Лекція 10.
Множинність злочинів (4 год.)
1. Поняття, ознаки та види множинності.
2. Одиничний злочин.
3. Сукупність злочинів.
4. Повторність злочинів.
5. Рецедив злочинів.
6. Конкуренція кримінально-правових норм.
Поняття, ознаки та види множинності.
Повторність злочинів, їх сукупність і рецидив, як це прямо зазначено в статтях 32-34 КК, припускають вчинення особою або групою осіб двох чи більше окремих самостійних злочинів. У теорії кримінального права такі ситуації визначають як множинність злочинів, оскільки саме слово "множинність" включає декілька елементів. При множинності злочинів завжди має місце поєднання в поведінці особи або співучасників двох чи більше злочинів. Тому множинність злочинів, видами якої є повторність, сукупність і рецидив злочинів, означає, що особою (співучасниками) вчинено два або більше злочинних діянь, кожне з яких утворює ознаки самостійного складу злочину.
З огляду на високий ступінь суспільної небезпечності повторності, сукупності і рецидиву злочинів законодавець не тільки дає визначення цим видам множинності, а й вказує на їх правові наслідки (ст. 35 КК). Крім того, у багатьох статтях Особливої частини КК повторність і рецидив злочинів визначаються як кваліфікуючі ознаки окремих складів, що тягнуть за собою при їх встановленні більш суворе покарання. У зв'язку з цим можна наголосити на тих загальних властивостях множинності, що визначають її соціальну характеристику.
1. Якщо вчиняються два або більше злочинів, це значить, що заподіюється велика шкода об'єктам посягання, ставиться під загрозу заподіяння шкоди більш широке коло суспільних відносин, соціальних цінностей. Так, якщо особа або група осіб вчинили крадіжку і вбивство, то шкода заподіюється не лише відносинам власності, а й такій найбільш охоронюваній соціальній цінності, як життя потерпілого. Якщо об'єкт злочину передусім визначає ступінь суспільної небезпечності вчиненого, то посягання на два або більше об'єктів свідчить про значно більшу небезпечність вчиненого.
2. Вчинення однією особою або співучасниками двох чи більше злочинів свідчить про стійку антисоціальну спрямованість злочинних діянь, є показником більшої схильності винних до вчинення злочинів, а часто і до зайняття злочинною діяльністю професійно. Все це визначає і підвищену небезпечність особи таких злочинців.
3. Вчинення двох, а часто і більшого числа злочинів негативно впливає й на інших нестійких членів суспільства, породжуючи в них ілюзію безкарності, створює часом ореол романтизму, особливо в уявленні неповнолітніх правопорушників.
4. Нарешті, множинність - поширене явище в структурі і динаміці злочинності. Майже кожен другий засуджений вчинив не один, а два і більше злочинів або раніше засуджувався за вчинення злочину. В середньому кожний третій злочин вчиняється рецидивістом.
Під множинністю злочинів звичайно розуміють вчинення особою (співучасниками) двох або більше злочинних діянь, кожне з яких має ознаки самостійного складу злочину.
Всі злочини, які утворюють множинність, є одиничними злочинами, тобто такими, що передбачені у КК як єдиний самостійний склад злочину (наприклад, крадіжка, вбивство, хуліганство тощо).
Ознаки множинності:
1. кожне з двох або більше діянь повинно бути злочином, а не іншим правопорушенням;
2. кожне з діянь повинне містити самостійний склад злочину;
3. кожне з діянь зберігає кримінально-правове значення.
Значення множинності:
1. прямо впливає на кваліфікацію злочинів;
2. тягне особливі правила призначення покарання.
Види множинності:
- сукупність;
- повторність;
- рецидив
Одиничний злочин.
Одиничний злочин має місце там, де він передбачений кримінальним законом як одиничний самостійний склад злочину. Він конструюється законодавцем, виходячи з соціальних властивостей відповідного діяння, з типовості цього діяння, єдності його об'єктивних і суб'єктивних ознак. З цього погляду одиничним злочином є крадіжка, хуліганство, розбій, хабарництво тощо. Саме поєднання типових ознак цих злочинів дає законодавцю підставу визнати їх одиничними злочинами, що охоплюються відповідними нормами закону.
Одиничний злочин – суспільно-небезпечні діяння, які містять один склад злочину.
Одиничні злочини поділяються на прості та ускладнені.
1. Прості злочини характеризуються:
1) наявністю однієї дії (бездіяльності) і одного наслідку — наприклад, ч. 1 ст. 115 — умисне вбивство; або
2) наявністю тільки дії (бездіяльності) — ст. 129 КК — погроза вбивством; або
3) наявністю однієї дії і кількох наслідків (ч. 2 ст. 274 — порушення ядерної або радіаційної безпеки); або
4) наявністю альтернативних дій — ст. 113 КК — диверсія.
