Основні принципи ризик-менеджменту

Тема 8. Організація ризик-менеджменту на підприємстві

8.1. Основні принципи ризик-менеджменту

8.2. Зовнішні способи мінімізації ризику

8.3. Внутрішні способи мінімізації ризику

Основні принципи ризик-менеджменту

В умовах об'єктивного існування ризику і пов'язаних з ним фінансових, моральних та інших втрат постає потреба у певному механізмі, який уможливив би в найраціональніший (з погляду поставлених підприємством цілей) спосіб враховувати ризик, приймаючи й виконуючи господарські рішення. Таким механізмом є управління ризиком.

Управління ризиком - нове для української економіки явище, яке (з’явилося під час переходу економіки до ринкової системи господарювання. В економічній літературі немає єдиного розуміння цієї діяльності. Проте загальним в усіх цих уявленнях є те, що кінцева мета управління ризиком полягає у пошуку можливих шляхів його зниження.

А.В. Воронцовський дає таке визначення цієї категорії: "Управління ризиками у широкому розумінні являє собою особливий вид діяльності менеджера або підприємця, направлений, з одного боку, на пом'якшення впливу небажаних або несприятливих внутрішніх і зовнішніх факторів ризику па результати бізнесу, а з іншого, - на використання сприятливого впливу цих факторів, які забезпечують додаткові корисні результати або інші переваги порівняно з конкурентами".

Р.М. Качалов управління ризиком розуміє "...як процес підготовки і реалізації заходів, мета яких - зниження небезпеки прийняття помилкового рішення і зменшення можливих негативних наслідків небажаного розвитку подій у ході реалізації прийнятих рішень".

Виділяють такі основні принципи процесу управління ризиком:

1. Принцип масштабності - господарюючий суб'єкт повинен прагнути до якнайповнішого охоплення можливих сфер виникнення ризиків.

2. Принцип адекватної реакції - підприємство повинно відповідно і швидко реагувати на внутрішні та зовнішні зміни, які виражаються в реалізації ризику, тобто у тих ситуаціях, коли він стає реальністю.

3. Принцип мінімізації - фірми намагаються мінімізувати, по-перше, спектр можливих ризиків, а по-друге, ступінь їхнього впливу на свою діяльність.

У реальних господарських ситуаціях, в умовах дії великої кількості чинників ризику можуть використовуватися різноманітні способи зниження кінцевого рівня ризику, який впливає на ті чи інші сторони діяльності підприємства, тому їх правильний вибір відіграє важливу роль у системі управління ризиком.

Під час вибору конкретних способів зниження ризику підприємство повинно виходити з таких принципів:

• не можна ризикувати більше, ніж дозволяє власний капітал;

• потрібно думати про наслідки ризику;

• не можна ризикувати більшим заради меншого.

Реалізація першого принципу означає, що перш ніж вкладати капітал, інвестор повинен:

• визначити максимально можливий обсяг збитків за цим ризиком;

• порівняти його з об'ємом капіталу, який вкладається;

• порівняти його з усіма власними ресурсами і визначити, чи не призведе втрата цього капіталу до банкрутства підприємства.

Реалізація другого принципу потребує, щоб інвестор, знаючи максимальну величину збитку, визначив, до чого вона може призвести, і прийняв рішення про відмову від ризику, передачу його на відповідальність іншій особі або про взяття відповідальності на себе.

Дія третього принципу яскраво проявляється при передачі ризику на відповідальність страховій компанії. У цьому випадку інвестор повинен визначити прийнятне для себе співвідношення між страховою премією і страховою сумою.

Найпростішим заходом зниження ризику є ухилення від нього. Методи ухилення від ризику пов'язані або із зниженням кількості прийнятих ризикованих рішень, або з їхнім виключенням взагалі із практики конкретного бізнесу, або з вибором рішень, які характеризуються порівняно малим рівнем ризику.

