Банківська система України побудована відповідно до дворівневого принципу організації. Національний банк — це банк першого рівня і виконує традиційні функції, які характерні для центрального банку будь-якої держави: він є емісійним та розрахунковим центром держави, банком банків та банкіром уряду.
Відповідно до ст. 99 Конституції України основною функцією Національного банку є забезпечення стабільності грошової одиниці України, Виконання цієї функції НБУ сприяє дотриманню стабільності банківської системи, а також цінової стабільності у межах своїх повноважень.
Відповідно до ст. 7 Закону «Про Національний банк України» НБУ виконує такі функції:
1) визначає та проводить грошово-кредитну політику;
2) монопольно здійснює емісію національної валюти України та організовує її обіг;
3) виступає кредитором останньої інстанції для банків і організовує систему рефінансування;
4) встановлює для банків та інших фінансово-кредитних установ правила проведення банківських операцій, бухгалтерського обліку і звітності, захисту інформації, коштів та майна;
5) організовує створення та методологічно забезпечує систему грошово-кредитної і банківської статистичної інформації та статистики платіжного балансу;
6) визначає систему, порядок і форми платежів, у тому числі між банками та іншими фінансово-кредитними установами;
7) визначає; напрями розвитку сучасних електронних банківських технологій, створює, координує та контролює створення електронних платіжних засобів, платіжних систем, автоматизації банківської діяльності та засобів захисту банківської інформації;
8) здійснює банківське регулювання та нагляд;
9) веде Реєстр банків, їх філій та представництв, валютних бірж та інших фінансово-кредитних установ, здійснює ліцензування банківської діяльності та операцій у передбачених законами випадках;
10) складає платіжний баланс, здійснює його аналіз та прогнозування;
11) представляє інтереси України в центральних банках інших держав, міжнародних банках та інших кредитних установах, де співробітництво здійснюється на рівні центральних банків;
12) здійснює відповідно до визначених декретом Кабінету Міністрів України «Про систему валютного регулювання і валютного контролю» від 19 лютого 1993 р. повноважень валютне регулювання, визначає порядок здійснення платежів в іноземній валюті, організовує і здійснює валютний контроль за комерційними банками та іншими фінансово-кредитними установами, які отримали ліцензію Національного банку на здійснення операцій 3 валютними цінностями;
13) забезпечує накопичення та зберігання золотовалютних резервів та здійснення операцій з ними та банківськими металами;
14) аналізує стан грошово-кредитних, фінансових, цінових та валютних відносин;
15) організовує інкасацію та перевезення банкнот і монет та інших цінностей;
16) реалізує державну політику з питань захисту державних секретів в системі Національно банку;
17) бере участь у підготовці кадрів для банківської системи України;
18) здійснює інші функції у фінансово-кредитній сфері в межах своєї компетенції, визначеної законом.
Національний банк має виключне право щодо визначення та проведення державної грошово-кредитної політики.
Для забезпечення своєї мети Національний банк відповідно до Програми діяльності Уряду та бюджетної резолюції, затвердженої постановою Верховної Ради України, розробляє основні напрямки державної грошової кредитної політики, які спрямовані на стримання рівня інфляції, забезпечення стабільності національної валюти та ефективне функціонування банківської системи.
До основних напрямків державної грошово-кредитної політики відносяться:
1) аналіз та прогноз економічної кон’юнктури, яка склалася у державі;
2) обґрунтування обсягу грошової маси, що знаходиться в обігу на початок і кінець року;
3) методи грошово-кредитного регулювання;
4) шляхи регулювання рівня облікової та процентної ставок банківських та інших фінансово-кредитних установ;
5) засади валютної політики;
6) заходи щодо забезпечення стабільності купівельної спроможності грошової одиниці та стійкості її КУРСУ стосовно іноземних валют.
Основні засади грошово-кредитної політики, яку визначає та проводить Національний банк, ґрунтуються на основних критеріях та макроекономічних показниках Загальнодержавної програми економічного розвитку та основних параметрах економічного та соціального розвитку України на відповідний період, що включають прогнозні показники обсягу валового внутрішнього продукту, рівня інфляції, розміру дефіциту Державного бюджету та джерел його покриття, платіжного та торгового балансів; затверджених Кабінетом Міністрів України.
Основними економічними засобами і методами грошово-кредитної політики є регулювання обсягу грошової маси через такі чинники:
1) визначення та регулювання норм обов’язкових резервів Для комерційних банків та інших фінансово-кредитних установ;
2) процентна політика;
3) фінансування комерційних банків;
4) управління золотовалютними резервами;
5) операції з цінними паперами;
6) регулювання імпорту та експорту капіталу.
