Спеціально-кримінологічне попередження злочинності неповнолітніх

 

Система спеціально-кримінологічного попередження злочинності неповнолітніх має свої особливості й у зв’язку з цим спирається на такі базові принципи:

взаємозв’язку профілактичних заходів з вирішенням загальносоціальних проблем дитинства та молоді;

спеціалізація у доборі кадрів, які мають володіти навиками в галузі педагогіки, дитячої психології і психіатрії в цілях ефективної профілактики правопорушень (злочинів) неповнолітніх;

гнучкість форм і методів виховно-профілактичної роботи з урахуванням різних категорій і вікових груп неповнолітніх та з урахуванням національних та етнічних традицій, регіональних особливостей;

гуманного ставлення до неповнолітніх, неприпустимості приниження їх честі і гідності, жорстокого поводження, незважаючи на соціальну занедбаність;

підтримки сім’ї та взаємодії з нею у справах профілактики правопорушень;

збереження таємниці про неповнолітніх, які вчинили правопорушення і щодо яких застосовувалися заходи індивідуальної профілактики;

застосування переважно методів виховання і переконання (заходи примусу застосовуються в крайньому випадку, коли менш жорсткі заходи не дали бажаного профілактичного результату);

гласності, що означає систематичне інформування про стан правопорушень серед неповнолітніх, роботу спеціальних суб’єктів профілактики у «відкритій» державній статистиці, засобах масової інформації[72].

У системі спеціально-кримінологічного попередження злочинності неповнолітніх варто відмовитися від домінування контрольно-попереджувальної практики на користь охоронно-захисної функції. Охоронно-захисна функція, передусім, реалізується у формі соціального захисту дітей шляхом втілення комплексу заходів і засобів соціально-економічного та правового характеру щодо забезпечення їх прав на життя, розвиток, виховання, освіту, медичне обслуговування, надання матеріальної підтримки. Контрольно-попереджувальна функція має активізуватися за умови, коли соціально-правова система охорони і захисту прав та інтересів дітей виявилась не ефективною та спровокувало виникнення соціально небезпечного стану неповнолітнього.

Основними завданнями спеціально-кримінологічного попередження злочинності неповнолітніх є:

1. Попередження дитячої безпритульності та бездоглядності.

2. Забезпечення захисту прав і законних інтересів дітей, створення оптимальних умов формування їх особистості, усунення джерел негативного впливу на умови життя і виховання.

3. Соціально-педагогічна реабілітація дітей, які перебувають в соціально-небезпечному становищі, соціальна адаптація неповнолітніх, що характеризуються асоціальною або протиправною поведінкою.

4. Виявлення і запобігання випадкам втягнення неповнолітніх у злочинну діяльність.

Заходи профілактики правопорушень (злочинів) неповнолітніх здійснюють як загальні, так і спеціальні суб’єкти, у тому числі органи влади і управління; інститути соціального виховання, у тому числі родина, школа, культурні установи, громадські об'єднання, органи соціального захисту, медичної та правової допомоги дітям, які перебувають у скрутній життєвій ситуації або потрапили в екстремальні життєво несприятливі обставини; правоохоронні органи та їх спеціалізовані служби.

Систему спеціальних суб’єктів профілактики правопорушень (злочинів) неповнолітніх складають:

спеціально уповноважений центральний орган виконавчої влади у справах сім'ї, дітей та молоді, уповноважений орган влади Автономної Республіки Крим у справах сім'ї, дітей та молоді, служби у справах дітей обласних, Київської та Севастопольської міських, районних державних адміністрацій, виконавчих органів міських і районних у містах рад; кримінальна міліція у справах дітей та приймальники-розподільники для дітей; школи соціальної реабілітації та професійні училища соціальної реабілітації органів освіти;центри медико-соціальної реабілітації дітей закладів охорони здоров'я; спеціальні виховні установи Державної кримінально-виконавчої служби України; притулки для дітей;центри соціально-психологічної реабілітації дітей; соціально-реабілітаційні центри (дитячі містечка)[73].

