Україна наприкінці 1920 -на початку 1921 року 4 страница

Утвердження сталінського єдиновладдя

Проти репресивних методів, по суті, повер- нення «воєнного комунізму», виступав не
лише М. Бухарін. Його підтримали члени По-літбюро О. Риков і М. Томський. Вони звинувачували сталінське керівництво у «воєнно-феодальних» методах експлуатації селянства.
На боці Й. Сталіна виступили К. Ворошилов, М. Калінін, В. Молотов. М. Бухаріна та його групу звинувачували в капітуляції перед куркульством, так званому правому ухилі.
У 1929 р. тиск Й. Сталіна на групу Бухаріна посилився. Листопадовий (1929) пленум ЦК ВКП(б) вивів М. Бухаріна зі складу Політбюро. Рикова і Томського було суворо попереджено. Останні перепони на шляху до повної відмови від нової економічної політики були ліквідовані. Країна вступила в довгу смугу деспотичного єдиновладдя Й. Сталіна.
У керівництві України послідовників М. Бухаріна, які б наважилися відверто захищати свої погляди, було мало. Тому на листопадовому пленумі ЦК КП(б)У обмежилися боротьбою «з правоопортуністичною практикою», «примиренством у ставленні до правого ухилу». Ці розпливчасті формулювання були своєрідною нагайкою, якою в умовах партійної чистки, що розпочалась у травні 1929 р. і тривала рік, «підправляли» керівників і рядових комуністів, незадоволених відмовою від непу, переходом до силових, адміністративно-командних методів управління економікою і суспільними процесами.

ДОКУМЕНТИ
1. Із постанови об'єднаного засідання Політбюро ЦК КП(б)У і ЦКК КП(б)У від 10 лютого 1929 р. щодо позиції М. Бухаріна і його прихильників
Ми рішуче відкидаємо висунуті як у заяві т. Бухаріна, так і в заяві трьох (тт. Бухарін, Риков, Томський) звинувачення проти ЦК і проти партії, що нібито партія проводить щодо селянства політику військово-феодальної експлуатації і що нібито ця неправильна політика є основною причиною утруднень, які переживає країна....Труднощі наявні, але більшовики звикли труднощі долати, а не впадати перед ними в паніку і відступати. Цит. за: Шаповал Ю. І. У ті трагічні роки. Сталінізм на Україні. -
К.: Політвидав, 1990. - С. 77.
2. Із матеріалів справи СВУ. Зізнання обвинувачених на слідстві
Студент М. П. Павлушков:
Зустрівши якось у Києві машину Ворошилова, коли той приїжджав, здається, на маневри, я дуже шкодував, що не було у мене зброї, бо я обов'язково вчинив би замах на цього наркома.
Вісті (Харків). - 1930. - 1 березня.
Письменник М. Є. Івченко:
Я вилаштовував свої твори таким чином, щоб вони змальовували радянське життя з негативного боку, надавали йому негативних рис, не притаманних йому... Подавали факти так, щоб в них затьмарювалися основні перспективи лінії радянського будівництва.
Вісті (Харків). - 1930. - 8 березня.
Фрагмент конфіденційної розмови на засіданні із засудженим у «Справі СВУ» професором Й. Ю. Гермайзе: Усе від початку до кінця вигадка слідчих. Підслідчі у своєму інтелігентському ідіотизмі усе це підтвердили.
Костюк Г. Зустрічі і прощання.- Едмонтон (Канада),
1987. - Т.1.- С.412.

ПОЧАТОК СТАЛІНСЬКОЇ ІНДУСТРІАЛІЗАЦІЇ УКРАЇНИ

Згадай:
1. Чому радянське керівництво прийняло рішення згорнути неп?
2. Чим вирішено було замінити неп?