Прості одиничні злочини передусім мають місце в тих випадках, коли одній дії (бездіяльності) відповідає і один наслідок, передбачений у кримінальному законі. Наприклад, таким злочином є крадіжка: тут одна дія - таємне викрадення майна і один наслідок - майнова шкода власнику. Або вбивство, де дія (бездіяльність) спричиняє смерть потерпілого.
Простий одиничний злочин може складатися з однієї дії, наслідки якої лежать за межами відповідного складу (так звані злочини з формальним складом), як, наприклад, завідомо неправдиве показання, погроза вбивством тощо. Простий одиничний злочин може також полягати в одній дії, яка потягла за собою декілька наслідків, зазначених у законі. Так, ч. 2 ст. 274 КК передбачає відповідальність за порушення правил ядерної і радіаційної безпеки, якщо воно спричинило загибель людей або інші тяжкі наслідки (наприклад, вибух, руйнування будинків і споруд, заподіяння тяжких тілесних ушкоджень тощо). Тут одне діяння - порушення правил безпеки і два або більше наслідків.
До простих одиничних злочинів належать і злочини з альтернативними діями. Це, наприклад, ввезення в Україну творів, зображень або інших предметів порнографічного характеру з метою збуту чи розповсюдження, або їх виготовлення, перевезення чи інше переміщення з тією самою метою, або їх збут чи розповсюдження (ст. 301 КК). Тут для складу злочину достатньо вчинення хоча б однієї із зазначених дій (наприклад, тільки збуту цих предметів).
Таким чином, простий одиничний злочин характеризується наявністю однієї дії (бездіяльності) і одного наслідку, або однієї дії і декількох наслідків, або, нарешті, наявністю альтернативних дій.
Будь-який одиничний злочин кваліфікується за однією статтею або частиною статті КК. Так, та ж крадіжка кваліфікується за ч. 1 ст. 185, умисне вбивство за ч. 1 ст. 115, порушення ядерної або радіаційної безпеки - за ч. 1 ст. 274.
В ускладнених одиничних злочинах порівняно з простими більш складною є їх об'єктивна або суб'єктивна сторона. Ці сторони мають додаткові ознаки, які надають таким злочинам зовнішньої схожості з множинністю. Розрізняють такі види ускладнених одиничних злочинів, як триваючі, продовжувані, складені і злочини з похідними наслідками (їх часто називають злочинами, кваліфікованими за наслідками).
Триваючий злочин. Поняття триваючого злочину використовується не тільки теорією і практикою кримінального права, а й чиним законодавством, яке пов'язує з цим поняттям певні правові наслідки. Так, Закон України "Про застосування амністії в Україні" в ст. 4 встановлює, що чинність закону про амністію не поширюється на триваючі та продовжувані злочини, якщо вони закінчені, припинені або перервані після прийняття закону про амністію.
Те саме слід сказати про давність притягнення до кримінальної відповідальності, встановлену ст. 49 КК, що починає обчислюватися при вчиненні таких злочинів тільки після того, як вони були закінчені, припинені або перервані. Таким чином, стає важливим саме визначення поняття триваючого злочину та його ознак.
Триваючий злочин можна визначити як одиничний злочин, який, розпочавшись дією або бездіяльністю особи, далі вчиняється безперервно протягом більш-менш тривалого часу на його заключній стадії.
У КК передбачена кримінальна відповідальність за багато триваючих злочинів. Це ухилення від призову на строкову військову службу (ст. 335), недбале зберігання вогнепальної зброї або бойових припасів (ст. 264), незаконне зберігання з метою збуту наркотичних засобів або психотропних речовин (ст. 307), участь у банді (ст. 257), ухилення від сплати аліментів на утримання дітей (ст. 164), незаконне позбавлення людини волі (ст. 146), ухилення від сплати податків, зборів, інших обов'язкових платежів (ст. 212) тощо.
Винний у триваючому злочині нібито перебуває безперервно в певному злочинному стані, бо цей злочин характеризується безперервним здійсненням складу закінченого злочину. Триваючий злочин, будучи вчиненим один раз, триває весь час. Він не переривається новими злочинними актами, він ніби "тягнеться" за першим злочинним діянням. Наприклад, особа злісно ухиляється від сплати податків: з моменту ухилення (бездіяльності) злочин вчинено, і він триває протягом певного часу. Або, скажімо, особа вступила до банди. Як тільки відбувся такий вступ (дія), даний злочин вчинено і він далі весь час триває. Те ж саме можна сказати і про інші триваючі злочини, зокрема про незаконне зберігання вогнепальної зброї. Як тільки винний придбав на ринку пістолет, вчинено злочин і він триває певний час на стадії закінченого злочину.
