Основньїе тенденции мирового образования.

І.Стан і тенденції розвитку сучасної освіти у сучасному суспііьстві

Состояние образования в современном мире сложно и противоречиво. С одной сторони, образование в 20-м веке стало одной нз самих важних сфер человеческой деятельности; огромнне достижения в зтой областе легли в основу грандиозннх социальньїх и научно-технологических преобразований, характерних для уходящего века. С другой сторони, расширение сфери образования и изменение ее статуса сопровождаются обострениями проблем в зтой сфере, которьіе свидетельствуют о кризисе образования. И, наконец, в последние десятилетия в процессе поисков путей преодоления кризиса образования происходят радикальние изменения в зтой сфере и формирование новой образовательной системи.

Основньїе тенденции мирового образования.

Зволюция знання основной источник стоимости в информационном обществе. По мере общественного развития отчетливо проявляется то, что в качестве источника прибили все чаще вьіеіупают знання, инновации и способи их практического применения. Приобретение нових знаний, информации, умений, навиков, утверждение ориентации на их обновление и развитие становятся фундаментальними характеристиками работников в постиндустриальной зкономике.

Новий тип зкономического развития, утверждающийся в информационном обществе, вьізьівает необходимость для работников несколько раз в течение жизни менять профессию, постоянно повишать свою квалификацию. Сфера образования существенно пересекается в информационном обществе с зкономической сферой жизни общества, а образовательная деятельносгь становится важнейшей компонентой его зкономического развития. Переход от индустриального к информационному обществу, постепенно осуществляющийся в развитьіх странах, грозит обострить до предела одну из сложнейших глобальних проблем современности - проблему преодоления отсталоеш в развитии многих стран. Для того чтоби создание современной информационной инфраструктурьі в развивающихся странах способствовало не только повишению прибьшей развитих стран, участвующих в финансировании зтого процесса, но и главньш образом - преодолению социально-зкономической отсталости, необходимо использование новьіх технологий, как в международном бизнесе, так и в самих различних сферах жизни в развивающихся странах. Становление информационного общества требует качественного повишения человеческого, интеллектуального потенциала развивающихся стран и тем самим вндвигает сферу образования на первьш план общественного развития.

Функции образования вьшолняют самие различньїе социальние институтьі, а не только школи и ВУЗи. Важнейшие образовательньїе функции берут на себя предприятия. Так, крупние промьішленние предприятия обязательно имеют в своем составе подразделения, занимающиеся подготовкой и переподготовкой кадров. Неформальное образование имеет целью компенсировать недостатки и противоречия традиционной школьной системи и часто удовлетворяет насущние образовательньїе потребности, которие не в состоянии удовлетворить формальное образование.

Переход от концепции функциональной подготовки к концепции развития личности. Суть зтого перехода заключается не только в смене приоритетов: от государственного заказа на подготовку специалистов к удовлетворению потребностей личности. Новая концепция предусматривает индивидуализированньш характер образования, которьш позволяет учитьівать возможности каждого конкретного человека и способствовать его самореализации и развитию.

Перечисленньїе тенденции определяют основньїе направлення в развитии новой образовательной системи. Принципиальное отличие зтой новой системи от традиционной заключается в ее технологической базе. Технологические злементи крайнє неразвитн в традиционном образовании, которое опирается в основном на обучение "лицом к лицу" и печатние материальї. Новая образовательная система ориентирована на реализацию високого потенциала компьютерних и телекоммуникационньїх технологий.

Основной тенденцией современного образования является постепенное смещение приоритетов от прямого обучения к индивидуальному контакту со студентами. Ключевие лекции и семинарские занятия остаются, конечно, незаменимьтми, однако существенная часть учебного процесса может проходить во время индивидуальньгх консультаций с преподавателями по конкретним темам или проблемам.

2. Менеджмент в освітній сфері: об'єкт, предмет, провідні функції

Глобалізаційні процеси у сучасному світі тісно пов'язані зі зростанням значення освіти в усіх механізмах саморозвитку людства.

