Перетин за складом органів управління організацій

До ефективних способів мінімізації ризику слід зарахувати залучення керівників однієї організації до виконання управлінських функцій в інших організаціях (перехрещення керівного апарату). Перехрещення керівного апарату підприємств означає, що член або члени правління однієї організації одночасно є членами правління інших організацій. Підприємства не можуть купити усі організації, які їх оточують, через обмеженість у фінансових ресурсах та чинне антимонопольне законодавство. Саме тому перехрещення керівного апарату підприємств є ефективним методом зниження економічного ризику. Найактивніше цей метод використовують фінансові інститути. Комер­ційні банки, інвестиційні банки та страхові компанії з найбільшою ймовірністю мають своїх представників у складі правління інших організацій. Ці відносини між організаціями є стійкими протягом тривалого періоду.

Перехрещення керівного апарату забезпечує доступ до ресурсів та впливає на прийняття управлінських рішень. Відомі випадки, коли перехрещення відбувалися внаслідок вимог організації на представництво у правлінні іншої організації, знижуючи при цьому автономію останньої. Слід зауважити, що використовуючи перехрещення керівного апарату, ризик може бути знижений для обох сторін. Наприклад, підприємства, які прагнуть знизити фінансові ризики шукають директорів із фінансових інститутів. Водночас банки та інвестиційні організації ведуть пошук ефективних економічних суб'єктів для розміщення власних фінансових продуктів. Однак використання цього методу має також низку недоліків. До одного із найголовніших необхідно зарахувати ризик розриву перехрещення через смерть або звільнення представників організацій. Тобто зобов'язання сторін є документально не зафіксовані і їхнє виконання залежить від моральних якостей сторін (чесності, порядності тощо).

Внутрішні способи мінімізації ризику

Резервування засобів

Метод створення системи резервів дуже близький до страхування, але зосередженого всередині самого підприємства, тому в літературі резервування засобів на покриття збитків часто називають самострахуванням. На підприємстві створюються страхові запаси сировини, матеріалів і комплектуючих, резервні фонди грошових коштів, встановлюються ніби наперед нові контакти і зв'язки.

Однією з найважливіших характеристик методу резервування коштів є необхідний у кожному конкретному випадку обсяг запасів. Очевидно, що максимальна величина створюваного резерву - це абсолютний розмір можли­вого збитку, ризик якого ми хочемо застрахувати.

Знайти оптимальний рівень таких резервних фондів доволі складно.

Єдиного загальноприйнятного критерію тут немає. У будь-якому разі джерелом відшкодування втрат від настання ризику є прибуток. При створенні фондів -це накопичений прибуток, у разі відсутності таких фондів і настання ризикових подій - недоотриманий прибуток. Існує два підходи до визначення структури резерву на покриття непередбачених витрат. За першого підходу резерв складається з двох частин: загального резерву, який повинен покривати зміни в кошторисі, надбавки до загальної суми контракту та інші аналогічні елементи, та спеціального резерву, що включає в себе надбавки на покриття зростання цін, збільшення витрат за окремими позиціями, а також на оплату позовів за контрактами.

Другий підхід до створення структури резерву передбачає визначення непередбачуваних витрат за видами витрат, наприклад, на заробітну плату, матеріали, субконтракти. Така диференціація дає змогу визначити ступінь ризику, пов'язаного з кожною категорією витрат, які потім можна розповсю­дити на окремі етапи проекту.

Лімітування

Лімітування – це система обмежень як зверху, так і знизу, що сприяють зменшенню ступеня ризику. Цей спосіб доволі широко застосовується:

• у банківській сфері – під час видачі кредиту;

• господарюючими суб'єктами - під час продажу товарів у кредит;

• інвесторами - під час визначення сум вкладення капіталу у різні проекти.

Прикладом лімітування є встановлення максимального розміру (ліміту) суми, яку страховик може залишити на власному утриманні. Перевищення цієї суми спричиняє відмову від страхування або використання таких форм, як співстрахування і перестрахування.

Формуючи стратегію ризику, керівництво повинно вирішити, який обсяг ризику воно може собі дозволити, не наражаючи підприємство на небезпеку втрати фінансової стійкості.