Історія виникнення і розвитку гувернерствва в Росії та Україні

Узагальнення результатів вивчення історичних, законодавчих документів, публіцистичних і художніх творів, праць видатних педагогів і діячів культури, наукових джерел дозволив виокремити певні етапи становлення і розвитку гувернерства в дореволюційні часи. виділити етапи становлення і розвитку гувернерства в дореволюційні часи.

Перший етап зв'язаний із зародженням елементів наставницької діяльності у формі "кумівства", "будинків молоді", опіки з боку дядька (VІ – ІХ ст.).

Другий етап позначився тим, що з прийняттям християнства з'явилися перші вчителі-священники та “майстри Другий етап позначився тим, що з прийняттям християнства з'явилися перші вчителі-священики і "майстри грамоти”. Витоками гувернерства вчені вважають школи “книжкового вчення” та “годувальництво”(Х –ХІІІ ст.).

На третьому етапі відбувалося поширення загальної освіченності і грамотності, відкриття церковних і монастирських шкіл, де могли навчатися діти всіх верств населення, системи козацького виховання та навчання.

Характерною рисою цього етапу є монополія духовенства на освіту та діяльність домашнього вчителя, в особі якого формувався прообраз наставників-гувернерів. Статут Слов'яно-греко-латинської академії (1687) заборонив приймати у родини гувернерів-іноземців без спеціального дозволу та свідоцтв-рекомендацій (ХV – ХVІІ ст.).

Четвертий період є періодом корінних реформувань, відкриття нових обріїв у сфері культури й освіти. ХУІІІ століття можна по праву вважати епохою гувернерства. У російську мову ввійшло поняття "гувернер". У різних словниках воно тлумачиться по-різному: особа, яку наймають для виховання та початкового навчання дітей; вихователь іноземного походження, що працює у дворянських сім'ях і займається вихованням та домашньою освітою дітей; наглядач за дітьми. Акцент у діяльності гувернера перенесено на виховну функцію в умовах сім'ї: “гувернери – домашні вихователі…, що навчали дітей світському поводженню і правилам етикету, вмінню спілкуватися іноземними мовами” [3, с. 293]. 293].

Поняття “ наставник” та “домашній вчитель ” в одному синонімічному ряді – для осіб з вищою освітою або без неї, але що витримали спеціальні іспити. Обов'язки гувернера різнилися залежно від домовленості з батьками вихованців. Гувернер міг навчати всіх необхідних наук і виховувати своїх підопічних, бути при них цілодобово – годувати, гуляти тощо; працювати в парі з вчителем, тільки слідкуючи за дітьми, виховувати і повсюди супроводжувати; навчати іноземної мови, танців, музики та інших вишуканих мистецтв [2, с. 71]. У цей період у суспільстві ще не склалися чіткі вимоги до діяльності вчителів-гувернерів, їх відбір здійснювався на основі зовнішніх даних, іноземного походження, бажання самих батьків. Відсутність контролю з боку держави негативно позначалася на змістовій та методичній стороні освітньо-виховного процесу.

П'ятий етап (XIX-нач.ХХ в.) Зв'язаний з "тугою за рідним педагогами" (П. Блонский). Прогресивні діячі культури та відомі педагоги неодноразово підкреслювали необхідність збереження національних виховних традицій, національної культури та мови (М.Пирогов, К.Ушинський, Л.Толстой, М.Драгоманов, П.Каптєрев, С.Русова).

XIX столітті в Російської імперії закладаються основи середньої спеціальної педагогічної освіти, розробляється законодавча база діяльності гувернерів-іноземців (1812, 1831, 1834 рр.), вітчизняних домашніх педагогів, а також створення багаторівневої системи навчальних закладів для підготовки вітчизняних кадрів домашніх вчителів та наставників, які могли скласти серйозну конкуренцію вчителям-іноземцям: гімназії Міністерства народної освіти з педагогічними класами, приватні жіночі гімназії, гімназії та інститути відомства імператриці Марії з педагогічними класами, єпархіальні та духовні училища, пансіони, гімназії й інститути відомства імператриці Марії з педагогічними класами, єпархіальні і духовні училища, пансіони, вчительські інститути та семінарії, вищі жіночі курси. вчительські інститути і семінарії, вищі жіночі курси. Послугами гувернерів і домашніх учителів тепер прагнуть користуватися не тільки аристократи, а й середні верстви населення.

Пріоритетним напрямком діяльності уряду стає боротьба з засиллям гувернерів-іноземців та іноземної культури, створення належних умов для підготовки вітчизняних кадрів домашніх педагогів. З'являються науково-методичні праці, присвячені проблемі домашнього виховання дитини [2; 5].

До 1917 року гувернерів за рівнем професійної підготовки і роду діяльності поділяли на двох категорій - домашні наставники, які мали право і навчати, і виховувати дітей (широка спеціалізація); домашні вчителі, які мали право тільки навчати дітей певним предметам (вузька спеціалізація). Доцільність такого розподілу було доведено практикою. Доцільність такого розподілу була доведена практикою. Відповідно термін “гувернер” стає рівнозначним терміну “наставник” і означає спеціаліста широкого профілю, ніж домашній учитель (О.Звєрева, Є.Сарапулова).

У цей час до гувернерів висувалися високі вимоги: вони повинні розкрити дітям основи наук, підготувати їх до всутуп у гімназію або до університетських курсів, формувати особистісні якості, знати певні психофізіологічні особливості дитячого віку, володіти ефективними засобами виховного впливу (В. Одоєвський, Н. Пирогов, К. Ушинский, Н. Зинченко, О.Казіна, П.Каптєрев, М.Класовський, В.Лядов, К.Єльницький та ін.). О. Казына, П. Каптерев, М. Класовський, В. Лядов, К. Ельницький і ін.).

Індивідуальне виховання вважалося справою дуже відповідальною, тому і допускалися до неї тільки високоосвічені люди з ґрунтовною фаховою підготовкою з усіх навчальних дисциплін. Наприклад, законодавчими актами було визначено навчальні заклади, випускникам яких з одержанням атестата чи диплома без додаткових іспитів дозволено займати посади домашніх наставників чи домашніх вчителів: звання домашнього наставника надавали тільки тим, хто завершив повний курс навчання у вищих навчальних закладах, успішно склав іспити і одержав атестат чи диплом про вчений ступінь одного з університетів [4].

Після відомих революційних подій 1917 року гувернерство як напрямок приватної педагогічної діяльності забороняється у зв'язку з переорієнтацією освіти на нові ідеологічні, політичні та соціально-економічні принципи.Тому і підготовка вітчизняних кадрів вихователів-гувернерів та домашніх вчителів була припинена.