Таким чином, можна зробити висновок, що початком триваючого злочину є вчинення особою певної дії або бездіяльності. Наприклад, незаконне позбавлення людини волі починається з вчинення дій, що позбавляють потерпілого свободи пересування; початком ухилення особи від сплати аліментів на утримання дитини (бездіяльність) - невиконанням винним рішення суду, що зобов'язує сплачувати аліменти. З цього моменту і починає тривати злочин, саме тому він і називається триваючим.
Цей злочин триває на стадії закінченого злочину і вважається завершеним, коли він припиняється певними обставинами.
Припинення триваючого злочину може мати місце за різних обставин - об'єктивних та суб'єктивних. Об'єктивні обставини закінчення триваючого злочину не залежать від волі винного. Це, наприклад, затримання співробітниками міліції особи і вилучення в неї пістолета, що незаконно зберігався; викриття банди; звільнення громадянина, незаконно позбавленого волі або його втеча та ін. Суб'єктивні обставини залежать від волі винного. Це, наприклад, продаж пістолета, що незаконно зберігався; час, коли винний почав сплачувати аліменти, тощо.
В усіх зазначених випадках триваючий злочин закінчується і тільки після цього починає спливати строк давності притягнення до кримінальної відповідальності, а також можливе застосування амністії.
Триваючий злочин - це одиничний злочин, і тому він кваліфікується за однією статтею КК. Наприклад, незаконне зберігання вогнепальної зброї кваліфікуються за ч. 1 ст. 263, злісне ухилення від сплати аліментів на утримання дітей - за ст.164. Тривалість перебування особи в стані безперервного вчинення злочину, тобто тривалість самого злочину, на його кваліфікацію не впливає, проте враховується судом при призначенні покарання.
Продовжуваний злочин. Таким визнається злочин, який складається з декількох тотожних злочинних діянь, що спрямовані до єдиної мети і складають у цілому єдиний злочин. У частині 2 ст. 32 КК продовжуваний злочин визначається як діяння, яке складається з двох або більше тотожних діянь, об'єднаних єдиним злочинним наміром. Цим поняттям широко користується судова практика у справах про крадіжки, привласнення та розтрати, обман покупців, давання - одержання хабара, статеві злочини та в інших випадках.
Продовжуваному злочину властиві такі ознаки:
1) він складається з двох або більше самостійних, тобто віддалених одне від одного в часі, тотожних злочинних діянь;
2) всі ці діяння об'єднані єдиним наміром і прагненням до досягнення спільної, кінцевої мети;
3) саме тому вони розглядаються не як множинність злочинів, а як одиничний злочин;
4) продовжуваний злочин кваліфікується за однією, окремою статтею (частиною статті) КК.
Так, якщо винний вчинив крадіжку, здійснивши задумане в декілька прийомів, його дії охоплюються, за відсутності інших кваліфікуючих ознак, ч. 1 ст. 185; якщо особа передає обумовлену суму хабара частинами, то має місце один продовжуваний злочин, що підпадає під ознаки ч. 1 ст. 369. Або, нарешті, якщо хтось отримав певну суму грошей на придбання для підприємства певних товарів, але розтратив цю суму, програвши її в казино протягом кількох днів, має місце продовжувана розтрата, відповідальність за яку передбачена ч. 1 ст. 191.
Початком продовжуваного злочину слід вважати вчинення першого з числа декількох тотожних діянь. Тотожними є однакові за ознаками складу злочину діяння. Закінченням продовжуваного злочину є момент вчинення останнього із задуманих злочинних діянь, тобто досягнення тієї спільної, єдиної мети, якої прагнув досягти винний.
Продовжувані злочини відрізняються від триваючих злочинів. Якщо триваючий злочин - це безперервне здійснення особою складу певного злочину, то продовжуваний злочин припускає наявність двох або більше самостійних злочинних діянь, відділених одне від одного певним проміжком у часі. Триваючий злочин - це безперервний злочин, а продовжуваний - ніби "перерваний" злочин. Крім того, триваючий злочин характеризується вчиненням однієї дії або бездіяльності. Продовжуваний злочин складається з декількох (двох або більше) тотожних злочинних діянь.
Складений злочин. Складений злочин (його іноді називають складним), як очевидно з самого визначення, складається з двох або більше злочинних діянь, що утворюють, проте, один одиничний злочин.
У КК такі злочини передбачені в багатьох статтях. Так, ст. 257 передбачає відповідальність за бандитизм, тобто напад збройної банди на державні, громадські організації або окремих громадян. Неважко помітити, що тут в одному складі об'єднані склади незаконного зберігання (носіння) зброї і нападу (насильства над особою, зґвалтування, знищення майна, заволодіння чужим майном). Або розбій - ст.187, який складається з насильства над особою (погроза вбивством, заподіяння тілесних ушкоджень) і заволодіння майном.
