Концентрація виробництва і капіталу

Технічний прогрес призвів до того, що головна роль в економічному розвитку перейшла від легкої, текстильної, харчової галузей до важкої промисловості, машинобудування і металообробки, транспорту. Останні потребують великих вкладень капітал) мають більш тривалі ділові цикли, а оптимальний обсяг виробництва і зайнятості на них істотно вищий. Для притягнення великих довгострокових капіталів створюються акціонерні товариства відкритого і закритого типу, учасниками яких стають десятки і навіть сотні тисяч громадян. У періоди криз такі значні компанії іх компетентним керівництвом і великим запасом тривалості вважаються більш стійкими, ніж дрібна приватнопідприємницька сімейна фірма. Майже всі значні фірми на зорі своєї історії практикували несумлінну конкуренцію стосовно своїх дрібних побратимів: позбавлення сировини, транспорту, рук робітників, спеціалістів, збуту, кредиту, демпінгу.

У результаті кількість невеликих підприємств до кінця XIX століття істотно скоротилася, а їхня частка в сукупному виробництві впала до 50 і навіть 30%.

Так у США до початку XX століття було більш 300 тис. компаній, але лише 3 тис. з них мали об'єм виробництва понад мільйон доларів. Але на цих найбільших компаніях було зайнято 30% всіх працюючих по найму американців, вони випускали 43% всієї промислової продукції країни, на їхню частку припадало 70% сукупної потужності устаткування. Аналогічна картина спостерігалася в Англії, Франції, Німеччині, Японії і Росії.

Але тим самим порушувалися практично всі умови існування вільної конкуренції, у першу чергу, умови однорідності продукції і нейтральності цін. Структура ринку перейшла в новий стан, що одержав назву монополістичної конкуренції її характерними ознаками-умовами є:

• дещо невелика кількість виробників (продавців) у кожній галузі (два-три десятки), з істотною, значимою долею ринку (3-15%) у кожного з них;

• неоднорідність товару, диференційованого по ринкових сегментах, захищеного патентами, ліцензіями, товарними знакам і марками;

• нерівномірність розподілу інформації;

• існування серйозних бар'єрів для входу в галузь;

• злиття банківського капіталу з промисловим;

• вихід компаній за рамки національних меж. Основними формами монополістичних об'єднань є:

картель — учасники якого зберігають юридичну, фінансову, виробничу і

збутову незалежність, але пов'язані угодами про регулювання обсягів виробництва, про наймання робочої сили, про цінові діапазони і ринки збуту;

синдикат — у котрому, зберігаючи юридичну, фінансову і виробничу незалежність, учасники здійснюють розподіл замовлень, організацію постачань сировини і збут продукції через єдину контору;

трест — у котрому, зберігаючи юридичну незалежність, підприємства, що роблять однорідну продукцію, об'єднують фінанси, виробничі потужності і збут;

концерн — у якому, зберігаючи юридичну, виробничу, а іноді і збутову незалежність, підприємства об'єднані загальним фінансуванням і стратегічним керуванням у холдинг шляхом перехресного володіння акціями.

Розрізняють вертикально-інтегровані концерни, що об'єднують підприємства по ланцюгу випуску готової продукції (шахта - сталеливарна компанія - завод двигунів - шарикопідшипниковий завод - шкіряна фабрика - лакофарбова фабрика - складальний цех), і горизонтально-інтегровані, об'єднуючі підприємства суміжних областей (тютюнова фабрика - винзавод - макаронна фабрика - готельна мережа - ресторан).

7. Боротьба за ресурси і сфери впливу

Найважливішим економічним ресурсом на початку XX століття стала нафта. У той час було три основні регіони її видобутку: США (Пенсільванія, Техас, Каліфорнія), Російська імперія (Азербайджан, Поволжя) і регіон Перської затоки, що входить у сферу британського впливу. Німеччина, на частку якої припадало 16% світового виробництва, не мала виходів до значних запасів нафти і залежала від постачань з Росії і США.

Іншим важливим ресурсом була селітра — сировина і виготовлення озброєнь. Основним регіоном її видобутку стали Південна Америка, що домоглася політичної незалежності в середині XIX століття. Сполучені Штати, перетворившись у головну промислову державу світу, на частку яких припадало 38% світового виробництва, категорично застерігали європейські країни від втручання у справи Західної півкулі, що вони оголосили зоною своїх інтересів.

В умовах виробництва, що стрімко зросте, величезне стратегічне значення мали ринки збуту. Якщо в США такий ринок був, що називається «під боком», Британія і Франція були колоніальними імперіями і могли нав'язувати свою продукцію залежним країнам за завищеними цінами. Якщо Російська імперія приєднає величезні території в Азії, на господарське освоєння яких у неї навіть не вистачало ресурсів, то Німеччина була практично позбавлена ринків, яким вона могла б диктувати свої умови.

8. Імперіалізм

Концентрація виробництва і капіталу, їхнє злиття дальність джерел сировини і ринків збуту від національних кордонів, стрімке зростання світової торгівлі і будівництва призвели до формування потужних фінансово- промислових компаній, яким ставало тісно в цих національних межах. Вони

вели боротьбу між собою вже по всьому світу, прямуючи до витиснення конкурентів і захоплення монопольних позицій, особливо у фінансовій сфері. У цій боротьбі вони спиралися на підтримку своїх урядів і збройних сил, насамперед флоту, захищаючи власні і національні інтереси. Так наприклад, Центральна Америка стала зоною інтересів компанії «Юнайтид фрутс».

