Поняття кримінально-правової кваліфікації набуде більшої чіткості, якщо розглянути його динаміку, показати, як вона розвивається в часі. В свою чергу це передбачає з’ясування того, які складові (стадії та етапи) включає цей процес. Тоді можна буде не лише уточнити зміст діяльності з кваліфікації, а й яскравіше показати її місце у процесі застосування кримінально-правових норм та відмежувати власне кваліфікацію від інших видів правозастосовної діяльності, уточнити понятійний апарат, що використовується тощо.
| Вихідні положення до визначення стадій та етапів кримінально-правової кваліфікації |
З'ясування того, з яких стадій та етапів складається кримінально-правова кваліфікація, у якій послідовності вони розташовані, має, як видається, здійснюватися з урахуванням наступних засад:
1) процес кримінально-правової кваліфікації не можна ототожнювати з процесом застосування кримінального закону. Кваліфікація - це лише частина застосування кримінального закону. В дещо спрощеному вигляді можна сказати, що застосування кримінального закону складається з двох головних дій - кваліфікації діяння та визначення його правових наслідків (переважно - призначення покарання);
2) між окремими стадіями та етапами кримінально-правової кваліфікації існує діалектичний взаємозв'язок. Їх відокремлення можливе лише у ході теоретичного аналізу. При кваліфікації ж на практиці окремі стадії та етапи "переплітаються" між собою, може мінятися їх послідовність, до певних стадій у ході кваліфікації доводиться повертатися неодноразово(
3) всі стадії кримінально-правової кваліфікації є рівноцінними, не можна виділяти стадій головних і другорядних, первинних і вторинних тощо;
4) кваліфікація повинна пройти всі стадії. Відсутність хоча б однієї із стадій свідчить, що процес кваліфікації не відбувався взагалі чи не є завершеним;
5) етапи кваліфікації мають виділятися в межах окремих її стадій. Інакше кажучи, стадії кваліфікації включають у себе етапи, які є віхами, рубежами, що відділяють одну стадію від іншої(
6) кримінально-правова кваліфікація - це діяльність, у ході якої вирішуються не лише питання матеріального кримінального права, але і процесу. Тому вона включає в себе як аналіз фактичних обставин справи, вибір правової норми так і обгрунтування кваліфікації (того, що має застосовуватися саме ця, а не якась інша правова норма) та її юридичне закріплення у процесуальних документах.
| Стадії, з яких складається процес кримінально-правової кваліфікації |
Можна сказати, що процес кваліфікації складається з таких стадій:
1. Вибір кримінально-правової норми (норм), які передбачають вчинене діяння.
2. Встановлення відповідності між юридично значущими фактичними ознаками діяння і ознаками, передбаченими законом (доведення того, що скоєне має кваліфікуватися саме за обраною нормою, а не за іншою, та що відсутні обставини, що усувають злочинність діяння).
3. Юридичне закріплення висновку про те, що вміненню підлягає конкретна норма (норми) (юридичне закріплення результатів кваліфікації).
В свою чергу названі стадії можуть бути поділені на етапи, аналізуючи які і можна розкрити зміст відповідних стадій. Співвідношення стадій та етапів кваліфікації, їх послідовність відображені на такій схемі:
| СТАДІЯ ВИБОРУ ПРАВОВОЇ НОРМИ |
| Етап впорядкування зібраних фактичних даних |
| Етап висунення версій кваліфікації |
| Етап розмежування складів діянь |
| Етап виявлення правової норми (норм), яка підлягає застосуванню |
| СТАДІЯ ВСТАНОВЛЕННЯ ВІДПОВІДНОСТІ МІЖ ОЗНАКАМИ ДІЯННЯ І НОРМОЮ |
| Етап доведення наявності ознак складу злочину |
| Етап визначення стадії вчинення діяння |
| Етап оцінки діяння, яке виконане спільно кількома особами |
| Етап оцінки діяння, яке передбачене кількома нормами |
| Етап оцінки суспільної небезпеки діяння |
| Етап визначення наявності обставин, що усувають злочинність діяння |
| СТАДІЯ ЮРИДИЧНОГО ЗАКРІПЛЕННЯ РЕЗУЛЬТАТІВ КВАЛІФІКАЦІЇ |
| Етап формулювання результатів кваліфікації |
| Етап мотивування кваліфікації |
| Понятя вибору правової норми |
Отже, кваліфікація починається з стадії вибору правової норми, яка передбачає діяння. Слід підкреслити, що мова повинна йти саме про "вибір" норми чи норм, з кількох існуючих, а не про її чи їх "відшукання" чи "встановлення". Адже у законодавстві існує лише одна єдина норма, розрахована на врегулювання даного випадку або кілька при сукупності злочинів. "Вибрати" - якраз і означає взяти щось потрібне, краще з наявного. Таким наявним виступає система чинних кримінально-правових норм. Не можна говорити, що у ході кваліфікації відбувається «пошук» норми. Так само неправильно вести мову про «встановлення» норми. Адже правова норма встановлена (закріплена в законі) ще до початку квалівфікації певного діяння.
