Характеристика люксметра Ю-116

ПЕРЕДМОВА

Охорона праці в галузі («Охорона праці») – нормативнадисципліна, у процесі вивчення якої у майбутніхфахівців формується необхідний рівень знань і умінь.

Матеріал, який винесено на лабораторно – практичні заняття не вивчається на лекціях, тому виконання таких занять пропонується проводити в 4 етапи: попередня підготовка, безпосереднє виконання роботи в аудиторії, оформлення звіту, захист звіту. Попередня підготовка проводиться студентами самостійно. Вона передбачає вивчення теоретичного матеріалу, описання лабораторної роботи або змісту практичного заняття, підготовку необхідних таблиць, схем до майбутнього звіту.

В інформаційному пакеті методичних матеріалів також викладені загальні організаційно – методичні вказівки щодо проведення занять і правила безпеки при роботах в лабораторіях.

 

1. ОРГАНІЗАЦІЙНО-МЕТОДИЧНІ ВКАЗІВКИ ЩОДО ПРОВЕДЕННЯ ЗАНЯТЬ

Виконання лабораторних робіт і практичних занять складається із чотирьох етапів:

- попередньої підготовки;

- роботи в лабораторії;

- оформлення звіту;

- захист звіту.

1.1. Попередня підготовка

Попередня підготовка проводиться самостійно напередодні заняття і включає в себе:

- вивчення змісту практичного заняття;

- повторення або додаткове вивчення основних теоретичних положень,

викладених в лекціях, методичних вказівках до заняття і необхідних для поняття суті досліджень, розрахунків, що будуть проводитися на занятті;

- підготовку необхідних таблиць, схем до майбутнього звіту.

1.2. Робота в лабораторії

Робота в лабораторії включає в себе:

- тематичну співбесіду з викладачем;

- вивчення інструкції з охорони праці;

- практичне виконання завдання на практичне заняття;

- представлення результатів досліджень чи розрахунків викладачу для

перевірки;

- здача робочого місця в належному стані.

Примітка: під час практичного виконання роботи викладач здійснює керівництво роботою студентів і надає їм необхідну допомогу.

В тематичній співбесіді перевіряється:

- знання теоретичних положень, що відносяться до даного заняття;

- готовність таблиць, схем, графіків до майбутнього звіту.

При успішній здачі тематичної співбесіди студент допускається до практичного заняття.

1.3. Оформлення звіту

По кожній роботі складається звіт. Зміст звіту визначається завданням на практичне заняття і вказівками викладача.

Звіт виконується чорнилами і повинен містити:

- номер і назву заняття, назву факультету, номер групи, курсу і прізвище

студента;

- мету заняття;

- перелік приладів і устаткування;

- теоретичну частину по темі заняття;

- практичну частину ( перелік пунктів завдання з результатами

досліджень, розрахунків; аналіз результатів досліджень, розрахунків і короткі висновки по кожному пункту завдання).

1.4. Захист звіту

В процесі захисту звіту за практичне заняття викладач перевіряє правильність оформлення звіту і проводить співбесіду по контрольних питаннях.

При успішній здачі співбесіди, виконанні завдання і правильному оформленні звіту, студент отримує залік за заняття.

Оформлення звіту і його захист повинні виконуватися, як правило, в лабораторії під час виконання роботи.

 

2. ПРАВИЛА БЕЗПЕКИ ПРИ РОБОТІ В ЛАБОРАТОРІЇ

 

До виконання лабораторних і практичних занять допускаються студенти, які вивчили правила безпеки при роботі в лабораторії.

Відповідно до правил безпеки студенти повинні:

- вивчити перед початком роботи правила безпеки при роботі в лабораторії і розписатися в журналі реєстрації інструктажів;

- небезпечними та шкідливими факторами в лабораторії є: рухомі механізми, електрична напруга, пари бензину, аміаку, хімічні реактиви, осколки скла;

- подавати живлення на робоче місце тільки з дозволу викладача;

- не торкатися до струмоведучих частин обладнання;

- знати розташування загального вимикача і вимикачів на робочому місці, швидко виключати установку, якщо вона потрапила під напругу;

- небезпечною напругою для життя є напруга змінного струму 25 В і більше;

- при виникненні небезпечної ситуації негайно сповістити викладача;

- перед виконанням роботи необхідно вивчити мету та порядок виконання роботи, склад лабораторного устаткування та порядок його використання, перевірити наявність хімічних реактивів та інших засобів, необхідних для виконання роботи;

- перед включенням напруги необхідно подати сигнал голосом: “Включаю напругу”;

- не дозволяти виходу парів бензину, аміаку, пилу, розсипання реактивів;

- обережно розпаковувати ампули, індикаторні трубки, уникати порізання склом.

ЗАБОРОНЯЄТЬСЯ:

- залишати без нагляду включене устаткування;

- працювати на включеному устаткуванні поодинці;

- виконувати дії, які не передбачені методичними вказівками;

- порушувати трудову і навчальну дисципліну.

 

 

3. МЕТОДИЧНІ ВКАЗІВКИ ДО ЛАБОРАТОРНИХ І ПРАКТИЧНИХ

ЗАНЯТЬ

3.1. Лабораторне заняття № 1. – “Дослідження параметрів мікроклімату та освітленості робочих місць користувачів ПК (на прикладі комп'юторного класу). Дослідження захисних властивостей і вибір ЗІЗОД”.

Мета заняття:

- визначити умови праці на робочих місцях працівників рослинництва, тваринництва і їх залежність від параметрів мікрокліматичних умов, загазованості і запиленості повітря робочих місць;

- повторити принципи нормування параметрів мікроклімату, принципи визначення концентрації пилу і газів на робочих місцях;

- закріпити та поглибити знання приладів для визначення параметрів мікроклімату, запиленості, загазованості і одиниць вимірювання цих параметрів;

- вивчити призначення, будову, типи, порядок підбору та розрахунок потреби засобів індивідуального захисту органів дихання (ЗІЗОД);

- вивчити принципи нормування освітленості; закріпити та поглибити знання приладу для вимірювання параметрів освітленості.

План виконання роботи: отримати допуск до роботи шляхом проведення співбесіди з викладачем; визначити умови праці на робочих місцях працівників рослинництва, тваринництва і їх залежність від параметрів мікрокліматичних умов, загазованості, запиленості повітря робочих місць і повторити принципи їх нормування; повторити порядок користування приладами для визначення параметрів мікроклімату, запиленості, загазованості повітря робочих місць; вивчити будову ЗІЗОД, вибрати тип ЗІЗОД в залежності від умов праці (умови задає викладач); вивчити методику розрахунку потреби ЗІЗОД; оформити звіт за заняття; захистити звіт.

