Технічний прогрес призвів до того, що головна роль в економічному розвитку перейшла від легкої, текстильної, харчової галузей до важкої промисловості, машинобудування і металообробки, транспорту. Останні потребують великих вкладень капітал) мають більш тривалі ділові цикли, а оптимальний обсяг виробництва і зайнятості на них істотно вищий. Для притягнення великих довгострокових капіталів створюються акціонерні товариства відкритого і закритого типу, учасниками яких стають десятки і навіть сотні тисяч громадян. У періоди криз такі значні компанії іх компетентним керівництвом і великим запасом тривалості вважаються більш стійкими, ніж дрібна приватнопідприємницька сімейна фірма. Майже всі значні фірми на зорі своєї історії практикували несумлінну конкуренцію стосовно своїх дрібних побратимів: позбавлення сировини, транспорту, рук робітників, спеціалістів, збуту, кредиту, демпінгу.
У результаті кількість невеликих підприємств до кінця XIX століття істотно скоротилася, а їхня частка в сукупному виробництві впала до 50 і навіть 30%.
Так у США до початку XX століття було більш 300 тис. компаній, але лише 3 тис. з них мали об'єм виробництва понад мільйон доларів. Але на цих найбільших компаніях було зайнято 30% всіх працюючих по найму американців, вони випускали 43% всієї промислової продукції країни, на їхню частку припадало 70% сукупної потужності устаткування. Аналогічна картина спостерігалася в Англії, Франції, Німеччині, Японії і Росії.
Але тим самим порушувалися практично всі умови існування вільної конкуренції, у першу чергу, умови однорідності продукції і нейтральності цін. Структура ринку перейшла в новий стан, що одержав назву монополістичної конкуренції її характерними ознаками-умовами є:
• дещо невелика кількість виробників (продавців) у кожній галузі (два-три десятки), з істотною, значимою долею ринку (3-15%) у кожного з них;
• неоднорідність товару, диференційованого по ринкових сегментах, захищеного патентами, ліцензіями, товарними знакам і марками;
• нерівномірність розподілу інформації;
• існування серйозних бар'єрів для входу в галузь;
• злиття банківського капіталу з промисловим;
• вихід компаній за рамки національних меж. Основними формами монополістичних об'єднань є:
картель — учасники якого зберігають юридичну, фінансову, виробничу і
збутову незалежність, але пов'язані угодами про регулювання обсягів виробництва, про наймання робочої сили, про цінові діапазони і ринки збуту;
синдикат — у котрому, зберігаючи юридичну, фінансову і виробничу незалежність, учасники здійснюють розподіл замовлень, організацію постачань сировини і збут продукції через єдину контору;
трест — у котрому, зберігаючи юридичну незалежність, підприємства, що роблять однорідну продукцію, об'єднують фінанси, виробничі потужності і збут;
концерн — у якому, зберігаючи юридичну, виробничу, а іноді і збутову незалежність, підприємства об'єднані загальним фінансуванням і стратегічним керуванням у холдинг шляхом перехресного володіння акціями.
Розрізняють вертикально-інтегровані концерни, що об'єднують підприємства по ланцюгу випуску готової продукції (шахта - сталеливарна компанія - завод двигунів - шарикопідшипниковий завод - шкіряна фабрика - лакофарбова фабрика - складальний цех), і горизонтально-інтегровані, об'єднуючі підприємства суміжних областей (тютюнова фабрика - винзавод - макаронна фабрика - готельна мережа - ресторан).
7. Боротьба за ресурси і сфери впливу
Найважливішим економічним ресурсом на початку XX століття стала нафта. У той час було три основні регіони її видобутку: США (Пенсільванія, Техас, Каліфорнія), Російська імперія (Азербайджан, Поволжя) і регіон Перської затоки, що входить у сферу британського впливу. Німеччина, на частку якої припадало 16% світового виробництва, не мала виходів до значних запасів нафти і залежала від постачань з Росії і США.
Іншим важливим ресурсом була селітра — сировина і виготовлення озброєнь. Основним регіоном її видобутку стали Південна Америка, що домоглася політичної незалежності в середині XIX століття. Сполучені Штати, перетворившись у головну промислову державу світу, на частку яких припадало 38% світового виробництва, категорично застерігали європейські країни від втручання у справи Західної півкулі, що вони оголосили зоною своїх інтересів.
В умовах виробництва, що стрімко зросте, величезне стратегічне значення мали ринки збуту. Якщо в США такий ринок був, що називається «під боком», Британія і Франція були колоніальними імперіями і могли нав'язувати свою продукцію залежним країнам за завищеними цінами. Якщо Російська імперія приєднає величезні території в Азії, на господарське освоєння яких у неї навіть не вистачало ресурсів, то Німеччина була практично позбавлена ринків, яким вона могла б диктувати свої умови.
8. Імперіалізм
Концентрація виробництва і капіталу, їхнє злиття дальність джерел сировини і ринків збуту від національних кордонів, стрімке зростання світової торгівлі і будівництва призвели до формування потужних фінансово- промислових компаній, яким ставало тісно в цих національних межах. Вони
вели боротьбу між собою вже по всьому світу, прямуючи до витиснення конкурентів і захоплення монопольних позицій, особливо у фінансовій сфері. У цій боротьбі вони спиралися на підтримку своїх урядів і збройних сил, насамперед флоту, захищаючи власні і національні інтереси. Так наприклад, Центральна Америка стала зоною інтересів компанії «Юнайтид фрутс».