| Етапи впорядкування фактичних обставин справи |
Стадія вибору правової норми в свою чергу складається з кількох етапів.
Перший етап полягає у впорядкуванні встановлених фактичних даних і виділенні із них тих, які мають значення для кваліфікації. При цьому відбувається формування юридично значущих конструкцій. Складність такої діяльності, як зазначав Б.А.Курінов, полягає в тому, що на початку розслідування кримінальної справи далеко не завжди відомо, які факти будуть мати кримінально-правове значення, а які - ні. Потрібно уточнити, що такий етап притаманний не лише початку розслідування, оскільки кваліфікація в повному обсязі, тобто, яка проходить всі стадії та етапи, здійснюється на всіх стадіях кримінального процесу.
Упорядкування фактичних даних передбачає, що самі такі дані вже зібрані у ході проведення дослідчої перевірки матеріалів, досудового слідства чи судового розгляду. Починається упорядкування отриманих даних із поділу їх на індиферентні для права (наприклад ті, що стосуються батьків винного, поведінки осіб, які не причетні до посягання) та юридично значущі. З них, у свою чергу, виділяються ознаки, які мають лише доказове значення та ознаки, що враховуються при вирішенні матеріально-правових питань. Останні поділяються на такі, які враховуються при вирішенні питань про звільнення від юридичної відповідальності, призначенні покарання та звільнення від нього та ті, що мають кваліфікуюче значення. Кваліфікуюче ж значення мають, головним чином, ознаки, які вказані у диспозиціях правових норм. Таким чином, можна констатувати, що передумовою упорядкування встановлених фактичних обставин справи є знання особою, яка здійснює кваліфікацію, усієї сукупності правових норм, розуміння меж правового регулювання, вміння розрізнити право і " не право".
Згодом, із ознак, що мають кваліфікуюче значення, розпочинається формування юридичних конструкцій, які використовуються у ході подальших дій по кваліфікації діяння. Це конструкції складу правопорушення: злочину, дисциплінарного правопорушення, адміністративного проступку, цивільного делікту, або ж конструкції складів діяння, вчиненого при обставинах, що усувають його злочинність, інших передбачених кримінальним законом діянь. Формування юридичних конструкцій здійснюється шляхом віднесення кожної з встановлених ознак до одного з елементів складу правопорушення: об'єкта, об'єктивної сторони, суб'єкта та суб'єктивної сторони.
У ході впорядкування фактичних обставин справи відбувається виділення із них тих, які зібрані у законному порядку. Дані, які отримані з порушенням процесуальних норм при кваліфікації, до уваги не приймаються. Відповідна інформація або ж "відкидається" взагалі, або ж перевіряється і процесуально закріплюється і після того може знову увійти в орбіту кваліфікації.
| Етап висунення версій кваліфікації |
Наступний - другий етап стадії вибору кримінально-правової норми полягає у висуненні версій кваліфікації - виявленні групи суміжних складів правопорушень (складів інших діянь) і норм, які можуть охоплювати скоєне, чи й однієї такої норми. Для цього з груп ознак, які належать до окремих елементів складу, виділяються ті, що характеризують конкретні діяння. При цьому особа, яка проводить дізнання, слідчий, прокурор, суддя можуть обмежитися відібранням ознак, характерних лише для якогось одного складу злочину, чи іншого правопорушення - якщо практичний досвід, інтуїція, сам "набір" встановлених ознак дозволяють зробити більш-менш однозначне припущення щодо того, яке саме посягання вчинено. Однак, такий підхід небезпечний, він може призвести до того, що поза увагою опиняться ознаки інших складів. Разом із тим, якщо серед можливих версій кваліфікації не буде висунута істинна, то вона і у подальших етапах та стадіях кваліфікації не буде фігурувати. А тим самим скоєне не буде кваліфіковане за нормою, яка насправді передбачає діяння. Висунення версій кваліфікації вимагає від особи, яка проводить дізнання, слідчого, прокурора, судді більш конкретного знання системи права. Тут потрібно вже знати типові юридичні конструкції, які утворюють окремі ознаки складу правопорушень.