 

1. Дослідження мікрокліматичних умов на робочих місцях

Прилади й устаткування: стенд “Нормативні значення параметрів мікроклімату в робочій зоні виробничих приміщень”, психрометр стаціонарний, психрометр аспіраційний, гігрометр волосяний, анемометр, гігрограф, термограф, барограф, вентилятор.

Теоретична частина

Мікрокліматичні параметри, їх вплив на організм людини,

Принцип нормування

Трудова діяльність людини протікає в певних метеорологічних умовах, які характеризуються різним поєднанням температури повітря, швидкості його руху, відносною вологістю, барометричним тиском і тепловим випромінюванням. Якщо трудова діяльність людини відбувається в приміщенні, то ці показники в сукупності прийнято називати мікрокліматом виробничого приміщення.

При виконанні робіт на відкритих майданчиках, на полях метеорологічні умови визначаються кліматичним поясом і сезоном року. Але і в цьому випадку в робочій зоні складається певний мікроклімат.

Параметри окремих показників мікроклімату можуть значно впливати на здоров’я, працездатність і продуктивність праці.

Встановлено, що відхилення температури повітря від нормальних значень на 1^оС може знижувати продуктивність праці на 1%.

При зниженні температури повітря тіло людини втрачає більше тепла і людина відчуває холод. Наслідком переохолодження організму можуть бути різні захворювання.

Переохолодженню організму може сприяти надмірна вологість і швидкість руху повітря понад 0,5 – 0,8 м/с, особливо в холодний період року.

При температурах повітря, що перевищують нормативи, може порушуватись процес терморегуляції організму, наслідком якого буде його перегрівання і виникнення теплового удару.

Несприятливо впливає на здоров’я людини підвищена і понижена відносна вологість повітря. При підвищеній вологості (понад 75%) зростає втомленість і утруднюється робота серця, при пониженій - людина втрачає вологу через органи дихання і шкіру.

Вплив мікроклімату на організм людини складається із сукупної дії його складових частин на тепловий баланс і обмін речовин, виявляє суттєвий вплив на центральну нервову систему, яка регулює тепловий баланс в організмі.

У зв’язку з цим, при організації будь-якого виробничого процесу необхідно перш за все створити оптимальні норми мікроклімату.

В основу нормування параметрів мікроклімату покладені гранично-допустимі норми. Вони визначаються по ГОСТ 12.1.005-88 в залежності від категорії робіт і періоду року.

Категорія робіт - це розмежування робіт на основі загальних енергозатрат організму (Дж/с).

Легка робота (категорія І) - це робота сидячи, стоячи або ходячи без фізичного напруження з енергозатратами до 172 Дж/с.

Фізична робота середньої важкості (категорія ІІ) – робота з постійним ходінням, стоячи або сидячи з перенесенням вантажів масою до 10 кг і з енергозатратами 172-293 Дж/с.

Важка фізична робота (категорія ІІІ) - робота з систематичним фізичним навантаженням, з постійним переміщенням і перенесенням вантажів масою понад 10 кг з енергозатратами більше 293 Дж/с.

Розрізняють оптимальні і допустимі мікрокліматичні умови (МКУ).

Під оптимальними МКУ розуміють такі поєднання параметрів МКУ, які при тривалому і систематичному впливу на людину забезпечують збереження нормального функціонування і теплового стану організму і стабільність його реакцій терморегулювання.

Допустимими МКУ називаються такі поєднання параметрів МКУ, які при тривалому і систематичному впливу на людину можуть призвести до змін функціонального і теплового стану організму, але вони швидко проходять і нормалізуються.

Холодний і перехідний періоди року – це періоди, які мають середньодобову температуру зовнішнього середовища нижче +10⁰С.

Теплий період року – це період, який має середньодобову температуру зовнішнього середовища +10⁰С і вище.

Прилади й методи дослідження мікрокліматичних

параметрів повітря робочої зони

Вимірювання температури повітря

Для вимірювання температури повітря використовують:

· термометри (ртутні і спиртові) для визначення поточного значення

температури;

· термографи, які безперервно реєструють на стрічці зміну температури на

протязі доби або тижня;

· парні термометри, які використовуються при наявності теплових

випромінювань.

Парний термометр складається з двох термометрів, у одного з яких резервуар ртутного шарика зачорнений, а другого – посріблений. Істинну температуру приміщення з тепловим випромінюванням розраховують за формулою:

t _і = t _ч - к (t _ч - t _с),

де: t _і - істинна температура повітря в приміщенні;

t _ч - показання зачорненого термометра;

t _с - показання посрібленого термометра;

к - константа даного приладу.

Вимірювання температури повітря в приміщенні звичайно поєднується з визначенням вологості, то для визначення температури використовується сухий термометр психрометра.

Термограф складається із чутливого елементу і циліндра з годинниковим механізмом. На циліндрі намотана паперова стрічка. Циліндр здійснює один оберт за добу. Чутливий елемент являє собою біметалеву пластинку, до якої прикріплена стрілка. На кінці стрілки закріплюється пишучий елемент. Якщо температура не змінюється, на паперовій стрічці буде креслитися горизонтальна лінія. Якщо температура буде збільшуватися – лінія буде підніматися вверх, якщо температура буде зменшуватися – лінія буде опускатися вниз. Отже, термограф безперервно реєструє на стрічці змінутемператури на протязі доби або тижня, а не її значення.

Оптимальне значення температури – 16-20^О С.

Визначення вологості повітря

Розрізнюють вологість повітря абсолютну і відносну.

Абсолютна вологість – кількість грамів водяної пари в 1 м ³ .

Відносна вологість - відношення абсолютної вологості до вологості, яка може бути при максимальній насиченості водяних парів при той же температурі. Відносна вологість вимірюється у відсотках (%).

Для визначення відносної вологості повітря застосовують наступні прилади: стаціонарний і аспіраційний психрометри, гігрометр волосяний і гігрограф.

Гігрометр волосяний вимірює вологість при позитивних і негативних температурах. Шкала гігрометра проградуйована в відсотках вологості.

Стаціонарний і аспіраційний психрометри служать для визначення температури і відносної вологості. Психрометри складаються із двох однакових термометрів, один з яких сухий, а шарик другого загорнутий гігроскопічною тканиною, кінець якої опущений в посудину з водою. У аспіраційного психрометра термометри розміщені в трубках, через які протягується повітря за допомогою вентилятора.

Принцип дії психрометра заснований на залежності інтенсивності випаровування вологи в навколишнє повітря від вологості цього повітря. Інтенсивність випаровування тим більша, чим сухіше повітря. Молекули води, що випаровуються в повітря з поверхні тканини, забирають з собою енергію, тому вологий термометр буде показувати меншу температуру, ніж сухий. Знаючи показники термометрів, відносну вологість можна визначити по психрометричній таблиці (мал.1) або по номограмі (мал.2).