Якщо проаналізувати ці приклади, можна зробити висновок, що законодавець об'єднує в один склад декілька злочинних діянь, які утворюють, якщо їх розглядати ізольовано, самостійні злочини. Далі законодавець об'єднує ці самостійні делікти в один єдиний злочин, виходячи з органічного зв'язку, типовості таких об'єднань у практичній дійсності. Наприклад, втеча з місць позбавлення волі майже завжди супроводжується насильством над вартою, хуліганство типово поєднується з опором представникові влади або громадянину, що виконує громадський обов'язок по припиненню злочину, тощо.
Тому такі діяння і розглядаються як один одиничний злочин і тягнуть за собою відповідальність за однією статтею (частиною статті). Наприклад, хуліганство, поєднане з опором представникові. влади, кваліфікується за ч. 3 ст. 296, втеча з-під варти, поєднана з насильством, - за ч. 2 ст. 393, зґвалтування з застосуванням тілесних ушкоджень - за ст. 152 тощо.
Отже, можна визначити такі ознаки складеного злочину:
1) він складається з двох або більше злочинних діянь;
2) кожне з цих злочинних діянь, якщо розглядати його окремо, самостійно, ізольовано, утворює окремий злочин, містить ознаки самостійного складу злочину;
3) окремі злочини внаслідок органічної єдності, типовості їх зв'язків, поширеності розглядаються законодавцем як один одиничний злочин;
4) одиничний злочин охоплюється ознаками однієї статті (частини статті) КК, тобто передбачений у диспозиції закону як один складений злочин.
Таким чином, складений злочин - це злочин, який складається з двох або більше злочинних діянь, кожне з яких, якщо розглядати їх відокремлено (ізольовано), являє собою самостійний злочин, але внаслідок їх органічної єдності утворюють один одиничний злочин, який охоплюється ознаками однієї статті (частини статті) КК.
Злочини, що кваліфікуються за наслідками (з похідними наслідками). До них належать, наприклад, умисне тяжке тілесне ушкодження, що спричинило смерть потерпілого (ч. 2 ст. 121 КК); умисне знищення або пошкодження чужого майна громадян, що спричинило загибель людей або інші тяжкі наслідки (ч. 2 ст. 194 КК); угон або захоплення повітряного судна, що спричинили загибель людей або інші тяжкі наслідки (ч. ст. 278 КК), тощо.
При аналізі конструкції складів цих злочинів очевидно, що в них є два наслідки: основний (проміжний) і додатковий (похідний). Ці наслідки настають хронологічно (послідовно) один за одним, в результаті вчиненого особою діяння. Так, вчинення умисного тяжкого тілесного ушкодження, що спричинило смерть потерпілого, можна подати в такій схемі: діяння - наслідок у виді тяжкого тілесного ушкодження - наслідок у виді смерті потерпілого. Подібна схема виявляється завжди при аналізі будь-якого злочину, що кваліфікується за наслідками. Причому основний (проміжний) наслідок тягне за собою додатковий (похідний) наслідок, тому що містить у собі реальну можливість настання цього похідного наслідку. Діяння безпосередньої "участі" у настанні додаткового наслідку не бере. Воно породжує проміжний наслідок, а той у свою чергу викликає наслідок похідний.
Наявність проміжного наслідку в цих злочинах відрізняє їх від будь-якого іншого діяння, що спричиняє настання наслідків. Так, ч. 2 ст. 139 КК передбачає відповідальність за ненадання допомоги хворому медичним працівником, що спричинило смерть потерпілого або інші тяжкі наслідки.
Цей злочин не може бути віднесено до злочину, кваліфікованого за наслідками, тому що в передбаченому делікті відсутній проміжний наслідок. Смерть потерпілого або інші тяжкі наслідки (наприклад, важка хвороба) тут є результатом самого діяння, а не проміжного наслідку.
Таким чином, якщо немає проміжного наслідку - немає і злочину, кваліфікованого за наслідками.
Існують також інші особливості цих злочинів:
- наявність двох безпосередніх об'єктів,
- опосередкований характер причинного зв'язку,
- як правило, подвійна змішана форма вини, які мають важливе значення для їх характеристики, але випливають із головної, суттєвої їх ознаки, якою є наявність проміжного і похідного наслідку.
Аналіз окремих видів одиничних злочинів свідчить про те, що вони є найважливішим "інструментом" для пізнання інституту множинності злочинів:
1. Поняття і характеристика видів одиничних злочинів дають нам можливість усвідомити, з яких структурних елементів складається сама множинність злочинів. Остання містить у собі різноманітні комбінації, "набори" одиничних злочинів - простих одиничних злочинів, триваючих, продовжуваних, складених і злочинів, кваліфікованих за наслідками.