Національний банк встановлює банкам та іншим фінансово-кредитним установам нормативи обов’язкового резервування коштів, при цьому:
а)для банків та інших фінансово-кредитних установ встановлюється єдиний розмір обов’язкових резервів у процентному відношенні до загальної суми залучених банком коштів у національній та іноземній валюті;
б) для різних видів зобов’язань можуть встановлюватися різні норми обов’язкових резервів;
в) рішення про підвищення норм резерву набирає чинності не раніше, ніж через десять днів після його опублікування.
Національний банк може застосовувати систему рефінансування, якою визначаються форми, порядок, умови та ліміти кредитування банків та інших фінансово-кредитних установ.
Національний банк має право здійснювати систему рефінансування, надавати банкам та іншим фінансово-кредитним установам кредити, як правило, через кредитні аукціони, на строк не; більше одного року під заставу. Перелік цінних паперів, придатних для забезпечення кредитів, а також випадки використання з цією метою інших цінностей визначаються Правлінням Національного банку.
Національний банк може встановлювати прямі кількісні обмеження на рефінансування банків та інших кредитних установ, регулювання конкретних видів кредиту для банків та інших фінансово-кредитних установ і проведення окремих банківських операцій. Прямими кількісними обмеженнями є встановлення лімітів на рефінансування банків та інших фінансово-кредитних установ.
Кредитні ресурси Національного банку складаються з коштів статутного та інших фондів, залишків коштів Державного бюджету, коштів па депозитних рахунках, коштів в обігу та в міжбанківських розрахунках.
Національний банк має право у разі неповернення в строк наданих ним кредитів стягувати суму заборгованості та плату за користування кредитом у судовому порядку.
Слід зазначити, що Національному банку забороняється надавати кредити Уряду для фінансування дефіциту Державного бюджету, купувати державні цінні напери при їх первинному розміщенні, крім випадків, коли це передбачається законодавчими актами, які стосуються Державного бюджету України.
Як один із механізмів регулювання грошово-кредитного ринку Національний банк використовує облікову ставку за кредити, розмір якої визначається залежно від рівня інфляції, попиту і пропозиції на кредит на кредитних аукціонах та міжбанківському ринку. Розмір облікової ставки розглядається Правлінням Національного банку щомісячно.
Національний банк забезпечує управління золотовалютними резервами держави, здійснюючи валютні інтервенції шляхом купівлі-продажу валютних цінностей на валютних ринках з метою впливу на курс національної валюти щодо іноземних валют і на загальний попит та пропозицію грошей в Україні.
Операціями Національного банку є купівля-продаж казначейських зобов’язань, власних зобов’язань Національного банку (депозитних сертифікатів), а також визначених Правлінням Національного банку комерційних векселів, інших цінних паперів та боргових зобов’язань.
Відповідно до законодавства України про зовнішньоекономічну діяльність та систему валютного регулювання і валютного контролю НБУ регулює імпорт та експорт капіталу.
Національний банк здійснює обслуговування коштів Державного бюджету України, умови і порядок якого визначаються договором між Національним банком та Державним казначейством України.
У сфері управління готівковим грошовим обігом. Національний банк має широкі повноваження щодо його організації, для забезпечення якої він здійснює такі заходи:
1) виготовлення та зберігання банкнот і монет;
2) створення резервних фондів банкнот і монет;
3) встановлення номіналів, систем захисту, платіжних ознак та дизайну грошових знаків;
4) встановлення порядку заміни пошкоджених банкнот і монет;
5) встановлення правил випуску в обіг, зберігання, перевезення, вилучення та інкасації готівки;
6) визначення порядку ведення касових операцій для банків, інших фінансово-кредитних установ, підприємств і організацій;
7) визначення вимог стосовно технічного стану і організації охорони приміщень банківських установ.
Національному банку належить виключне право введення в обіг (емісія) гривні та розмінної монети, організація їх обігу, а також вилучення з обігу.
Враховуючи важливість цього питання, зупинимося на ньому детальніше.
Емісійні операції Національного банку є формою реалізації його монопольного права на випуск грошей в обіг. Вони є складовим елементом системи регулювання готівково-грошового обороту, який має два основних рівні організації:
1) регламентація касових операцій банків;
2) регламентація касових операцій господарюючих суб’єктів.
