Цивільно-правова відповідальність.

Цивільно-правова відповідальність – це вид юридичної відповідальності, який передбачає примусовий вплив на особу, що порушила цивільні права і обов‘язки шляхом застосування санкцій, які мають для неї негативні майнові наслідки.

Особливості цивільно-правової відповідальності:

- настає лише за правопорушення, яке спричинило шкоду;

- встановлюється законом або договором;

- носить компенсаційний характер (відшкодування завданих збитків);

- вона є майновою відповідальністю;

- це відповідальність однієї особи перед іншою особою (в окремих випадах перед державою);

- вона настає за невиконання або неналежне виконання цивільно-правових обов‘язків, чи у випадку заподіяння шкоди іншій особі.

Основні види цивільно-правової відповідальності:

- за підставами виникнення - договірна (передбачена у договорі), та позадоговірна (передбачена законодавством);

- залежно від обсягу відшкодування – повна і часткова;

- залежно від розподілу відповідальності між боржниками – 1) дольова (відповідальність у межах долі, визначеної договором чи законом), 2) солідарна (відповідальність усіх відповідачів у повній мірі, причому кредитор може пред‘явити вимоги чи до всіх боржників, чи до кожного окремо, а солідарне зобов‘язання залишається за боржниками до повного погашення), 3) субсидіарна (відповідачами є дві особи, і у випадку, коли перший боржник не в змозі відшкодувати завдану шкоду, її відшкодовує другий – додатковий чи субсидіарний);

- залежно від вини – відповідальність боржника змішана (шкоду заподіяли обидві сторони); відповідальність у порядку регресу –(коли одна особа відшкодовує другій з вини третьої).

10. Спадкове право – норми цивільного права, які регулюють спадкові відносини.

Спадкування– це перехід прав і обов‘язків (спадщини) від фізичної особи, яка померла (спадкодавця) до інших осіб (спадкоємців). (ст.1216 ЦКУ). У цивільному праві такий перехід прав і обов‘язків називають спадковим правонаступництвом.

Не входять до складу спадщини: особисті немайнові права; права на участь у товариствах та право членства в об‘єднаннях громадян; право на відшкодування шкоди, завданої каліцтвом або ін. ушкодженням здоров‘я; право на аліменти, пенсію, допомогу або ін. виплати тощо.

Підстави спадкового правонаступництва:

- включення до спадкоємців за заповітом або законом,

- відкриття спадщини,

- прийняття спадщини.

Для набуття спадщини необхідна наявність кількох юридичних фактів (фактичний склад).

Перший юридичний факт – це включення до спадкоємців за заповітом або за законом (ст.1217). Другий факт – відкриття спадщини.

Спадщина відкривається внаслідок смерті особи чи оголошення судом її померлою.

Часом відкриття спадщини є день смерті особи чи день набрання законної сили рішення суду про оголошення громадянина померлим (якщо без весті пропав) (ст.1220).

Місцем відкриття спадщини визначається останнє місце проживання спадкодавця, а якщо воно невідоме – місцезнаходження майна або основної його частини (ст.1221). Третім юридичний фактом є акт прийняття спадщини

Прийняття спадщини – одностороння угода, яка містить волевиявлення спадкоємця, спрямованого на придбання спадщини.

У випадку прийняття спадщини недієздатними особами, від їх імені діють законні представники (батьки, усиновителі, опікуни). Для прийняття спадщини неповнолітніми вимагається згода їх батьків чи піклувальників. Визнається, що спадкоємець прийняв спадщину: 1) якщо він проживав разом із померлим і фактично вступив в управління або володіння спадщиною; 2) якщо він подав державній нотаріальній конторі за місцем відкриття спадщини заяву про прийняття спадщини.

Для прийняття спадщини встановлюється строк у 6 місяців, який починається з часу відкриття спадщини. Строк для прийняття спадщини може бути продовженим судом, якщо він визнає причини пропуску строку поважними. Спадщина може бути прийнята після закінчення зазначеного строку і без звернення до суду при наявності згоди на це всіх ін. спадкоємців, які прийняли спадщину.

Види спадкування.

Спадкування за заповітом. Заповіт – особисте розпорядження фізичної особи на випадок своєї смерті. Складається в письмовій формі, із зазначенням міста місця і часу його складання, особисто підписується (добровільно) заповідачем (повинен бути дієздатним) і засвідчується нотаріусом або іншою посадовою, службовою посадою (головним лікарем, командиром в/частини, капітаном судна…) Кожна особа може залишити за заповітом усе майно або частину його одній або кільком особам як тим, що входять, так і тим, що не входять до кола спадкоємців за законом, а також державі або окремим державним, кооперативним та ін.. громадським організаціям. Заповідач може у заповіті позбавити права спадкоємства одного, кількох або всіх спадкоємців за законом.

Незалежно від змісту заповіту неповнолітні, повнолітні непрацездатні діти, непрацездатна вдова (вдівець) і непрацездатні батьки успадковують половину частки, що належала б кожному з них у випадку спадкування за законом (обов‘язкова частка).

Спадкування за законом – відбувається у випадках, коли

- нема заповіту, - заповіт частковий, - заповіт визнається недійсним (частково недійсний), - спадкоємці заповіту померли раніше чи не прийняли заповіту.

Спадкоємці одержують право на спадкування по черзі:

1 черга – діти, в тому числі зачаті при житі спадкодавця і народжені після його смерті, один з подружжя, який пережив спадкодавця, батьки.

2 черга - рідні брати і сестри, його бабуся і дід як з боку батька, так і з боку матері.

3 черга - рідні дядько і тітка.

4 черга – особи, що проживали зі спадкодавцем однією родиною не менше 5 років до часу відкриття спадщини.

5 черга – інші родичі до 6-го ступеня споріднення включно.

Кожна наступна черга спадкоємців за законом отримує право на спадкування у разі відсутності спадкоємців попередньої черги, усунення їх від права на спадкування, неприйняття ними спадщини або відмови від її прийняття.

Спадкоємцям видається свідоцтво про право на спадщину за законом після закінчення 6 місяців з дня відкриття спадщини.

Якщо у спадкодавця немає спадкоємців ні за законом, ні за заповітом, якщо всі спадкоємці відмовились від спадщини, якщо всі спадкоємці позбавлені права спадкування, якщо жоден із спадкоємців не прийняв спадщини, суд визнає спадщину, і вона переходить до відповідного органу місцевого самоврядування. (стає власністю територіальної громади)