Психрометрична таблиця побудована наступним чином: зверху по горизонталі показана різниця температур двох термометрів, а зліва по вертикалі – температура одного із термометрів (сухого або вологого). На перетині відповідних значень визначається вологість повітря у відсотках.

Номограма використовується для аспіраційного психрометра. Вона побудована наступним чином: зліва по вертикалі показана температура вологого термометра, а криві лінії – відображають значення сухого термометра.

Вологість визначають наступним чином: від значення температури вологого термометра проводять умовну лінію до перетину з лінією, яка характеризує значення сухого термометра. Від точки перетину опускають лінію вниз на горизонтальну вісь і по ній визначають вологість повітря у відсотках.

Гігрограф - складається із чутливого елементу і циліндра з годинниковим механізмом. Принцип роботи гігрографа аналогічний термографу. Різниця – в чутливому елементі. Чутливим елементом у гігрографа є волосяний гігрометр.

Отже, термограф безперервно реєструє на стрічці змінувологості

на протязі доби або тижня, а не її значення.

Оптимальне значення вологості повітря – 40-60%.

Вимірювання швидкості руху повітря

Для вимірювання швидкості руху повітря застосовують кататермометри, анемометри, термоанемометри.

Кататермометр (тепловий анемометр) застосовується для вимірювання швидкості руху повітря до 0,5 м/с. Термоанемометр – для вимірювання швидкості руху повітря в межах від 0,03 до 5 м/с і температурі від 10⁰С до 60⁰С.

Анемометри є чашечні і крильчасті. Анемометр чашечний призначений для вимірювання швидкості руху повітря від 1 до 20 м/с, а анемометр крильчастий – від 0,3 до 5 м/с. Принцип роботи даних анемометрів однаковий.

Анемометр чашечний складається із циферблату і поворотного механізму.

Поворотний механізм має 4 пустих металевих напівшарів, розміщених на хрестовині і встановлених на вертикальній осі, яка крутиться.

Циферблат має 3 шкали зі стрілками (мал.3). Шкала 0 – 100, яка розміщена по зовнішньому колу, реєструє одиниці й десятки поділок. Шкала 0 – 10 «сотні» -реєструєсотні поділок. Шкала 0 – 10 «тисячі» -реєструєтисячіподілок. Стрілки циферблату на нуль не виставляються. За допомогою фіксатора їх можна тільки застопорити, щоб не рухались.

Вимірювання швидкості руху повітря анемометром проводиться наступним чином:

· до початку вимірювання записують число поділок (С₁), яке

зафіксоване на циферблаті;

· включають вентилятор;

· установлюють анемометр на робочому місці, включають анемометр і

включають секундомір;

· через 100 секунд анемометр виключають і записують нові показання на

циферблаті (С₂);

· визначають число поділок, які проходять стрілки на циферблаті

анемометра за 1 секунду:

n = С₂ – С₁ / t,

де: t = 100 секунд – час продовження роботи анемометра.

· отримане число поділок, які проходять стрілки за 1секунду (n),

переводять у значення швидкості повітряного потоку (м/с), використовуючи графік (мал.4).

Практична частина

Дослідження параметрів мікроклімату

· Підготувати прилади до роботи.

· Визначити температуру повітря в приміщенні за допомогою сухого

термометра психрометра.

t 0 С сухого	Різниця показань термометрів, град.
1,0	1,5	2,0	2,5	3,0	3,5	4,0	4,5	5,0	5,5	6,0
Відносна вологість, %

Мал. 1. Психрометрична таблиця

 

 

Мал.2. Номограма для визначення вологості

 

Мал. 3. Циферблат анемометра

Мал.4. Графік для визначення швидкості руху повітря

· Визначити вологість повітря за допомогою стаціонарного психрометра.

Визначити вологість повітря за допомогою аспіраційного психрометра.

· Порівняти отримані результати.

· Включити вентилятор і визначити швидкість руху повітря за допомогою

анемометра.

· Вивчити особливості роботи термографа, гігрографа, барографа.

За результатами досліджень зробити висновки про можливість роботи в даних умовах. Запропонувати заходи щодо забезпечення роботи в несприятливих метеорологічних умовах.

 

2. Дослідження загазованості повітря

Прилади й устаткування: універсальний газоаналізатора УГ-2, спецкомплект для дослідження аміаку, спецкомплект для дослідження бензину, ексікатор, 10%-й розчин аміаку, бензин, стенд.

 

Теоретична частина

Дія шкідливих речовин на організм людини

Повітря в сільськогосподарському виробництві часто забруднюється різноманітними шкідливими речовинами (отрутами), які являються природними супутниками багатьох технологічних процесів.

Так, в повітрі робочої зони механізаторів можуть бути пари нафтопродуктів, чадний газ (СО), який виникає при спалюванні палива в двигунах внутрішнього згорання, печах, котлах та інші шкідливі речовини. Повітря робочої зони тваринників може бути забруднене аміаком, сірководнем та іншими газами, які утворюються в результаті біологічних процесів в гної на тваринницьких фермах.

При виконанні ремонтних і будівельних робіт загрозу складають пари різних лаків, фарб, розчинників, кислот, лугів. Небезпечними являються також деякі види мінеральних добрив і пестицидів, які використовуються в сільськогосподарському виробництві для підвищення продуктивності рослин та знищення їх шкідників.

Згідно ГОСТ 12.1.007-76 шкідливими називаються речовини, які при контакті з організмом людиниу випадку порушення вимог безпеки можуть визвати виробничі травми, професійні захворювання або відхилення в стані здоров’я.

В санітарно-гігієнічній практиці шкідливі речовини прийнято розділяти на хімічні шкідливі речовини і виробничий пил.

Відповідно ГОСТ 12.0.003–74 група хімічних шкідливих речовин по характеру дії на організм людини поділяється на групи:

· токсичні – здатні спричиняти отруєння;

· подразнюючі – подразнюють шкіру і слизові оболонки;

· сенсибілізуючі – викликають підвищену чутливість організму до дії шкідливих речовин;

· канцерогенні – здатні провокувати появу злоякісних пухлин;

· мутагенні – діють на генетичний апарат клітин і можуть викликати певні зміни в організмі майбутніх поколінь;

· речовини, що впливають на репродуктивну функцію організму.

Шкідливі речовини можуть проникати в організм людини через органи дихання, шлунково-кишковий тракт, а також шкіряні покрови і слизові оболонки. Крізь дихальну поверхню легень шкідливі летючі речовини разом з повітрям всмоктуються в кров і потрапляють у великий круг кровообігу, діючи в 20 разів сильніше й швидше, ніж при попаданні в організм іншими шляхами.

