Загальносоціальне попередження злочинності неповнолітніх

Попередження злочинності неповнолітніх – це системна діяльність, що охоплює широкий спектр соціальних, правових, педагогічних, інших заходів, спрямованих на виявлення та усунення причин і умов, які сприяють бездоглядності, безпритульності та антисуспільним проявам неповнолітніх. Попередження злочинності неповнолітніх включає також і соціальний захист дітей під яким розуміють комплекс заходів і засобів соціально-економічного та правового характеру щодо забезпечення прав дітей на життя, розвиток, виховання, освіту, медичне обслуговування, надання матеріальної підтримки[66]. Таким чином, попередження злочинності неповнолітніх включає заходи як спеціально-кримінологічного, так і загально соціального характеру.

Загальносоціальне попередження злочинності неповнолітніх представлено заходами, які гармонізують й оздоровлюють суспільство в цілому та суспільні відносини, що складаються у зв’язку з соціалізацією неповнолітніх зокрема. Правову основу для загальносоціального попередження злочинності неповнолітніх, передусім, складають Закони України й, зокрема, «Про охорону дитинства» від 26 квітня 2001 року, «Про сприяння соціальному становленню та розвитку молоді в Україні» вiд 5 лютого 1993, «Про соціальну роботу з сім'ями, дітьми та молоддю» вiд 21 червня 2001 року, «Про основи соціального захисту бездомних громадян і безпритульних дітей» від 2 червня 2005 року, «Про забезпечення організаційно-правових умов соціального захисту дітей-сиріт та дітей, позбавлених батьківського піклування» від 13 січня 2005 року. За висновками експертів вітчизняна законодавча база в цілому відповідає міжнародним стандартам щодо захисту дітей та профілактики правопорушень[67].

В системі загальносоціального попередження злочинності ключового значення набуває розробка та реалізація ефективної державної політики щодо дітей, молоді та підтримки сімей. Пріоритетними для розроблення загально соціальних заходів попередження злочинності неповнолітніх мають стати сфера сімейних відносин, освітня сфера, сфера дозвілля, трудової зайнятості, охорони здоров'я, безпеки життєдіяльності, що має орієнтувати неповнолітнього на правомірну поведінку в кризових ситуаціях. Самодостатньою також має стати сфера формування у дітей та молоді життєвих, моральних, трудових, правових та інших базових ціннісних орієнтацій.

Так, до переліку загальносоціальних заходів попередження злочинності неповнолітніх, зокрема, можна віднести:

— підвищення матеріального добробуту сімей, передусім, завдяки підвищення рівня оплаті праці та питомої ваги виплати заробленого;

— забезпечення робочими місцями й, зокрема, молоді,особливо випускників вищих навчальних закладів усіх рівнів акредитації, закладів професійно-технічної освіти;

— Відкриття потрібної кількості загальноосвітніх шкіл та місць у них, що гарантує повне охоплення дітей, які потребують навчання, а також розширення матеріально-технічної та культурної бази навчальних закладів згідно з сучасними стандартами та з урахуванням потреб шкільної та позашкільної виховної роботи;

— відродження у загальноосвітніх школах та навчальних професійно-технічних закладах навчально-виробничої бази, відновлення виробничого навчання, забезпечення зв'язку освіти з виробництвом, набуття учнями робочих спеціальностей;

— підвищення рівня оплати праці та соціального захисту працівників освіти, включаючи дошкільну та позашкільну, зокрема до рівня державних службовців;

— забезпечення дійового контролю за діяльністю державних установ та громадських об'єднань щодо соціально-культурного розвитку дітей і юнацтва, формування у них суспільно корисних морально-етичних цінностей.

Першочерговим інститутом соціалізації неповнолітніх є сім’я, а тому інвестиції в соціальну підтримку сім’ї щодо виховання дітей є більш ефективні, ніж щодо усунення наслідків неправильного виховання в сім'ї завдяки правоохоронній системі. Адже, якщо в сімї панує довіра, проявляється увага до інтересів дітей, існують позитивні зразки поведінки для відтворення – все це дозволяє формувати духовність, моральність, що протистоятиме негативному впливу зі сторони вулиці, групи чи суспільства. Руйнування інституту сім’ї, довільні форми взаємовідносин між чоловіком та жінкою (громадянські шлюби) не зможуть сформувати у дітей «імунітету» до негативних форм поведінки[68].