За означенням, прийнятим XX сесією Генеральної конференції ЮНЕСКО, освіта — це процес і результат удосконалення здібностей і поведінки особистості, внаслідок чого вона досягає соціальної зрілості та індивідуального зростання. Освіта — це духовне обличчя людини, яке формується під впливом сукупності загальнолюдських та професійних знань, технологій їх використання в суспільній практиці у процесі виховання й самовиховання. Розвиток освітньої сфери — важливий пріоритет кожної держави, оскільки саме освіта посідає визначальне місце в інтелектуалізації праці, яка впливає на складні процеси трансформації і модернізації сучасного світу, що відбуваються під впливом інтегрованого потенціалу трьох революційних перехідних періодів: індустріалізації, промислової НТР середини XX століття та комп'ютерної НТР кінця XX століття.

Менеджмент освітянської сфери передбачає:

• визначення цілей, завдань освітніх інституцій усіх форм власності;

• конституювання та утворення освітніх інституцій;

• формування та організацію виконання рішень в освітній сфері;

• підтримку життєдіяльності освітніх інституцій;

• контроль за функціонуванням і спрямуванням розвитку освітніх інституцій.

Об'єктом менеджменту освіти є освітня сфера, а складові частини її це освітні структури, освітня діяльність та освітня свідомість, які перебувають у тісному взаємозв'язку з економічною сферою суспільства, політичною, соціальною, інформаційно-комунікативною, науковою тощо.

Предметом менеджменту освіти виявляються теоретико-методологічні та практичні фактори побудови, функціонування та управління освітніми інституціями на державному, міждержавному, міжнародному та транснаціональному рівнях.

Технологія управління освітою є послідовним цілеспрямованим процесом, який має циклічний характер і формується через функції: конкретні види управлінської діяльності, які забезпечують формування прийомів, способів управлінського впливу на освітню сферу.

Слід підкреслити, що методологія осмислення менеджменту освітньої сфери кардинально не відрізняється від аналогічних підходів, напрацьованих у традиційному менеджменті.

Функції менеджменту освіти сформувалися у процесі створення розгалуженої структурно- функціональної системи освітянської сфери нинішнього суспільства, відображають суть і зміст управлінської діяльності на всіх рівнях управління цією галуззю.

Визначальними ознаками для класифікації функцій менеджменту освіти є, по-перше, вид управлінської діяльності, який дає змогу відрізнити одну роботу від інших; по-друге, спрямованість видів освітньої діяльності на керований об'єкт або фактори зовнішнього середовища.

Відповідно до цього можна виділити загальні та специфічні (особливі) функції менеджменту

освіти.

Загальні функції менеджменту освіти — це частина управлінського циклу, якій властивий регулярний вид управлінської діяльності незалежно від місця її прояву, характеру діяльності, масштабів тощо.

Вони поділяють зміст управлінської діяльності на види робіт за ознакою послідовності виконання за часом з метою отримання наперед визначеного результату. До загальних функцій належать планування, організація, мотивування, контролювання і регулювання, які з абстрактного стану трансформуються в конкретний лише через управління певними об'єктами, процесами, елементами освітньої діяльності та реалізовуються за допомогою їх послідовного застосування.

Специфічні (особливі) функції менеджменту освіти виникають унаслідок горизонтального поділу праці в освітній системі будь-якої держави, визначають його спрямованість на конкретний об'єкт управління.

Специфічні (особливі) функції менеджменту освіти можна класифікувати за:

• ознакою рівнів управління — загальнодержавний; регіональний (управління освітньою сферою території; локальний (рівень місцевого управління та самоврядування);

ознакою освітніх рівнів — управління дошкільною; професійною; вищою, позашкільною; шслядипломною підсистемами освіти;

• ознаками об'єктів управління — управління навчальними закладами різних видів та типів (дитсадками, школами, ліцеями, гімназіями, коледжами, інститутами, університетами, академіями тощо);

• ознакою процесів управління — навчально-методичною роботою; навчально-виховним процесом; роботою з керівниками та науково-педагогічними кадрами; підвищенням кваліфікації і перепідготовки кадрів; науковою діяльністю у вищих навчальних закладах; тощо.

Менеджмент освіти як наукова теорія ґрунтується на власній методології, яка є сукупністю принципів, прийомів і процедур дослідження освітньої сфери суспільства і технологій її управління.