Початок першої п'ятирічки

У перший рік п'ятирічки економіка СРСР ще відчувала імпульси непу, які забезпечили їй високий темп розвитку. Валова продукція промисловості УСРР у 1928/29 р. збільшилася на 20 % проти 16,5 % за п'ятирічним планом.
З початку п'ятирічки верхівка СРСР почала шукати нових методів інтенсифікації праці робітників, зокрема шляхом організації масового виробничого змагання. Поштовхом до цього послужилася публікація 20 січня 1929 р. у газеті «Правда» статті В. Леніна «Як організувати змагання?», написаної зразу після Жовтневого перевороту 1917 р., але досі не відомої масовому читачеві. Керівництво шахт «Центральна» і «Північна» тресту «Артемвугілля», яке 31 січня 1929 р. підписало першу в країні господарсько-політичну угоду про змагання, виступило його ініціатором. Прагнучи перетворити ударну працю в норму, ЦК ВКП(б) 9 травня прийняв постанову «Про соціалістичне змагання фабрик і заводів», якою зобов'язував профспілки забезпечити організацію змагання. Загальне керівництво ним здійснювала партія. Це рішення цілком відповідало уявленням більшовиків про профспілки як «приводні паси» між робітничим класом і партією.

Перехід до форсованої індустріалізації

Успіхи першого року п'ятирічки на тлі жорстокої економічної кризи, що охопила 1929 р. капіталістичний світ, створили ілюзію можливості швидко, «за одним махом» вирватися з економічної відсталості, перейти в розряд економічно розвинутих держав. Багато хто з більшовиків, саме працівників партійного й державно-господарського апарату, схилявся до курсу максимального напруження сил, здійснення економічного «стрибка» і завдяки цьому побудови соціалізму за декілька років. Сьогочасні потреби народу до уваги не бралися. Вважалося, що безконфліктне й сите майбутнє варте кількох років напруженої праці та повного самообмеження.
З осені 1928 р. у містах почалося введення карток на хліб для робітників і службовців. Масло й цукор одержувала лише частина населення, для більшості трудящих ці продукти стали недоступними.
У 1929 р. на листопадовому пленумі ЦК ВКІІ(б) було вирішено «за всяку ціну» прискорити розвиток машинобудування та інших галузей великої промисловості. Таким чином, йшло ся не про гармонійний, всебічний розвиток економіки, а про максимальне нарощування окремих виробництв, аби забезпечити умови для побудови нових заводів і фабрик. Й. Сталін у статті «Рік великого перелому», опублікованій до 12-ої річниці Жовтневого перевороту, обнародував запланований приріст великої промисловості на 1929/30 р. - 32 %. Це рішення не підкріплювалося відповідними матеріальними ресурсами. У липні наступного року, коли до закінчення господарського року залишалося кілька місяців і його підсумки ще не були відомі, відбувся XVI з'їзд ВКП(б), на якому Сталін виступив з пропозицією декретувати на 1930/31 господарський рік 45 % приросту промислової продукції. Це майже втроє більше того, що свого часу пропонував Л. Троцький, звинувачений у прихильності до «надіндустріалізації».

Централізація управління промисловістю

Старий госпрозрахунковий народногосподарський механізм, який формувався за умов
непу, для реалізації авантюристичних сталінських директив був непридатний. З початку п'ятирічки здійснювалася заміна трестівського госпрозрахунку господарським розрахунком на рівні підприємств. 5 грудня 1929 р. ЦК ВКП(б) ухвалив постанову «Про реорганізацію управління промисловістю», згідно з якою підприємства, а не трести стали головними ланками управління. Але підприємства були позбавлені економічної самостійності, яку мали трести.
Велика промисловість України - основа індустріальної могутності республіки - перейшла в підпорядкування загальносоюзних наркоматів. Республіканські наркомати керували лише місцевою промисловістю. Ця обставина зменшувала і без того незначні владні повноваження місцевого партійно-державного керівництва. Несміливі спроби довести центрові економічну недоцільність вилучення з-під контролю республіканських органів великих підприємств були проігноровані. Українська СРР, як і всі інші радянські республіки, була позбавлена економічної самостійності.
Нові, впроваджені Москвою адміністративно-директивні методи управління характеризувалися централізацією і суворою регламентацією. Кредитна й податкова реформи 1930 р. ліквідували фінансові обмеження для підприємств.