Слід враховувати, що сім'я – це відносно закрите соціальне утворення, практично недосяжне для цілеспрямованого соціального контролю. Певною мірою це забезпечує самостійність, незалежність сім’ї, гарантує невтручання в приватне життя, збереження особистої та сімейної таємниці, дозволяє батькам самостійно вирішувати питання сімейного виховання відповідно до прав, наданих законодавством про шлюб і сім’ю. З іншої сторони неприпустимою є відмова чи самоусунення суспільних інститутів від функцій контролю за внутрішньо сімейними відносинами й процесом становлення підростаючого покоління. Суттєвого значення на загальносоціальному рівні набуває виявлення родин, що виховують дітей в умовах відсутності або самоусунення одного з батьків від участі у вихованні. Відтак, існує потреба надання таким родинам комплексної адресної допомоги, а також розробки та втілення програм підтримки сім'ї; посилення контролю і відповідальності батьків за невиконання своїх обов'язків по відношенню до дитини; своєчасного виявлення й влаштування дітей і підлітків, які залишилися без опікування батьків. В сімейній сфері слід практикувати організацію навчання батьків педагогічним навичкам, створювати дорадчі служби та телефони довіри; розвивати культуру сімейних стосунків; атмосферу поваги до старших, матері, турботи старших дітей про молодших, а також авторитетного ставлення до вчителя, вихователя. Варто розробляти та реалізовувати програми підтримки сімей, що перебувають в умовах соціальної дезадаптації і стресових ситуаціях (наприклад, сімей мігрантів).

Інші суспільні інститути не можуть і не повинні замінювати родину, але вони певною мірою можуть компенсувати її вади, пом'якшити, виправити недоліки сімейного виховання. Важлива роль у цьому приділяється установам системи шкільної та середньої професійної освіти і масового дозвілля молоді. Серед таких заходів можна виділити такі: відновлення виховної функції освітніх установ на основі педагогіки діалогу і співпраці, спільної діяльності з сім'єю; запобігання так званому «відсіву» зі шкіл неповнолітніх з «груп ризику»; підвищення кваліфікації педагогів і створення умов, які б сприяли їх закріпленню в школі, а отже, й реалізації виховного потенціалу освітнього закладу; подальший розвиток різних форм співпраці педагогічних колективів, учнів та батьків з соціальними службами та правоохоронними органами, розробка нової концепції професійної підготовки в школі, з огляду на тенденції структурних змін в економіці; розширення мережі установ початкової професійної освіти всіх можливих типів (професійне училище, професійний ліцей-центр безпосереднього професійної освіти, навчально-курсовий комбінат (пункт), навчально-виробничий центр, вечірня установа початкової професійної освіти).

За кордоном позитивно себе зарекомендували такі заходи в сфері освіти та виховання:

- включення у шкільні навчальні плани занять щодо набуття навичок здорового та безпечного способу життя, самооборони, підвищення соціальної кваліфікації;

- запобігання випадкам насильства та знущань у школі (наприклад, у Франції залучають безробітних випускників шкіл, які отримують статус помічників-вихователів та слідкують за правопорядком, до помають вчителям у проведенні позакласної роботи тощо);

- об'єднання інтересів сім'ї та школи, що сприяє зменшенню агресивних проявів, хуліганської поведінки підлітків (наприклад, у США втілюється відповідна програма, що передбачає навчання батьків спілкуванню з дітьми, забезпечення контролю за територією на ігрових майданчиків, встановлення контактного телефону «родина - школа» тощо);

- створення спеціалізованих служб для учнів: консультування з питань шкідливості куріння, вживання алкоголю й наркотиків, ранніх статевих взаємин; вирішення міжособистісних конфліктів; допомоги дітям у навчанні; розвиток та реалізація творчого потенціалу дитини (конкурси, дитячі свята, олімпіади з навчальних предметів, спільні поїздки за місто, шефство старших над молодшими та ін.), підтримка обдарованих дітей з малозабезпечених сімей (створення опікунських фондів, стипендій, пошук спонсорів).

Підвищення якості роботи дошкільних установ забезпечується шляхом розробки програм зорієнтованих, насамперед, на розвиток пізнавальних здібностей у дітей та їх соціальну адаптацію [69]. При цьому чимало таких заходів успішно втілюються і в нашій державі.

В сфері дозвілля загальносоціальні заходи мають поєднувати розваги неповнолітніх з їх орієнтацією на самовизначення, створення умов для гармонічного фізичного, психологічного та морального розвитку. При цьому розваги ні безпосередньо, ні опосередковано жодним чином не можуть травмувати психіку чи заподіювати шкоду фізичному здоров’ю молодої людини. Для дітей з соціально незахищених родин, на муніципальному рівні, слід заохочувати створення так званих «дворових організацій дозвілля», що розташовані у житлових масивах, мають широкий вибір змістовного дозвілля. Такого роду організації (клуби) могли б працювати відповідно до догорів, що укладаються з адміністрацією муніципалітетів при їх фінансовій та матеріально-технічній підтримці[70]. Доцільно зберегти і розвивати індустрію заміського літнього відпочинку дітей. Стимулювати створення необхідної кількості спортивних і творчих клубів можна завдяки фінансовій підтримці спонсорських фондів і благодійних організацій. В такий спосіб можна було б звільнити від оплати дітей з малозабезпечених сімей, вихованців інтернатів і дитячих будинків.