Загальними суб’єктами є всі інші органи виконавчої влади, органи місцевого самоврядування, підприємства, установи, організації незалежно від форми власності, а також окремі громадяни, які можуть здійснювати соціальний захист і профілактику правопорушень (злочинів) серед дітей

В залежності від категорій неповнолітніх з якими проводиться профілактика суб’єкти розподіляються на такі групи:

1. Суб’єкти первинної соціальної профілактики (дитячі садки, школи, установи додаткової освіти, медичні установи і т.д.), діяльність яких спрямована на забезпечення адекватної соціалізації основної маси дітей, реалізацію їх прав та законних інтересів.

2. Суб’єкти первинної спеціальної профілактики, які надають допомогу уже соціально дезадаптованим дітям та дітям, які опинилися у скрутній життєвій ситуації (наприклад, притулки, центри соціально-психологічної реабілітації дітей; соціально-реабілітаційні центри (дитячі містечка), центри медико-соціальної реабілітації дітей закладів охорони здоров'я). Цей рівень системи профілактики працює з дітьми, що характеризуються підвищеним ризиком вчинення правопорушень (злочинів).

3. Суб’єкти спеціальної вторинної профілактики (передусім, кримінальна міліція у справах дітей, відкриті та закриті спеціальні навчально-виховні заклади), які повинні здійснювати ресоціалізацію неповнолітніх правопорушників та дітей, які вчинили суспільно небезпечні діяння до досягнення віку настання кримінальної відповідальності.

4. Суб’єкти кримінально-правової та кримінально-виконавчої профілактики (виховні колонії, центри соціальної адаптації, піклувальні ради т.ін.), головним завданням яких є попередження рецидивної злочинності неповнолітніх[74].

Неповнолітній стає об'єктом впливу профілактичних установ більш високого рівня й в особливості тих, що здійснюють кримінально-правову та кримінально-виконавчу профілактику, за умови, якщо діяльність суб’єктів порівняно нижчого рівня виявилась неефективною.

Спеціально-кримінологічне попередження злочинності неповнолітніх передбачає застосування різних за змістом заходів. Так, зокрема нормативно-правовізаходи полягають в удосконаленні положень кримінального, кримінально-процесуального та кримінально-виконавчого законодавства, цивільного, законодавства про шлюб та сім’ю, трудового та житлового, законодавства в галузі охорони здоров'я в освітній сфері та, зокрема шляхом:

поширення практики застосування видів покарань, не пов'язаних з позбавленням волі, що відповідає вимогам "мінімальних стандартних правил Організації Об'єднаних Націй, що стосуються відправлення правосуддя по відношенню до неповнолітніх" ("Пекінські правила"), де акцентується увага на тому, що позбавлення волі має застосовуватися до неповнолітніх у виняткових випадках та на мінімальний строк, необхідний для їх виправлення;

удосконалення системи кримінальних покарань для неповнолітніх, яка включає в себе особливі покарання, що можуть бути застосовані тільки до неповнолітніх; подальшої диференціації умов умовно-дострокового звільнення неповнолітніх від відбування покарання, особливого підходу до регулювання кримінальної відповідальності неповнолітніх; встановлення системи пом’якшення відповідальності, яка диференціюється в залежності від конкретних вікових періодів; пошук нових та пом’якшення наявних покарань тощо[75];

активнішого залучення психологів, психіатрів та соціальних працівників в якості спеціалістів або експертів при розслідуванні справ щодо неповнолітніх,

посилення відповідальності батьків та осіб, що їх заміняють, у зв'язку з вчиненням дітьми правопорушень (злочинів);

перегляду норм адміністративного, цивільного, трудового законодавства з урахуванням інтересів неповнолітнього в напрямку розвитку більших можливостей для реалізації прав та захисту неповнолітніх від безробіття, сприяння їх профорієнтації та професійної підготовки і т.д.

Зокрема, досліджуючи ефективність покарання щодо неповнолітніх, Н.П. Мелешко дійшов висновку, що до найбільш неефективних слід віднести: 1 - штраф, оскільки через його стягнення з батьків неповнолітній фактично залишається безкарним; 2 - скерування у професійні училища соціальної реабілітації, оскільки 89 % з числа таких підлітків згодом вчинили злочини та були засуджені до позбавлення волі[76]. Разом з тим система адміністративних стягнень щодо неповнолітніх правопорушників володіє суттєвими профілактичними можливостями. Необхідно лише правильно вибрати міру покарання, а так звана «невиправність» окремих неповнолітніх багато в чому є наслідком несвоєчасності, безсистемності профілактичної роботи, недостатнього використання можливостей загальновиховного та спеціалізованого впливу на них.

