Розлад функції імунної системи може проявлятись гіперфункцією, дисфункцією та гіпофункцією, зміною толерантності до антигенів.
Гіперфункція імунної системи розвивається при перенапруженні цієї
системи антигеном, зокрема при надходженні в організм стимуляторів імунної
відповіді. Особливе місце займає гіперфункція при формуванні пухлин із клітин
лімфоїдної тканини. При цьому спостерігається збільшення кількості
клітин та імуноглобулінів одного типу. До гіперфункції може
призвести зменшення гальмування всередині імунної системи (зниження функції
супресорів), а також ззовні - недостатня функція гіпоталамо-гіпофізарно-наднир-
кової системи. Ці умови є сприятливими для розвитку алергії.
Дисфункція імунної системи може розвиватись, наприклад, у разі зниження функції Т-лімфоцитів, що призводить до недостатньої стійкості організму
проти інфекції, особливо вірусів і грибів. У таких випадках може бути збільшена
реакція В-лімфоцитів і імунної системи надмірне вироблення антитіл.
Гіпофункціяімунної системи в останні рокизустрічаєтьсядосить часто і може поєднуватись з дисункцією. Імунодефіцитні синдроми характеризуються дефектом гуморальної або клітинної ланки імунітету. Вони можуть бути первинними, а також вторинними, які розвиваються при різноманітних захворюваннях.
При первинних імунодефіцитах спостерігаються вроджені дефекти імунної системи, наслідком яких є виникнення у людини різних захворювань. При вторинних імунодефіцитах імунна система ушкоджується внаслідок впливу різних патологічних процесів в організмі або дії несприятливих факторів зовнішнього середовища. При цьому знижується опірність організму різним патологічним впливам, людина стає схильною до різних захворювань, які набувають тривалого хронічного перебігу. Основні причини вторинних імунодефіцитів: енергетичне виснаження організму внаслідок хвороби, травми, операції, хронічних захворювань, виснажливого фізичного навантаження, поганого харчування, постійного недосипання; переохолодження організму; стресова напруга; гіпокінезія; вірус СНІДу; дія несприятливих факторів зовнішнього середовища (радіація, забруднені повітря, вода, ґрунт, їжа, житло); медикаменти, що пригнічують імунну систему; шкідливі звички – куріння і вживання алкоголю.
В останні роки актуальною є проблема синдрому набутого імунного дефіциту,
або СНІДу. Це захворювання викликається вірусами, які здатні вражати лімфоцити. Руйнування лімфоцитів приводить до пригнічення імунної реактивності організму (імунодефіциту). СНІД — важке інфекційне захворювання, що передається статевим шляхом, через кров, при ушкодженні шкірних покривів і слизових оболонок, характеризується вірусоносійством.
Виявляти наявність імунодефіцитів дозволяє імунологічне дослідження крові, яке проводять в спеціалізованих лабораторіях.
Сприяють зміцненню імунітету: здоровий спосіб життя, загартовування організму, раціональне харчування, достатня фізична активність, природні імуностимулятори (женьшень, лимонник китайський, ехінацея, мед тощо).
Стан імунної толерантності характеризується відсутністю видимої реакції
імунної системи на антиген. Імунна толерантність може бути фізіологічною, патологічною і штучною (лікувальною).
Фізіологічна імунна толерантність проявляється в тому, що імунна система не реагує на білки свого організму. В основі такої толерантності лежить “запам'ятовування” клітинами імунної системи білкового складу свого організму. Порушення фізіологічної толерантності приводити до розвитку автоімунних захворювань.
Прикладом патологічної імунної толерантності є відсутність реакції організму на пухлини. У цьому випадку імунна система слабко реагує на чужі, за білковим складом, ракові клітини, з чим пов’язують не лише ріст пухлини, але і її виникнення.
Штучна (лікувальна) імунна толерантність створюється за допомогою чинників, які здатні знижувати активність органів імунної системи, наприклад, імунодепресанти, іонізуюче випромінювання. Вивчення штучної імунної толерантності має важливе практичне значення у зв’язку з розвитком трансплантології, оскільки дає можливість попередити відторгнення пересаджених органів і тканин.
Поняття про алергію.
1.Поняття про алергію та алергени.Види алергенів (екзо- та ендоалергени).
2. Алергічні реакції і їх типи: алергічні реакції негайного типу та сповільненого типу, їх наслідки. Попередження алергії, гіпосенсибілізація. Поняття про аутоалергічні захворювання.
1. Поняття про алергію та алергени. Види алергенів (екзо- та ендоалергени)
Термін «алергія» походить від двох грецьких слів: allos — інший і ergon — дія (allos + ergon - інша дія). Алергени – це антигени, що викликають алергічні стани. Поняття алергії ввів у 1906 р. Пірке для характеристики особливої реактивності організму.
У сучасній науці алергія - змінена форма імунної відповіді, що проявляється розвитком специфічної підвищеної чутливості(сенсибілізації) організму до чужорідних речовин різного складу і походження (алергенів) у результаті попереднього контакту з цими речовинами.
Алергени виявляються серед харчових продуктів, хімічних речовин, косметичних засобів, ліків, мікроорганізмів. Якби ми намагалися перелічити усі відомі алергени, то вийшла б ціла енциклопедія. Але ця ідея була б марною, тому що для однієї людини алерген — м'ясо курки, для іншої — пилок акації, для третьої — таблетка аспірину.
Алергенами можуть виступити хімічні речовини будь-якої природи, що при попаданні в організм викликають підвищену чутливість (сенсибілізацію) до них. Найчастіше алергенами є речовини білкової природи, хоча можуть бути й інші – гаптени (ліки, пилок рослин, шерсть тварин).
Розрізняють екзоалергени (поступають в організм зовні) і ендоалергени (виникають в організмі). Найбільш поширені екзоалергени: побутові (порох, особливо бавовняний), епідермальні (епітелій, пух, вовна, лупа), пилкові (пилок квітів), хімічні речовини (їх більше 100 000: лаки, фарби, дубильні речовини, розчинники, косметика), лікарські алергени (антибіотики, сульфаніламідні препарати, вакцини, анальгетики й інші), харчові (яєчний білок, риба, ягоди і фрукти з жовтогарячим пігментом), бактеріальні алергени, якими є мікроорганізми і їхні частини. Ендоалергени виникають в організмі під дією різних ушкоджуючих факторів, їх ще називають аутоалергенами (наприклад, утворення комплексу з клітин власної тканини і чужорідної речовини неантигенної природи).
Прояви алергії виникають тільки в осіб з генетичною схильністю до алергічних реакцій. Більш ніж у 70 % людей, що страждають від алергії, виявляються алергічні захворювання серед родичів. Формуванню алергії сприяють: хімізація побуту, промисловості, сільського господарства; лікарські засоби; великі масштаби імунопрофілактики; підвищення споживання тваринного білка. На сьогоднішній день за допомогою сучасних методик можна виявити наявність у людини алергії до якої-небудь речовини.
