| Поняття "вид співучасника" |
Співучасники діляться на види в залежності від характеру виконуваних ролей. В свою чергу роль кожного співучасника й тим самим вид співучасника визначається з врахуванням тих дій, які вчиняє винний в ході злочинного посягання.
Виділення видів співучасників має значення стосовно співучасті з розподілом ролей - співучасті в тісному розумінні слова. При співвиконавстві та співучасті особливого роду всі учасники злочину, які виконують дії, описані в диспозиції статті Особливої частини, виступають в якості виконавців злочину. Це однак, не виключає того, що й у таких злочинах є співучасники інших видів.
В окремих злочинах можуть бути відсутні всі види співучасників, або ж навпаки, буде кілька співучасників одного й того ж виду.
Може мати місце й ситуація, коли в одній і тій же особі "збігається" кілька видів співучасників, тобто вона відіграє кілька ролей одночасно (наприклад, підбурювач водночас є й одним із виконавців цього злочину).
| Види співучасників |
Чинне законодавство виділяє чотири види співучасників:
1. виконавець (співвиконавець) злочину;
2. підбурювач до злочину;
3. організатор злочину;
4. пособник злочину.
В теорії кримінального права та в слідчо-прокурорській і судовій практиці виділяють ще й ініціатора (зачинщика) злочину. В літературі правильно підкреслюється, що ініціатор - це не окремий вид співучасника, а додаткова характеристика виконавця, підбурювача чи організатора, яка свідчить про підвищену суспільну небезпечність особи[68]. Тому немає потреби окремо розглядати питання кваліфікації дій ініціатора злочину як ідеального - того, хто першим подав пропозицію про спільне вчинення злочину, так і реального - того, який розпочав його виконання.
Існує певна специфіка у виділенні видів співучасників стосовно злочинних організацій. Сам кримінальний закон в нормах Особливої частини виділяє:
1) осіб, які є організаторами таких співтовариств, займаються їх створенням;
2) осіб, які керують злочинною організацією;
3) учасників;
4). осіб, що приймають участь у злочинах, вчинюваних злочинною організацією;
5) осіб, що займаються фінансуванням, постачанням злочинних організацій;
Причому жодної лінії (єдиного підходу) в виділенні видів співучасників злочинних організацій чинне кримінальне законодавство не проводить. Так, передбачене в окремих нормах (ст 256, ч.3 ст.260 КК) фінансування, постачання злочинної організації, воєнізованого або збройного формування. Водночас, такі дії не становлять собою окремого злочину при наданні відновідного сприяння банді.
| Поняття та ознаки виконавця злочину |
Про виконавця злочину говорять лише щодо злочинів, вчинених у співучасті. Коли йдеться про вчинення злочину поза співучастю (однособово чи коли діяльність кількох осіб не визнається співучастю), то особу, яка вчиняє таке посягання, називається не виконавцем, а просто суб’єктом злочину.
Поняття виконавця злочину наведене в ч.2 ст.27 КК: виконавцем є особа, яка у співучасті з іншими суб’єктами злочину безпосередньо чи шляхом використання інших осіб, що відповідно до закону не підлягають кримінальній відповідальності за скоєне, вчинила злочин, передбачений цим Кодексом. Таке визначення можна конкретизувати, розкривши ознаки, з використанням яких воно сконструйоване. Такі ознаки полягають у вказівці на те, кого слід вважати особою, що таке вчинення злочину та яке вчинення вважається безпосереднім, що слід розуміти під використанням інших осіб, що відповідно до закону не підлягають кримінальній відповідальності за скоєне.
Особа - виконавець злочину - це, як і будь-який інший співучасник, той, хто наділений ознаками суб'єкта злочину. Виконавцем злочину не може визнаватися особа, яка не є фізичною, не досягла віку, з якого може наставати кримінальна відповідальність, неосудна. Якщо норма Особливої частини передбачає відповідальність спеціального суб’єкта злочину, то саме виконавець повинен бути наділений ознаками такого суб’єкта.
Під вчиненням злочину слід розуміти вчинення закінченого посягання, замаху на злочин, готування до злочину. Причому, стадія вчинення злочину для кожного із співучасників визначається в залежності від стадії, що її досягнув виконавець. Тому, наприклад, пособник не може нести відповідальність за закінчений злочин навіть якщо він виконав усі пособницькі дії, але виконавець не досягнув стадії закінченого злочину.