Нормативно-правові заходи впливу на неповнолітнього правопорушника матимуть превентивне значення за умови гармонійного поєднання з одного боку - правого захисту відповідних суспільних відносин; а з іншого – заохочення зміни їх поведінки на краще, а також допомоги «відчути» відповідальність за свої вчинки й таким чином усвідомити негативні наслідки своєї протиправної поведінки.

Окремі дослідники вбачають доцільність розробки механізмів залучення батьків, позбавлених батьківських прав, до виправних робіт в цілях часткової компенсації витрат держави на утримання дітей; а також розробки необхідної нормативної бази, яка б регламентувала способи, методи, права й обов’язки шкільних інспекторів міліції та порядок їх взаємодії з адміністраціями й педагогічними колективами освітніх закладів[77].

Організаційно-управлінські заходи, зокрема, передбачають:

розробку (чи удосконалення) механізмів: а) захисту прав неповнолітніх у сім'ї, навчальних закладах, судах; б) заохочення та розвитку системи неформального контролю за дітьми (так званий «сусідський» контроль; групи (об'єднання) батьків дітей, що навчаються в одній школі, проживають в одному мікрорайоні і т.п.); в) своєчасного виявлення та постановки на облік неблагополучних сімей, надання їм комплексної допомоги на основі взаємодії правоохоронних органів, державних і громадських органів, установ, організацій, що забезпечують соціальний захист дітей, г) систематичного обміну інформацією між органами і службами у справах дітей та спеціальними установами для дітей, ґ) залучення громадських формувань і недержавних структур до роботи з вихованцями спеціальних шкіл, профтехучилищ і засудженими у колоніях, д) своєчасного інформування підрозділів КМСД щодо неповнолітніх, які повертаються зі спеціальних установ для дітей;

вирішення проблеми щодо спеціалізації суддів у справах щодо неповнолітніх та «сімейних» справах, які стосуються захисту інтересів неповнолітніх дітей;

удосконалення збору кримінологічної інформації у рамках автоматизованої інформаційної системи «Підліток» шляхом розширення відомостей про неповнолітнього, який вчинив злочин (характеристика житлово-побутових умов, складу сім’ї, матеріального забезпечення сім’ї, наявність братів чи сестер, інша інформація), що у подальшому може використовуватися для розробки більш дієвих заходів профілактики, сприятиме вибору найдоцільніших методів профілактики, наданню комплексної допомоги (педагогічної, психологічної, виховної, матеріальної тощо);

комплектування підрозділів органів і служб у справах дітей працівниками, які мають педагогічну, психологічну підготовку та практичний досвід, що дозволить проводити профілактику на професійному рівні.

В кримінологічній літературі також висловлюється думка з приводу доцільності запровадження загального дактилоскопічного обліку. Адже діти, які самовільно залишають домівки та займаються бродяжництвом, потрапляючи у асоціальне середовище, втрачають колишні позитивні соціальні зв’язки з родиною. У зв’язку з відсутністю документів, суттєвою зміною зовнішнього вигляду, вигадуванням імен, таку дитину практично неможливо ідентифікувати, а отже, й повернути в родину чи надати комплексну соціальну допомогу[78]. Відтак, запровадження загальної дактилоскопічної реєстрації певною мірою може сприяти виявленню таких категорій неповнолітніх й проведення з ними належної профілактичної роботи.

Однак, центральним об’єктом профілактики правопорушень (злочинів) серед неповнолітніх мають стати не лише неповнолітні з девіантною (злочинною) поведінкою, але й сімї, що перебувають у соціально небезпечному становищі. Як зазначають, Лелеков В.А. та Кошелева Є.В. про перебування сім’ї у соціально небезпечному становищі можуть вказувати: 1) виховання дітей в умовах неповної сім’ї, одним із батьків; 2) наявність у сім’ї родичів, що мали судимість (батьків, братів, сестер, дідусів, бабусь); 3) зловживання алкогольними напоями дорослими членами сім’ї, сварки, бійки в сім’ї, сексуальна розпущеність; 4) скрутне матеріальне становище, погані житлові умови сімей, відсутність окремої кімнати для дитини, брак їжі, одягу; 5) низька правова культура, правовий нігілізм батьків, інших дорослих членів сім’ї; 6) грубість, жорстокість, насильство в сім’ї, виховання дітей в умовах відсутності емоційного «контакту» батьків з своїми дітьми[79].