Версії кваліфікації висуваються за певними ознаками Найчастіше "потрібні" норми знаходять за характером заподіяної шкоди (життю, власності, інтересам у сфері господарства), предметом (зброя, документи, наркотичні засоби), потерпілим (державний діяч, суддя, працівник підприємства) способом посягання (насильство, обман), спеціальним суб'єктом (службова особа, військовослужбовець). Тому при вивченні кримінального права важливе значення має виявлення системи кримінально-правовоих норм, групування таких норм не лише за об'єктом, але й за іншими ознаками.
У ході висунення версій кваліфікації відбувається перше порівняння фактичного і юридичного складів. При цьому формується один фактичний склад правопорушення (чи іншого передбаченого кримінальним законом діяння) і, як правило, кілька можливих юридичних складів, що відповідають виявленому фактичному складу.
| Етап розмежування складів діянь |
Третій етап стадії вибору правової норми полягає у розмежуванні юридичних конструкцій - складів діянь, які були створені у ході попереднього етапу. Насамперед, ця проблема виникає стосовно розмежування діянь, які відносяться до правопорушень. Воно відбувається, насамперед, за вертикаллю, тобто між окремими галузями права. Крім того, розмежування проводиться і за горизонталлю - між інститутами та нормами однієї галузі права. Здійснюється розмежування шляхом порівняння однойменних позитивних (тих, які потрібно встановити) або негативних (відсутність яких слід довести) ознак фактичного та юридичного складів правопорушень.
Врешті - решт можна сказати, що вибір норми здійснюється у ході розмежування правопорушень - шляхом послідовного "відкидання" тих ознак юридичного складу, які не відповідають виявленим ознакам фактичного складу правопорушення.
| Етап виявлення норми, яка підлягає застосуванню |
Нарешті, четвертий етап вибору правової норми - це виявлення однієї чи кількох (при сукупності) норм, які підлягають застосуванню. Як видно з вище викладеного, воно відбувається внаслідок розширення переліку правових норм, що можуть застосовуватися у ході висунення версій кваліфікації та наступного звуження цього переліку до однієї (чи кількох) норми у зв'язку з розмежуванням правопорушень, інших діянь.
Виявлення норми означає лише формальну відповідність фактичних і юридичних ознак діяння (фактичного і юридичного складу правопорушення). Воно відбувається з використанням лише конституюючих ознак посягання, названих у нормі Особливої частини кримінального закону, чи ознак діяння, вказаних у нормі Загальної частини. Для того, щоб констатувати, що скоєне є саме злочином (чи іншим правопорушенням) потрібно довести ще і наявність фактичних або сутністних ознак - відсутність малозначності посягання, а тим самим його суспільну небезпеку, відсутність ознак, що усувають злочинність посягання. Але це вже здійснюється на наступній стадії кваліфікації злочину.
Описаний процес вибору кримінально-правової норми стосується логічної послідовності дій. У практичній діяльності він часто здійснюється простіше, шляхом інтуїтивного вибору за однією чи кількома типовими ознаками, шляхом "узнавання" відповідної норми за аналогією з раніше кваліфікованими злочинами.
| Поняття встановлення відповідності між фактичними ознаками діяння і ознаками, передбаченими правовою нормою |
Ця стадія як вже вказувалося, також складається із кількох етапів. В їх ході відбувається доведення істинності кваліфікації, яка на попередній стадії проведена лише за формальними ознаками, підтвердження того, що вчинене посягання є саме злочином, та що відсутні передбачені законом обставини, що усувають суспільну небезпеку та протиправність діяння.