З метою забезпечення оперативного вирішення питань, пов’язаних зі здійсненням емісії готівкових грошей, у всіх регіональних управліннях НБУ організовані резервні фонди Національного банку, де зберігаються залишки національних грошових знаків, які знаходяться поза обігом. Резервні фонди утворюються також і при деяких філіях комерційних банків — у минулому відділень спеціалізованих державних банків (таких як «Промінвестбанк», Укрсоцбанк). Коштами, які знаходяться в резервних фондах, розпоряджаються Правління, Кримське республіканське та обласні управління НБУ. Тільки з їх дозволу грошові знаки можуть бути переміщені з резервних фондів із оборотну касу (або операційну касу філій банків, при яких не відкриті резервні фонди). Саме ця операція — випуск готівкових грошей в обіг — і є емісією. Переміщення грошових знаків з: оборотної каси в резервні фонди обумовлює вилучення грошей з обігу. Ця операція, відповідно до правил касового регулювання, здійснюється автоматично при перевищенні лімітів оборотних (або операційних) кас.
Правління Національного банку затверджує ліміт оборотних (операційних) кас управлінням НБУ в Автономній Республіці Крим, областях і м. Києві, в цілому по країні, області, місту, розрахунково-касовому центру Національного банку. В межах цих лімітів начальники управлінь НБУ встановлюють ліміти оборотних і операційних кас, розміщених на території філій комерційних банків. При цьому враховуються:
—обсяг касових оборотів установ банків;
—наявність при установах комерційних банків резервних фондів;
—умови перевезення готівки між установами банків тощо.
Установи комерційних банків, у яких фактичні залишки грошей в оборотній (операційній) касі на кінець операційного дня перевищують встановлений ліміт, зобов’язані вилучити понадлімітний залишок з каси та перемістити відповідну суму грошових знаків у резервні фонди. Установи банків, у яких немає резервних фондів, зобов’язані вести облік понадлімітного залишку на окремому балансовому рахунку і зберігати відповідну суму грошових знаків окремо від грошей, які знаходяться в операційній касі.
Про вилучення грошей з обігу в той же день інформуються управління Національного банку. На суму грошей, вилучених з обігу, кошти зараховуються на кореспондентський рахунок філії комерційного банку. Під час видачі готівкових грошей комерційному банку Національний банк списує відповідну суму з його кореспондентського рахунку.
Емісія, готівкових грошей здійснюється в формі підкріплення операційних (оборотних) кас установ комерційних банків. Дозвіл на здійснення емісії надає начальник управління НБУ або інша особа, уповноважена розпоряджатися резервними фондами. Цей дозвіл оформляється у вигляді емісійних телеграм, зміст яких відповідним чином кодується (обсяг готівково-грошової емісії належить до інформації, яка не підлягає розголошенню). Дозвіл надає право на переміщення певної суми грошових знаків з резервних фондів в оборотну касу або на використання понадлімітного залишку грошей, які зберігаються в установі банку. Для отримання дозволу керівник установи комерційного банку, в якого у найближчі два—три дні виникає потреба у підкріпленні касовою готівкою, повинен звернутись до начальника управління НБУ.
При відсутності необхідної суми понадлімітних залишків або недостатності коштів у резервних фондах установи банків отримують підкріплення іоборотних кас управлінь НБУ. Понадлімітні залишки грошей, які перевищують внутрішньомісячну потребу в додаткових касових ресурсах, вивозяться апаратом інкасації Національного банку.
Для забезпечення схоронності грошей до касового вузла банку та грошового сховища висуваються відповідні технічні та організаційні вимоги. Цій меті служать:
1) процедура відкриття та закриття грошового сховища, яка спільно здійснюється матеріально відповідальними особами банку — керівником банківської установи, завідуючим касою, а також головним бухгалтером;
2) процедура переміщення грошових знаків між сховищем та робочими місцями касирів;
3) правила перерахунку грошей, формування корінців та пачок грошових знаків;
4) взаємозв’язок операцій по обліку, прийому та видачі готівки; ‘
5) оформлення матеріальної відповідальності та нагляд за роботою касирів;
6) порядок оформлення звітів касирів, каси, відображення касових операцій в щоденному балансі банку;
7) проведення ревізії каси.
Повноваження Національного банку у сфері валютного регулювання полягають в тому, що він діє як уповноважена державна установа при застосуванні законодавства України про валютне регулювання і валютний контроль.
До компетенції Національного банку у сфері валютного регулювання належать:
1.) видання нормативних актів щодо ведення валютних операцій;
2) видача та відкликання ліцензій, здійснення контролю за діяльністю банків та інших установ, які отримали ліцензію НБУ на здійснення операцій з валютними цінностями;
3) встановлення лімітів відкритої валютної позиції для банків та інших установ, що купують та продають іноземну валюту.