На практиці, значна частина заходів спеціально-кримінологічного попередження злочинності неповнолітніх здійснюється КМСД. У зв’язку з цим КМСД виявляє та усуває причини та умови, що сприяють вчиненню правопорушень дітьми; бере участь у правовому вихованні дітей; розшукує дітей, що зникли або залишили сім'ї, навчально-виховні заклади(бродяжать)та спеціальні установи для дітей; виявляють дорослих осіб, які втягують дітей у злочинну діяльність, проституцію, пияцтво, наркоманію та жебрацтво, виготовлюють та розповсюджують серед дітей порнографічну продукцію, видання, що пропагують насильство, жорстокість, сексуальну розпусту; виявляють батьків або осіб, що їх замінюють, які ухиляються від обов'язків щодо створення належних умов для життя, навчання та виховання дітей; здійснюють облік правопорушників, що не досягли 18 років, у тому числі звільнених з спеціальних виховних установ, з метою проведення подальшої профілактичної роботи; інформують відповідні служби у справах дітей стосовно цих дітей; викликають дітей, їх батьків (усиновителів) або опікунів піклувальників), а також інших осіб у справах та інших матеріалах про правопорушення; відвідують правопорушників, що не досягли 18 років, за місцем їх проживання, навчання, праці, проводять бесіди з ними та їх батьками (усиновителями) або опікунами (піклувальниками); виявляють та облікують осіб, які втягують дітей в антигромадську діяльність; вносять підприємствам, установам та організаціям незалежно від форм власності обов'язкові для розгляду подання про необхідність усунення причин та умов, що сприяють вчиненню правопорушень дітьми[80].

Окрім цього, співробітники КМСД проводять рейди у місцях підвищеної криміногенності; щорічні оперативно-профілактичні операції “Підліток”, “Канікули”, “Урок” та ін. Ефективність цих заходів багато в чому залежить від залучення представників громадськості (батьків, студентів педагогічних навчальних закладів, курсантів навчальних закладів системи МВС України, осіб доброї волі, які можуть взяти шефство на соціально неблагополучними сім’ями та дітьми).

У загальноосвітніх закладах в цілях профілактики правопорушень (злочинів) доцільно здійснювати такі заходи:

відпрацювання навчального закладу, коли протягом двох-трьох днів співробітники КМСД, спільно з представниками громадськості, вивчають контингент учнів, контактують з вчителями, проводять лекції, уроки, індивідуальні бесіди, перевіряють відвідування занять учнями, спілкуються з батьками тощо;

операцію “Урок”, що передбачає відвідування місць підвищеної криміногенності (сквери, покинуті будівлі, звалища тощо), розважальних закладів й, зокрема, Інтернет-кафе, з метою виявлення бездоглядних дітей, а також тих, хто безпідставно не відвідує шкільних занять, займається дрібною спекуляцією, миттям автомашин на вулицях. З такими неповнолітніми та їх батьками проводиться виховна робота;

так званий так званий “батьківський патруль”, що полягає у здійсненні у вечірній час обходу мікрорайону співробітниками КМСД спільно з батьками неповнолітніх. Це дозволяє виявляти неповнолітніх порушників громадського порядку, запобігати проявам насильства щодо однолітками, а також «убезпечити» правослухняних підлітків у вечірні години;

· розглянути можливість введення у школі (за прикладом США) посади заступника начальника навчального закладу з профілактики правопорушень на штатній основі або за кошти батьків[81],

· проводити молодіжні тематичні вечоринки на предмет небезпечності вживання наркотиків, спиртних напоїв, у тому числі «так званих» слабоалкогольних, соціальної та фізичної загрози у зв’язку із безладним статевим життям. До реалізації таких заходів доцільно залучати психологів, лікарів, працівників правоохоронних органів, відомих музикантів, співаків, спортсменів, інших авторитетних для молоді осіб, а також колишніх наркоманів, правопорушників, які стали на шлях виправлення.