3.Основні принципи освітнього менеджменту

Серед основних принципів педагогічного менеджменту, під якими розуміють фундаментальні вихідні положення, що відбивають закономірності існування і розвитку конкретної педагогічної системи, виділяють такі:

Принцип соціальної детермінації в управлінні вищим закладом освіти вимагає насамперед розуміння кожним із суб'єктів ВНЗ головних соціальних завдань у здійсненні професійної підготовки молодого покоління майбутніх фахівців до продуктивної життєдіяльності.

Принцип гуманізації і психологізації націлений на подолання абсолютного керівництва й авторитаризму у відносинах між людьми. Принцип правової пріоритетності та законності припускає узгодження діяльності менеджера освіти із законодавством України в питаннях надання обов'язкових і додаткових освітніх послуг, організації праці, захисту прав людини. Принцип науковості та компетентності передбачає всебічну поінформованість менеджера освіти й урахування ним різноманітних аспектів знань під час реалізації своїх функціональних завдань, Принцип анапітичного прогнозування припускає здійснення реальних прогнозів і побудови конкретних моделей функціонування педагогічного процесу. Принцип оперативного регулювання,припускає чіткість організації праці кожного члена колективу. Принцип наступності і перспективності припускає серйозне вивчення менеджером освіти провідних досягнень управлінської думки вітчизняних і зарубіжних авторів минулого та сьогодення

Ефективність і якість управління визначаються обґрунтованістю методології вирішення існуючих проблем, тобто підходів, законів і закономірностей, принципів і методів.

До загальних принципів освітнього менеджменту можна віднести: принцип системності; принцип багатофункціональності; принцип інтеграції; принцип зовнішнього оцінювання; принцип забезпечення професійної свободи; принцип мобільності системи управління; принцип поваги до дитини, учня, студента, вихованця; принцип правової захищеності управлінського рішення; принцип цілісного погляду на людину; принцип соціальної справедливості; принцип індивідуального підходу; принцип найменшого впливу; принцип відповідності передбачає; принцип підвищення кваліфікації; принцип консенсусу; принцип колегіальності;

4.Загальна характеристика методів освітнього менеджменту

Метод (від грец. тейюсіоз -— способи дослідження, пізнання) — це система правил і способів дослідження будь-яких об'єктів для пошуку об'єктивної істини.

Економічні методи - економічне стимулювання - найбільш недосконалі, потребують удосконалення на всіх рівнях;

адміністративні методи - регламентація діяльності виконавців, її нормування, робота з кадрами (сприятливе середовище для автократів);

методи психолого-педагогічного впливу - забезпечення сприятливого психологічного клімату, стимулювання творчості та ініціативи, прогнозування соціальних перспектив розвитку освітнього закладу;

методи суспільного впливу - розвиток демократії колективів, запровадження лояльної конкуренції, толерантності, підвищення престижу та іміджу.

У загальноосвітніх навчальних закладах практично ще немає менеджерів. Є управлінці в особі директора, його заступників, педагогів. Але проблема зміни директорського, командного менталітету на менеджерській вже достатньо актуальна. Для керівника школи, педагога така трансформація може здійснюватися в рамках спеціальної психолого-педагогічної підготовки. Інколи менеджмент порівнюють із здоровим глуздом. Здоровий глузд - це раціональність індивідуального самозбереження.

Проблема менеджменту в школі актуалізується тим, що:

- за специфікою своєї професійної спрямованості вчитель є керівником та організатором життя і діяльності дітей.

- в умовах переходу до ринкових відносин та зростаючої соціальної незахищенності, безробіття, кожна людина повинна бути готовою, у разі потреби, до організації своєї "справи".

- педагог покликаний підготувати своїх вихованців до роботи в нових соціальних та економічних

умовах.

Оволодіння основами менеджменту допоможе у підвищенні ефективності педагогічної діяльності. Методи і прийоми самоменеджменту допоможуть педагогам успішно вирішувати різноманітні проблеми особистісного плану, навчитися володіти собою, визначати і формулювати чіткі особисті цілі та цінності, займатися саморозвитком, доцільно використовувати час, здійснювати вплив на дітей - це далеко не повний перелік можливостей педагога, який опанував основами менеджменту.Слід визнати існування в практиці педагогічних колективів цікавих наробок з проблем самоорганізації особистості.

