Інформаційна безпека держави — стан захищеності життєво важливих інтересів людини, суспільства і держави, при якому запобігається нанесення шкоди через: неповноту, невчасність та невірогідність інформації, що використовується; негативний інформаційний вплив; негативні наслідки застосування інформаційних технологій; несанкціоноване розповсюдження, використання і порушення цілісності, конфіденційності та доступності інформації.
Об’єктами забезпечення інформаційної безпеки держави є:
l інформаційно-телекомунікаційна інфраструктура (суб’єкти та засоби створення, поширення інформації і передачі даних);
l інформація (особиста, конфіденційна, власність держави, з обмеженим доступом);
l свідомість (особи, групи осіб, суспільства).
Інтереси держави в інформаційній сфері полягають у створенні умов:
l для гармонійного розвитку державної інформаційної інфраструктури;
l для реалізації конституційних прав і свобод людини та громадянина в галузі одержання інформації та користування нею з метою забезпечення непорушності конституційного ладу, суверенітету та територіальної цілісності держави, політичної, економічної та соціальної стабільності, у безумовному забезпеченні законності та правопорядку, розвитку рівноправного та взаємовигідного міжнародного співробітництва/
Концепція інформаційної безпеки держави — це систематизована сукупність відомостей про інформаційну безпеку держави та шляхи її забезпечення.
В концепції інформаційної безпеки держави:
l проводиться системна класифікація дестабілізуючих факторів і інформаційних загроз безпеці особистості, суспільства і держави;
l обґрунтовуються основні положення з організації забезпечення інформаційної безпеки держави;
l розробляються пропозиції по способах і формах забезпечення інформаційної безпеки.
Захист інформації полягає в забезпеченні її доступності при збереженні цілісності та гарантованої конфіденційності.
Система захисту державної таємниці – сукупність органів захисту державної таємниці, що діють у взаємодії та координації відповідно до наданої законодавством компетенції, використовуваних ними форм, методів і засобів захисту відомостей, що становлять державну таємницю, їх носіїв та заходів, що проводяться в їх інтересах.
Нині в Україні немає реальних гарантів інформаційної безпеки країни, комплексу нормативно-правових актів захисту інформаційних ресурсів та інформаційної інфраструктури. Процес інформатизації є стихійним, некерованим, з переважним використанням засобів інформатизації іноземного виробництва.
Така безсистемність процесів формування інформаційної інфраструктури зумовлює складність вирішення проблеми інформаційної безпеки, захисту інформаційних ресурсів. Специфіка цих проблем полягає в тому, що об’єктивно достатнього рівня захищеності інформаційної інфраструктури та інформаційних ресурсів можна досягти тільки у разі чіткого визначення об’єктів інформаційної безпеки України, забезпечення надійного функціонування державних та суспільних інститутів реалізації практичних заходів гарантування інформаційної безпеки.
Проблема інформаційної безпеки має особливе значення в умовах, коли в суспільстві зрозуміли, що інформаційні ресурси є об’єктом власності і мають товарну цінність. Вона не може бути вирішена без впровадження нових ідей, нових знань, нової політики у сфері інформатизації. Концептуальними є пропозиції щодо широкого залучення саме вітчизняних учених та виробників до вирішення цієї проблеми як складової національної безпеки. Вітчизняні фахівці мають гарантувати високу якість інформаційних послуг, безпеку інформаційних технологій, сучасну систему сертифікації програмних і технічних засобів, впровадження стандартизації, створення національних баз даних, систем телекомунікації, безпеку роботи в світовому інформаційному просторі.
Напрямами інформаційної безпеки (цілями) є:
1. Система заходів щодо запобігання несанкціонованому доступу до інформації, несанкціонованої її модифікації або порушення цілісності (Informational Security).
2. Захист політичних, державних і громадських інтересів країни, загальних моральних цінностей, запобігання закликам до порушення територіальної цілісності, заборона інформації, яка містить ідеї війни, насилля, дискримінації і посягання на права людини.
3. Запобігання розповсюдженню відомостей, що становлять державну таємницю, а також даних з обмеженим доступом і закритого типу, що переміщуються через державний кордон.
Інформаційне забезпечення урядів, різних державних органів, недержавних організацій та фірм залежить від їхніх потреб у кожному конкретному випадку.