Територіальний поділ світу, що практично завершився до початку XX століття, доповнився його економічним поділом, що десь збігався, а десь і не співпадав з територіальними межами. Уряди головних країн дипломатичними і військовими засобами сприяли проникненню і закріпленню своїх монополій на територіях, що цікавили їх. Так США в аналізований період більш ста разів втручалися у внутрішні справи країн Західної півкулі, відстоюючи інтереси своїх монополій. Активна підтримка державою монополій дозволила зробити висновок про перехід «класичного капіталізму» у нову якість — державно- монополістичний капіталізм.
9. Мілітаризм
Боротьба за ресурси і сфери впливу призвела до посилення всередині головних країн світу позицій офіцерського корпуса і нотної промисловості. Військово-промислові потреби стали поглинати все більшу частину ресурсів і частку бюджетів. Особливо сильною ця тенденція була в Росії, Німеччині і Японії, де військова служба стала єдиною прийнятною сферою діяльності старої феодальної аристократії, що позбавилася абсолютного права землеволодіння. Недієздатна до іншої діяльності каста військових штовхала уряди своїх країн до спроби рішення економічних проблем силовим методом. Тим більше, що війна розглядалася ними як «шляхетна справа», до того ж спроможна підняти їхній авторитет у товаристві.
Ідеологічне підготування до війни супроводжувалося створенням уяви ворога, що загрожує всій нації.
10. Причини першої світової війни
причиною війни було прагнення монополій різноманітних країн, у першу чергу Німеччини, здійснити поділ (економічний і територіальний) світових сфер впливу. Для цього Німеччина ініціювала будівництво залізниці Берлін - Стамбул -Багдад, успішне завершення якої дозволило б їй прорватися до стратегічно важливого регіону Перської затоки і звідти загрожувати британським інтересам в Індії і французьким в Африці.
Англо-французька коаліція за допомогою війни хотіла припинити економічний ріст у Німеччині, остаточно позбавити її колоній, сировини і ринків збуту, і тим самим повернути собі втрачені позиції у світі.
Додатковою причиною стало бажання (за рахунок нагнітання військової істерії, а в майбутньому за рахунок поділу завойованого) згуртувати націю і відвернути нижні прошарки суспільства від боротьби за свої економічні інтереси. Особливо сильною така мотивація була в Японії і Росії.
До початку 1914 року на частку Німеччини і її союзників припадало більш 20% світового промислового виробництва. На частку Англії і Франції—
не більш 20%. Але участь Росії забезпечувала країнам Антанти незначну економічну перевагу. От чому протягом трьох років війна йшла зі змінним успіхом. Але включення США, чия частка у світовому продукті наближалася до 40% різко змінило баланс економічних сил на користь антинімецькій коаліції й обумовило її перемогу.
З боку Антанти на війну працювало 40 тисяч підприємств з 13 мільйонами зайнятих, у той час як німецький блок розташовував всього 10 тисяч підприємств з 6млн. зайнятих. За чотири військових роки було виготовлено ЗО млн. гвинтівок. 1млн. кулеметів, 150 тис. знарядь, 10 тис. танків. Військові витрати воюючих країн склали 200 мільярдів доларів у цінах поточних років, що в 12 разів перевищувало золотий запас європейських країн. На частку Німеччини припадало майже 40% сукупних витрат — 150 мільярдів золотих марок.
Половини військових витрат вистачило б для дворазового збільшення середньої заробітної плати робочим воюючих країн і завершення аграрних перетворень в Німеччині і Росії.
11. Економічні результати війни
У війні загинуло більше 10 мільйонів чоловік, ще 10 мільйонів померло від голоду й епідемій. 20 міньйонів чоловік було поранено або травмовано. На 16 млн. чоловік за п'ять військових років скоротилася народжуваність. Таким чином, населення Європи в 1919 році стало на 36 млн. чоловік менше (майже на 10%), ніж повинно було бути в ході мирного розвитку.
За роки війни було потоплено 500 бойових кораблів, 2000 допоміжних плавзасобів і 6000 торгових судів. Значні території у Франції, Австрії, Німеччині і Росії піддалися розграбуванню і руйнаціям.
Національне багатство країн Європи скоротилося в середньому на третину, у той час як у Японії виросло на 25%. а в США — на 40%. Частка Сполучених Штатів у світовому промисловому виробництві перевищила 50%. У США виплавилося 60% світового чавуну і сталі, добувалося 65% світової нафти, проводилося 85% світового випуску автомобілів. Американські інвестиції за кордоном збільшилися з 2,5 до 7млрд. дол.
Німеччина втратила 12% своєї довоєнної території в Європі і всі заморські колонії загальною площею 3 млн. кв. км з населенням 13 млн. чоловік, велика частина яких відійшла до Англії. її сухопутна армія була скорочена до 100 тисяч чоловік, а офіцерський корпус — до 4000. За умовами Версальського мирного договору, Німеччина зобов'язалася виплатити країнам переможницям 132 млрд. золотих марок. Обсяг виробництва до початку 20-х років скоротився на 43% у порівнянні з 1913 роком. Заробітна плата робітників була на 40% нижча, ніж в Англії. І на 20% нижча, ніж у Франції. Тривалість робочого дня зросла до 10-12 годин. У 1921-23 роках країна переживала жахливу інфляцію. Дійшло до того, що заробітна плата виплачувалася два рази на день: вдень і ввечері, причому після денної виплати влаштовувалася перерва для того, щоб люди могли встигнути що-небудь купити до нового підвищення цін, що досягало до 50% в день.
Австрійська, Турецька і Російська імперії розпалися. У Австрії, Угорщини, Чехії, Польщі, Румунії, Італії до влади прийшли слабкі буржуазні уряди, що за 20 років так і не зуміли вивести свої країни на траєкторію стійкого економічного розвитку, внаслідок чого ці країни стали легким здобутком фашистів. У Туреччині до влади прийшли військові, котрим вдалося здійснити модернізацію країни. Більше всього постраждала Росія, де владу захопили більшовики.
