Ефективне управління групами. Негативний вплив індивіда з рисами макіавеллізму на групу полягає в тому, що він не виявляє щирого інтересу до почуттів і пе­реживань інших членів групи;

 

Негативний вплив індивіда з рисами макіавеллізму на групу полягає в тому, що він не виявляє щирого інтересу до почуттів і пе­реживань інших членів групи; як правило, не має міцних емоційних зв'язків і використовує ситуації групової взаємодії для вирішення не стільки спільних цілей, скільки егоїстичних.

Проте цей тип індивідів виявляє схильність до ініціативи, якщо є орієнтація на виконання завдання. Доценко пропонує ви­користовувати підхід переведення деструктивного потенціалу людей-маніпуляторів у конструктивний, котрий ще в давнину Сократ назвав майєвтикою. Це техніка ведення бесід і задавання питань, що дозволяє співрозмовникам прояснити ключові моменти і позиції один одного без взаємного примусу. Порівняння підходів маніпуляції і майєвтики подано в табл. 9.5.

Відчуженість являє собою соціально-психологічну характе­ристику індивіда, що зазнав невдачі, спробувавши адаптуватися до соціальних норм і цінностей певної групи. Він типово різко негативно ставиться до активної участі в житті групи, не виявляє інтересу до групових процесів і групової діяльності, слабко інфор­мований про те, що відбувається. Така людина звиклася з власним безсиллям і безпорадністю, усе, що відбувається навколо неї, вона сприймає як безглуздість і відчуває свою ізоляцію від оточуючих. Як правило, відчужений член групи також характеризується під­вищеною тривожністю, апатією і схильністю до суїциду. Екстре­мальний тип відчуженості виявляється у відкритій ворожості такої людини до всього, що оточує її.

Таблиця 9.5

Маніпуляція і майєвтика

 

Маніпуляція	Майєвтика
Пошук однобічних вигод. Прихований вплив. Опора на стереотипні реакції. Створення ілюзії незалежності. Мати певну мету, що унемож­ливлює врахування інтересів іншої сторони	Взаємовигідне співробітництво. Явний, відкритий вплив. Розвиток творчого підходу. Обопільна відповідальність і взаємозалежність. Зацікавленість усіх у результаті

Такий індивід воліє ухилятися від групових видів діяльності і, як правило, орієнтований на завдання. Можна виділити індиві­дів, що виявляють відчуженість стосовно однієї групи, але досить легко адаптуються до норм і цінностей інших соціальних груп. Хоч існують і такі, що важко адаптуються до будь-якої групи, фактично скрізь перебуваючи поза рамками соціальних груп і спільнот.

Догматизм є індивідуальною рисою, що також негативно впливає на групу. Для догматичного індивіда характерні ригідність, твердість, непохитність і стріль мислення, закритий для стороннього впливу. Цей тип завзято дотримується своєї ідеології, що позбавляє його гнучкості та толерантності стосовно оточуючих і їх поглядів.

Догматичні індивіди характеризуються підвищеною тривож­ністю і почуттям ненадійності. К. Юнг зауважив зв'язок між емо­ційністю і догматизмом: «Чим сильніше придушуються емоції, тим гірше і потаємніше вони впливають на мислення, що в іншому може бути бездоганно організованим. Інтелектуальна точка зору, що, швидше за все, унаслідок своєї фактичної цінності могла б вимагати загального визнання, під впливом несвідомої особистої чутливості зазнає характерних змін: вона стає догматично застиглою».

Догматик може стати гарним членом групи, якщо його коле­ги не будуть ініціювати, заохочувати й підтримувати дискусії, що стосуються їх власних ідеологічних переваг. Слід зазначити, що ступінь індивідуального догматизму знижується в результаті по­зитивної взаємодії з різними членами групи.

Агресивність також є рисою, що не сприяє ефективній груповій роботі. Агресивність — це схильність до моделей поведінки, які при­ховують загрозу нанесення збитків чи шкоди оточуючим [Берон та Річардсон, 1998]. Фахівці виділяють два види агресивної поведінки: а) агресію як засіб здійснення своєї мети й задоволення потреби-по-сади; б) агресію як мету заподіяння шкоди іншій людині. Агресивні індивіди характеризуються упередженим ставленням до всього, що їх оточує (при цьому вони схильні приписувати іншим людям ворожі наміри), підвищеною дратівливістю, емоційною чутливістю («заво­дяться з півоберту») і бурхливою реакцією на поведінку оточуючих.

