Загальні принципи цивільного законодавства

- неприпустимість свавільного втручання у сферу особистого життя людини;

- неприпустимість позбавлення права власності, крім випадків, установлених Конституцією і законами України;

- свобода договору;

- свобода підприємницької діяльності, не забороненої законом;

- судовий захист цивільного права й інтересу;

- справедливість, добросовісність, розумність.

 

2. Цивільні правовідносини – це суспільні відносини, що регулюються нормами цивільного права, тобто це врегульовані нормами цивільного прав правові зв‘язки між рівними та незалежними суб‘єктами, які мають суб‘єктивні права та обов‘язки.

До складу цивільних правовідносин входять:

1) суб‘єкти;

2) об‘єкти,

3) зміст,

4) підстави виникнення, зміни та припинення цивільних правовідносин (юридичні факти).

Суб‘єктами цивільних правовідносин (особами) є їх учасники - фізичні, юридичні особи (державні підприємства і установи, кооперативи, громадські організації, господарські товариства, політичні партії, релігійні організації), держава, територіальні громади, іноземні держави та ін..

Фізична особа – людина, як учасник цивільних відносин (громадяни України, іноземні особи, особи без громадянства). Фізичні особи наділені цивільною правоздатністю та дієздатністю

Цивільна правоздатність (здатність мати цивільні права й обов‘язки) виникає в момент народження і закінчується в момент смерті.

Цивільна дієздатність (здатність своїми діями здобувати права і створювати цивільні обов‘язки).

Цивільна дієздатність може бути

частковою - для осіб, які не досягли 14 років,

неповною – від 14 до 18 років,

повною – від 18 років

Особа, яка не досягла 14 років, має право:

- на самостійні дрібні, побутові правочини (угоди), що задовольняють її побутові потреби, відповідають ї розвитку і стосуються предмету, який має невисоку вартість.

- Реалізувати особисті немайнові права на результати інтелектуальної, творчої діяльності.

Особа до 14 років не несе відповідальності за завдану нею шкоду.

Особа від 14 до 18 років має право:

- самостійно розпоряджатися своїм заробітком, стипендією або ін.. доходами;

- бути учасником (засновником) юридичних осіб – фірм, товариств, якщо це не заборонено законом або установчими документами юридичної особи),

самостійно укладати договір банківського вкладу (рахунку) і розпоряджатися вкладом, внесеним на своє ім’я.

Також закон передбачає надання повної цивільної дієздатності до повноліття, у випадках, коли законом дозволяється одружуватися до досягнення 18-річного віку; з 16 років особі, яка працює за трудовим договором чи вирішила зайнятися підприємницькою діяльністю; з 16 років особі, яка записана матір‘ю або батьком.

Особа від 14 до 18 років відповідає за завдану нею іншій особі шкоду на загальних підставах.

Юридична особа – організація, створена і зареєстрована у встановленому законом порядком. Наділяється цивільною правоздатністю і дієздатністю, може бути позивачем і відповідачем у суді. Види юридичних осіб:

- юридичні особи приватного права (мають приватні цілі, наприклад, отримання прибутку, задоволення певних потреб тощо);

публічного права (мають публічно-правові цілі, це можуть бути державні

організації);

- юридичні особи, що здійснюють підприємницьку діяльність; ті, що створені для виконання державних функцій, ті, що створені для реалізації громадянами своїх громадських прав.

Об‘єкти цивільно-правових відносин:

ü речі - рухомі, нерухомі, споживчі, неспоживчі, засоби виробництва, предмети споживання, головні та належні (автомобіль та колеса) та ін.,

ü гроші, цінні папери, валютні цінності,

ü дії чи послуги (перевозка, експертиза),

ü результати дій (ремонт),

ü результати духової та інтелектуальної власності (картина, книга, винахід),

ü особисті немайнові блага (право на недоторканість житла, честь, гідність, ділова репутація),

ü комерційна таємниця (банківський рахунок, рецептура страв чи напоїв).

Зміст цивільно-правових відносин - це суб‘єктивні права та обов‘язки учасників відносин, які визначають міру можливої поведінки. Мають назву суб‘єктивних, тому що належать учасникам (суб‘єктам) конкретних цивільних правовідносин.

Можлива поведінка включає в себе:

а) можливість певної поведінки;

б) можливість вимагати певної поведінки від ін. осіб;

в) можливість звернення до уповноважених органів держави (наприклад, до суду) за захистом порушеного права.

Підстави виникнення, зміни та припинення цивільних правовідносин (юридичні факти):

ü договори та інші правочини;

ü створення літературних, художніх творів, винаходів та ін. результатів інтелектуальної, творчої діяльності;

ü завдання майнової (матеріальної) та моральної шкоди іншій особі;

ü інші юридичні факти.

Юридичні факти залежно від волі людей поділяються на 1) дії та 2) події.

Дії – вольова поведінка суб‘єктів цивільного права. Дії поділяються на правомірні (угоди, адміністративні акти, відкриття тощо) та неправомірні (заподіяння шкоди, правопорушення)

\Події - не залежать від волі суб‘єкта (наприклад, смерть, народження, стихійні лиха тощо.

Найбільш поширеними у цивільному праві юридичними фактами є правочини.

3. Правочин – це дія особи, спрямована на встановлення, змін чи припинення цивільних правовідносин.

Види:

Правочини можуть бути одно- та дво- чи багатосторонніми (договори). Одностороннім правочином є дія однієї сторони (заповіт). Такі правочини можуть породжувати права і обов‘язки лише для особи, яка вчинила його Дво- чи багатостороннім правочином є погоджена дія двох або більше осіб. Вони називаються договорами.

Залежно від правових наслідків договори поділяються на:

- договори про перехід права власності на річ (купівля-продаж, поставка., позика таін.),

- договори про надання послуг (доручення, перевезення);

- договори про надання права користуватися майном (оренда, прокат);

- договори про виконання робіт (підряд);

- договори, які встановлюють розрахунки і кредитні відносини;

- договори на використання результатів творчої діяльності;

- договори особистого і майнового страхування.

Правочини можуть укладатися усно або у письмовій формі. Правочини укладаються в письмовій формі між юридичними особами;між фізичними особами на суму, що перевищує у 20 і більше разів розмір неоподаткованого мінімуму доходів громадян та ін.