Так, при концентрації в повітрі парів автомобільного бензину в межах 3-4 г/м³ через 2-3 хвилини у людини з’являються сльози, кашель, нестійка ходьба, а при 30-40 г/м³ виникає отруєння з втратою свідомості після 3-4-х вдихань / 5 /. Слід мати на увазі, що концентрація деяких шкідливих газів і парів вибухонебезпечна. Наприклад, пари аміаку вибухають при концентрації 16-27%, бензину - 0,76-5,03%.

За ступенем дії на організм людини шкідливі речовини поділяються на чотири класи небезпеки (ГОСТ 12.1.007-76):

- 1-й клас – надзвичайно небезпечні речовини;

- 2-й клас – високо небезпечні речовини;

- 3-й клас – помірно небезпечні речовини;

- 4-й клас – мало небезпечні речовини.

 

Принцип нормування вмісту шкідливих речовин

у повітрі робочої зони

Шкідливі речовини, які потрапляють в організм людини, призводить до порушення здоров’я тільки в тому випадку, якщо їх концентрація в повітрі перевищує відповідну для кожної речовини величину. Тому важливою задачею являється встановлення гранично-допустимої концентрації (ГДК) шкідливих речовин у повітрі.

Гранично-допустима концентрація шкідливих речовин – це така концентрація, яка протягом усього трудового стажу не призводить до травми, захворювання або відхилень у стані здоров’я в процесі праці або в віддалені строки життя сучасного і майбутнього поколінь (ГОСТ 12.1.005-88). В ньому приведені ГДК (мг/м³) більше 700 шкідливих речовин, там же вказані їх класи небезпеки.

Клас небезпеки шкідливих речовин встановлюють в залежності від їх ГДК в повітрі:

· 1-й клас – надзвичайно небезпечні речовини - ГДК до 0,1 мг/м³

(ртуть, свинець, фосген, хлорпікрин і ін.);

· 2-й клас – високо небезпечні речовини - ГДК від 0,1 до 1 мг/м³

(марганець, мідь, сірководень, хлор, діхлоренан і ін.);

· 3-й клас – помірно небезпечні речовини – ГДК від 1,1 до 10 мг/м³

( ацетон, формалін, купорос, хлорофос і ін.);

· 4-й клас – мало небезпечні речовини -ГДК більше 10 мг/м³

( аміак, бензин, скипідар, сірка і ін.).

Засоби й методи оцінки концентрації шкідливих

газів і парів у повітрі

Лабораторний метод передбачає взяття проби забрудненого повітря і подальше дослідження його хімічного складу в лабораторії.

При експресному (швидкому) методі концентрацію шкідливих речовин визначають шляхом протягування повітря, яке потрібно досліджувати, крізь індикаторну трубку. Здійснюється це за допомогою газоаналізаторів ГХ-2 або УГ-2.

Характеристика газоаналізатора УГ-2

Універсальний переносний газоаналізатор УГ-2 призначений для визначення в повітрі концентрації наступних шкідливих газів (парів): сіркового ангідриду, ацетилену, оксиду вуглецю, сірководню, хлору, аміаку, оксидів азоту, етилового ефіру, бензину, толуолу, ксилолу, вуглеводів нафти (керосину, тракторного палива Т-2, Т-4, ТС-1 ін.).

Принцип роботи газоаналізатора заснований на просмоктуванні повітря зі шкідливими газами крізь індикаторну трубку повітрозабірним пристроєм. Утворення зафарбованого стовпчика порошку в індикаторній трубці відбувається внаслідок хімічної взаємодії між газом, який аналізується, і реактивом наповнювача трубки. Колір порошку в трубці відрізняється від початкового (ГОСТ12.014-84). Довжина зафарбованого стовпчика індикаторного порошку в трубці пропорційна концентрації аналізуємого газу в повітрі і вимірюється по спеціальній шкалі, яка проградуйована в мг/м³.

Газоаналізатор складається з повітрозабірного пристрою і 14 спецкомплектів для аналізуємих речовин.

Конструкція і принцип дії повітрозабірного пристрою

Всередині повітрозабірного пристроює гумовий сільфон. В розтянатому положенні його утримує пружина. З порожниною сільфону з’єднана гумова трубка. До вільного кінця цієї трубки при аналізі приєднується індикаторна трубка, а до неї при необхідності фільтруючий патрон або поглинаюча трубка.

Просмоктування досліджуємого повітря крізь індикаторну трубку здійснюється після попереднього стискування сільфону штоком, на чотирьох гранях якого позначені об’єми повітря, що просмоктується повітря в мл (100,200, і ін.). На кожній грані знаходяться поздовжні канавки з двома заглибленнями, які служать для фіксації стопором необхідного об’єму просмоктуємого повітря. Відстані між заглибленнями підібрані таким чином, щоб при ході штоку від одного заглиблення до іншого сільфон забирав тільки необхідний для даного газу об’єм повітря.

Склад спецкомплектів

До складу УГ-2 входять 14 маркірованих коробок (спецкомплектів) для аналізу газів. В кожній коробці знаходяться ампули з індикаторними порошками для заповнення трубок і поглинальними порошками для заповнення фільтруючих патронів і поглинальних трубок. Є також пусті скляні індикаторні трубки, пусті фільтруючі патрони, лійка для насипу порошку в індикаторні трубки і фільтруючі патрони, гумові трубки і заглушки для ампул, фільтруючих патронів, вата для тампонів і штир для ущільнення її в трубці, сталевий стрижень для контролю заповнення індикаторних трубок, еталонна шкала для визначення концентрації газів.

Підготовка до аналізу індикаторних трубок

Перед заправкою пусті індикаторні трубки старанно промивають і висушують при температурі 120-130⁰С.

В один кінець пустої трубки вставляють металевий довгий штир, а в другий кінець трубки вставляють ватний тампон і коротким штирем стискують вату. Потім виймають довгий штир і через лійку заповнюють певним індикаторним порошком трубку. Довгим штирем ущільнюють порошок. Довжина стовпчика порошку в трубці контролюється довжиною штиря від його кінця до нанесеної на ньому риски.

Ампулу з індикаторним порошком, який залишився, закривають заглушкою з гумовою трубкою.

Призначення фільтруючих патронів

Фільтруючі патрони, заповнені одним або декількома поглинаючими порошками, служать для уловлення домішків, які заважають визначенню концентрації газів. Вони приєднуються до індикаторної трубки таким чином, щоб повітря, яке досліджується, спочатку проходило через нього, а потім через індикаторну трубку.

Практична частина

Дослідження концентрації аміаку в повітрі

· Підготувати для аналізу індикаторну трубку по відповідній методиці.

· Визначити по таблиці для аміаку об’єм просмоктуємого повітря і

підготувати до роботи повітрозабірний пристрій.