Безпосереднє вчинення злочину означає особисте виконання дій, які описані в диспозиції статті Особливої частини, становлять об'єктивну сторону злочину, або ж, при злочинній бездіяльності - невчинення дій, які особа повинна була і могла виконати. До безпосереднього вчинення злочину прирівнюється і виконання діяння з застосуванням тварин, технічних пристроїв. Так, виконавцем заподіяння тілесного ушкодження визнається особа, яка нацькувала собаку на потерпілого, виконавцем крадіжки – той, хто дав відповідну команду комп’ютеру на перерахування грошей на рахунок, що його контролює винний тощо.
До використання інших осіб, що відповідно до закону не підлягають кримінальній відповідальності за скоєне, відноситься:
- залучення до вчинення злочину 1) осіб, які не досягли віку, з якого може наставати кримінальна відповідальність; 2) неосудних;
- вчинення дій від імені, з використання можливостей юридичних осіб.
При цьому, особи, які не підлягають кримінальній відповідальності, можуть використовуватися не лише для виконання об’єктивної сторони злочину (тобто, заміщувати виконавця), а й виступати при вчиненні злочину в ролі пособників, організаторів, підбурювачів. Тобто, будь-яке використання при вчиненні злочину тих, хто не підлягає кримінальній відповідальності, дає підставу вважати особу виконавцем злочину;
- використання помилки осіб, які сприяють вчиненню злочину, включаючи й виконання діянь, які становлять об’єктивну сторону посягання, діючи без необхідної для даного злочину форми вини. Хрестоматійним є такий приклад. Жінка на вокзалі просить пасажира допомогти їй віднести важкий чемодан. Той виконує прохання. Насправді ж виявляється, що чемодан не належить жінці, допомогу доброзичливця вона використала для здійснення крадіжки.
- використання особи, яка діє під впливом незборимої сили (фізичного примусу або відповідної погрози).
В усіх цих випадках за дії, вчинені особами, які відповідно до закону не підлягають кримінальній відповідальності, не будучи суб’єктом злочину чи в зв’язку з відсутністю ознак суб’єктивної сторони посягання (так само, як і при застосуванні тварин, технічних пристроїв) як виконавець відповідає особа, які їх використовувала. При цьому має місце так зване посереднє причинення, особи, які не підлягають кримінальній відповідальності відіграють таку ж роль, як і знаряддя злочину.
В той же час немає посереднього причинення при використанні для вчинення злочину осіб, які взагалі то є суб’єктами злочину, проявляють свою волю і свідомість при виконанні відповідних дій, розуміють, у скоєному якими є об’єктивні і суб’єктивні ознаки співучасті у злочині. Тому немає підстав говорити про те, що відповідно до ч.2 ст.27 КК виконавцями повинні визнаватися особи, які для вчинення злочину використали осіб:
- не наділених ознаками спеціального суб’єкта злочину[69];
- що не можуть бути притягнуті до кримінальної відповідальності в зв’язку з процесуальними перепонами (відсутність скарги потерпілого в справах приватного обвинувачення, згоди на притягнення до відповідальності народного депутата, судді, військовослужбовця);
- наділених дипломатичним імунітетом від кримінального переслідування в Україні;
- які вчинили добровільну відмову чи підлягають звільненню від відповідальності в зв’язку з позитивною посткримінальною поведінкою.
В таких випадках має місце не посереднє причинення, а співучасть у злочині, коли особи, які використовують тих, хто не підлягає кримінальній відповідальності за даний злочин, все ж виступають не виконавцями злочину, а як пособники, організатори, підбурювачі. Водночас і “використані” особи відіграють роль не знарядь злочину, виступають не сліпим інструментом в чужих руках, а є співучасниками. При цьому, щоправда, може виникнути юридична фікція, коли діяння жодного з учасників злочину, вчиненого в співучасті, не кваліфікуються як дії виконавця.
