Нині в Україні немає реальних гарантів інформаційної безпеки країни, комплексу нормативно-правових актів захисту інформаційних ресурсів та інформаційної інфраструктури. Процес інформатизації є стихійним, некерованим, з переважним використанням засобів інформатизації іноземного виробництва.
Така безсистемність процесів формування інформаційної інфраструктури зумовлює складність вирішення проблеми інформаційної безпеки, захисту інформаційних ресурсів. Специфіка цих проблем полягає в тому, що об’єктивно достатнього рівня захищеності інформаційної інфраструктури та інформаційних ресурсів можна досягти тільки у разі чіткого визначення об’єктів інформаційної безпеки України, забезпечення надійного функціонування державних та суспільних інститутів реалізації практичних заходів гарантування інформаційної безпеки.
Проблема інформаційної безпеки має особливе значення в умовах, коли в суспільстві зрозуміли, що інформаційні ресурси є об’єктом власності і мають товарну цінність. Вона не може бути вирішена без впровадження нових ідей, нових знань, нової політики у сфері інформатизації. Концептуальними є пропозиції щодо широкого залучення саме вітчизняних учених та виробників до вирішення цієї проблеми як складової національної безпеки. Вітчизняні фахівці мають гарантувати високу якість інформаційних послуг, безпеку інформаційних технологій, сучасну систему сертифікації програмних і технічних засобів, впровадження стандартизації, створення національних баз даних, систем телекомунікації, безпеку роботи в світовому інформаційному просторі.
Ситуація, що склалася в інформаційній сфері України, вимагає невідкладного рішення таких комплексних проблем:
1) розвиток науково-практичних основ інформаційної безпеки, а саме, визначення основних положень стратегії держави в сфері створення і забезпечення умов формування і використання інформаційного ресурсу, підтримка високих темпів його наповнення і заданих критеріїв якості (доступність, достовірність, своєчасність, повнота), розробка сучасних інформаційних технологій і технічних засобів для вирішення задачі захисту інформації в інформаційних системах;
2) створення законодавчої і нормативно-правової бази забезпечення інформаційної безпеки, а саме, нормативно-правової бази щодо розподілу і використання персональної інформації з метою створення умов для інформаційних стосунків між органами державної влади і суспільства, формування передумов досягнення соціального компромісу, створення умов становлення соціального партнерства як основи демократичного розвитку суспільства, розробки регламенту інформаційного обміну для органів державної влади і управління, реєстру інформаційних ресурсів, закріплення відповідальності посадових осіб, громадян за додержання вимог інформаційної безпеки;
3) розроблення механізмів реалізації прав громадян на інформацію загального користування;
4) визначення основних положень стратегії держави у сфері використання засобів масової інформації на засадах досліджень процесів формування суспільної свідомості, удосконалення та розвиток індустрії інформування населення країни, розробка методів і форм інформаційної політики держави;
5) розробка методів і засобів оцінки ефективності систем і засобів інформаційної безпеки та їх сертифікація.
Отже, інформаційна безпека України залежить від вирішення проблем формування і керування процесами суспільної свідомості, виробництва та репродукції інформаційних ресурсів і доступу до них, створення цивілізованого ринку інформаційних продуктів та послуг, реалізації прав громадян на інформацію.