· Налити із колби в ексікатор 30-40 мл аміаку.

· Приєднати до гумової трубки повітрозабірного пристрою підготовлену

індикаторну трубку і розмістити її над ексикатором на висоті 30-40 см.

· Привести в дію повітрозабірний пристрій. Після закінчення руху штоку

(чути клацання), від’єднати індикаторну трубку від повітрозабірного пристрою і

визначити концентрацію аміаку по еталонній шкалі (яка знаходиться в коробці

спец комплекту), прикладаючи нижній кінець стовпчика зафарбованого

порошку до нульової поділки еталонної шкали. Цифра на шкалі, яка збігається з

верхнім кінцем зафарбованого стовпчика порошку, вказує концентрацію

речовини в мг/м³.

3. Дослідження запиленості повітря

Прилади й устаткування: лабораторна установка, ваги лабораторні аналітичні, фільтри аерозольні, секундомір, барометр, термометр, мука, стенд.

 

Теоретична частина

Загальні положення

Повітря робочої зони в умовах сільськогосподарського виробництва забруднюється найчастіше всього пилом. Найбільш інтенсивно він створюється при комбайновому збиранні різних культур, очистці зерна, обробці ґрунту, приготуванні кормів, догляді за тваринами, запиленні рослин і т. д.

Частинки пилу можуть бути органічного (рослинний, тваринний пил), неорганічного (мінеральний, металевий пил) і змішаного походження.

Пил здійснює негативний вплив на дихальні шляхи, легені, очі і шкіру людини. При тривалій дії пилу розвиваються хронічні запальні процеси дихальних шляхів, а також силікоз легенів, який нерідко переходить у туберкульоз. Подразнюючу дію на шкіру робить пил мінерального походження (цемент, сода, суперфосфат та інші). Потрапляючи на шкіру, він викликає різні запальні захворювання, закупорку потових залоз, знижує опір шкіри до проникнення мікробів. Часте ушкодження рогівки ока частинками пилу може призвести до її запалення, помутніння, утворення більма.

Уражаюча дія пилу залежить від розміру і форми частинок, їх твердості, волокнистості, електрозарядженості, хімічного складу та інші. Частинки розміром більше 10 мк осідають, тому в повітрі робочої зони 80% складають частинки пилу розміром до 5 мк. Чим менший розмір частинок, тим глибше вони проникають в дихальні шляхи і створюють велику небезпеку.

Біологічна дія пилу на організм людини залежить від його хімічного складу. Пил свинцю, марганцю, сурми чинить загальнотоксичну дію; пил пеньки, джгуту чинить алергічну дію і може викликати бронхіальну астму. Він може чинити також фіброгенну дію, тобто розростання сполучної тканини в легенях людини.

Деякі види пилу при певній концентрації в повітрі можуть спалахувати і вибухати. Чим менші розміри частинок пилу, тим небезпечніший він у відношенні запалення і вибуху. Так, 1 кг кам’яного вугілля згорає на протязі декількох хвилин, 1 кг пилу кам’яного вугілля згорає за долі секунд. В табл. 1 приведена нижня границя запалення пилу.

 

Таблиця 1.

№ п/п	Назва пилу	Нижня границя запал., г/м³
	Мучний пил	30,2
	Пил з відходів торфу, сіна	20,2
	Пил з зернових відходів	25,5
	Комбікормовий пил	7,3
	Вугільний пил	114,0
	Елеваторний пил	40-90

 

Методика визначення запиленості повітря

Для визначення концентрації пилу в повітряному середовищі існує декілька методів: розрахунковий, електричний, фотоелектричний.

Найбільш простим із них являється ваговий метод, він же є стандартним методом в санітарно-гігієнічній практиці в нашій країні (СН-245-71; ГОСТ 12.1.005-88 „Воздух рабочей зоны”). В цьому методі концентрація пилу в повітрі робочої зони визначається в мг/м³.

Ваговий метод заснований на принципі отримання додаткової ваги фільтру при пропусканні через нього певного об’єму досліджуємого повітря.

В якості фільтруючого матеріалу застосовують паперові фільтри (аналітичні фільтри аерозольні - АФА).

Розрахунок концентрації пилу визначається по формулі:

Q = m₂ - m₁ / V₀, (1)

де: Q – вагова концентрація пилу, мг/м³;

m₁ – маса фільтру до відбору проби, мг;

m₂ – маса фільтру після відбору проби, мг;

V₀ – об’єм повітря (м³), протягнутого через фільтр і приведеного до

нормальних умов, тобто до такого об’єму, який він займав би при температурі

20ºС і тиску 760 мм.рт.ст.

Об’єм повітря, приведений до нормальних умов, визначається по формулі:

V₀ = V_t × (273 + 20) × Р _t / (273 + t) × 760, м³, (2)

де: Р_t –реальний атмосферний тиск, мм.рт.ст.;

t – температура повітря в місці відбору проби, ºС;

V_t – об’єм повітря (м³), який пройшов через фільтр при температурі t і при тиску Р _t; він визначається по формулі:

V_t = V × τ / 1000, м³ (3)

де: V – об’ємна швидкість протягування повітря через фільтр, л/хв.;

τ – тривалість відбору проби, хв.

Недоліком вагового методу є те, що він не дає уяви про якісну характеристику пилу, без якої неможлива повна гігієнічна оцінка запиленості.

 

Опис установки

Установка складається (рис.5) з пилової камери (1) і примкнутого до неї приладного відсіку (аспіратора) (2).

Пилова камера служить ємністю для імітації виробничого приміщення з запиленим повітрям. В ній за допомогою вентилятора піднімається мучний пил у повітря. Через отвір (6) запилене повітря відбирається для дослідження.

В приладному відсіку знаходиться аспіратор для протягування досліджуємого повітря, органи управління, інша електроапаратура.

Повітродувка аспіратора створює від’ємний тиск (як пилосос). Чотири ротаметри (3) служать для установлення об’ємної швидкості протягування повітря через фільтр, л/хв. На ротаметр запилене повітря подається з отвору

(6) пилової камери через патрон з фільтром (7), гумову трубку (8) і вхідний штуцер (4).

Рис. 5. Установка для дослідження запиленості повітря

1 – пилова камера; 2 – аспіратор; 3 – ротаметри; 4 – вхідні штуцери; 5 – ручки регулювання швидкості протягування повітря; 6 – отвір для забору повітря з пилової камери; 7 – патрон з фільтром; 8 – гумова трубка

 

3.2. Практична частина

Порядок виконання роботи

· Ознайомитись з будовою установки.

· Включити аспіратор і ручкою вентиля відрегулювати задану викладачем

об’ємну швидкість протягування повітря по верхньому краю поплавка на шкалі ротаметра.

· Виключити аспіратор.