Таким чином, виконавець злочину - це особа, яка:
1. є фізичною, досягла віку, з якого може наставати кримінальна відповідальність, осудна, наділена ознаками спеціального суб'єкта посягання;
2. виконала закінчений злочин або вчинила замах на злочин або вчинила готування до злочину;
3. виконала об'єктивну сторону злочину повністю:
- особисто - власними діями;
- використала того, хто не досягнув віку, з якого може наставати кримінальна відповідальність;
- використала неосудного;
- змусила вчинити певні дії чи утриматися від них шляхом застосування примусу, який виступає як незборима сила;
- використала того, хто діє без потрібної для даного злочину форми і виду вини, мотиву, мети.
| Поняття співвиконавця злочину. |
У виконанні об'єктивної сторони злочину може брати участь одразу кілька осіб. При цьому можливі різні варіанти їх участі:
1. кожен із учасників своїми діяннями повністю виконує об'єктивну сторону;
2. жоден із учасників своїми діяннями повністю об'єктивної сторони не виконує, кожний із них виконує лише частину об'єктивної сторони, в цілому ж вона має місце лише завдяки спільній діяльності кількох учасників;
3. один (чи кілька) учасників повністю виконує об'єктивну сторону посягання, інший (інші) - лише його частину.
Таким чином, в злочині може бути кілька виконавців, може бути виконавець "збірний", можлива й ситуація, коли виконавець є "частковий". Ті випадки, коли об'єктивну сторону злочину виконують кілька осіб, в теорії кримінального права та на практиці прийнято іменувати співвиконавством у злочині.
В чинному КК поняття виконавця злочину і співвиконавця не розмежовуються, в ч.2 ст.27 КК вони визначаються разом. Навряд чи це правильно.
Видається, що теоретичне і практичне значення виділення співвиконавця серед інших співучасників має тоді, коли співвиконавець повністю не виконує об'єктивної сторони злочину, тобто коли виконавець злочину "збірний" або "частковий". Виходячи з цього може бути запропоноване таке визначення аналізованого поняття: співвиконавець злочину - це особа, яка виконує частину об'єктивної сторони злочину.
В злочинах зі спеціальним суб'єктом співвиконавець не обов'язково повинен бути наділений ознаками такого суб'єкта. Але при цьому хоча б один із інших співвиконавців чи виконавців має виступати спеціальним суб'єктом. Так, співвиконавцем зґвалтування жінки може бути жінка, яка застосовує до потерпілої насильство, погрозу чи приводить її до безпорадного стану.
| Кваліфікація посягання виконавця, співвиконавця злочину |
В статтях Особливої частини кримінального закону описаний злочин, вчинений виконавцем. Тому в його посяганні є всі ознаки відповідного складу злочину й воно за практикою яка склалася і яка підтримується більшістю теоретиків, кваліфікується лише за нормою Особливої частини, без посилання на ч.2 ст.27 КК. Зараз такий підхід закріплений і в законі – в ч.1 ст.29 КК.
Разом із тим, така позиція не може бути сприйнята однозначно[70]. Вона бездоганна з точки зору підстав кримінальної відповідальності. Й водночас вразлива, оскільки не відображає факт вчинення злочину в співучасті, не характеризує роль конкретної особи у спільному злочині. Кваліфікація дій виконавця лише за нормою Особливої частини не дозволяє відрізнити ситуацій вчинення злочину однією особою і в співучасті. Як правильно відзначається в літературі, така кваліфікація дій виконавця приховує той факт, що злочин вчинив він не один, а в співучасті, що помимо виконавця є хоча б ще один злочинець - організатор, пібурювач чи пособник або ж всі одразу[71]. Крім того, важко зрозуміти, чому при співучасті в тісному розумінні слова дії всіх співучасників кваліфікуються з посиланням на відповідну частину ст.27 КК, а виконавця - без такого посилання. Це, по меншій мірі непослідовно.
Тому видається за доцільне у випадках вчинення злочину з участю кількох осіб посилатися на відповідну частину ст.27 КК, в тому числі і при кваліфікації дій виконавця злочину. Лише при співучасті особливого роду таке посилання видається лишнім, оскільки факт наявності кількох учасників посягання відображений в статті Особливої частини. Крім того, як слушно відзначається в теорії кримінального права, кваліфікація таких випадків лише за статтею Особливої частини КК обумовлена тим, що та сама ознака злочину не може двічі враховуватися при кваліфікації та при призначенні покарання[72].
В слідчо-прокурорській та судовій практиці та кримінально-правовій теорії утвердилася думка, згідно з якою й посягання співвиконавця злочину кваліфікують лише за нормою Особливої частини[73]. Закріплений відповідний підхід і в ч.1 ст.29 КК. З такою позицією погодитися тим більш важко. Крім аргументів, висловлених з приводу кваліфікації дій виконавця злочину, вчиненого у співучасті, важливими видаються ще й такі міркування.