ПСИХОЛОГІЯ УПРАВЛІННЯ

ЕФЕКТИВНЕ УПРАВЛІННЯ ГРУПАМИ

 

Агресивні індивіди, як правило, дуже вразливі, але мають подвійний стандарт, тобто байдужі до переживань інших людей.

Поєднання догматизму й агресивності розвиває нетерпи­мість — характеристику індивіда чи групи, що руйнівним чином впливає на групову згуртованість, взаєморозуміння й довіру. Вплив нетерпимих й агресивних членів групи на колектив полягає у формуванні установок на прояв агресії і нетерпимості до інако­мислення в групі.

Способи зняття агресивності:

1) пасивний — полягає в тому, щоб виговоритися, поскаржитися
кому-небудь на свої проблеми або поплакати;

2) активний — спирається на фізичну активність людини, що
дає йому змогу спалити надлишок адреналіну й звільнитися
від напруги. У зв'язку із цим ефективними є:

 

• заняття всіма видами спорту;

• спостереження за змаганнями й активне вболівання
за «своїх»;

• полювання, риболовля й інші види активного відпочинку;

• танці;

• будь-які дії, пов'язані з руйнуванням цілого: биття посуду,
робота сокирою, крій, шиття, копання грядок і т. ін.

3) логічний — більше прийнятний для раціональних людей. Він
полягає в пошуку суті явища, що стало предметом роздрату­
вання. Цей спосіб дуже ефективний для людини, орієнтованої
на логіку, оскільки:

• аналітична діяльність заспокоює і відбирає багато енергії,
спалюючи надлишок адреналіну в крові;

• дає суб'єкту можливість поринути у звичні справи, що
сприяє поліпшенню настрою;

• надає йому змогу з'ясувати причину та знайти вихід із
проблеми.

Важливою індивідуальною якістю, що визначає ефективність роботи в групі, є здатність до навчання. Відкритість членів групи до нового досвіду, поповнення своїх знань і навичок, прийняття

 

й розвиток соціальних цінностей визначають професійну ком­петентність, адекватну відповідність рівня завдання та високий рівень спілкування всередині колективу. Навпаки, нездатність чи небажання членів групи визнавати зміни середовища, навчатися новим технологіям та удосконалюватися закономірно призводять до падіння конкурентоспроможності кожного індивіда й перешко­джають реалізації організаційної стратегії розвитку.

Типи підлеглих

Навіть невеликий досвід управлінської роботи надає лідеру-управлінцю змогу помітити відмінності підлеглих у прояві схиль­ності до певних типів завдання і реакції на зусилля керівника з контролю й забезпечення зворотного зв'язку. Фахівці виділяють два різних типи підлеглих:

• підлеглі, орієнтовані на мету;

• підлеглі, орієнтовані на завдання.

Співробітник, який належить до першого типу підлеглих, на­дає перевагу, як і управлінський лідер, осмисленню кінцевої мети, своїх ресурсів і можливостей (повноваження і відповідальність) і залишає за собою право самостійно доповнити план заходів щодо виконання завдання. Характерологічні особливості підлеглого да­ного типу виражаються в тому, що він:

• надає перевагу авторитарному керівнику;

• має потребу в зворотному зв'язку та оцінці діяльності, що за­
лежить від результату;

• сприймає гроші як заохочення за гарну роботу;

• охоче працює, коли є стимул працювати більше;

краще виконує роботу, яка може бути удосконалена (у такому випадку — це творчий тип особистості, що одержує задово­лення від вирішення проблеми);

• вибирає цілі із середнім ступенем ризику, несе відповідаль­
ність за результат;

ПСИХОЛОГІЯ УПРАВЛІННЯ

ЕФЕКТИВНЕ УПРАВЛІННЯ ГРУПАМИ

 

• спрямовує енергію на досягнення цілей;

• виявляє ініціативу й не любить дріб'язкової опіки;

• регулює своє прагнення досягти мети залежно від реальності
успіху або невдачі.

Підлеглий, орієнтований на мету, з ентузіазмом сприймає ви­клики середовища, яке постійно змінюється, і розглядає себе як агента змін.