| Етап доведення наявності ознак складу злочину |
Отже, перший етап другої стадії кваліфікації діяння полягає у доведенні наявності ознак складу злочину. Він полягає у послідовному співставленні фактичних ознак посягання з ознаками злочину, передбаченими кримінально-правовою нормою. При цьому використовується юридична конструкція складу злочину. Відомо, що в теорії кримінального права прийнято виділяти двадцять ознак складу злочину (деякі автори називають двадцять одну ознаку - виділяючи як самостійну - емоційний стан особи, або ж дев'ятнадцять - ввважаючи, що причиновоий зв'язок становить не самостійну ознаку а є складовою суспільно-небезпечних наслудків), які розділені на чотири групи - елементи складу злочину. Жодна із конструкцій складів злочинів, передбачених нормами чинного КК України, не містить в собі всі двадцять ознак, звичайно, вона характеризується набагато меншою їх кількістю, які для даного складу злочину прийнято називати обов'язковими. У кримінально-правовій теорії та на практиці ознаки складу злочину прийнято аналізувати у певній послідовності, за елементами складу злочину. Починають з об'єктивних ознак (тих, що відносяться до об'єкта та об'єктивної сторони), а потім переходять до суб'єктивних ознак. Що ж до аналізу останніх, то загальновизнаної схеми не вироблено. Одні вважають, що спочатку належить доводити наявність ознак суб'єктивної сторони, а вже потім суб'єкта, інші ж навпаки, стверджують, що процес кваліфікації за суб'єктивними ознаками повинен починатися з встановлення ознак суб'єкта злочину, а вже потім ознак суб'єктивної сторони. Остання позиція видається більш вдалою, а аргументи, висунуті на її користь - переконливими. Адже, перш ніж говорити про психічне ставлення до вчиненого діяння та його наслідків, слід визначити чи є сама особа вину, мотив та мету дій якої ми визначаємо. Крім того, констатація того, що особа, яка вчинила діяння, не досягла віку з якого може наставати кримінальна відповідальність чи була неосудною, виключає саму постановку питання про її вину стосовно вчиненого діяння.
Послідовно проаналізувавши всі елементи та обов'язкові ознаки, які їх утворюють, можна зробити узагальнений висновок про наявність або відсутність складу конкретного злочину. Залежно від наявного "набору" ознак визначаються подальші дії щодо кваліфікації діяння.
| Етап визначення стадії вчинення діяння |
Відомо, що у статтях Особливої частини КК сформульовані ознаки закінчених злочинів, вчинених виконавцем. Тому відсутність у вчиненому всіх ознак складу злочину, передбаченого статтею Особливої частини КК, зовсім не означає, що скоєне не може кваліфікуватися за цією нормою, що відсутній склад злочину. Відсутність суспільно небезпечних наслідків, незавершеність діяння, описаних у нормі Особливої частини, за наявності всіх інших обов'язкових ознак складу злочину, може свідчити про те, що має місце не закінчений злочин, а готування до цього злочину чи замах на нього. Тому одним із етапів цієї стадії кваліфікації є оцінка скоєного посягання як закінченого чи перерваного на попередніх стадіях. На цьому етапі визначається має місце закінчений злочин, який кваліфікується лише за статтею Особливої частини, чи вчинене готування до злочину або замах на нього, які кваліфікуються з посиланням на відповідні частини ст.14 або 15 КК.
| Етап оцінки діяння, яке виконане спільно кількома особами |
Аналогічно проводиться оцінка посягання у випадку, коли у ньому брали участь дві чи більше особи, причому, у діяннях деяких з них відсутні всі ознаки складу злочину, описаного у статті Особливої частини КК. На цьому етапі визначається форма співучасті та вид співучасника і враховуються ці обставини при кваліфікації посягання. Якщо має місце співучасть у незакінченому злочині, то при кваліфікації враховується поєднання цих двох кримінально-правових інститутів.
| Етап оцінки діяння, яке передбачене кількома нормами |
Ще один з етапів цієї стадії кваліфікації полягає у вирішенні питань, пов'язаних із співвідношенням одиничного злочину та множинності злочинів. Насамперед, з'ясовується, чи є вчинений злочин одиничним, якщо так, то який його вид - простий чи складний (продовжуваний, триваючий, складений). Якщо має місце множинність злочинів, то визначається вид множинності, виясняється, чи потребують самостійної кваліфікації окремі прості злочини, які утворюють множинність, чи все охоплюється нормою, що передбачає відповідальність за множинність посягань.
