Лекции.Орг


Поиск:




Схема: Склад злочину в діянні співучасників




 
 

 


Обгрунтованим тому є твердження, що склад злочину в діянні підбурювача, організатора, пособника злочину передбачений як відповідною частиною ст.27 КК, так і нормою Особливої частини про злочин, вчинений виконавцем. Звідси випливає висновок, важливий для кримінально-правової оцінки дій вказаних співучасників - їх посягання належить кваліфікувати за частиною 3(4,5) ст.27 КК та нормою Особливої частини про злочин, вчинений виконавцем.

Посягання ж виконавця за пануючою в теорії кримінального права та на практиці позицією кваліфікуються лише за статтею Особливої частини незалежно від того, вчинений злочин одноосібно, чи в співучасті. Разом із тим, така кваліфікація у випадку співучасті далеко не бездоганна, оскільки не відображає той факт, що злочин вчинений не однією особою, що посягання виконавця стало можливим лише завдяки відповідним діям інших співучасників. Є підстави вважати, що склад злочину, вчиненого виконавцем (а тим більше, співвиконавцем) при співучасті, передбачений не лише відповідною нормою Особливої частини, а й ст.27 КК. Інакше неможливо обгрунтувати наявність причинового зв’язку у таких злочинах. Такий зв’язок виходить за межі того, що передбачене лише нормою Особливої частини. Тому, дії і виконавця та співвиконавця злочину, вчиненого у співучасті, належить кваліфікувати за ч.2 ст.27 КК і відповідною нормою Особливої частини.

 

Випадки, коли посягання співучасників кваліфікуються за різними нормами Особливої частини

Оскільки всі співучасники спільно вчиняють один і той же злочин, то, за загальним правилом, всі вони несуть відповідальність за однією і тією ж нормою Особливої частини (статтею, частиною статті, пунктом статті). В теорії кримінального права найбільш поширеною є думка, що вітчизняне кримінальне права стоїть на засадах так званої акцесорної теорії співучасті, відповідно з якою дії всіх співучасників кваліфікуються за нормою Особливої частини, яка вміняється виконавцю злочину.

Разом із тим, виконавець та інші співучасники далеко не завжди відповідають за однією і тією ж нормою Особливої частини. Вчинення ними одного і того ж злочину не обов’язково означає, що цей злочин передбачений однією і тією ж статтею кримінального закону. Від викладеного вище правила, про те, що кваліфікація всіх співучасників визначається кваліфікацією діяння виконавця злочину, допускаються відступи. Вони обумовлені пануванням у вітчизняному кримінальному праві принципу суб’єктивного вмінення та тим, що кваліфікація дій кожного учасника злочину носить індивідуальний характер.

Можливі ситуації, коли виконавець та інші співучасники, або кілька співвиконавців неоднаково усвідомлюють суспільно небезпечний характер своєї дії або бездіяльності. Таке усвідомлення може насамперед стосуватися наявності кваліфікуючих ознак посягання. Якщо певні обставини не охоплювалися виною особи, то вони, будучи обов’язковими ознаками складу злочину, не можуть бути враховані при кваліфікації її діяння. Так, підбурювач до вбивства жінки, яка завідомо для винного перебувала в стані вагітності, не повідомляє виконавцю про цю обставину, умислом останнього не охоплюється наявність цієї ознаки складу злочину, передбаченої п. 2 ч.2 ст. 115 КК. Очевидно, що виконавець злочину в силу положень, закріплених в ст.11 КК, не може нести відповідальність за цей вид умисного вбивства при обтяжуючих обставинах.