Національний банк визначає структуру валютного ринку України та організовує торгівлю валютними цінностями на ньому відповідно до законодавства України про валютне регулювання.
Для забезпечення внутрішньої і зовнішньої стабільності грошової одиниці України Національний банк має золотовалютний резерв, що складається з таких активів: банківське золото; спеціальні права запозичення; резервна позиція в МВФ; іноземна валюта, у вигляді банкнот та монет або кошти на рахунках за кордоном; цінні папери (крім акцій), що оплачуються в іноземній валюті; будь-які інші міжнародно визнані резервні активи за умови забезпечення їх надійності та ліквідності.
Використання золотовалютного резерву здійснюється Національним банком на такі цілі:
а) продаж валюти на фінансових ринках для проведення грошово-кредитної політики, включаючи політику обмінного курсу;
б) витрати по операціях з іноземною валютою, монетарними металами, а також іншими міжнародно визнаними резервними активами.
Не допускається використання золотовалютного резерву для надання кредитів і гарантій та інших зобов’язань резидентам і нерезидентам України.
З метою захисту інтересів вкладників та кредиторів і забезпечення надійності банків та інших фінансово-кредитних установ Національний банк встановлює для них обов’язкові економічні нормативи, яких вони повинні дотримуватись; Основними нормативами є:
1) мінімальний розмір статутного капіталу, який на момент реєстрації банку не може бути менше:
—для місцевих кооперативних банків — 1 мільйона євро;
—для комерційних банків, які здійснюють свою діяльність на території однієї області, — 3 млн. євро;
—для банків, які здійснюють свою діяльність на території всієї України,— 5 млн. євро.
2) граничне співвідношення між розміром власних коштів банку та сумою його активів, тобто норматив платоспроможності банку, Платоспроможність банку — це достатність його власних коштів для захисту інтересів вкладників або інших кредиторів банку;
3) показники ліквідності балансу, які встановлюються у вигляді співвідношення між активами та зобов’язаннями Кредитної установи з урахуванням можливості реалізації активів та термінів погашення зобов’язань. Ліквідність банку — це його спроможність своєчасно погасити свої фінансові зобов’язання за рахунок наявних готівкових грошових коштів, продажу активів або мобілізації ресурсів з інших джерел (це може бути залучення депозитів, отримання міжбанківського кредиту тощо). Банк повинен постійно слідкувати за своєю ліквідністю, щоб не ставити під сумнів свою платоспроможність;
4) розмір обов’язкових резервів, що розміщуються в Національному банку, який встановлюється у вигляді процента від суми залучених коштів у залежності від джерела їх формування. Цей норматив має велике значення для стійкості банків, тому що таке резервування зменшує силу удару по економіці у випадку банкрутства комерційного банку, тим більше, що в Україні не здійснюється обов’язкове страхування депозитів та вкладів;
5) максимальний розмір ризику на одного позичальника, який встановлюється у вигляді певного процента власного капіталу кредитної установи, в розмірі якого може бути наданий кредит одному Позичальнику.
Максимальний розмір ризику є дуже важливим економічним показником, бо його недотримання у випадку неповернення кредиту крупним позичальником (суми кредиту в великому розмірі) може призвести до банкрутства банку. Цей показник визначається як співвідношення сукупної заборгованості по позиках одного позичальника і 50 відсотків суми позабалансових зобов’язань, які видані по відношенню до цього позичальника, до суми власних коштів банку.
Сума ризику на одного позичальника, яка перевищує 10 відсотків власних коштів банку, вважається значним, «великим» кредитом.
Про випадки надання «великих» кредитів комерційні банки повинні одразу повідомляти регіональне управління НБУ із зазначенням позичальника, його належності до акціонерів або пайщиків банку, дати надання кредиту, його розміру та строків погашення.
Національний банк встановлює правила, форми і стандарти розрахунків банків та інших юридичних і фізичних осіб в економічному обігу України із застосуванням як паперових, так і електронних документів та готівки, координує організацію розрахунків, дає дозволи на здійснення клірингових операцій та розрахунків за допомогою електронних документів.
Національний банк забезпечує здійснення міжбанківських розрахунків через свої установи, дає дозвіл на проведення міжбанківських розрахунків через прямі кореспондентські відносини комерційних банків та через їх власні розрахункові системи.
У галузі регулювання бухгалтерського обліку НБУ встановлює обов’язкові для банків та інших фінансово-кредитних установ стандарти і правила ведення бухгалтерського обліку та звітності, що повинні відповідати вимогам законодавства України.