Підлеглий другого типу воліє одержати від лідера-управлінця детальну інструкцію з виконання завдання, що включає терміни виконання, опис ресурсів і т. ін. Такий підлеглий відрізняється та­кими характерологічними особливостями:

• віддає перевагу демократичному босу;

уникає зворотного зв'язку, оцінки. Відчуває потребу у схва­ленні його особистих дій;

• гроші, які можна заробити додатково, сприймає як несправед­
ливі;

• віддає перевагу рутинній і «стабільній» роботі, що не вимагає
поліпшення. Не виявляє творчості й одержує задоволення від
завершення завдання;

вибирає цілі з високим або низьким ризиком. Має потребу у виправданні, уникає оцінювання якості його праці;

• не фокусує індивідуальну енергію на меті;

• чітко виконує директиви;

• значною мірою виявляє прагнення до результату. Підлеглий,
орієнтований на завдання, комфортно почуває себе в стабіль­
ній обстановці, за усталених правил і процедур.

Кожен тип підлеглого вимагає від лідера-управлінця специ­фічного підходу (для максимально ефективного використання індивідуального потенціалу будь-якого співробітника). У табл. 9.6 порівнюються вимоги до лідера-управлінця щодо забезпечення ефективної діяльності різних типів підлеглих.

Якщо лідер не вдавався до спеціальних заходів щодо добору персоналу, що відповідав би визначеним вимогам, то, скоріше за все, у складі групи будуть представники обох типів підлеглих.

Таблиця 9.6

Типи підлеглих та особливості управління

 

Особливості управління
підлеглими, орієнтованими на мету	підлеглими, орієнтованими на завдання
• демонструвати статус і вла- ду; • надавати право вільного гра­фіка роботи; • встановлювати зворотний зв'язок та оцінювати діяль­ність підлеглого за результа­тами роботи; • забезпечити матеріальне стимулювання й виробити критерій оцінювання ефек­тивності досягнення мети; • доручати завдання, що по­требують творчого підходу й самостійності; • визнавати право на помилку.	• уникати демонстрування ста­тусу й влади; • забезпечити нормований робо­чий день; • демонструвати, схвалення ін­дивідуальних зусильу процесі роботи над завданням; • сформулювати чіткі критерії стимулювання, розробити систему матеріального та не­матеріального заохочення за успішне виконання завдання; • доручати рутинну роботу, що не вимагає інноваційних під­ходів. Забезпечити можливість обговорення деталей виконан­ня завдання.

У даному випадку ефективність групової роботи й персональна ефективність залежить від того, якою мірою управлінець здатний забезпечити врахування особливостей усіх типів підлеглих. Адже основне завдання лідера — підтримання консенсусу та єдності групи на основі спільної мети й групових цінностей. Навіть якщо тактика управління різними підлеглими варіюється, єдність стра­тегії не повинна сприйматися ними як прояв несправедливості та дискримінації за якимись ознаками. Управлінський лідер повинен чітко усвідомити для себе такі моменти:

• чи хоче він мати в групі два взаємовиключних типи підлеглих;

• чи вдасться йому переорієнтувати підлеглого на виконання
іншої мети, якщо той настроївся на виконання рутинного за­
вдання, або навпаки;

чи достатньо компетентним є лідер щодо управління цими

_

ПСИХОЛОГІЯ УПРАВЛІННЯ

ЕФЕКТИВНЕ УПРАВЛІННЯ ГРУПАМИ

 

типами підлеглих у рамках існуючих альтернатив прийняття управлінських рішень;

• чи не втратить він лідерство?

Ефективність лідерства та вибір способу діяльності Найчастіше ефективність лідерства визначається здатністю керівника вибрати найбільш оптимальний спосіб виконання за­вдання, що дозволяє кожному підлеглому досягати максимальної результативності. У цілому ефективність роботи залежить від складності завдання й компетентності тих, хто його виконує; від способу роботи й характеру взаємин між членами групи. Отже:

1. Ефективність виконання завдання залежить від компетент­
ності та взаємної злагодженості діяльності членів групи.

2. Наслідки (ділова репутація й матеріальне заохочення) ви­
конання завдання стосуються багатьох членів групи, тому
досить чітко виявляється ідентифікація членів групи з групо­
вим завданням.

3. Більшість членів групи повинні розуміти зміст кожного етапу
виконання завдання.

