих та загальновиробничих витрат, які пов'язані з використанням у процесі видобутку вугілля та його збагачення на індивідуальних фабриках (установках) основних засобів, матеріалів, палива, електроенергії, праці та інших витрат. При переробці вугілля на збагачувальних фабриках у вигляді давальницької сировини до витрат, пов'язаних з видобутком вугілля, додаються вартість послуг фабрик по переробці рядового вугілля та витрати по доставці його від шахти (розрізу) до фабрики [28].
Отже, собівартість видобутку вугілля є комплексним показником, у якому знаходять відображення всі сторони виробничої й фінансово-господарської діяльності підприємства і який доцільно враховувати при вирішенні завдань вибору напрямків розвитку шахт [10, с. 13].
Розглянемо основні види собівартості, які виділяють на сучасних вугледобувних підприємствах України.
За часом складання: планова і звітна. Планова собівартість складається ще до початку, а звітна – після закінчення планового виробничого періоду за фактичними витратами гірничого підприємства на видобуток вугілля.
За охопленням періоду часу виділяють річну, квартальну, місячну собівартість. Квартальний план собівартості складається загалом по всьому вугледобувному підприємству, в той же час щомісячні плани формуються по дільницям, дані види собівартості можуть уточнюватися не змінюючи при цьому річний план собівартості [26, c.32]
Аналіз та планування собівартості вугільної продукції здійснюють працівники планово-економічного відділу шахти. Повна собівартість видобутку вугілля складається одночасно з планами виробництва продукції й праці, розробкою плану організаційно-технічних заходів, які спрямовані на забезпечення зниження витрат на виробництво. Виробнича собівартість 1 тонни вугілля складається за елементами витрат: матеріальні витрати, електроенергія, паливо, послуги виробничого характеру, витрати на оплату праці і відрахування на соціальні заходи, амортизаційні відрахування, адміністративні витрати, витрати на збут та інші витрати [27, c. 9-10]
Початковими даними для встановлення загальної суми витрат на виробництво та калькулювання собівартості видобутку вугільної продукції виступають [44, с. 128]:
− план видобутку вугілля;
− план розвитку гірничих робіт;
− план механізації та автоматизації процесів на виробництві;
− план чисельності персоналу, продуктивності праці та заробітної плати;
− норми витрат матеріалів, електроенергії та палива;
− норми зносу малоцінних й швидкозношуваних предметів, інструментів,
− спецодягу, інвентарю, запасних частин гірничих машин та механізмів;
− норми амортизації основних фондів;
− кошториси за окремими статтями інших грошових витрат;
− плани організаційно-технічних заходів.
До розробки плану на наступний рік (на початку грудня) всі служби та дільниці подають необхідну інформацію до планового економічного відділу, де відбувається аналіз собівартості вугілля, формується результуюча таблиця відхилень за впливаючими факторами, висновками і рекомендаціями. Провідний спеціаліст планово-економічного відділу займається розробкою заходів зі зниження витрат на виробництво вугільної продукції.
У вугільній промисловості за одиницю виміру обсягів виробництва і випуску продукції та калькуляційну одиницю приймається фізична тонна вугілля [25, c.490]
Вид продукції тільки один – вугілля. Але процес його видобутку досить складний і містить процеси основного і допоміжного виробництва: очисні роботи; проведення підготовчих виробок, транспортування вугілля і породи під землею та на поверхні, збагачення вугілля, механізоване породовідбирання і сортування, навантаження вугілля у вагони (автотранспорт), складування вугілля, вентиляція і боротьба з вугільним пилом і газом, доставка і зберігання вибухових речовин; утримання і ремонт гірничих виробок і відкотних колій; обслуговування та ремонт загальношахтних механізмів і стаціонарних установок, засобів електропостачання та автоматизації, монтаж, демонтаж, налагодження і ревізія обладнання, технічний контроль за якістю вугілля; профілактика підземних пожеж та багато іншого [45].
Групування витрат за технологічними стадіями являється необхідним для [48, с. 26]:
– ведення аналітичного обліку витрат за економічними елементами у розрізі процесів виробництва з метою своєчасного отримання інформації за зведенням керівництва різних рівнів управління;
– точного розрахунку собівартості вугільної продукції;
– аналізу і контролю витрат за виробничими процесами;
– встановлення відхилення від заданих технологій у процесах і норм витрат;
– виявлення економічної ефективності застосовуваних технологій; найбільш раціональних систем розробок, способів видобутку вугілля, обсягу і співвідношення видобутого вугілля з різноманітною трудомісткістю;
– розрахунку економічної ефективності різних способів і схем організації виробництва.