Самоорганізація - це природна здатність усіх біологічних (соціальних) систем самостійно підтримувати, відроджувати й удосконалювати рівень своєї організації при зміні зовнішніх і внутрішніх умов їх існування та діяльності з врахуванням минулого досвіду. У цьому питанні для керівників шкіл, педагогів вважаються цінними наробки з проблеми самоорганізації особистості (СОО) МО.Аверіна та Є.С.Львова.

Головна мета ефективного менеджменту в освіті - домагатися, щоб кожен, керівник школи був здатний діяти самостійно (після того, як визначена мета, форми та засоби її реалізації, форми винагороди), тобто мати ефективно працюючих педагогів-професіоналів.

5,Види освітнього менеджменту:наукові підходи до їх класифікації

Менеджмент освіти як загальну функцію управління освітньою сферою український учений В. М. Бебик класифікує за видами, взявши за основу такі ознаки:

1. Ієрархічно-територіальний рівень і простір управління:

• глобальний (планетарний рівень управління);

• цивілізаційно-територіальний (рівень управління освітніми сферами сукупності держав-на-цій, що мають спільні цивілізаційні ознаки — західна, православна, ісламська, конфуціанська, індуїстська, буддистська, африканська, латиноамериканська, японська цивілізація);

державно-національний (рівень управління освіти держави-нації);

• регіональний (рівень управління освітніми сферами територій зі спільними економічними, соціальними, екологічними, етнічними й іншими інтересами, межі яких можуть не збігатися з державними кордонами);

локальний (рівень місцевого управління та самоврядування освітніми закладами міста, селищної, сільської ради тощо).

2. Гармонізація, узгодження інтересів і потреб усіх суб'єктів освітнього процесу:

• освітньо-правовий (забезпечує правове регулювання освітньої життєдіяльності через діяльність органів держави, що ухвалюють закони, постанови й інші правові акти врегулювання освітньої сфери);

освітньо-економічний (регулює економічні засади функціонування економічної сфери

суспільства);

• освітньо-політичний (полягає в політичному регулюванні освітньої сфери суспільства);

• освітньо-методичний (регулюються відповідними державними і недержавними освітніми структурами через запровадження освітніх стандартів та технологій навчання).

3. Ієрархічно-регулятивний рівень управління:

• суспільно-освітній (поширюється на всю освітню сферу через ухвалення і реалізацію виконання — у межах певного суспільства міжнародних угод, національних конституцій, законів, постанов та інших актів);

• адміністративно-освітній (впливає на регіонально-адміністративні — область, місто, селище, село та галузеві об'єкти управління освітньою сферою — міністерства, відомства);

• освітніх організацій (забезпечує управління і регламентацію внутрішньої діяльності державних і недержавних освітніх організацій нормативно-правовими та соціально-психологічними методами).

4. За часом дії і наслідками реалізації управлінських впливів:

• стратегічний;

• тактичний;

• технічний.

5. Галузево-функціональний підхід дослідження проблем управління:

• кадровий (досліджує питання управління людьми, мотивації, організації та контролю їхньої освітньої діяльності);

• інтелектуальний (полягає в управлінні розпізнаванням, аналізом освітніх знань і технологій, розробкою ефективних дій суб'єктів освітньої діяльності);

• технологічний (відповідає за розробку та реалізацію освітніх технологій);

маркетинговий (зорієнтований на організацію узгодження і взаємодію внутрішнього середовища суб'єкта освітньої діяльності з умовами ринку освітніх послуг через реалізацію властивих цьому суб'єкту управління конкурентних переваг;

• інноваційний (передбачає розробку планів і програм інноваційної освітньої діяльності, здійснення узгодженої інноваційної освітньої політики);

• фінансовий (полягає в управлінні фінансовими потоками і ресурсами суб'єктів освітньої діяльності).

Менеджмент освіти став обов'язковою складовою системи освіти, що сформувалась у незалежній Україні. Управління освітянською сферою є загалом цілісною ієрархічною, законодавчо забезпеченою та визначеною системою зі своєю інтегральною функцією та функціями кожного її сегмента.

