В ході досудового слідства і судового розгляду кримінальної справи нерідко виникає потреба змінити кримінально-правову кваліфікацію діяння, яка була дана раніше і зафіксована в процесуальних документах. В зв’язку з цим виникає немало питань, які, зокрема, стосуються:
- правових підстав внесення змін до кваліфікації;
- кола осіб, які вправі ініціювати зміни до кваліфікації та приймати відповідні рішення;
- меж, в яких можуть здійснюватися відповідні зміни на кожній із стадій кримінального процесу;
- наслідків проведених змін для осіб, дії яких кваліфікуються, та інших учасників процесу, кримінальної справи в цілому (зокрема, її підслідності та підсудності);
- процесуального оформлення внесення змін до кваліфікації;
- юридичної долі процесуальних документів, винесених щодо кваліфікації цього ж діяння раніше;
- оцінки ситуацій, при наявності яких закон не передбачає внесення змін до кваліфікації.
Ці питання переважно не отримали належного висвітлення в літературі, щодо більшості з них не вироблена однозначна позиція в правозастосовній практиці, що породжує труднощі в практичній діяльності і, відповідно, помилки при розслідуванні та судовому розгляді кримінальних справ. Ситуація ускладнюється тим, що кримінально-процесуальне законодавство прямо не регламентує вирішення більшості із них, його новели - зміни до КПК України, прийняті відповідно до Законів України від 21 червня 2001 р. та 12 липня 2001 р. - з одного боку, розширюють можливості внесення змін до кримінально-правової кваліфікації в ході судового розгляду кримінальної справи судом без повернення її на додаткове розслідування, а з іншого - по суті забороняє виправляти виявлені помилки у кваліфікації скоєного, якщо про це не клопочуться учасники процесу. Ці законодавчі нововведення поки що достатньо глибоко не висвітлені в літературі, з приводу їх реалізації висувається немало дискусійних положень.
Внесення змін до кримінально-правової кваліфікації - типова і поширена дія, яка здійснюється чи не по кожній кримінальній справі, в багатьох - неодноразово. Принаймні, матеріали опублікованої судової практики свідчать, що рідко який апеляційний чи касаційний розгляд кримінальної справи не пов’язаний із констатацією того, що певні статті КК інкриміновані “надлишково” чи, навпаки, не застосовані до підсудного, що неправильно визначена частина статті кримінального закону, допущені помилки у визначенні стадії вчинення злочину або форми співучасті тощо. Все це вимагає внесення змін до раніше проведеної кваліфікації, відповідного процесуального оформлення. Поточне вдосконалення кримінального законодавства, а тим більше, введення в дію нового КК пов’язане з переглядом десятків тисяч кримінальних справ і перекваліфікацією скоєного - приведенням кримінально-правової оцінки відповідно до вимог чинного закону, якщо він набув зворотної дії. Не буде перебільшенням твердження про те, що зміни до кваліфікації доводиться робити так же часто (якщо не частіше), ніж первинно кваліфікувати скоєне.
Як не можна навчитися шити, не навчившись пороти, не можна будувати, якщо не вмієш розбирати щойно зведене, так і забезпечувати давати правильну кримінально-правову оцінку скоєного навряд чи можна, якщо не знати і не вміти як вносити зміни до кваліфікації. Тому питання про зміни до кримінально-правової кваліфікації є не надуманим і схоластичним, а самим життєвим і прикладним, вирішувати їх необхідно чітко і послідовно.
Дотримання законності при внесенні змін до кримінально-правової кваліфікації прямо й безпосередньо пов’язане з забезпеченнями прав всіх учасників процесу, інтересів держави і суспільства. Зміни до кримінально-правової кваліфікації повинні здійснюватися з врахуванням всіх принципів її проведення, врешті-решт сама необхідність внесення змін спрямована на забезпечення реалізації таких принципів. Врешті-решт важливо не стільки те, щоб була дана правильна кримінально-правова оцінка діяння на початку кримінального процесу, скільки забезпечення точної, повної, індивідуалізованої кваліфікації на його завершальних стадіях.
Вказані обставини і обумовлюють актуальність самостійного аналізу питань, які стосуються змін кримінально-правової кваліфікації. В своїй основі вони стосуються тієї частини теорії кримінально-правової кваліфікації, яка межує (чи є частиною) науки кримінального процесу. Це, однак, не виключає висвітлення відповідних питань і в праці з питань кваліфікації.