Територіальний поділ світу, що практично завершився до початку XX століття, доповнився його економічним поділом, що десь збігався, а десь і не співпадав з територіальними межами. Уряди головних країн дипломатичними і військовими засобами сприяли проникненню і закріпленню своїх монополій на територіях, що цікавили їх. Так США в аналізований період більш ста разів втручалися у внутрішні справи країн Західної півкулі, відстоюючи інтереси своїх монополій. Активна підтримка державою монополій дозволила зробити висновок про перехід «класичного капіталізму» у нову якість — державно- монополістичний капіталізм.

9. Мілітаризм

Боротьба за ресурси і сфери впливу призвела до посилення всередині головних країн світу позицій офіцерського корпуса і нотної промисловості. Військово-промислові потреби стали поглинати все більшу частину ресурсів і частку бюджетів. Особливо сильною ця тенденція була в Росії, Німеччині і Японії, де військова служба стала єдиною прийнятною сферою діяльності старої феодальної аристократії, що позбавилася абсолютного права земле­володіння. Недієздатна до іншої діяльності каста військових штовхала уряди своїх країн до спроби рішення економічних проблем силовим методом. Тим більше, що війна розглядалася ними як «шляхетна справа», до того ж спроможна підняти їхній авторитет у товаристві.

Ідеологічне підготування до війни супроводжувалося створенням уяви ворога, що загрожує всій нації.

10. Причини першої світової війни

причиною війни було прагнення монополій різноманітних країн, у першу чергу Німеччини, здійснити поділ (економічний і територіальний) світових сфер впливу. Для цього Німеччина ініціювала будівництво залізниці Берлін - Стамбул -Багдад, успішне завершення якої дозволило б їй прорватися до стратегічно важливого регіону Перської затоки і звідти загрожувати британським інтересам в Індії і французьким в Африці.

Англо-французька коаліція за допомогою війни хотіла припинити економічний ріст у Німеччині, остаточно позбавити її колоній, сировини і ринків збуту, і тим самим повернути собі втрачені позиції у світі.

Додатковою причиною стало бажання (за рахунок нагнітання військової істерії, а в майбутньому за рахунок поділу завойованого) згуртувати націю і відвернути нижні прошарки суспільства від боротьби за свої економічні інтереси. Особливо сильною така мотивація була в Японії і Росії.

До початку 1914 року на частку Німеччини і її союзників припадало більш 20% світового промислового виробництва. На частку Англії і Франції—

не більш 20%. Але участь Росії забезпечувала країнам Антанти незначну економічну перевагу. От чому протягом трьох років війна йшла зі змінним успіхом. Але включення США, чия частка у світовому продукті наближалася до 40% різко змінило баланс економічних сил на користь антинімецькій коаліції й обумовило її перемогу.

З боку Антанти на війну працювало 40 тисяч підприємств з 13 мільйонами зайнятих, у той час як німецький блок розташовував всього 10 тисяч підприємств з 6млн. зайнятих. За чотири військових роки було виготовлено ЗО млн. гвинтівок. 1млн. кулеметів, 150 тис. знарядь, 10 тис. танків. Військові витрати воюючих країн склали 200 мільярдів доларів у цінах поточних років, що в 12 разів перевищувало золотий запас європейських країн. На частку Німеччини припадало майже 40% сукупних витрат — 150 мільярдів золотих марок.

Половини військових витрат вистачило б для дворазового збільшення середньої заробітної плати робочим воюючих країн і завершення аграрних перетворень в Німеччині і Росії.

11. Економічні результати війни

У війні загинуло більше 10 мільйонів чоловік, ще 10 мільйонів померло від голоду й епідемій. 20 міньйонів чоловік було поранено або травмовано. На 16 млн. чоловік за п'ять військових років скоротилася народжуваність. Таким чином, населення Європи в 1919 році стало на 36 млн. чоловік менше (майже на 10%), ніж повинно було бути в ході мирного розвитку.

За роки війни було потоплено 500 бойових кораблів, 2000 допоміжних плавзасобів і 6000 торгових судів. Значні території у Франції, Австрії, Німеччині і Росії піддалися розграбуванню і руйнаціям.

Національне багатство країн Європи скоротилося в середньому на третину, у той час як у Японії виросло на 25%. а в США — на 40%. Частка Сполучених Штатів у світовому промисловому виробництві перевищила 50%. У США виплавилося 60% світового чавуну і сталі, добувалося 65% світової нафти, проводилося 85% світового випуску автомобілів. Американські інвестиції за кордоном збільшилися з 2,5 до 7млрд. дол.

Німеччина втратила 12% своєї довоєнної території в Європі і всі заморські колонії загальною площею 3 млн. кв. км з населенням 13 млн. чоловік, велика частина яких відійшла до Англії. її сухопутна армія була скорочена до 100 тисяч чоловік, а офіцерський корпус — до 4000. За умовами Версальського мирного договору, Німеччина зобов'язалася виплатити країнам переможницям 132 млрд. золотих марок. Обсяг виробництва до початку 20-х років скоротився на 43% у порівнянні з 1913 роком. Заробітна плата робітників була на 40% нижча, ніж в Англії. І на 20% нижча, ніж у Франції. Тривалість робочого дня зросла до 10-12 годин. У 1921-23 роках країна переживала жахливу інфляцію. Дійшло до того, що заробітна плата виплачувалася два рази на день: вдень і ввечері, причому після денної виплати влаштовувалася перерва для того, щоб люди могли встигнути що-небудь купити до нового підвищення цін, що досягало до 50% в день.

Австрійська, Турецька і Російська імперії розпалися. У Австрії, Угорщини, Чехії, Польщі, Румунії, Італії до влади прийшли слабкі буржуазні уряди, що за 20 років так і не зуміли вивести свої країни на траєкторію стійкого економічного розвитку, внаслідок чого ці країни стали легким здобутком фашистів. У Туреччині до влади прийшли військові, котрим вдалося здійснити модернізацію країни. Більше всього постраждала Росія, де владу захопили більшовики.