Управлінський процес українською освітою здійснюється органами державної влади (уповноваженими ними органами), адміністрацією навчальних закладів та органами громадського самоврядування.

Відповідно до чинного законодавства, державний менеджмент освітою в Україні реалізують Президент України, Верховна Рада, Кабінет Міністрів, Міністерство освіти і науки України; міністерства та інші центральні органи виконавчої влади, які мають у своєму підпорядкуванні вищі навчальні заклади; Вища атестаційна комісія України; Державна акредитаційна комісія України; уряд Автономної Республіки Крим (АРК), місцеві органи виконавчої влади та органи місцевого самоврядування і підпорядковані їм органи управління освітою.

У компетенції Президента України знаходяться питання формування державної політики із визначенням системи органів виконавчої влади, які втілюють у життя державний менеджмент освіти. Верховна Рада створює і розвиває законодавчу базу функціонування освітньої системи, встановлює мережу основних параметрів функціонування системи та ратифікує міжнародні угоди в освітянській сфері.

Кабінет Міністрів України зосереджує зусилля на реалізації державних засад освітньої політики, видає нормативно-правові акти з питань життєдіяльності освітньої системи, створює, реорганізує, ліквідовує вищі навчальні заклади державної форми власності.

Далі система менеджменту освітою диференціюється залежно від кожного складника структури освіти. Так, відповідно до Закону України «Про дошкільну освіту» (ст. 17) управління системою дошкільної освіти здійснюють спеціально уповноважений центральний орган виконавчої влади у галузі освіти і науки; інші центральні органи виконавчої влади, яким підпорядковані дошкільні навчальні заклади; Рада міністрів Автономної Республіки Крим; обласні, Київська та Севастопольська міські, районні державні адміністрації та підпорядковані їм органи управління, у сфері управління яких перебувають дошкільні навчальні заклади; органи місцевого самоврядування.

Ст. 18 визначає основні завдання органів управління системою дошкільної освіти, а саме: створення умов для здобуття дітьми дошкільної освіти; прогнозування, забезпечення розвитку дошкільної освіти та мережі дошкільних навчальних закладів незалежно від типів і форм власності відповідно до освітніх запитів населення; ліцензування приватних дошкільних навчальних закладів, юридичних і фізичних осіб на право надання освітніх послуг у сфері дошкільної освіти; державна атестація дошкільних навчальних закладів, доведення результатів ліцензування та атестації до громадськості через засоби масової інформації; соціальний захист, охорона життя, здоров'я та захист прав учасників навчально-виховного процесу в дошкільному навчальному закладі; здійснення контролю за виконанням завдань дошкільної освіти та додержанням вимог Базового компонента дошкільної освіти, навчально-методичного керівництва та державного інспектування в дошкільних навчальних закладах незалежно від підпорядкування, типів та форм власності; організація науково-методичного забезпечення дошкільної освіти, впровадження в практику досягнень науки, передового досвіду, новітніх педагогічних технологій; ведення обліку дітей дошкільного віку; проведення експериментальної та інноваційної діяльності; здійснення міжнародного співробітництва у системі дошкільної освіти; забезпечення системи дошкільної освіти керівниками і педагогічними кадрами, сприяння їх підготовці, підвищенню кваліфікації та проведенню атестації.

6. Специфіка (предмета,продуктів^нарядь,результатів праці), провідні функції і основні закономірності,умови ефективності діяльності менеджеру освітнього процесу

Особливою галуззю менеджменту є менеджмент в освіті, який має свою специфіку та притаманні тільки йому закономірності. Ця специфіка полягає в особливостях предмету, продукту, знарядь та результатів праці менеджера освіти.

Предметом праці менеджера освітнього процесу є діяльність суб'єкта управління.

Продуктом праці інформація про навчально-виховний процес.

Знаряддям праці є слово, мова

Результатом праці менеджера є рівень грамотності, вихованості та розвитку об'єкта менеджменту - учнів.

Професійна специфіка менеджменту в освіті полягає:

- У суб'єктивності, особистісності об'єкта впливу, а також його результату.