Вдаючись до більш ретельного ознайомлення із кращими зразками зарубіжного досвіду, варто зауважити, що розробку заходів щодо неповнолітніх правопорушників, зокрема. здійснюють з урахуванням факторів, що визначають особливості місця вчинення злочину, реакції потенційної жертви та наявність свідків. З огляду на це розробляються такі групи заходи [82]:

1. Заходи, що ускладнюють реалізацію девіацій:

• використання у під’їздах житлових будинків відео- спостереження, домофонів, дверей з кодовими замками;

• популяризація засобів індивідуального захисту від насильства;

• введення спеціальних будівельних норм і стандартів, що підвищують ступінь безпеки та захищеності житла;

• заміна готівкових грошей на чеки і кредитні картки;

• огородження територій дворів;

• заміна в пивних барах скляного посуду на пластиковий. Завдяки цьому, наприклад, у Європі значно скоротився рівень насильства у барах, де скло використовувалось як знаряддя заподіяння тілесних ушкоджень);

• прибирання територій вулиць, скверів, інших громадських місць від каміння, цегли та інших предметів, які ситуативного можуть бути використані під час сутичок хуліганів, спортивних фанатів і т.д.

2. Заходи, що підвищують ризик бути покараним за вчинення злочину:

• поліцейське патрулювання (найбільш результативним в умовах міста виявилося патрулювання на велосипеді);

• патрулювання дружинниками;

• організація батьків, які мають дітей-підлітків, для вечірнього і нічного патрулювання мікрорайону;

• поліцейські перевірки закладів;

• розвиток форм організації приватної охорони;

• спонтанне громадське спостереження («сусідські спостереження»), яке забезпечується завдяки відкритості для огляду певних зон (ігрових майданчиків, зупинок тощо) та їх достатньої освітленості.

3. Заходи, що зменшують вигоду від вчинення злочину:

• маркування майна;

• використання самовибухових капсул з барвниками;

• безготівкова оплата праці з метою запобігання значному скупченню грошей в одному місці та ін.

Для підвищення результативності профілактики правопорушень (злочинів) відповідні заходи об’єднують у програми, підпорядковані конкретній цілі та меті. Вітчизняній та зарубіжній практиці відомо чимало програм попередження злочинності неповнолітніх. При цьому немає однозначних висновків щодо їх беззастережної ефективності[83].

Так, наприклад, в Австрії, державах Північної Америки та Європи була започаткована програма "Патрулювання громади" як нова форма активної участі громадськості. Програмні заходи були адресовані делінквентній молоді, що збиралася в громадських місцях.

Програма "Комендантські години" передбачала низку часових обмежень перебування підлітків у вечірній час (США, Федеративна Республіка Німеччини), а також у конкретних місцях, що є небажаними для відвідування неповнолітніми (Росія). Аналогічний досвід має місце й в Україні. Так, зокрема, в Житомирі, Кременчуці та Рівне стартував пілотний проект щодо введення так званої «дитячої комендантської години», коли після 22 години дітям віком до 16 років, без супроводу батьків, заборонено перебувати на вулиці. На батьків, чиї діти порушили таке обмеження, накладався штраф. Як відзначали правоохоронні органи, завдяки запровадженню так званої «дитячої комендантської години», вдалося знизити рівень злочинності серед неповнолітніх; а, зокрема, Комітет по боротьбі з організованою злочинністю та корупцією виступив з ініціативою поширити цей позитивний досвід на інші території держави.

Відомі й більш жорсткі програми.Наприклад, “Виправні табори” (Північна Америка), де передбачалося застосування до юних правопорушників, військових вправ, жорсткої дисципліни та покарань (особливо за порушення режиму) у формі тривалих, фізично виснажливих занять протягом кількох днів і тижнів. Однак позитивні результати спостерігалися лише за умови належного контролю та щільного змістовного наповнення цих програм. Учасники програми почувалися краще і безпечніше після повернення з табору, а ніж після ув'язнення.