З 2001 року вугільна промисловість перейшла від обліку витрат на видобуток вугілля до обліку витрат на виробництво готової вугільної продукції.
Розрахунок собівартості готової товарної вугільної продукції здійснюється за статтями та елементами витрат в цінах, що діють на момент складання калькуляції, з урахуванням індексу зростання цін виробників промислової продукції відповідно до нормативно-правових актів, якими схвалюються основні прогнозні макропоказники економічного і соціального розвитку України на наступний рік із застосуванням Галузевих методичних рекомендацій з обліку витрат на виробництво готової вугільної продукції, затверджених наказом Мінвуглепрому від 31 січня 2008 року №48 із змінами [45].
Під час формування показників витрат за елементами собівартості використовується принцип їх нормування.
Вихідними даними для розрахунку є:
1) за елементом "Допоміжні матеріали":
− обсяги робіт та витрат на одиницю робіт за встановленими нормами, паспортами кріплення гірничих виробок і бурильно-вибухових робіт;
− питомі норми витрат лісоматеріалів, вибухових речовин та детонуючих засобів на 1000 т видобутку рядового вугілля, які розробляються та затверджуються технологічною службою підприємства;
− питомі витрати інших видів матеріалів розраховуються на підставі аналізу фактичного їх використання з урахуванням запланованих заходів з економії матеріальних ресурсів.
2) за елементом "Паливо":
− нормативи по кожному виду палива (вугілля, природний газ, пара) для використання його на виробничо-технічні потреби вугледобувного підприємства (котельні, опалення виробничих та службових приміщень і таке інше), погоджені з Мінвуглепромом.
3) за елементом "Електроенергія":
− встановлена енерго-механічною службою підприємства для кожної шахти (розрізу) норма питомих витрат електроенергії на 1000 тонн видобутку рядового вугілля, яка погоджується енерго-механічною службою Мінвуглепрому, а також тариф відповідного класу споживання за 1 кВт*г електроенергії, що споживається підприємством.
Амортизаційні відрахування − розраховуються згідно з методом, який обирається підприємством самостійно, з урахуванням очікуваного способу отримання економічних вигод від його використання. До складу елемента "Амортизаційні відрахування" включається сума нарахованої амортизації основних засобів, нематеріальних активів та інших необоротних матеріальних активів, у тому числі й амортизація, нарахована на обладнання, яке було придбане за бюджетні кошти.
Інші витрати розраховуються за статтями витрат згідно із кошторисами на відповідні витрати, а також за нормативами щодо податків та зборів до державного та місцевих бюджетів [28].
Величину собівартості товарної вугільної продукціх знічною мірою формують виробничі витрати, що пов’язані з придбанням матеріалів та оплатою праці. На формування собівартості також значно впливають витрати, пов’язані з постачанням ресурсів і збутом продукції.
Гірничодобувне підприємство має зв’язки з іншими підприємствами, які впливають на формування витрат шахти. Постачальники гірничошахтного обладнання, енергоносіїїв і устаткування впливають на формування величини виробничої собівартості за допомогою: цінової політики, термінів постачання, якості техніки, її своєчасного ремонту і обслуговування і т.д. При цьому вплив даних факторів може бути прямим, що пов'язаний з постачанням устаткування і наданням необхідних послуг по завищеним розцінкам, та опосередкованим, який зумовлений неефективною роботою шахти чи дільниць у зв’язку з неякісною технікою чи неналежним ремонтом. Так само можуть впливати й інші підприємства, які надають послуги підприємству: шахто прохідницькі управління, транспортні організації та інш. Доведено,що чим більш монополізований ринок, тим більша сила впливу, і це також спрацьовує при наданні унікальних послуг або устаткування [1, с. 8].
Теплові електростанції, коксохімічні та комунальні підприємства є споживачами, що можуть істотно вплинути на витрати вугледобувного підприємства формуючи певні вимоги до якості вугільної продукції та її ціни.
Необхідно враховувати рівень витрат на постачання та збут даної продукції. Можливим шляхом вирішення даного чинника є заключення довгострокових контрактів або створення вертикально-інтегрованих об’єднань.