2. Поняття і види одиничних злочинів мають велике значення при кваліфікації злочинів і призначенні покарання.
3. Характеристика окремих видів одиничних злочинів необхідна для відмежування від деяких близьких до них видів множинності (наприклад, складених злочинів - від сукупності злочинів, продовжуваних злочинів - від повторності злочинів тощо).
Сукупність злочинів.
Відповідно до ст. 33 КК сукупністю злочинів визнається вчинення особою двох або більше злочинів, передбачених різними статтями або різними частинами однієї статті Особливої частини КК, за жоден з яких її не було засуджено.
Таким чином, при сукупності злочини:
1) особою вчинено два або більше злочини;
2) кожен з них кваліфікується за різними статтями або за різними частинами однієї статті Особливої частини КК;
3) за жоден з них особа не була засуджена, тобто всі вони вчинені до винесення вироку хоча б за один з них.
Перша ознака сукупності злочинів проявляється у вчиненні особою двох або більше злочинів, причому кожен з них має характер окремого, самостійного, одиничного злочину. Такий одиничний злочин, як було сказано раніше, може бути простим, триваючим, продовжуваним або таким, що кваліфікується за наслідками, але він завжди містить в собі ознаки одного складу злочину.
Вчинення двох або більше одиничних злочинів і утворює сукупність злочинів. Причому можливі різноманітні їх сполучення. Так, винний може вчинити два або більше простих одиничних злочини, або один простий, а другий триваючий або продовжуваний. Організована група, наприклад, може вчинити два складених злочини або простий і складений злочин тощо. Слід мати на увазі, що під одиничним злочином розуміють не тільки закінчений злочин, але й готування або замах на злочин. Так, сукупність злочинів має місце, коли особа вчиняє крадіжку, а потім замах на вбивство, або вчинила хуліганство, а потім почала готуватися до крадіжки, і на цій стадії її діяльність була припинена. Не виключається сукупність злочинів і тоді, коли особа вчинила один з злочинів самостійно, а потім була співучасником у вчиненні іншого злочину. Наприклад, особа вчинила вбивство, а потім як співучасник вчинювала замах на крадіжку.
Другою ознакою сукупності злочинів є вимога, щоб кожен із злочинів, які утворюють сукупність, був передбачений самостійною статтею КК, тобто кваліфікувався за однією, окремою статтею кримінального закону або за різними частинами однієї і тієї ж статті КК. Так, якщо винний при вчиненні хуліганства завдав ножем потерпілому тяжке тілесне ушкодження, то має місце сукупність злочинів і вчинене слід кваліфікувати за ч. 3 ст. 296 і за ч. 1 ст. 121. Якщо злочинна група вчинила розбій, а потім викрадення наркотичних засобів, вчинене охоплюється ч. 2 ст. 187 і ч. 4 ст. 308.
Таким чином, можна зробити категоричний висновок: кожен із злочинів, які входять у сукупність, підлягає самостійній кваліфікації за відповідною статтею або частиною статті КК.
Здебільшого різні злочини передбачаються окремими статтями Особливої частини КК. Проте в ряді випадків відповідальність за різні злочини передбачена різними частинами однієї і тієї ж статті КК. Наприклад, у ч.1 ст.371 встановлена відповідальність за завідомо незаконне затримання, а в ч. 2 - за завідомо незаконний арешт; у ч. 1 ст. 357 - за викрадення офіційних і приватних документів, що знаходяться на підприємствах, в установах чи організаціях, а в ч. 3 - за незаконне заволодіння будь-яким способом паспортом або іншим важливим особистим документом. Тут частина статті цілком описує ознаки відповідного одиничного злочину і супроводжується самостійною санкцією. Тому, якщо винний вчинив крадіжку документів із державної установи, а потім крадіжку паспорта у свого сусіди, то має місце сукупність злочинів і вчинене повинно бути кваліфіковано за частинами 1 і 3 ст. 357 КК.
Іноді вказівку закону на те, що сукупність злочинів має місце, коли кожен із злочинів передбачений самостійною статтею (частиною статті) КК, підмінюють іншими вимогами. Так, вказують, що сукупність має місце лише тоді, коли особа вчинила різнорідні злочини. Отже, якщо особа спочатку вчинила крадіжку, а потім грабіж, то сукупність злочинів відсутня, тому що ці діяння однорідні. Проте в таких ситуаціях кожне з них підпадає під ознаки самостійної статті КК і тому повинне отримати відповідну кваліфікацію саме за Правилами сукупності злочинів. Тому в сукупність можуть входити як однорідні, так і неоднорідні злочини. Сукупність не утворюється лише при вчиненні двох або більше тотожних злочинів, коли йдеться про повторність.