Також за різними нормами Особливої частини кваліфікуються діяння співучасників тоді, коли окремі з них допускають помилку у визначенні фактичних обставин справи. Відомо, що помилка впливає на оцінку дій лише тієї особи, яка її допустила і не може враховуватися при кваліфікації посягання інших співучасників. Так, в літературі описаний приклад крадіжки комп’ютера двома злодіями При цьому один із них, думав, що він належить державній організації, а отже вважав свої дії крадіжкою державного майна, вчиненим у значних розмірах, а на думку іншого комп’ютер був власністю громадянина, своє ж посягання він оцінював як крадіжку приватного майна, що завдала значної шкоди потерпілому. Оскільки при кваліфікації необхідно враховувати спрямованість умислу винного, то дії першого злодія були кваліфіковані як крадіжка, вчинена за попередньою змовою групою осіб (за ч.2 ст.185 КК), а другого - як крадіжка, вчинена за попередньою змовою групою осіб, та така, що завдала значної шкоди потерпілому (за ч.3 ст.185 КК). При цьому дії того з них, хто допустив помилку у визначенні об’єкта посягання, кваліфікуються як замах на вчинення того злочину, який він прагнув виконати.

Вчинення посягання з альтернативним чи неконкретизованим умислом також може бути підставою кваліфікації посягання окремих співучасників за різними нормами Особливої частини. У випадку вчинення закінченого злочину діяння всіх співучасників кваліфікуються з врахуванням фактично заподіяної шкоди і всі несуть відповідальність за однією і тією ж нормою Особливої частини. Коли ж злочин не завершений, і при цьому умисел одних співучасників неконкретизований або альтернативний, а інших - конкретизований або безальтернативний, а відповідальність в законі диференційована залежно від характеру та розміру заподіяної шкоди, то це впливає на кваліфікацію. Діяння тих співучасників, які беруть участь у незавершеному посяганні діючи з неконкретизованим чи альтернативним умислом, кваліфікуються за нормою Особливої частини, яка передбачає найменш небезпечний вид злочину. Співучасники ж, які вчиняють посягання з конкретизованим чи безальтернативним умислом, відповідають за нормою Особливої частини, яка передбачає фактично заподіяну шкоду.

За різними нормами Особливої частини співучасники несуть відповідальність і тоді, коли має місце ексцес в діях когось із них. Всі співучасники відповідають в межах змови, той же, хто допустив ексцес (не обов’язково виконавець, як про це переважно пишуть в літературі), несе відповідальність і за нормами, які передбачають такий ексцес.

Також за різними нормами Особливої частини кваліфікуються посягання співучасників тоді, коли має місце відхилення дії. Зрозуміло, що шкода, заподіяна «відхиленою дією» охоплюється умислом або необережністю лише тієї особи, яка виконувала таку дію. Тому лише виконавець злочину може нести відповідальність за злочини, вчинені в зв’язку з відхиленням дії.

Індивідуальні особливості, які характеризують особу певного учасника спільного злочину і впливають лише на його відповідальність, за загальним правилом не можуть враховуватися при кваліфікації дій інших співучасників (хоча це положення потребує конкретизації і буде висвітлене окремо). Тому статті Особливої частини, які передбачають врахування таких особливостей, інкримінуються лише певному співучаснику, і за ними не кваліфікується посягання інших учасників того ж самого злочину. Так, за ст.117 КК можуть бути кваліфіковані діяння лише матері новонародженої дитини, інші ж співучасники такого вбивства відповідають не за привілейований, а за простий чи кваліфікований вид вбивства. Не інкримінуються іншим співучасникам норми, які передбачають відповідальність з врахуванням повторності посягання, наявності рецидиву.

Нарешті, за різними нормами Особливої частини діяння співучасників можуть кваліфікуватися в зв’язку з тим, що одні з них досягли віку, з якого може наставати кримінальна відповідальність за злочин, вчинюваний у співучасті, а інші - ні.


 





Поделиться с друзьями:


Дата добавления: 2016-12-06; Мы поможем в написании ваших работ!; просмотров: 1687 | Нарушение авторских прав


Поиск на сайте:

Лучшие изречения:

Люди избавились бы от половины своих неприятностей, если бы договорились о значении слов. © Рене Декарт
==> читать все изречения...

851 - | 673 -


© 2015-2024 lektsii.org - Контакты - Последнее добавление

Ген: 0.012 с.