| Етап оцінки суспільної небезпеки діяння |
Доведення відповідності фактичних і юридичних ознак посягання, або, як ще кажуть, підведення факту під закон - констатація того, що у вчиненому є всі обов'язкові ознаки складу злочину, далеко не завершує кваліфікації. Хоча, треба відзначити, що у юридичній літературі була висловлена й інша думка, про те, що кваліфікація злочину вичерпується встановленням відповідності конкретного діяння ознакам того чи іншого складу злочину, передбаченого законом. Однак, більш обгрунтованою слід вважати загальновизнану на сьогодні позицію, згідно з якою процес кваліфікації включає в себе і прийняття рішення по справі. Г.А.Лєвіцкій справедливо відзначав, що кваліфікація злочину не може зводитися до механічного процесу порівняння, співставлення і встановлення формального співпадіння чи неспівпадіння ознак діяння й тієї чи іншої кримінально-правової норми. Вона одночасно включає у себе і розкриття суспільно-політичної сутності вчиненого діяння і дійсного політичного змісту закону, що застосовується. Розкриття ж суспільно-політичної сутності посягання - це не що інше, як визначення характеру і ступеня його суспільної небезпеки. Воно охоплює і встановлення відсутності малозначності дії або бездіяльності. Відповідна оціночна діяльність становить, як вже відзначалося, окремий етап цієї стадії кваліфікації злочинів.
Відомо, що суспільна небезпека - це не якась самостійна ознака складу злочину, а риса, яка виражена у сукупності таких ознак. Разом із тим, далеко не всі ознаки складу злочину "формують" його суспільну небезпеку. Зокрема, не є ознаками, які визначають суспільну небезпеку посягання, такі, як причиновий зв'язок, загальні ознаки суб'єкта. І навпаки, серед ознак складу злочину можна виділити такі, які головним чином і визначають його суспільну небезпеку. Це - важливість об'єкта злочинного посягання, характер і розмір злочинних наслідків, спосіб, місце, час, обстановка, знаряддя вчинення злочину, форма вини, мотив та мета дій особи, ознаки спеціального суб'єкта.
Визначення суспільної небезпеки посягання у ході його кваліфікації можливе лише після того, як визначена кримінально-правова норма (норми), яка передбачає відповідальність за нього. Однак, саме по собі визначення норми кримінального закону ще не означає, що питання про суспільну небезпеку посягання однозначно вирішене. Відомо, що у кримінально правових нормах відображена типова суспільна небезпека певного посягання. А відповідні ознаки складу того чи іншого злочину містять ту "частину суспільної небезпеки", яка у сукупності достатня для визнання певного посягання злочином. Однак певна комбінація одних і тих же ознак складу злочину може змінювати суспільну небезпеку посягання у цілому. Так, крадіжка державного майна з проникненням у приміщення чи інше сховище на думку законодавця свідчить про те, що такі діяння є суспільно небезпечними і такими, за які повинна наставати кримінальна відповідальність навіть тоді, коли вартість викраденого менша трьох неоподатковуваних мінімумів доходів громадян. Тобто, суспільну небезпеку такої крадіжки визначають не стільки її суспільно небезпечні наслідки, скільки місце та спосіб вилучення майна.
Констатація того, що вчинена дія або бездіяльність формально містить ознаки злочину, але через малозначність не являє суспільної небезпеки, виключає кваліфікацію скоєного як злочину за певною статтею Особливої частини кримінального закону. Разом із тим, діяння не може бути визнане малозначним безвідносно до конкретної кримінально-правової норми. Немає малозначного посягання взагалі - є малозначна крадіжка, малозначна підробка документів, малозначне зберігання бойових припасів, тощо. Тому передумовою застосування ч.2 ст.11 КК є кваліфікація посягання за формальними ознаками за певною статтею Особливої частини КК.
| Етап визначення наявності обставин, що усувають злочинність діяння |
Наступний етап цієї стадії кваліфікації пов'язаний із доведенням того, що в скоєному наявні чи відсутні обставини, які усувають злочинність діяння. Потреба у цьому етапі кваліфікації виникає далеко не у всіх випадках, а лише тоді, коли серед фактичних обставин справи є ознаки необхідної оборони, крайньої необхідності, правомірного заподіяння шкоди при затриманні злочинця чи інших обставин, що усувають злочинність діяння.