· Зважити фільтр на аналітичній вазі.

· Вставити зважений фільтр у патрон, патрон вставити в повітрозабірний

отвір пилової камери, а вільний кінець гумової трубки приєднати до вхідного патрубка ротаметра.

· Включити вентилятор установки для піднімання мучного пилу в повітря

камери.

· Включити аспіратор і на протязі 3-5 хвилин (час фіксується по секундоміру

або секундною стрілкою годинника) протягнути запилене повітря через фільтр.

· Виключити аспіратор і вентилятор в камері, витягнути фільтр з патрона.

· Зважити фільтр на аналітичній вазі.

· Приладами (барометр, термометр) зняти значення барометричного тиску і

температури повітря, заповнити.

Знаючи об’ємну швидкість протягування повітря і тривалість досліду, по формулі 3 визначити об’єм повітря, яке пройшло через фільтр.

 

4. Дослідження освітленості робочих місць

Прилади й устаткування: стенд “Норми освітленості“, люксметр Ю-116.

Теоретична частина

Вимоги до освітлення виробничих приміщень

Виробниче освітлення – найважливіший показник гігієни праці, невід’ємна частина його наукової організації й культури. Освітлення являється головним фактором інформації про зовнішній світ, що потрапляє в наш мозок через око.

Освітлення широко застосовується на виробництві й у побуті, електричне освітлення допомагає яйценосності курей, збільшення відсотків сходження насіння. Воно застосовується в теплицях та інших технологічних процесах.

Променева енергія сонця поліпшує загальний стан тварин, збільшує їх життєвий тонус. Сонячне світло являється активним регулятором основних біологічних процесів: обміну речовин, росту та розвитку організму, функцій серцево – судинної системи тощо.

Освітлення сприяє підвищенню продуктивності праці, поліпшенню якості продукції. Невірно підібране освітлення погіршує умови зорової роботи, підвищує втомленість очей, нервової системи, понижує продуктивність праці, може стати причиною нещасного випадку або захворювання.

З освітленням пов’язані наступні шкідливі і небезпечні виробничі фактори: його надмірна чи недостатня величина, пульсація, нерівномірність освітлення робочого місця, надмірна або недостатня контрастність розглядаємого об’єкта тощо.

Для оцінки освітлення встановлено ряд світлотехнічних величин: освітленість, світловий потік, коефіцієнт пульсації, коефіцієнт нерівномірності освітленості тощо. Основними величинами є освітленість і світловий потік.

Освітленість (Е) – це щільність світлового потоку на освітленій поверхні. Освітленість вимірюється в люксах / лк /.

Світловий потік (F) – характеризує світлову потужність випромінювання, що оцінюється по світловому сприйманню нашим оком. Світловий потік вимірюється в люменах /лм /.

Норми освітленості встановлюються в залежності від розряду зорової роботи, який визначається розміром розглядаємого об’єкту. Норми освітленості нормуються СНиП 4-79 “Природне і штучне освітлення. Норми проектування.”

Природне освітлення здійснюється світловим потоком сонячних променів. Непостійність природного освітлення в часі не дозволяє встановлювати норму освітленості в люксах. В якості критерію оцінки природного освітлення прийнята одиниця – коефіцієнт природного освітлення /КПО/, який визначається формулою:

КПО = е = Е_П / Е_З × 100%,

де: Е_П - освітленість в приміщенні, лк;

Е_З - освітленість ззовні приміщення, лк.

Штучне освітлення може бути загальним і місцевим.

Загальне освітлення – це освітлення без врахування розміщення обладнання.

Комбіноване освітлення – це загальне освітлення разом з місцевим (на робочому місці).

Для штучного освітлення використовують лампи розжарювання і газорозрядні (люмінесцентні) лампи.

Лампи розжарювання мають наступні переваги: виділяють теплове випромінювання, зручні в експлуатації, прості, не потребують допоміжних пристроїв для включення в мережу.

Недоліки ламп розжарювання: в спектрі переважно жовті й червоні промені, погана світлопередача, малий строк служби /менше 1000 годин/.

Газорозрядні (люмінесцентні) лампи більш економічні /строк служби 8000-14000 годин/, великий світловий потік, можна отримати світловий потік любої частини спектру. Тому люмінесцентні лампи часто називають лампами денного світла.

До виробничого освітлення пред’являються такі вимоги: спектральний склад світла повинен бути близьким до сонячного, рівень освітленості повинен відповідати гігієнічним нормам і бути рівномірним.

Від освітлення джерелами переривчастого освітлення (пульсуючого) буде спостерігатися стробоскопічний ефект. Стробоскопічний ефект – це зорова ілюзія, яка з’являється у випадку, коли спостерігання предмета здійснюється періодично через певні інтервали часу.

Наприклад, обертається предмет з круговою частотою ω. Якщо частота спалахів світла f, з якою освітлюється предмет, що обертається, буде дорівнювати частоті обертання предмета f = ω, тоді предмет буде освітлюватися кожен раз в одному й тому самому положенні і буде здаватися нерухомим.

Якщо частота спалахів буде трішки більше частоти обертання предмета, то кожний наступний спалах буде освітлювати предмет в положенні, коли він не зробить ще повного оберту і він буде спостерігатися таким, який повільно обертається в протилежний бік від його реального обертання.

Якщо частота спалахів буде трішки менше частоти обертання предмета, то буде здаватись, що предмет повільно обертається в тому ж самому напрямку.

Така ілюзія може бути причиною нещасних випадків, тому стробоскопічний ефект необхідно враховувати при роботі обладнання в приміщеннях із штучним освітленням.

Розрахунок освітлення робочих місць

Розрахунок природного освітлення

При розрахунку природного освітлення визначають сумарну площу вікон за формулою:

∑ S_В = α × S _П, (1)

де: α - світловий коефіцієнт (додаток 2);

S_П - площа підлоги, м².

Розрахунок штучного освітлення

(по питомій потужності)

При розрахунку штучного освітлення визначають тип і кількість ламп (n) за формулою:

n = S _П × W_ПИТ / W_Л, (2)

де: W_ПИТ -питома потужність, Вт/м² ;

W_Л -потужність однієї лампи.

Норми питомої потужності електричного освітлення приведені в додатку 3.

Примітка: необхідні дані для розрахунків приведені в додатках.

 

Характеристика люксметра Ю-116

Для дослідження освітленості використовується люксметр Ю-116. Він складається із фотоелемента, гальванометра (стрілочного приладу) і світло- поглинаючих насадок. Світловий потік, який попадає на фотоелемент, викликає електричний струм, величина якого фіксується стрілкою гальванометра пропорційно величині світлового потоку. Гальванометр має дві шкали вимірювання: від 0 до 30 люксів і від 0 до 100 люксів і відповідні їм кнопки управління.