- У значній залежності результату (особистості дитини) від ступеня гуманізації управлінської концепції менеджера

- У багаторівневій будові системи управління, яка зумовлює опосередкованість, віддаленість кінцевого результату від безпосередніх продуктів діяльносгі менеджерів (управлінських рішень).

В.О.Сухомлинський у книзі "Розмова з молодим директором" висловив декілька слушних думок про поле діяльності керівника школи:

- директор - це перш за все педагог, і педагог першокласний.

- якщо ви хочете бути хорошим директором, намагайтеся насамперед стати гарним педагогом, гарним вихователем дітей.

- директор - садівник: він з любов'ю обробляє землю, яка дає житія, і робить будь - який паросток культурним.

- зв'язок управління із процесами самоорганізацй' дитячого та дорослого товариства сприяє тому, що зникає проблема опору, з'являються добровільність, відповідальність, інтерес.

Основна частина. Функції' - основна категорія управління, оскільки в них зливаються воєдино принципи, методи і сам зміст управлінської діяльності. Загальні чи універсальні, функції* притаманні управлінню будь-якою сферою, будь-якою діяльністю. Вони розчленовують зміст управлінської діяльності на низку етапів чи вадів робіт, класифікованих за ознакою їхнього порядку виконання в часі з метою одержання певного результату

Розглядаючи зміст управління, необхідно перш за все проаналізувати його функції*, в яких одержують конкретне вираження і специфіка, і форма існування організації^ система відносин у ній.

Дослідження функціонального змісту управлінської праці відрізняються багатоманітністю підходів. Однією із складностей теоретичного характеру в ході дослідження була відсутність у літературі чітко вираженого та обґрунтованого поняття функцій управління, хоча при цьому яскраво виявляється характерна ознака в поняттях, які входять до категоріального апарату того чи іншого конкретного підходу.

Так, на рівні теорії управління функцію найчастіше ототожнююють з поняттями «роль», «коло обов'язків».

Теорія організації визначає функцію як таке відношення частини до цілого, коли існування та зміна частини забезпечують існування та розвиток цілого. При цьому відношення розглядається як опосередкований суб'єктом зв'язок (спрямований вплив) речей (підсистем).

Під функцією в системному аналізі розуміється характеристика, яка визначає зміну її станів, призначення та необхідність існування певної системи. Під функцією Р.ХШакуров розуміє «сукупність однорідних повторюваних завдань, які необхідно розв'язувати для забезпечення життєдіяльності певної системи, її переведення з одного стану в інший, що повніше відповідає висунутим вимогам». Загальним формулюванням функцій будь-якої організаційної системи з цих позицій є перетворення ресурсів і знань на вдоволення суспільних потреб.

Аналізуючи управлінську діяльність менеджера освітніх установ, варто окреслити пюи групи (Ьункшй:

- термінальні, або функщї-цілі (неперервного навчання, виховна, оздоровча,

розвивальна, соціалізуюча);

- інструментальні, або функції-засоби (діагностична, диференціальна, стаму-

лювальна, прогнозуюча);

операційні, або функції-прийоми (вимір і оцінювання, методична, управлінська, коригувальна, констаїувальна).

Термінальні фунт,щ менеджера освітньої установи. Функція неперевного навчання найчастіше відбувається у формі проведення соціально-психологічних тренінгів для працівників, які надалі залежно від конкретних запитів можуть доповнюватися індивідуальними консультаціями для учасників тренінгу. Виховна функція полягає в розвитку основних особистісних якостей персоналу. Виховуючи такі вольові якості, як сміливість, мужність, дисциплінованість, відповідальність, менеджер створює духовно-моральну основу особистості працівника, формує систему його поводження, що забезпечує нормативне виконання обов'язків іншими людьми. Оздоровча функціяв ключає в себе піклування про відпочинок персоналу, використання методу творчих бесід про здоровий спосіб життя, загартування, позитивний уплив регулярних занять фізичними вправами Розвивальна функція дає змогу виробити в працівників прагнення до самостійного пізнання, набуття нових професійних знань і досвіду. Діяльність менеджера й персоналу має спиратися на принцип „співтворчості". Головна мета соціалізуючої функції полягає в тому, щоб основна увага була приділена формуванню відносин між підлеглими й не завжди ідеально організованим соціальним середовищем.