Відмовлятися від ризику бажано на стадії підготовки і прийняття рішення, оскільки відмова від діяльності, в якій підприємство вже бере участь, може призвести до фінансових та інших втрат, а найчастіше взагалі неможлива в зв'язку з контрактними зобов'язаннями. Проте ухилення від ризику, як правило, безпосередньо пов'язане з відмовою від одержання прибутку, тому цей метод є ефективним тільки у тому випадку, коли великі ймовірність настання збитку та величина можливих втрат.

Найчастіше підприємствам доводиться брати ризики на себе, оскільки існує можливість одержання додаткового прибутку або запобігти їм просто неможливо. При цьому можливими є два підходи: ігнорування ризику та зниження його впливу на результати виробничо-фінансової діяльності.

Ігнорування ризику відбувається, якщо керівництво підприємства не має достатньої інформації або не задумується про існування ризику у прийнятому рішенні. Такий спосіб розумно використовувати у тому випадку, коли особа, яка приймає рішення, очікує винятково сприятливого для себе впливу чинників ризику, наприклад, зростання дохідності акцій і облігацій, підвищення рівня цін реалізації, зниження цін закупівлі сировини і матеріалів тощо. Варто зазначити, що будь-який керівник, який зацікавлений у розвитку свого підприємства, повинен брати на себе певні ризики, оскільки повністю знижуючи їх, він втрачає можливості для додаткового зростання доходів, які можуть отримати його конкуренти в умовах сприятливого розвитку ринкової кон'юнктури.

Аналіз ризиків в організаціях вимагає не стільки точної кількісної оцінки ризику, скільки надійного визначення ймовірних джерел та ймовірних конкретних подій, що загрожують чи можуть загрожувати ефективній діяльності (ідентифікації ризику), а також формування системи ефективних методів та прийомів для уникнення та зниження можливих негативних наслідків. Ризик-менеджер повинен розуміти управлінські процеси та технологію виробництва, досконало знати продукти підприємства та зовнішні чинники, які можуть впливати на бізнес-процеси організації, мати досвід роботи, зокрема управлінський, а також добрі аналітичні та математичні навички. Крім того, необхідний широкий кругозір, стійкість до стресів, здатність приймати рішення за недостатнього обсягу інформації. Маючи ці якості, ризик-менеджер зможе прогнозувати та моделювати ситуації за умови існування економічного ризику.

Ризик-менеджмент повинен ґрунтуватись на системі аналізу економічного ризику, а саме: 1) якісного аналізу ризику; 2) кількісного аналізу ризику; 3) вибору методів (способів); 4) зниження ступеня ризику; 5) перегляду і корегування кожного етапу.

Способи зниження ризику поділяють на внутрішні та зовнішні. Кожен із способів зниження ризиків має певні переваги та недоліки.

Основними прийомами ризик-менеджменту є: уникнення, попередження, прийняття та зниження ступеня ризику. Уникнення ризику полягає у підмові від реалізації проекту, пов'язаного з надмірним ризиком. Цей спосіб найпростіший, водночас він вимагає зваженості, оскільки відмова від реалізації проекту, надавши можливість повністю уникнути збитків, спричиняє ризик невикористаних можливостей. Попередження ризику означає його зменшення (уникнення), що реалізується лише у деяких випадках залежно від зовнішніх та внутрішніх умов діяльності організації. Прийняття ризику означає збереження чи збільшення ступеня ризику, який не загрожує досягненню поставлених цілей. Зниження ступеня ризику означає реалізацію заходів, спрямованих на зменшення розмірів та ймовірності виникнення втрат.

Описані нижче методи зниження ризику різняться між собою ступенем впливу на зниження ризику в конкретній ситуації, а також витратами, не обхідними для їх реалізації. Ці обставини необхідно враховувати, оцінюючи раціональність і ефективність конкретних заходів зі зниження ризику. Обираючи конкретний метод зниження ступеня ризику, менеджер повинен пам'ятати про те, що інноваційний ризик є багатофакторним явищем, і комплексне використання різних способів і шляхів мінімізації ризиків у системі менеджменту підприємства дасть змогу досягти найефективнішого результату.