Третьою невід'ємною ознакою сукупності злочинів є вимога, щоб за жоден із деліктів, які входять до неї, особа не була ще засуджена. Це означає, що всі злочини винні вчинили до винесення вироку хоча б за один з них. Якщо ж новий злочин вчинений особою після винесення вироку, має місце рецидив.
У більшості випадків всі злочини, які вчинені особою або учасниками організованої групи, розглядаються судом одночасно в одній справі. Але можливі й інші ситуації, коли справа про один із злочинів розглядається одним судом, а про інший - в іншому суді. Так, наприклад, обвинувачення в одному злочині може розглядатися у військовому суді, якщо один з учасників групи військовий, а по відношенню до інших справа слухається в суді загальної юстиції. Можливі ситуації, коли про вчинений раніше злочин стає відомо вже після засудження підсудного за інший злочин. Можна уявити собі й інші подібні випадки. У всіх цих випадках важливе одне - всі злочини вчинені до його засудження тобто до винесення вироку хоча б за один з них.
Тобто перед нами та ж сукупність злочинів, але ускладнена процесуальними обставинами, що позбавляють можливості одночасного розгляду всієї сукупності злочинів. Юридична природа вчиненого від цього не змінюється - оскільки всі злочини вчинені до осудження хоча б за один з них.
У законі вказується, що при сукупності не враховуються злочини, за які особа була звільнена від кримінальної відповідальності за підставами, встановленими законом (витекли строки давності, злочин підпадав під амністію тощо).
Види сукупності злочинів. При визначенні видів сукупності злочинів презюмується, що вони мають ті родові ознаки, які входять до загального поняття сукупності, тобто вчинено два або більше злочинів, кожний з яких передбачений самостійною статтею КК або різними частинами однієї статті КК, і всі злочини вчинені до засудження хоча б за одне з них. Тому, говорячи про види сукупності, слід окреслити їх особливості, їх видові ознаки. У науці кримінального права традиційно сукупність злочину поділяється на два види: сукупність ідеальну і сукупність реальну.
Ідеальна сукупність є там, де одним діянням особи вчинено два або більше злочини.
Так, прикладами ідеальної сукупності можуть виступати випадки вчинення особою особливо злісного хуліганства із заподіянням потерпілому тяжкого тілесного ушкодження; отримання посадовою особою у виді хабара наркотичних засобів; умисне вбивство особи шляхом підпалу будинку, де знаходився потерпілий, тощо. У цих ситуаціях своєю однією дією особа чинить два злочини. Кваліфікація злочину тут, наприклад, лише як хуліганства або як отримання хабара, або як вбивства була б недостатньою, тому що вчинене не охоплюється однією статтею кримінального закону.
Вчинене може отримати правильну і повну правову оцінку тільки шляхом застосування двох або більше норм Особливої частини разом взятих. Ось чому дії службової особи, яка одержала у виді хабара наркотичні засоби, створюють ідеальну сукупність злочинів і кваліфікуються за ст. 368 і відповідною статтею КК, що передбачає відповідальність за придбання цих предметів (у нашому випадку за відповідною частиною ст. 307 КК).
Ідеальна сукупність не є штучною юридичною конструкцією. Вона відбиває юридичну ситуацію, коли однією дією вчиняються два або більше злочини. І хоча ми користуємося зазначеним терміном, його розуміння повинно мати місце в повній відповідності з обумовленою ним об'єктивною дійсністю, тобто вчиненням двох або більше самостійних злочинів.
Реальна сукупність має місце там, де винний різними самостійними діями вчиняє два або більше злочини. Таким чином, при реальній сукупності є дві або більше дії, кожна з яких являє собою самостійний злочин (наприклад, крадіжка і хуліганство).
Повторність злочинів.
У частині 1 ст. 32 вказується, що повторністю злочинів визнається вчинення двох або більше злочинів, передбачених тією ж самою статтею або частиною статті Особливої частини КК. У частині 3 цієї ж статті законодавець визнає повторним вчинення двох або більше злочинів і у випадках, передбачених різними статтями, коли це прямо встановлено в Особливій частині КК.
З цих положень закону можна зробити висновок і про саме поняття повторності злочинів, і про її види.
Повторність злочинів, як випливає із цих статей КК, припускає наявність таких ознак:
а) особою (групою осіб) вчинено два або більше самостійних одиничних злочинів. Конкретизуючи це положення, примітка до ст. 185, наприклад, вказує, що крадіжка чужого майна визнається повторною, якщо вона була вчинена після будь-якого посягання, пов'язаного з заволодінням майном. Тим самим закон встановлює, що повторним вважається вчинення злочину хоча б удруге, причому має на увазі одиничні самостійні злочини (викрадення шляхом крадіжки або вимагання тощо).