П рограми “Залякування” (у 30 штатах США в 80-х роках) передбачали організацію делінквентним підліткам «візитів» до в'язниць, де утримувалися особливо небезпечні злочинці. Спостерігаючи за неприглядними картинами в’язничного буття, неповнолітні не бажали продовжувати свою протиправну поведінку[84].

Спеціально-кримінологічне попередження злочинності неповнолітніх реалізується у таких основаних напрямах:

1. Допомога дітям, які перебувають у складних умовах життя і виховання;

2. Оздоровлення мікроклімату в сім’ях, які потребують державної і громадської допомоги у справах виховання дітей, їх гармонійного розвитку;

3. Застосування заходів морально-профілактичного впливу щодо морально занедбаних підлітків;

4. Комплексне вивчення і узагальнення матеріалів кримінальних, адміністративних, цивільних справ щодо причин і умов, які сприяли вчиненню правопорушень (злочинів) неповнолітніми чи їх втягненню у злочинну діяльність;

5. Комплексні заходи опіки над підлітками, які повернулись із спеціальних установ для дітей;

7. Правове виховання неповнолітніх, що охоплює: а) - знання місця і значення права в суспільстві, і принципів правового регулювання, б) - володіння нормами й основними інститутами галузей права у межах необхідних для побутової, учбової, трудової і громадської діяльності, в) - набуття навиків застосування норм права в конкретних життєвих ситуаціях, засвоєння правомірних варіантів поведінки в критичних або конфліктних ситуаціях, г) - ставлення до права як високої соціальної цінності і носія ідеї справедливості, г) - особисте дотримання вимог правової поведінки, та водночас готовність сприяти правомірній поведінці інших осіб. Важливою умовою правового виховання є сприйняття вище наведених складових не лише на інформативному чи інтелектуальному рівні, але й на емоційному, що є запорукою високого рівня правової культури неповнолітнього в майбутньому дорослому житті.

Перспективним напрямом спеціально-кримінологічного попередження злочинності неповнолітніх може стати розвиток реституційного правосуддя в Україні, що успішно практикується у багатьох державах світу. Зокрема, в Федеративній Республіці Німеччині діє Закон про відправлення правосуддя по справам щодо неповнолітніх у якому процедура примирення з потерпілим можлива навіть за умови вчинення неповнолітнім тяжкого злочину. Суд, за згодою прокурора може призупинити провадження по кримінальній справі строком до 6 місяців. На протязі цього часу неповнолітній обвинувачений має потурбуватися про досягнення примирення з потерпілим. При позитивному вирішенні суд припиняє провадження по кримінальній справі, а постанова суду не підлягає оскарженню[85]. Отже, по суті примирення неповнолітнього з потерпілим розглядається як обставина для припинення кримінального переслідування. Застосування даних заходів дозволяє відшкодувати завдану потерпілому шкоду і виплатити компенсацію ще до судового розгляду справи, що є істотним фактором у досягненні соціального миру, особливо коли вчинено насильницький злочин. В Україні програми відновного правосуддя вже впроваджуються громадськими організаціями (Цент відновного правосуддя в громаді). Набуто певний позитивний досвід співпраці та взаємодії з державними структурами (зокрема, з органами правової системи, соціальними службами тощо)[86]. До прикладу, в одному з регіонів Криму районний суд передав на медіацію справу двох підлітків, які на дискотеці вкрали у своєї знайомої мобільний телефон. Матір потерпілої була настільки обурена вчиненим, що вимагала від суду максимально можливого покарання для обвинувачених. На медіації, окрім розкаяння юнаків, присутні дізналися про те, що підлітки живуть фактично без батьківського нагляду та не мають засобів для існування. Матір потерпілої не лише пробачила хлопців за вчинене, але й допомогла знайти їм роботу, що дозволило їм покращити власний матеріальний стан, а також відшкодувати завдану шкоду[87].

Підсумовуючи викладене, слід зазначити, що спеціально-кримінологічне попередження злочинності неповнолітніх – це система соціальних, правових, педагогічних, інших заходів, спрямованих на виявлення та усунення причин і умов, які сприяють бездоглядності, безпритульності, антисуспільним проявам неповнолітніх.