«Штурмівщина»

Однак, незважаючи на привілейоване становище промисловості, керівників новобудов, котрі приступили до реалізації сталінських директив, спіткали численні труднощі: нестача коштів, устаткування, брак кваліфікованих кадрів, загальна техніко-економічна відсталість. Плани й технічна документація часто переглядалися, що спричиняло постійну лихоманку. Так, генеральний план будівництва Дніпрокомбінату в Запоріжжі був офіційно затверджений 4 листопада 1930 р., а проекту спорудження та устаткування окремих ліній, цехів на той час ще не створено. Це призводило до неритмічних поставок обладнання, металоконструкцій. Не менш складною була ситуація і на підприємствах, що підлягали реконструкції. На Дніпровському металургійному заводі ім. Петровського план капітального будівництва протягом року змінювався 13 разів, а на заводі ім. Дзержинського у Дніпро-дзержинську - 10 разів, і врешті-решт десятий варіант збігся з першим. Спостерігаючи з-за кордону за ходом промислового будівництва, Л. Троцький у «Бюлетені опозиції» писав: «Тепер гасло одне: без оглядки вперед! План переглядається у бік збільшення... Посилання на об'єктивні перешкоди - погане обладнання, нестачу сировини або її погану якість - прирівнюється до зради революції. Зверху вимагають: розмах, ударність, наступ! Усе інше - від лукавого!». Це була точна оцінка тієї економічної ситуації, яка склалася в роки першої п'ятирічки в СРСР.

Провали й досягнення першої п'ятирічки

Економічне безумство, що охопило всі рівні
керівництва, тривало й у 1932 р. Г. Орджонікідзе в доповіді на XVII конференції ВКП(б) повідомив про запланований на 1932 р. приріст промислової продукції - 36 %. Ніяких серйозних обґрунтувань такого феноменального стрибка зроблено не було. Та й не дивно. Як і попередні, ця цифра була абсолютно нереальною.
Ось чому, коли настав час підбивати підсумки п'ятирічки, Політбюро своїм рішенням від 1 лютого 1933 р. заборонило всім відомствам друкувати будь-які цифрові дані з цього приводу. Населенню запропонували підсумкову версію, сформульовану И. Сталіним: по випуску валової продукції, обчисленої в карбованцях, промисловість за 4 роки і 3 місяці виконала п'ятирічний план, причому важка промисловість - на 108 %. Натуральних показників (у кілограмах, тоннах, метрах, штуках), як правило, не наводилося. Такий підхід мав на меті створити картину безперервних успіхів і приховати справжній стан справ.
За роки першої п'ятирічки виникли нові виробництва. Це давало змогу з допомогою цін нарощувати «вал». Крім того, в умовах інфляції стрімко підвищувалися ціни на всі види промислової продукції. Насправді ж досягти накреслених И. Сталіним рубежів не вдалося. Протягом п'ятирічки темпи розвитку промисловості зменшилися від 23,7 % у 1928/29 р. до 5 % у 1933 р.
У середньому, після «великого перелому» 1929 р., щорічний її приріст становив 15,7 %, що було менше передбаченого директивами XV з'їзду ВКП(б).
Розглянемо для прикладу стан розвитку чорної металургії та вугільної промисловості Донбасу - ключових галузей індустрії України.
П'ятирічний план України передбачав збільшення виплавки чавуну з 2,4 у 1928 р. до 6,6 млн т - у 1933 р. Згодом план переглянули, й перед металургією України було поставлено завдання збільшити обсяги виплавки чавуну втроє. Фактично у 1933 р. було виплавлено 4,3 млн т.
Подібна ситуація склалась і у вугільній промисловості Донбасу. П'ятирічним планом передбачалося довести видобуток вугілля з 27 до 53 млн т. Пізніше завдання шахтарям різко під-вищили. Наприкінці п'ятирічки вони мали видобувати до 80 млн т вугілля. Але фактично їм вдалося досягти лише 45-мільйонного показника.
Незважаючи на провал політики форсованого розвитку, країна за п'ятирічку зробила великий крок уперед.
В Україні реалізувалося близько 20 % усіх капіталовкладень СРСР. У різних галузях промисловості УСРР будувалося близько 400 нових підприємств. 1 травня 1932 р. дала перший струм найбільша в Європі Дніпровська гідроелектростанція в Запоріжжі - Дніпрогес. На той час уже діяли інші новозбудовані електростанції: Криворізька, Київська й Харківська. У Донбасі почали діяти 53 нові шахти загальною потужністю 21 млн т вугілля на рік. На діючих металургійних заводах республіки було збудовано 12 доменних і 24 мартенівські печі. Став до ладу завод інструментальних сталей у Запоріжжі - «Дніпроспецсталь». У Харкові на тракторному заводі, збудованому за 15 місяців, 1 жовтня 1931 р. з конвейєра зійшов перший трактор -«ХТЗ».