В діянні співвиконавців, які виконують лише частину об'єктивної сторони посягання, відсутні всі ознаки складу злочину, такий склад вони виконують лише завдяки сумісній діяльності з іншими співвиконавцями. Недостаючі ознаки складу злочину слід було б "заміщати" посиланням на відповідну норму Загальної частини. Тому діяння співвикованців злочину належить кваліфікувати з посиланням на ч.2 ст.27 КК.
| Кваліфікація дій організатора, підбурювача,, пособника злочину |
Кваліфікація дій організатора, підбурювача, пособника злочину звичайно не викликає особливих проблем, коли ці співучасники виступають «в чистому вигляді», тобто виконують лише одну якусь із вказаних ролей. Вони при цьому не вчиняють дій, передбачених диспозицією статті Особливої частини, їх діяльність передбачена сукупністю положень, що містяться у відповідній частині ст.27 КК та нормі Особливої частини. Склад злочину у посяганні організатора, підбурювача, пособника виконується завдяки спільній діяльності цих співучасників та виконавця. Тому, за загальним правилом, вказані співучасники несуть відповідальність за тією ж нормою Особливої частини, що й виконавець злочину.
Не викликає сумніву, що для точної вказівки на роль співучасника - організатора, підбурювача, пособника - у вчиненому злочині при кваліфікації слід посилатися не просто на ст.27 КК, а й вказувати відповідну частину цієї статті - ч.3, ч.4 або ч.5. З цього приводу М.І.Блум справедливо відзначала, що в кримінальному праві немає поняття співучасника злочину взагалі, є лише поняття окремих співучасників, перелік яких є вичерпним і ознаки кожного із них чітко описані законодавцем[74]. А оскільки закон вимагає індивідуалізації кримінальної відповідальності і покарання співучасників, при кваліфікації їх діянь потрібно відображати роль кожного з учасників злочину і у формулі кваліфікації злочину[75].
Немає жодних підстав погоджуватися з існуючою практикою кваліфікації співучасті з посиланням лише на ст. 27 КК (ст.19 КК 1960 р.) без вказівки її частини. На жаль і в постановах пленуму Верховного Суду України, матеріалах опублікованої судової практики не лише не акцентується увага на необхідність вказувати частину статті, а проводиться лінія спрощенства. Наприклад, в частині 2 пункту 3 постанови пленуму Верховного Суду України від 27 грудня 1985 р. (з наступними змінами) «Про судову практику в справах про перевищення влади або посадових повноважень» вказано: «Організатором, підмовником і пособником можуть бути і не посадові особи, їх дії підлягають кваліфікації за статтями 19, 166 КК України».
| Кваліфікація посереднього підбурювання |
Відповідно до поняття, наведеного в ч.4 ст.27 КК підбурювачем є особа, яка...схилила до вчинення злочину. В цьому визначенні прямо не сказано, в ролі співучасника якого виду повинен виступати підбурюваний. Найчастіше підбурюють особу, яка виступає виконавцем злочину. Однак підбурювати можна і до організації злочину, пособництва в ньому. Не виключене і підбурювання до підбурювання, яке ще можна іменувати посереднім підбурюванням. По одній із конкретних справ було встановленьо, що М. прагнув залучити до виконання угону автомобіля К. Не маючи на нього впливу, М. схилив Д., щоб той в свою чергу вплинув на К. І схилив останього до вчинення угону “замовленого” автомобіля, а також схилив Ж. до пособництва в цьому угоні. Тому виникає питання про кваліфікацію дій такого підбурювання, який схилив до участі в злочині не виконавця, а інших співучасників – посереднього підбурювання.
В літературі вказують, що підбурювання до підбурювання повинно кваліфікуватися як підбурювання, підбурювання до пособництва - як пособництво[76]. Видається, що така пропозиція принаймні суперечлива. При кваліфікаці опосередкованого підбурювання слід виходити не з тієї ролі, яку повинен виконувати і виконує особа, яку підбурили до вчинення злочину, а враховувати суть дій самого підбурювача. В ч.4 ст.27 КК говориться про схилення у вчиненні злочину. Злочином же є посягання будь-кого із співучасників, відповідно підбурювання має місце незалежно від ролі у злочині особи, яку підбурювач схилив до участі у злочині. Тому підбурювання до підбурювання, підбурювання до організації злочину, підбурювання до пособництва у злочині слід кваліфікувати як будь-яке підбурювання - за ч.4 ст.27 та відповідною статтею Особливої частини КК.
