Домашній педагог проводить роботу з дитиною, керуючись принципом індивідуалізації. Індивідуалізація роботи передбачає здійснення педагогом індивідуального підходу до дошкільника в навчальній та виховній роботі, створення найсприятливіших умов для розвитку кожної конкретної дитини як своєрідної, неповторної, унікальної індивідуальності.
Процес індивідуалізації навчально-виховної роботи значною мірою залежить від індивідуальних особливостей педагога, його власної педагогічної позиції, культурного та освітнього рівня, досвіду, уподобань. Гувернер, що здійснює індивідуальний підхід, повинен: володіти різноманітними методами, прийомами виховання та використовувати їх відповідно до потреб дитини; варіювати розумове і психічне навантаження, добирати та пропонувати дитині ігрові завдання різного ступеня складності; розуміти її інтереси, здібності, мотиви поведінки, можливості тощо.
У практиці роботи домашнього вихователя індивідуалізація здійснюється в декілька етапів:
1. Систематичні цілеспрямовані спостереження за індивідуальними проявами соціального, інтелектуального, мотиваційного, емоційного, творчого, фізично-рухового та інших видів розвитку дитини.
2. Складання психолого-педагогічної характеристики розвитку дитини (психологічного портрета, паспорта) – усної чи письмової.
3. Створення індивідуальної програми розвитку, виховання, навчання дошкільника, визначення психолого-педагогічних умов, які необхідно створити для формування особистості дитини.
4. Реалізація індивідуальної програми в практиці роботи. Використання найбільш ефективних засобів індивідуального впливу.
5. Аналіз одержаних результатів з метою вдосконалення подальшої індивідуальної роботи.
На основі даних, зібраних у процесі спостережень, розроблено індивідуалізовану програму виховання і навчання. Вона включає такі складові:
1. Створення сприятливих умов для індивідуального розвитку дитини.
2. Оптимізація навчального процесу (за допомогою проведення індивідуальних занять, що забезпечуються програмовим змістом, навчальними посібниками з урахуванням можливостей дитини).
3. Забезпечення індивідуалізованого виховного впливу (за рахунок добору методів і прийомів, найсприятливіших для даної дитини).
4. Забезпечення підтримки індивідуалізованого розвитку дитини родиною (усвідомлення батьками потреб і можливостей дитини, її інтересів та відповідний вибір найдоцільніших методів виховання). Навчання дитини в сім’ї оптимально здійснюється в процесі індивідуального заняття. Це передусім форма організації діяльності дитини, яка виконує декілька функцій: навчальну, розвивальну, корекційну, контрольну [5].
Залежно від пріоритету тієї чи іншої функції, науковці (А. Богуш, В. Кузьменко, К. Крутій та ін.) виокремлюють такі види індивідуальних занять: навчальне, розвивальне, корекційне, контрольно-діагностичне, комбіноване.
Розглянемо докладніше запропоновану типологію індивідуальних занять.
Навчальне індивідуальне заняття проводиться з метою подання інформації з різних розділів програми. Навчальне індивідуальне заняття може мати випереджальний характер, тобто готувати дитину до сприймання складного матеріалу з будь-якого розділу програми. Ідея використання методу випереджального навчання належить С. Лисенковій. Свого часу вона зазначала, що боротися за успіх у навчанні дитини – це вчити дитину вчитися, допомагати їй повірити в свої можливості, розпалити вогонь пізнання.
Розвивальне індивідуальне заняття проводиться з метою поглиблення та розширення знань дитини, підвищення мотивації до навчальної діяльності. Реалізація цього типу індивідуального заняття можлива за умов, якщо в його основу покладено мотив, тобто бажання висловити думку, щоб повідомити, довести, переконати, запитати, спонукати до дії тощо.
Корекційне індивідуальне заняття планується і проводиться з метою усунення прогалин у знаннях дитини. Зміст означеного заняття планується на засадах аналізу результатів контрольно-діагностичних зрізів тощо. Контрольно-діагностичне індивідуальне заняття проводиться з метою контролю та аналізу сформованості пізнавальних процесів, потреб, обсягу знань, умінь і навичок тощо.
Комбіноване індивідуальне заняття планується з дитиною для закріплення знань з різних розділів програми. Тоді до роботи з дошкільником висуваються різні цілі. Вибір типу індивідуального заняття має ґрунтуватися на глибокому аналізі контрольно-діагностичних зрізів.
Залежно від обраного напряму роботи, діяльності дитини та розділу програми домашній педагог може проводити такі види занять: комплексні, тематичні, комбіновані, домінантні, сюжетно-динамічні, інтеґровані. Найбільш поширеними в індивідуальній роботі з дитиною є інтеґровані заняття, які мають на меті синтез змісту з декількох тем, розділів програми або видів діяльності навколо однієї теми. Це система занять, проведення яких зумовлено пошуками шляхів формування в дитини цілісного світогляду, який важко розвивати в умовах предметної системи навчання.
Виховання дитини в родині за допомогою запрошеного педагога може йти автономно від освітніх закладів (дитячий садок, школа, школа мистецтв та ін.). Але завдання домашнього педагога – переконати батьків дитини в тому, що їй необхідне дитяче товариство не від випадку до випадку, а постійно, інакше буде формуватися збіднений чи деформований соціальний досвід. Тому доцільно поєднати домашнє виховання із заняттями дитини в спортивній секції, художній студії, гуртках тощо. Тоді у функції домашнього педагога буде входити взаємодія з педагогами закладів додаткової освіти. (за Людмилою Машкіною).