Життєвий рівень народу

Форсованому економічному розвитку було принесено в жертву життєвий рівень народних мас. Максимальна концентрація коштів на розвиток важкої промисловості загострила й без того скрутну ситуацію в легкій промисловості. Це негативно відбилося на добробуті трудящих. Деяке номінальне підвищення заробітної плати не забезпечувалося товарною масою. Емісія грошей викликала їхнє знецінення. Державні позики з'їдали заощадження.
У 1927-1929 рр. розповсюджувалися три позики індустріалізації; у 1930 р. - позика «П'ятирічка за чотири роки», у 1931 р. - позика «Третього вирішального року», у наступному - позика «Четвертого завершального». У роки першої п'ятирічки держава розгорнула широку торгівлю алкогольними напоями. У вересні 1930 р. Сталін дав вказівку Молотову «відкрито піти на максимальне збільшення виробництва горілки...» В умовах гострої продовольчої кризи, голоду в селі сталінське керівництво продовжувало експорт хліба. У побут радянських людей надовго ввійшли черги, продовольчі картки, дефіцит найнеобхіднішого. Сотні тисяч людей, які виїхали із села й стали робітниками, не могли одержати житла. Плинність робочої сили була величезною. На Донбасі, наприклад, протягом другої половини 1930 р. було прийнято на роботу 195 тис. чол., а звільнено 180 тис. Всюди панував принцип: «Спочатку завод, а потім місто». Диктат адміністрації щодо робітників наростав. У республіці, як і в країні в цілому, була організована кампанія, у ході якої робітники брали зобов'язання до кінця п'ятирічки не змінювати місця роботи. Інтереси народних мас мало що значили для Сталіна та його оточення, всупереч їхнім демагогічним заявам.

ДОКУМЕНТИ
1. Дані про становище робітників металургійної промисловості - вчорашніх колгоспників
а) З листа редактору заводської газети Сталінського металургійного заводу «Металіст» від завербованих колгоспників
Мы обращаемся ко всем организациям завода с просьбой улуч-шить наши бытовые условия... Много наших товарищей-колхоз-ников дезертировали назад. Почти каждый день берут 10-15 человек расчет.
б) 3 листа законтрактованих для будівництва «Запоріжсталі»
(1931)
Дожились до нищенского образа, нет ни обуви, ни одежды.
Центральний держархів громадських організацій України.-Ф. 539. - Оп. 9. - 6. Спр. 1433. - Арк. 37.
в) Письменник Ф. Гладков, який працював на будівництві Дніпрогесу і підприємств Запорізького металургійного комплексу, про харчування робітників
Я бываю на фабрике-кухне и меня тошнит от одного вида гнусно-го ядева. Я бываю на участках работ, куда пища привозится в термосах. Это синяя болтушка смердит трупом и выгребной ямой. Рабочие предпочитают только хлеб с водой. Цит. за: Платонов О. А. Русский труд. - М., 1991. - С. 241-242.
2. Забезпеченість житловою площею металургів України в порівнянні з Уралом (на 1 душу: в % до підсумку, 1930 р.)