Одиничні злочини, що утворюють повторність, можуть мати різний характер. Повторність може мати місце при поєднанні двох або більше "простих" одиничних злочинів, триваючих, продовжуваних або, наприклад, складених злочинів. Так, повторність наявна при поєднанні таких простих злочинів, як крадіжка і шахрайство, або таких двох триваючих злочинів, як ухилення від сплати податків і незаконне збереження зброї; такого складеного злочину, як розбій, і такого "простого", як крадіжка тощо.
Для поняття повторності не має значення, були обидва (або більше) злочини, закінченими чи один з них був лише готуванням до злочину або замахом на нього. Для поняття повторності байдужі і форми співучасті (у перший раз мав місце злочин, вчинений за попередньою змовою групою осіб, а в другий - співучасть з розподілом ролей) і роль, що виконував співучасник у злочині, який утворював собою повторність: в одному випадку він міг бути виконавцем, а в іншому - пособником і т. ін.;
б) одиничні злочини, що утворюють повторність, вчиняються неодночасно, тобто віддалені один від одного певним проміжком часу. Так, першою вчиняється крадіжка, потім, наприклад, шахрайство або послідовно дві крадіжки і т. ін.;
в) для повторності не має значення була або не була особа засуджена за раніше вчинений нею злочин. І дійсно, якщо звернутися до статей КК, в яких передбачається повторність, то в жодній з них не сказано, що особа повинна або, навпаки, не повинна бути засуджена за раніше вчинений злочин. Скрізь у цих статтях (наприклад, ч. 2 ст. 152, ч. 2 ст. 185 і т. д.) вказується на вчинення злочину повторно без будь-яких обмежень.
Таким чином, повторність має місце як у випадках, коли за перший із вчинених злочинів особа не була засуджена, так і у випадках, коли новий злочин був вчинений після засудження за перший;
г) повторність виключається, якщо за раніше вчинений злочин особа була звільнена від кримінальної відповідальності, закінчилися строки давності або на цей злочин поширилася амністія чи за нього була погашена або знята судимість.
В усіх таких випадках раніше вчинений злочин визнається юридично нікчемним, про нього наче забувають. Саме це положення прямо зафіксоване в ч. 4 ст. 32, де сказано, що "повторність відсутня, якщо за раніше вчинений злочин особу було звільнено від кримінальної відповідальності за підставами, встановленими законом, або якщо судимість за цей злочин було погашено або знято". Це положення є важливим. Дійсно, якщо ми визнаємо наявність, наприклад, повторності зґвалтування, то повинні кваліфікувати такі дії за ч. 2 ст. 152, яка передбачає позбавлення волі на строк від п'яти до десяти років. Якщо ж така повторність виключається через те, що за перший з цих злочинів була погашена судимість, зґвалтування буде кваліфіковане за ч. 1 ст. 152, як вчинене вперше, і тягне за собою покарання від трьох до п'яти років позбавлення волі.
Види повторності злочинів. У понятті повторності було зазначено, що вона має місце незалежно від того, була або не була особа засуджена за раніше вчинений нею злочин. Цього цілком достатньо, щоб визнати існування двох видів повторності злочинів:
1) повторність злочинів, не пов'язана з засудженням винного за раніше вчинений ним злочин;
2) повторність злочинів, пов'язана з засудженням винного за раніше вчинений ним злочин.
Повторність, пов'язану з засудженням за раніше вчинений злочин, називають рецидивом.
Спочатку розглянемо повторність, не пов'язану з засудженням за раніше вчинений злочин, або, як її іноді називають, фактичну повторність.
Її зміст розкривається шляхом аналізу її видів, певним характером злочинів, які створюють її. Цими видами є:
- повторність тотожних злочинів;
- повторність однорідних злочинів.
Саме в ч. 1 ст. 32 КК сказано про повторність тотожних злочинів, тобто передбачених тією самою статтею або частиною статті КК, а в ч. 3 ст. 32 - про повторність однорідних злочинів, передбачених у різних статтях Особливої частини КК.
На підтвердження цього положення звернемося також до інших статей КК. У будь-якій статті, де повторність фігурує як кваліфікуюча ознака, сказано, що вона має місце, коли їй передувало вчинення такого ж самого, однакового, тотожного злочину. Наприклад, у ст. 185 КК встановлена відповідальність за крадіжку чужого майна громадян. У частині 1 цієї статті сказано, що таємне викрадення чужого майна (крадіжка) карається, і далі йде санкція. Частина 2 цієї статті передбачає крадіжку, вчинену повторно. Звідси очевидно, що ч. 2 ст. 185 передбачає відповідальність за випадки, коли особа (група осіб) вчинила не менше двох крадіжок, тобто припускає повторність однакових (за складом), тотожних злочинів.