Отже, група функцій щодо цілей педагогічного менеджменту закладами освіти повинна включати роботу його керівника за такими напрямами: організація загальноосвітньої та професійної підготовки творчого, соціально мобільного і впевненого в собі у ринкових умовах суспільства покоління майбутніх фахівців: 'створення необхідного позитивного соці окультурного й освітньо-виховного середовища для самоаетуалізації та творчої самореалізації кожної особистості.

Інструментальні функції менеджера освітньої установи. Ця група функцій місіть у собі завдання, завдяки яким мета управлінської діяльності менеджера освітньої установи трансформується в безпосередню систему впливів на персонал у конкретних умовах Діагностична функція полягає в отриманні повної інформації
про професійну компетентність працівника За результатами діагностики професійної компетентності відбувається диференціація персоналу, що дає змогу керівнику визначити можливості підлеглих, оцінити їхню майстерність, професіоналізм. Сгпимулювальна функція пов'язана з процесом спонукання підлеглих до діяльності через формування мотивів поводження, спрямованого на досягнення особистих цілей і цілей освітньої органі зації. Процес мотивації передбачає розгляд певної послідовності взаємозалежних категорій: погреби працівників - їхні і нтереси - мотиви діяльності - дії. Менеджер,накреслюточи перспективи розвитку організації освітньої установи, повинен прогнозувати кінцеві результати її просування у сфері освіти. Проект плану-прогнозу обговорюється керівною командою та координаторами й адаптується до умов закладу.

Отже, група інструментальних функцій педагогічного менеджменту повинна, включати: організацію і контроль навчально-виховного процесу та господарської діяльності; адекватні меті і завданням цього процесу добір і розстановку педагогічних працівників; удосконалення й оновлення матеріально-технічної бази закладу; розширення масштабів та інтенсифікацію додаткової освітньої, комерційної, підприємницької й фінансово- господарської діяльності.

Отраїцйні фунщїї менеджера освітньої установи. Функції цієї трупи спрямовані на вдосконалення форм, методів і прийомів управлнтської діяльності. Існуюча в менеджменті наука про вимір та оцінювання досягнень в освітній галузі даєзмогу шанувати підготовку персоналу. Для керівника важливим є пошук і вдосконалення інформативних форм виміру й оцінювання. Відвідуючи й проводячи показові виступи, конференції, свята й заходи, він має фіксувати успіхи й невдачі працівників для подальшого обговорення. Аналізуючи власну управлінську діяльність,менеджер повинен підвищувати ефективність методик, накреслювати перспективні зміни, моделювати, конструювати й реалізовувати методичну діяльність у процесі керівництва. Менеджер, керуючи процесом управлінської діяльності, має володіти методами контролю, що є компонентом управління (оглядовий, попередній, персональний, тематичний, фронтальний, узагальнюючий контроль). Керівникові, складаючи плани управління якістю діяльності освітніх закладів, інноваційні програми та ін., слід вчасно вносити зміни в роботу працівників, вказувати на помилки, коригувати та, в разі необхідності, рекомендувати підвищення кваліфікації кожному членові колективу. Констатувальна функція фіксує рівень досягнень підлеглих як основу для подальшої професійної діяльності, дає змогу керівникові робити висновки про особистіші особливості кожного працівника. Група функцш-прийомів повинна забезпечувати цілісність управлінського циклу.

Отже. під функцією педагогічного менеджменту розуміють певну діяльність, обов'язок чи роботу менеджера освіти, через яку виявляється сутність зовнішніх і внутрішніх зв'язків окремої педагогічної системи з навколишнім середовищем - ринком освітніх послуг.Проаналізувавши склад управлінської діяльності, слід зазначити, що основннмиє такі її функції: неперервного навчання, виховна, оздоровча, розвивальна, соціалізуюча, діагностувальна, диференціальна, стимулювальна, прогнозуюча, вимірювальна, методична, управлінська, коригувальна й констатувальна. Усі вони мають важливезначення в підвищенні рівня професійної компетентності персоналу. Саме зазначеними функціями керуються сьогодні менеджери освіти під час управління навчальними закладами.