ДРУГА І ТРЕТЯ П'ЯТИРІЧКИ ТА ЇХ ПІДСУМКИ

Згадай:
1. Якими були провали й досягнення першої п'ятирічки?
2. Як змінився життєвий рівень народу в ході п'ятирічки?

План другої п'ятирічки

У плані другої п'ятирічки (1933-1937), розвинулися суперечливі тенденції попередніх років. Особлива увага надавалася створенню модернізованої технічної бази промисловості, завершенню будівництва й освоєнню нових підприємств. В Україні передбачалося ввести в дію гіганти чорної металургії - «Запоріжсталь», «Азовсталь», «Криворіжсталь», великі машинобудівні заводи - Новокраматорський, Харківський турбогенераторний, Луганський паровозобудівний та інші. Провали першої п'ятирічки не минули марно. Передбачалося, що приріст продукції промисловості СРСР у 1933-1937 рр. щорічно становитиме 16,5 %. Другий п'ятирічний план містив програму соціальних перетворень: остаточне витіснення капіталістичних елементів і «ліквідацію поділу суспільства на класи взагалі».
Якщо економічний бік п'ятирічного плану був більш-менш виваженим, то соціальна програма - продовженням «воєнно-комуністичного» штурму. «Витіснення капіталістичних елементів» втілилося в закритті тих нечисленних приватних торговельно-промислових закладів, котрі ще залишалися після першої п'ятирічки. Ця обставина посилювала товарний голод на ринку предметів повсякденного вжитку. Що ж до «ліквідації поділу суспільства на класи взагалі», то це була чергова утопія.

Стахановський рух

Сталінізм продовжував експлуатувати революційний ентузіазм тієї частини робітничого класу, яка вбачала в плані п'ятирічки вирішальний шлях до соціалізму - ідеального, безконфліктного й безпроблемного суспільства, досягнення котрого вимагало нового напруження всіх сил країни. Саме ця частина робітничого класу дала ініціаторів нових трудових починів, активних учасників виробничого змагання другої п'ятирічки.
Найвідоміший трудовий почин другої п'ятирічки пов'язаний з іме- нем Олексія Стаханова. У ніч з 30 на 31 серпня 1935 р. вибійник шахти «Центральна-Ірміне» в Кадіївці О. Стаханов застосував новий метод роботи, заснований на розподілі виробничих операцій між вибійником і кріпильниками. У результаті за зміну було вирубано 102 т вугілля, що у 14,5 раза перевищувало норму, яка на той час дорівнювала 7 т. О. Стаханову допомагали два підсобних робітники, а результат приписали йому одному. В цьому і полягав головний «секрет» успіху.
Преса широко розрекламувала почин О. Стаханова як видатний трудовий подвиг. При цьому замовчувалося головне - з О. Стахановим працювала ціла ланка.
В інших галузях народного господарства з'явилися послідовники стахановського методу роботи. У верстатобудуванні стахановський рух розпочав фрезерувальник Московського верстатобудівного заводу ім. Г. Орджонікідзе І. Гудов, в автомобілебудуванні - коваль Горьковського автозаводу О. Бусигін. На залізничному транспорті новаторські методи вперше впровадив П. Кривоніс - машиніст депо «Слов'янськ» Донецької залізниці.
Ретельно організовані почини стахановців та їхні феноменальні результати були використані владою для посилення тиску на трудящих. Якщо О. Стаханов перевиконав норму в 14,5 раза, то чому пересічний робітник працює по-старому? Розпочався перегляд виробничих норм усіх робітників і планових завдань підприємств. Норми виробітку зросли на 35—45 %. Далеко не скрізь це робилося достатньо обгрунтовано. У багатьох випадках підвищення норм призводило до перенапруження виробничого процесу, незадоволення робітників та інженерно-технічних працівників. Це, у свою чергу, викликало репресії НКВС, який у всіх зривах на виробництві, новобудовах, на транспорті вбачав підступи «класових ворогів».