Це означає, що злочини, які входять до повторності, однакові, тотожні за своїми юридичними ознаками.
Отже, можна зробити висновок - закон прямо передбачає такий вид повторності, як повторність тотожних злочинів.
Проаналізуємо далі статті закону, що стосуються повторності. Звернемося зокрема до примітки 1 до ст. 185 КК. Відповідно до її змісту шахрайство, наприклад, вважається повторним, якщо йому передувало вчинення крадіжки, грабежу, розбою, шахрайства, привласнення, викрадення вогнепальної зброї, бойових припасів і вибухових речовин тощо. Отже, виявляється, що шахрайство визнається повторним, якщо йому передували, наприклад, грабіж або навіть розбій. У цьому разі йдеться не про повторність однакових, тотожних, злочинів, а про повторність подібних, близьких між собою низкою ознак злочинів.
Наприклад, та сама крадіжка і вимагання - злочини не тотожні, але через їх певну подібність вони можуть утворити повторність, якщо вчинені в цій послідовності.
Далі, у деяких статтях, які передбачають відповідальність за злочинні дії з наркотичними засобами, зазначено, що вони вважаються повторними, якщо їм передувало вчинення будь-якого із злочинів, пов'язаних з незаконним обігом цих речовин (ч. 2 статей 308 і 309 і ін.). І в цих випадках для повторності не вимагається тотожності вчинених злочинів, достатньо їх подібності, однорідності. Тому таку повторність називають повторністю однорідних злочинів.
Отже, зробимо другий висновок: повторність однорідних злочинів також прямо встановлена законом. У ч. 3 ст. 32 визначається, що вчинення двох або більше злочинів, передбачених різними статтями цього Кодексу, визнається повторним лише у випадках, передбачених в Особливій частині цього Кодексу. Тим самим закріплюється такий вид повторності, як повторність однорідних злочинів.
Кваліфікація повторності тотожних злочинів. Така повторність має місце там, де злочини, що утворюють її, містять ознаки того ж самого складу злочину (наприклад, вчинені послідовно дві крадіжки або два заволодіння транспортними засобами). Обидва злочини, що утворюють таку повторність, охоплює одна стаття КК, в якій встановлена відповідальність за повторне вчинення даного злочину. Тому кваліфікація такої повторності в наших прикладах настає за ч. 2 ст. 185 або, відповідно, за ч. 2 ст. 289; Цієї вимоги суворо дотримується і судова практика. Так, стосовно справ про вбивство було пояснено, що, коли винний у різний час вчинив два замахи на вбивство при кваліфікуючих ознаках і за перше з них особа не була засуджена, вчинене в цілому повинно кваліфікуватися за ч. 1 ст. 15 та п. 13 ч. 2 ст. 115 та іншим її пунктам, якщо мають місце інші, крім повторності, кваліфікуючі ознаки.
У справах про зґвалтування практика правильно вважає, що зґвалтування, вчинене особою, яка раніше вчинила такий саме злочин, підлягає кваліфікації за ознакою повторності за ч. 2 ст. 152 і додаткової кваліфікації першого злочину за першою частиною даної статті не потрібно.
Така кваліфікація має місце лише у випадках, коли злочини, що входять до повторності, всі є закінченими або всі є замахом на злочин чи готуванням до нього. В інших випадках при повторності тотожних злочинів настають інші правила її кваліфікації. Ці правила зводяться до того, що у разі, коли один із злочинів є закінченим, а інший - замахом (або навпаки), вчинене потребує кваліфікації кожного злочину окремо, за відповідною частиною застосовуваної тут однієї і тієї ж статті КК. Так, при вчиненні двох або більше зґвалтувань, відповідальність за які передбачена різними частинами ст. 152, а також при вчиненні в одному випадку замаху на зґвалтування, а в іншому - закінченого зґвалтування, дії винного слід кваліфікувати за сукупністю зазначених злочинів.
Повторність тотожних злочинів, якщо вона прямо не передбачена в статті Особливої частини (наприклад, особа вчинила послідовно два умисних тяжких тілесних ушкодження), розглядається в п. 1 ст. 67 як обставина, яка обтяжує покарання.
Кваліфікація повторності однорідних злочинів, тобто злочинів, які мають тотожні або подібні безпосередні об'єкти і вчинені з однією формою вини, не викликає якихось ускладнень. Кожний злочин, що утворює повторність, повинен отримати самостійну кваліфікацію за відповідною статтею КК, причому наступний злочин кваліфікується за ознакою повторності. Так, якщо особа вчинила послідовно розбій і крадіжку, вчинене підпадає під ознаки ч. 1 ст. 187 і ч. 2 ст. 185 (за ознакою повторності).