Застосування відповідних інститутів Загальної частини кримінального права України передбачає вирішення питань кваліфікації і за статтями Особливої частини. Повинні кваліфікуватися як діяння осіб, які правомірно заподіюють шкоду, так і діяння тих осіб, проти яких застосована необхідна оборона, заподіяна шкода у стані крайньої необхідності чи у зв'язку з затриманням злочинця. Лише тоді, коли шкода в обстановці крайньої необхідності заподіяна для відвернення загрози, викликаної діями тварин, сил природи тощо кваліфікації потребують лише дії особи, яка заподіяла таку шкоду. Важливо відзначити, що дії осіб, які заподіяли шкоду при обставинах, що усувають злочинність діяння, кваліфікуються відповідними працівниками правоохоронних органів. Дії ж, що виступають підставою для необхідної оборони, крайньої необхідності, затримання злочинця, як суспільно небезпечні повинні оцінити самі особи, які правомірно заподіюють шкоду.
Констатація того, що має місце необхідна оборона, крайня необхідність чи затримання злочинця можлива лише після того, як буде встановлено наявність формальних ознак певного злочину, передбаченого конкретною статтею Особливої частини кримінального законодавства. Для необхідної оборони та затримання злочинця - це ознаки злочинів проти особи - вбивства, заподіяння тілесних ушкоджень, незаконного позбавлення волі. Для крайньої необхідності - крім вказаних наслідків, це також знищення чи пошкодження майна.
Відсутність у скоєному ознак будь-якого злочину, чи малозначність посягання виключає саму постановку питання як про необхідність застосування кримінально-правових заходів, так і про наявність обставин, що усувають злочинність діяння. Саме тому і є підстави виділяти цей етап кваліфікації як окремий.
| Поняття юридичного закріплення результатів кримінально-правової кваліфікації |
Встановлення відповідності між юридично значущими ознаками посягання і ознаками злочину, передбаченими законом, тобто обгрунтування (доведення) правильності вибору норми - це діяльність, яка відбувається у свідомості особи, яка проводить кваліфікацію. Вона ніяк не об'єктивується назовні, не відображається у документах, не тягне правових наслідків. Для того, щоб це сталося, потрібно, щоб кваліфікація пройшла свою третю стадію - стадію юридичного закріплення результатів.
| Етап формулювання результатів кваліфікації |
Етап формулювання результатів кваліфікації в процесуальних документах включає у себе, принаймні, три дії:
1) виклад фактичних обставин справи;
2) складання формули кваліфікації;
3) викладення формулювання звинувачення.
Виклад фактичних обставин справи полягає у формулюванні фактичного складу діяння. Тобто, з усіх встановлених по справі фактичних даних вибираються ті, які мають значення, враховуються при її вирішенні, виступають фактичною підставою застосування правової норми.
Формула кваліфікації - це вказівка на статті Особливої, а в певних випадках і Загальної частини кримінального закону, якими передбачене вчинене діяння, шляхом використання скорочених, умовних позначень. Вона становить собою сукупність цифрових та буквених позначень, які вказують на статті (а також їх частини та пункти) Загальної та Особливої частини кримінального закону, за якими кваліфікується діяння.
Формула кваліфікації, як і будь-яке скорочення, для того, щоб була зрозумілою і піддавалася розшифруванню, повинна складатися з дотриманням певних правил. Загальні вимоги до формули кваліфікації такі:
1) в ній має бути названий кримінальний закон, за яким кваліфікується діяння. Оскільки єдиним джерелом, в якому визначається злочинність і караність та інші кримінально-правові наслідки є тільки Кримінальний кодекс України, то обмежуються загальновідомим скороченим позначенням - КК. Враховуючи, що зараз має місце перехідний період, коли у конкретних справах інкримінується порушення як раніше чинного, так і нового кримінального законодавства України, в необхідних випадках потрібно вказувати, що скоєне кваліфікується за КК України 1960 чи за КК 2001 року;