Для вимірювання великої освітленості (більше 100 люксів) на фотоелемент надівають світлопоглинаючі насадки К,М,Р,Т. Насадка К виготовлена у вигляді полусфери із білої світлорозсіюючої пластмаси і має бути постійно надіта на фотоелемент. При використанні насадок М,Р,Т коефіцієнт послаблення світлового потоку дорівнює 10, 100, 1000 відповідно. Показання приладу при використанні насадок множать на відповідний коефіцієнт послаблення.

 

Практична частина

Дослідження природного освітлення

· Виключити в лабораторії штучне освітлення.

· За допомогою люксметра Ю-116 виміряти природну освітленість в трьох

точках лабораторії.

· Визначити середню освітленість в лабораторії.

· За допомогою люксметра Ю-116 виміряти природну освітленість біля

вікна.

Визначити коефіцієнт природної освітленості в лабораторії.

· По заданому викладачем розряду зорової роботи оцінити КПО і зробити

висновок.

Визначити площу вікон для лабораторії

· Визначити площу підлоги лабораторії.

· Користуючись формулою 1 і додатком 2 визначити потрібну площу

вікон для лабораторії.

Дослідження загального освітлення

· Включити в лабораторії штучне освітлення.

· За допомогою люксметра Ю-116 виміряти загальну освітленість

в трьох точках лабораторії.

· Визначити середню загальну освітленість в лабораторії.

· По заданому викладачем розряду зорової роботи оцінити загальну

освітленість і зробити висновок.

Визначити кількість люмінесцентних ламп для лабораторії

Користуючись формулою 2 і додатками 4,5 визначити потрібну кількість люмінесцентних ламп потужністю 20 Вт (ЛБ-20) для лабораторії.

Додаток 1.

Норми освітленості робочих поверхонь в виробничих приміщеннях

Характеристика зорової роботи	Найбільший розміроб’єкту, мм	Розряд зорової роботи	Штучне освітлення	Природне освітлення	Сумісне освітлення
Освітленість, лк	КПО, %	КПО, %
при ком- бінова- ному ос- вітленні	При за- гальному освітленні	при верх- ньому або верхньому і боковому освітленні	при верх- ньому або верхньому і боковому освітленні
Найвищої точності	Менше 0,15	І			2,8
...
Малої точності	1-5	V				1,8
Груба (дуже малої точності)	більше	VІ	-			1,2
...
Загальне спосте- реження за ходом виробни- чого процесу	-	VІІІ в	-		0,5	0,3

Додаток 2.

Нормоване значення КПО для деяких приміщень

№ п/п	Приміщення	Природне освітлення
КПО, %
при верх- ньому або верхньому і боковому освітленні	При боковому освітленні
рівноважного снігового покрову	на останній території
1.	Житлові кімнати, кухні	-	0,4	0,5
2.	Коридори, ванні, туалети	-	0,4	-
3.	Санітарно-побутові	-	0,2	0,3
4.	Вестибюлі, гардеробні	-	0,3	0,4
5.	Головні сходинні марші	-	0,2	0,2
6.	Коридори і проходи	-	0,1	0,1

Додаток 3.

Значення світлового коефіцієнту α

Приміщення	Значення світлового коефіцієнту α
Будови для утримання великої рогатої худоби	1 / 10 - 1 / 15
Приміщення для утримання поголів’я на відгодівлі	1 /20 - 1 / 30
Телятники і пологові відділення	1 / 10 - 1 / 15
Підсобні приміщення	1 / 10 - 1 / 20
Будови для утримання свиней	1 / 10
Вівчарні	1 / 20
Будови для утримання птиці	1 / 8 - 1 / 10
Діагностичний кабінет, операційна, аудиторії навчальні	1 / 4 - 1 / 5
Аптеки, стерилізаційні, бокси	1 / 8 - 1 / 9

Додаток 4.

Світлові і електричні параметри ламп розжарювання

Тип і потужність ламп, Вт	Світловий потік, лм
при напрузі 127 В	при напрузі 220 В
В-25
БК 40
БК- 100
Г - 150
Г - 200

Додаток 5.

Світлові і електричні параметри люмінесцентних ламп

Тип і потужність ламп, Вт	Світловий потік, лм	Тип і потужність ламп, Вт	Світловий потік, лм
ЛДЦ - 20		ЛДЦ - 40
ЛД - 20		ЛД – 40
ЛБ - 20		ЛБ – 40
ЛДЦ - 30		ЛДЦ – 80
ЛБ - 30		ЛБ - 80

 

5. Дослідження захисних властивостей і вибір ЗІЗОД

Мета роботи - вивчити призначення, будову, типи, порядок підбору та розрахунок потреби засобів індивідуального захисту органів дихання (ЗІЗОД).

Прилади й устаткування: протипилові респіратори (“Пелюсток”, “Кама”, У-2к, “Айстра-2”, Ф-62Ш, РПГ-67, РУ-60, фільтруючі протигази, стенд “ЗІЗОД”, плакати з ЗІЗОД (слайди, ТЗН).

План виконання роботи: отримати допуск до роботи шляхом проведення тематичної співбесіди з викладачем; вивчити будову ЗІЗОД, вибрати тип ЗІЗОД в залежності від умов праці (умови задає викладач); вивчити методику розрахунку потреби ЗІЗОД; оформити звіт за практичну роботу; захистити звіт.

 

Теоретична частина

5.1.1. Загальні відомості

Засоби індивідуального захисту органів дихання (ЗІЗОД) використовують тоді, коли вичерпані можливості створити нормальні умови праці за допомо­гою санітарно-гігієнічних, технічних і інших заходів.

По принципу дії ЗІЗОД поділяють на дві групи: фільтруючі та ізолюючі.

Фільтруючі ЗІЗОД застосовують в тому випадку, коли в оточуючому повітрі не менше 18% (по об'єму) кисню та відома і невелика кількість шкід­ливих речовин. До фільтруючих ЗІЗОД відносяться респіратори та фільтруючі протигази.

Ізолюючі ЗІЗОД застосовують в тому випадку, коли в оточуючому повітрі не менше 18% кисню та невідома або велика кількість шкідливих речовин. До ізолюючих ЗІЗОД відносяться шлангові протигази та автономні дихальні апарати.

5.1.2. Призначення і будова ЗІЗОД

Респіратори

Респіратори по призначенню поділяються на протипилові, протигазові і універсальні.

По конструктивному виконанню їх можна розділити на два типи: фільтруючі маски і патронні.