Підсумки другої п'ятирічки

Друга п'ятирічка була новим важливим етапом індустріалізації. В Україні особливо швидко розвивалося машинобудування, було налагоджено виробництво радіальних, свердлильних, шліфувальних та інших верстатів, потужних паровозів, доменного й прокатного обладнання, великих турбогенераторів, підйомних кранів тощо. Новокраматорський завод важкого машинобудування, введений у дію 1934 р., став одним із найбільших заводів цього профілю в Європі. У перші роки другої п'ятирічки стали до ладу гіганти металургії: «Запоріжсталь», «Криворіж-сталь», «Азовсталь».
Характерною особливістю другої п'ятирічки був також швидкий розвиток легкої та харчової промисловостей. Сталінське керівництво фальсифікувало підсумки розвитку країни в 1933-1937 рр., як і результати першої п'ятирічки. Було оголошено, що промисловість СРСР, як і УСРР, справилася із завданням п'ятирічки 1 квітня 1937 р., тобто за 4 роки і 3 місяці. Це не відповідало дійсності. Проаналізувавши 46 найважливіших показників другої п'ятирічки, дослідники дійшли висновку, що лише по 10 з них завдання були виконані. Якщо виходити з усіх показників, то процент виконання плану п'ятирічки не перевищував 70-77.

Третя п'ятирічка

План третьої п'ятирічки, розрахований на 1938-1942 рр., був прийнятий XVIII з'їздом ВКП(б), який відбувся в березні 1939 р. Європа стояла на порозі нової світової війни, тому були збільшені асигнування на оборону. В 1939 р. вони становили 25 % державного бюджету, в 1941 р. — 43,4 %. Передбачалося досягти швидкого розвитку насамперед воєнно-промислових галузей.
У республіці планувалося збільшення видобутку вугілля, нарощення потужностей машинобудівної промисловості, хімічних підприємств, електроенергетики.
Темпи розвитку промисловості в роки третьої п'ятирічки не відставали від запланованих. Це було результатом надзвичайних заходів, які фактично означали прикріплення робітників та інженерно-технічних працівників до підприємств, новобудов, установ. Наприкінці грудня 1938 р. ЦК ВКП(б), РНК СРСР разом із профспілками прийняли спільну постанову «Про заходи щодо впорядкування трудової дисципліни, поліпшення практики державного соціального страхування та боротьбу із зловживаннями в цій справі», якою запроваджувалась єдина трудова книжка. У червні 1940 р. Верховна Рада СРСР прийняла указ «Про перехід на 8-годинний робочий день, на 7-денний робочий тиждень і про заборону самовільного залишення робітниками й службовцями підприємств і установ». Порушення дисципліни прирівнювалося до кримінального злочину й каралось ув'язненням.