Лідерство в управлінні стане більш ефективним у випадку вибору індивідуального способу виконання завдання за таких об­ставин:

• виконання завдання й вирішення проблеми входять до кола
обов'язків конкретного співробітника;

• виконання завдання утруднене через дефіцит часу;

• є компетентний співробітник, який може виконати завдання
повністю і виявляє готовність до роботи;

• наслідки виконання завдання не мають особливо важливого
значення для більшості членів групи;

• інші члени групи нічого не можуть додати для більш ефектив­
ного вирішення проблеми.

Висновки. Поведінка індивіда в групі істотно відрізняється від його поведінки у сфері самостійної діяльності. Група впливає на свідомість своїх членів, формуючи схожі риси стилю мислення, єдині цінності та стереотипи сприйняття того, що відбувається.

У групі також складаються усталені для її членів моделі поведінки, що відрізняють одну групу від іншої і підсвідомо спрямовані на зменшення небажаного впливу зовнішнього середовища. Уміння керувати групами дозволяє управлінцю впливати на підлеглих як безпосередньо, так і за допомогою впливу на групу в цілому.

Роль лідера полягає в тому, щоб забезпечити добір гідних претендентів на членство в групі (для формування такої групи, що може більш ефективно вирішувати поставлені завдання); крім цього, він повинен спрямовувати групову енергію на вирішення організаційних цілей (при цьому кожний з його підлеглих повинен відчувати задоволення від перебування в групі).

Важливими факторами, що впливають на ефективність групо­вої діяльності, є процеси групової динаміки. Групова динаміка — це постійна зміна характеру взаємодії і стосунків між членами групи, а також зміна їхнього ставлення до завдання, цілей та сприйняття своїх інтересів у конкретній ситуації. Ефективне управління ді­яльністю залежить від здатності лідера діагностувати актуальні проблеми групової динаміки, вчасно вирішуючи їх та оптимально використовуючи потенціал групової енергії на кожній стадії розви­тку групи.

Завдання управлінського лідерства — створення ефективної робочої групи з підлеглих. Для цього лідер повинен впливати на членів групи, спонукаючи їх до погодженої взаємодії та якісного виконання функцій, орієнтувати на реалізацію групових задач, а також впливати на розвиток взаємовідносин між підлеглими. Лише створивши позитивну психологічну атмосферу в групі, коли члени колективу вільно й охоче обмінюються думками, переживан­нями, надають підтримку один одному, лідер може бути впевнений у здатності групи ефективно виконувати завдання.

Ефективність групової діяльності щодо вирішення проблем залежить від якості ідей, запропонованих членами колективу, а та­кож від їхньої згоди з обраною альтернативою. Тому особливу ува­гу лідер повинен приділяти процедурам взаємодії групи у процесі вирішення завдань, своїй участі в них. Управлінець, впливаючи на

ПСИХОЛОГІЯ УПРАВЛІННЯ

ФОРМУВАННЯ КОМАНД ТА УПРАВЛІННЯ НИМИ

 

процеси прийняття групових рішень, повинен сприяти досягненню згоди щодо обраного напряму та методів діяльності.

Лідерство в управлінні полягає також у впливі на членів групи, спонукає їх виявляти свої сильні особистісні якості та стримувати прояв слабких рис характеру. Лідер, що прагне підви­щити ефективність своєї діяльності, впливає на членів групи, аби його підлеглі поступово позбавлялися від проявів таких якостей, як прагнення до домінування, маніпулювання, відчуженості, до­гматизму та агресивності.

Ефективне лідерство значною мірою залежить також від здат­ності лідера розпізнавати тип підлеглого. На мотивацію і здатність ефективно вирішувати поставлені завдання впливає також орієнта­ція підлеглого на виконання завдання, досягнення мети. Розуміння цих чинників дозволяє лідеру формувати більш ефективні групи й вибирати оптимальний спосіб виконання поставлених завдань.

Груповий спосіб виконання завдання буде найбільш опти­мальним у тому випадку, якщо управлінець братиме до уваги як закономірності впливу групи на індивідуальну продуктивність, так і взаємозв'язок характеру завдання з особливостями підлеглих.

Контрольні запитання

1. 2. 3. 4. 5. 6. 7. 8. 9. 10.

Дати характеристику групи як соціального феномена.

Можливості групової діяльності.

Групова динаміка і її рівні, управління груповою динамікою.

Функції ефективної групи.

Ефективна взаємодія членів групи.

Умови ефективності групового вирішення проблем.

Характеристики членів групи як фактор ефективності.

Типи підлеглих.

Ефективність лідерства.

Модель міжособистісних взаємин у групі.

Розділ 10