У респіраторах типу фільтруючі маски фільтруючий елемент одночасно є лицевою частиною. У респіраторах патронного типу є окрема лицева частина (напівмаска) і фільтруючий елемент (патрон). Кожний із цих типів респіраторів по характеру вентилювання підмасочного простору поділяєтьсяна безклапанні і клапанні. У безклапанних респіраторах повітря, яке вдихається, проходить через фільтруючий елемент. У клапанних респіраторів повітря, яке вдихається і яке видихається, проходить різними шляхами задопомогою системи клапанів вдиху і видиху. В залежності від строку служби відрізняють респіратори одноразового використання (респіратори типу фільтруючі маски) і багаторазового використання, у яких передбачена можливість заміни фільтрів.

 

Протипилові респіратори

Промисловість випускає протипилові респіратори двох типів: фільтруючі маски («Пелюсток», У - 2К, «Кама», «Сніжок») і патронні («Айстра - 2»,

Ф62Ш) та інші.

Респіратор «Пелюсток» - це фільтруюча маска без клапанів. Випускається трьох модифікацій: (“Пелюсток – 5” (голубого кольору), «Пелюсток - 40» (оранжевого кольору) і «Пелюсток - 200» (білого кольору). Цифра біля назви показує, у скільки разів максимальна концентрація аерозолів (пилу) в повітрі може перевищувати ГДК. За рахунок пластмасових розпірок і резинового шнура, закріпленого по периферії фільтра, респіратору придається форма напівсфери. Регулюючи довжину шнура, респіратор можна підігнати до розміру обличчя. Для кращого прилягання до обличчя периферійної кромки респіратора в верхній частині є алюмінієва пластинка, за допомогою якої край респіратора обтискає по формі ніс.

Респіратор «Пелюсток» застосовується при значних фізичних навантаженнях. Не бажано застосовувати його при температурі повітря нижче 0⁰С, а також під час дощу і снігу, щоб уникнути промокання або обмерзання фільтруючого елементу і різкого збільшення опору дихання.

Респіратор “Кама” аналогічний респіратору «Пелюсток», але має фіксовану форму трикутної напівмаски.

Респіратор У-2К - представляє собою напівмаску із двох фільтруючих матеріалів зовнішнього (із паралона) і внутрішнього (із спеціального фільтруючого матеріалу). Респіратор має два клапани вдиху і один клапан видиху. Внутрішня частина респіратора покрита повітронепропускаємою плівкою. Застосовується в умовах незначних фізичних навантажень.

Респіратор «Айстра-2» (патронного типу) складається з м'якої гумової напівмаски здвома поліетиленовими патронами. Він має два вдихальні клапанами і один видихальний клапан. У патрони вкладаються змінні фільтри із спеціального матеріалу. Напівмаска фіксується на голові за допомогою гумового оголів'я. В респіраторі «Астра -2» можна працювати при великих концентраціях пилу (до 400 ГДК), високодисперсних аерозолів і різних по характеру та інтенсивності роботах. Респіратор «Астра-2» випускається двох розмірів: 1 і 2.

Респіратор Ф-62Ш, (Ф-62ШМ - патронного типу) - призначається для захисту органів дихання від цементного та іншого пилу (нетоксичного промислового пилу) і пиловидних мінеральних добрив. Респіратор Ф-62Ш складається із гумової напівмаски, коробки (патрона) для змінного фільтра, двох вдихальних і одного видихального клапанів. В респіраторі Ф-62 Ш можна працювати при концентраціях пилу до 400 ГДК. Респіратор Ф-62Ш випускається трьох розмірів: 1, 2, 3.

Критерієм В І Д П Р А Ц Ь О В А Н О С Т І протипилових респіраторів являється утруднення дихання.

Протигазові респіратори

Протигазові респіратори по конструкції відносяться до патронного типу. Вони складаються із гумової напівмаски з двома змінними фільтруючими патронами, з двома вдихальними клапанами і одним видихальним клапаном. Представником протигазових респіраторів є респіратор РПГ-67.

Респіратор РПГ-67 комплектується фільтруючими патронами чотирьох марок А, В, Г, КД. Марки патронів відрізняються по складу поглиначів, а по зовнішньому вигляду - буквеним маркуванням, яка міститься в центрі патрона. В залежності від марки патрона, протигазовий респіратор має таке позначення: РПГ - 67А, РПГ - 67В, РПГ - 67Г, РПГ - 67КД.

Таблиця 2.

Призначення патронів протигазових респіраторів

Марка патрона	Речовини, від яких захищає патрон
А	Пари органічних речовин (бензин, хлоретил, бензол, бутілацетон, ксилол, толуол, ацетон, скіпідар, гас, спирти, ефіри та ін.), пари хлор- та фосфорорганічних речовин (хлорофос, метафос, та ін.)
В	Кислі гази і пари (сірчаний газ, сірководень, хлористий водень, хлор та його сполуки)
Г	Пари ртуті
КД	Аміак, сірководень, їх сполуки

Універсальні респіратори

Респіратор РУ - 60 М захищає від газів, парів, пилу, диму. По конструкції він аналогічний протигазовому респіратору РПГ - 67. Комплектується фільтруючими патронами таких же марок, як респіратор РПГ - 67, але вони товстіші, тому, що в них крім протигазових фільтрів є ще аерозольні фільтри. Протигазові і універсальні респіратори дозволяється застосовувати при концентраціях шкідливих речовин в повітрі робочої зони до 10 ГДК.

Якщо концентрація шкідливих речовин більше 10 ГДК, то необхідно застосовувати фільтруючі протигази. Для захисту від високотоксичних речовин типу синильної кислоти та миш'яковистого водню респіратори РУ - 60М і РПГ - 67 застосовувати забороняється.

Протигазові і універсальні респіратори виготовляють трьох розмірів: 1,2,3.

Фільтруючі протигази

Фільтруючі протигази призначені для одночасного захисту органів дихання, очей і шкіри обличчя від дії шкідливих речовин в повітрі у вигляді газів і парів. В комплект входить шолом-маска, фільтруюча коробка великого (БК) або малою (МКП) габаритів відповідної марки, гофрована трубка для з'єднання коробки великого габариту з шолом-маскою і сумка для зберігання і носіння протигазу. Коробка малого габариту приєднується безпосередньо до шолом-маски без гофрованої трубки.

Шолом маску випускають п'яти розмірів 0, 1, 2, 3, 4. Розмір вказаний на підборідді шолом-маски. Фільтруючі коробки, у відповідності до призначення, відзрізняються кольоровим пофарбуванням і маркуванням. Фільтруюча коробка може мати додатково протиаерозольний фільтр, тоді вона має білу вертикальну смугу посередині. Коробки малого габариту (МКП) випускаються чотирьох марок (А, В, Г, КД), коробки великого габариту (БК) - восьми марок (А, В, Г, КД, Е, СО, М, БКФ). Призначення фільтруючих коробок промислових протигазів приведено в таблиці 3.

Таблиця 3.