Промисловість України напередодні Другої світової війни

Довоєнні п'ятирічки вивели Україну на якісно новий рівень економічного розвитку. Три- валий час для ілюстрації цього вказували на зміну співвідношення промислової й сільськогосподарської продукції. В усіх підручниках стверджувалося, що за роки другої п'ятирічки питома вага промисловості у валовій продукції народного господарства УСРР досягла 77,4 %. Вважалося, що це є одним із найважливіших досягнень п'ятирічок. При цьому в основу обчислення бралися вартісні показники. Але відомо, що ціни на продукцію сільського господарства в ті роки були штучно занижені водночас із підвищенням цін на промислову продукцію. Тому точно визначити питому вагу різних секторів у загальному обсязі продукції неможливо. І все ж не викликає сумніву, що в результаті перших п'ятирічок відбулось історичне зрушення: здебільшого аграрний характер економіки України відійшов у минуле. На карті Європи з'явилась індустріальна Україна. Досягнуто це було переважно за рахунок форсованого розвитку чорної металургії й вугільної промисловості. За обсягом виплавки чавуну Україна посідала друге місце в Європі (після Німеччини), а за видобутком вугілля— четверте місце у світі.
Швидко нарощувалися також потужності підприємств важкого машинобудування.
В Україні було збудовано сотні великих і середніх заводів, фабрик, шахт, електростанцій. Серед них сім промислових гі-гантів-новобудов: «Запоріжсталь», «Криворіжсталь», «Азов-сталь», «Дніпрогес», Дніпровський алюмінієвий у Запоріжжі, Краматорський машинобудівний і Харківський тракторний заводи. На величезні підприємства перетворилися п'ять реконструйованих об'єктів - Луганський паровозобудівний завод, Макіївський, Дніпродзержинський, Дніпропетровський і Комунарський металургійні заводи. Вартість кожного з тих дванадцяти заводів за тогочасним обчисленням перевищувала 100 млн крб. Таких промислових гігантів у СРСР було близько трьох з половиною десятків.
Напередодні Другої світової війни частка України в Радянському Союзі становила: у видобутку вугілля — 50,5 %, залізної руди - 67,6 %, у виплавці чавуну — 49,7 %, виробництві сталі — 48,9 %. Однак вражаючі темпи розвитку важкої індустрії не супроводжувалися відповідним приростом продукції легкої і харчової промисловостей, соціально-культурної сфери. Індустріальна потужність України була зорієнтована на первинну переробку сировини і «виготовлення машин для виробництва машин», а не на задоволення повсякденних потреб людини.
У роки довоєнних п'ятирічок мало що змінилось і в географії української промисловості. Приріст виробництва відбувався в традиційних промислових центрах — Донбасі, Придніпров'ї, а також у Харкові, Одесі, Києві, деяких інших великих містах республіки.
Радянське керівництво постійно наголошувало на прагненні ліквідувати фактичну економічну нерівність, що склалась між центром і національними районами за імперських часів, сприяти гармонійному розвитку всіх радянських республік. Однак на практиці цього не відбувалося. Хронічна нестача всього штовхала керівництво на пошук найлегших, найекономічніших варіантів розміщення новобудов: споруджували там, де були кадри відповідного профілю і кваліфікації, де існували запаси сировини й корисних копалин. Переважно зі стратегічних міркувань нові виробництва розгортались у східних регіонах СРСР. У результаті цього закріплювалася традиційна економічна структура, яка ще до революції прив'язувала народне господарство України до потреб імперії, а за нових умов служила засобом підпорядкування республіки центру. Що ж до досягнень важкої промисловості, то в умовах, коли Українська СРР остаточно втратила свій економічний і політичний суверенітет, її продукцією розпоряджалися центральні відомства.