В основу організації дозвілля закласти принцип орієнтації підростаючого покоління на вітчизняні духовні цінності, долучивши до цього процесу і релігійні організації. Об'єднати зусилля держави та громадськості за утвердження серед дітей та підлітків здорового способу життя, популяризації фізкультури і спорту. Розробити правовий механізм, яким би заборонялась передача в оренду комерційним структурам приміщень, призначених для використання або таких, що використовуються для роботи з дітьми.

В духовно-моральній та виховній сферах доцільно правильно розставити акценти. З одного боку, важливо протистояти поширенню поглядів на моральну допустимість і навіть привабливість протиправної поведінки, кримінальної субкультури; а з іншого - необхідно популяризувати справжні духовні цінності, повагу до недоторканності особистості, відроджувати в значній мірі втрачені традиції милосердя, виховувати толерантність та не сприйняття будь-яких проявів насильства над особою.

В установчих документах освітніх закладів окремим напрямом діяльності закріпити положення про запобігання розвитку в дітей проявів жорстокості, користі, егоцентризму й зневажливого ставлення до соціальних норм поведінки.

Першочерговими заходами удосконалення загальносоціального попередження злочинності неповнолітніх у сфері зайнятості мають стати: широке використання гнучких графіків роботи або часткової зайнятості для студенів із соціально незахищених сімей, жінок, які виховують неповнолітніх дітей; формування якісно нової системи трудового виховання молоді, надання допомоги в працевлаштуванні, квотування робочих місць, інформаційно-консультативна та практична допомога у питаннях забезпечення зайнятості, підвищення рівня та якості освіти неповнолітніх, взаємодія у цій сфері всіх державних і недержавних установ, громадських об'єднань, діяльність яких пов’язана з працевлаштуванням, організацією праці неповнолітніх; дієвість реалізації цільових регіональних і муніципальних програм, що гарантують надання першого робочого місця; сприяння у працевлаштуванні неповнолітніх у структурі молодіжних бірж праці та інших недержавних служб сприяння зайнятості; з місцевих і регіональних бюджетів підтримувати роботодавців, які забезпечують зайнятість неповнолітніх; розширити практику організації тимчасової зайнятості неповнолітніх у вільний від навчання час, звернувши особливу увагу на забезпечення можливості залучення в трудову діяльність 14-15-літніх підлітків (у відповідності з чинним законодавством), передбачити залучення неповнолітніх у виробничі сфери з впровадженням найбільш передових технологій.

У сфері охорони здоров'я населення загальносоціальні заходи мають передбачати: розробку та реалізацію програм захисту осіб з фізичними та психічними вадами з метою їх інтеграції в суспільство (особливо дітей); широку пропаганду здорового способу життя в засобах масової інформації, популяризацію знань про шкоду алкоголю та наркотиків, створення консультаційних центрів при поліклініках і школах; створення умов для розвитку всіх форм лікування алкоголізму і наркоманії (комерційних і некомерційних), удосконалення системи пренатальної та постнатального обслуговування з метою зменшення (або виключення) випадків патологічної вагітності, пологів та післяпологових травм дітей.

В сфері інформаційного простору загальносоціальні заходи попередження злочинності неповнолітніх полягають у недопущенні зловживаннь свободою слова на шкоду соціалізації неповнолітнього, що має супроводжуватися обмеженням показу сцен насилля, жорстокості розбещеності, натомість надавати більше ефірного часу програмам, які сприяють зміцненню моральних засад суспільства.

В розробці поміркованої антиалкогольної політики пріоритетом має стати захист населення й, передусім, неповнолітніх від алкоголізації. Одним з її пріоритетних напрямів - захист неповнолітніх від втягнення у вживання алкогольних напоїв. Антиалкогольна політика має розроблятися в комплексі з молодіжною та сімейною політикою у державі.

В зарубіжній кримінології також звертається увага на загально соціальні заходи у сфері благоустрою, які знижують реальні можливості вчинення злочинів неповнолітніми та, зокрема, включають: - ліквідацію нетрів; - розширення житлового будівництва та прискорення ремонтних робіт; - програми для вирішення проблем безпритульних дітей; - поліпшення архітектурного дизайну; - використання «зелених поясів» для зменшення середньої щільності населення; - проектування і будівництво місць відпочинку, ігрових і спортивних майданчиків; - покращення роботи громадського транспорту і т.д[71].

Отже, попередження злочинності неповнолітніх не може бути автономною діяльністю, оскільки тісно взаємодіє з економічною, соціальною, демографічною та іншими політиками держави, що прямо чи опосередковано стосуються проблем дітей, молоді та сімей, що перебувають у соціально небезпечному становищі. При цьому заходи загальносоціального рівня розглядаються як визначальні в системі заходів попередження злочинності неповнолітніх.