ДОКУМЕНТИ
1. Російський філософ М. Бердяєв про соціально-економічну суть п'ятирічок
Пятилетний план есть очень елементарная и прозаическая вещь. Россия - страна индустриально отсталая. Необходимо во что бы то ни стало ее индустриализовать. На Западе это происходило под законом капитализма и так должно быть по Марксу. Но в России индустриализация должна проходить под знаком коммунизма. При коммунистическом режиме это можно сделать, лишь создав энтузиазм индустиализации, превратив ее из прозы в поэзию, из трезвой реальности в мистику, создав миф о пятилетке. Но все это происходит не только при помощи энтузиазма, поэзии, мистики и мифотворчества, но и путем террора ГПУ Народ поставлен в кре-постную зависимость по отношению к государству.
Бердяев Н. Историки и смысл русского коммунизма. -
М., 1990. - С. 119.
2. XIII з'їзд КП(б)У про підсумки виконання другого п'ятирічного плану в Україні
... Продукция социалистической индустрии выросла больше чем в два раза. Быстро развивались промышленные центры Украины как старые, так и новые. Пущен целый ряд новых крупнейших предприятий (Запорожский комбинат, Ново-Краматорский машиностроительный завод, Харьковский турбогенераторный, Ни-копольский трубопрокатный, Криворожский металлургический завод и т. д.). Проведена большая работа по реконструкции в промышленности. Успешно ликвидируется отставание черной металлургии, вышедшей в ряд самых передовых отраслей нашего социалистического хозяйства. Выполняется указание XVII съез-да ВКП(б) о ликвидации разрыва между выплавкой чугуна и про-изводством стали и проката.
...В связи с выполнением программы второй пятилетки увеличе-но почти вдвое производство предметов широкого потребления для удовлетворения быстрорастущих потребностей трудящихся. Советская Украина имеет значительные успехи в развитии местной промышленности.
За отчетный период подготовлены значительные кадры и новых советских специалистов - инженеров и техников. Вырос количественно, политически и культурно рабочий класс Украины, ставший инициатором народного стахановского движения - важнейшего фактора успеха нашего социалистического
строительства.
КП Украины в резолюциях и решениях съездов, конференций и пленумов ЦК. -Т.1. - С. 918-919.

10.

ПРИСКОРЕНА КОЛЕКТИВІЗАЦІЯ

Згадай:

1. Яке місце в економіці України займало сільське господарство?

2. Коли була завершена повоєнна відбудова сільського господарства?

Кооперування і колективізація

Шлях суспільства до соціалізму більшовики пов'язували із переведенням селянства на рейки великого виробництва. Ідея соціалістичного перетворення сільського господарства пройшла досить тривалу еволюцію. У 1917-1920 рр. виникли перші колгоспи. Це було результатом об'єднання селянських господарств за активного сприяння радянської влади. Залежно від ступеня усуспільнення колективні господарства поділялися на кілька типів: товариства спільного обробітку землі (ТСОЗи) — колективізувалися лише посіви; артілі — колективізувалися посіви та майно, але залишалася присадибна ділянка та необхідний для її обробітку живий і неживий реманент; комуни — селянські господарства повністю розчинялися в колективному. Незважаючи на всебічну підтримку держави, селянство неохоче йшло в колгоспи. В. Ленін, який у перші роки радянської влади активно підтримував колективізацію, у грудні 1920 р. змушений був визнати: «Треба спиратися на одноосібного селянина, він такий і в найближчий час іншим не буде, і мріяти про перехід до соціалізму та колективізації не доводиться».

Новий імпульс ідея перетворення селянського господарства дістала в статті В. Леніна «Про кооперацію», продиктованій на початку 1923 р. Кооперативи виникли задовго до 1917 р. і в умовах «воєнного комунізму» вважалися «буржуазно-торгашеською» формою економічних зв'язків між виробниками, несумісною із соціалізмом. Тодішні уявлення більшовиків про соціалізм як про безтоварне господарство, засноване на прямому продуктообміні між виробниками, суперечили господарській практиці кооперації, що ґрунтувалася на товарно-грошових відносинах. Після переходу до непу уявлення про методи соціалістичного будівництва на деякий час змінилося: тепер вони включали ринок і товарно-грошові відносини. Виходячи з цього, у кооперації, що гармонійно поєднувала індивідуальні та групові інтереси, В. Ленін вбачав найбільш простий, легкий і доступний для селянства шлях «при переході до соціалізму». Цілком очевидно, що кооперування і радянська колективізація не лише не поєднуються, а й суперечать одне одному. Проте Й. Сталін, усупереч реальному стану речей, оголосив у 1928 р. колгоспи «найбільш яскравим видом виробничої кооперації».