Актуальні проблеми сучасної української дитячої літератури.

План

1. Сучасний стан української дитячої літератури.

2. Українські письменники, що пишуть для дітей.

Варто назвати «Звірячу абетку», «М’яке й пухнасте», «Хто боїться зайчиків» Івана Андрусяка «Тьотя Бегемотя» Юрія Бедрика, «Історія одного поросяти» Івана Малковича, «Кумедну читанку» Марії Чумарної та серію творів Олександра Ільченка, виданих видавництвом «Грані-Т»: «Мандрівка дощинки», «Як Коник співати навчився», «Як крокодилу зуби лікували» та ін.

Цілком природно, що на Парнасі дитячаої літератури завжди займала почесне місце казка, і сучасне красне письмо для дітей – не виняток. Дітям пропонують казки на різний смак: сучасна казка (Зірка Мензатюк «Казочки-куцехвостики», «Київські казки»), казкове фентезі (Олександр Дерманський «Король буків, або Таємниця Смарагдової книги», Ніна Воскресенська «Руда Ворона», «Останнє бажання короля»), казкові пригоди (Леся Воронина «Прибулець із Країни Нямликів», Іван Андрусяк «Стефа та її Чакалка»), казка з історичним антуражем (Зірка Мензатюк «Таємниця козацької шаблі»), стилізація під народну казку (Марина Павленко «Півтора бажання, або Казки з Ялосоветиної скрині»). Чарівних країн, які відкривають сучасні письменники для дітей, стільки, що можна з повним правом видавати так званий український казковий атлас, де будуть зазначені і казкова країна на городі під повіткою із книжок Олександра Дерманського, і пурпурова планета Лесі Ворониної, і відкрита нею ж у стіні старого будинку Країна Нямликів, і королівства Ніни Воскресенської, і навіть цілком реальний сучасний Київ, свідченням чого стали «Київські казки» Зірки Мензатюк. Твори цієї письменниці з промовистим ім’ям дозволяють побачити диво повсюди, знайти казку скрізь: і у бабусиній скрині («Катрусині скарби»), і у народних святах («Макове князювання»), і у зміні пори року або днів тижня («Казочки-куцехвостики»), і у природі, яка нас оточує («Як до жабок говорити»). Фантастичне і реальне переплітаються у її творах так природно, що навіть не дивуєшся, коли у день Києва можна зустріти князя Кия з братами і сестрою Либіддю («Київські казки»), патріотично настроєний привид спонукає подружжя Руснаків знайти старовинну козацьку реліквію («Таємниця козацької шаблі»), а хлопчик Іванко не лише вірить у дива, але й творить їх сам («Чарівний Іванко»). «Дитина… сприймає світ як диво, не тримає зла. Цього потрібно повчитися і нам, дорослим. Дитячий письменник повинен більше бути дитиною, аніж пересічний дорослий. Ні, не треба розповідати вигадки. Слід говорити про важливі речі… Але високі цінності слід заховати глибоко та ретельно. Так, щоб маленький читач зміг сам їх усвідомити», – вважає письменниця. За повість «Таємниця козацької шаблі» Зірка Мензатюк у 2008 році отримала Премію Кабінету Міністрів України імені Лесі Українки за літературно-мистецькі твори для дітей та юнацтва.

Не втрачає дитячої щирості і молодий київський письменник Олександр Дерманський (1978 р.н.) Дилогію про вужа Ониська та його друзів можна вважати книжкою на виріст: якщо перша частина «Володаря Макуци» «На городі» – це ряд оповідань, які діти залюбки послухають з маминих або татових вуст на ніч, то друга – «Подорож до бабусі» – невеличка за обсягом, захоплююча пригодницька повість, яку дитина, навчившись читати, цілком в змозі подолати, і, нарешті, друга книжка дилогії «Бабуся оголошує війну» – чималий за обсягом твір з багатьма пригодами та глибокими думками, які здатен зрозуміти і малий читач. Та й інші твори письменника не розчарують ні дітей, ні дорослих, адже їх вирізняє напружений сюжет, яскраво виписані характери, добірна українська мова і щедрий гумор. Про що б не йшлося – про порятунок казкового Міста від Пітьми («Король буків, або Таємниця Смарагдової книги»), про дружбу дівчинки Соні та симпатичного чудовиська («Чудове чудовисько», «Чудове чудовисько в країні жаховиськ»), про незвичайні пригоди Лільки, Васька та Іванка під час канікул у карпатському лісі («Танок Чугайстра»), – автор непомітно вчить малих читачів найголовнішому: дружити і творити добро. На думку письменника, дітям не вистачає тепла й доброти, а дитяча книжка має гріти душу, бути світлою, веселою й цікавою.

До добрих друзів дитинства треба віднести і героїв Лесі Ворониної (1955 р.н.), що здобули заслужену любов малих читачів: суперагента Гриця Мамая, який однією лівою перемагає світове зло, дівчинку Олю та її кота Гарбузика, Олянку і Буцика з чарівної країни Нямликів, яка знаходиться у стіні сучасного будинку. Авторка «Суперагента ООО», «Таємниці Пурпурової планети», «Прибульця з країни Нямликів» впевнена, що дітей не потрібно ані розважати, ані виховувати. «Мій універсальний рецепт – їх треба любити! І якщо дітей любити, то вони будуть читати і розважатися, сприймати книжки і грати у розумні ігри, при цьому не перетворюючись на ігроманів». На думку письменниці, злочинцями стають ті люди, які в дитинстві не награлися досхочу. Граючись, Олянка та її чарівний друг, кмітливий і відважний Буцик, можуть перетворюватися на звичайних людей, оживляти іграшки, ставати невидимками. Разом вони мандрують в часі та просторі, захищають добро, допомагають слабшим та відновлюють справедливість там, де її порушено. Поруч з ігровими перипетіями є й досить серйозні. Наприклад, гість з Австралії Дмитрик, опинившись в Україні, прагне пізнати землю своїх предків. Динамічним сюжетом казки авторка постійно тримає читача в напрузі, у неї легка і органічна мова, що добре сприймається дітьми. Через гру, пригоди вони не лише вчаться оцінювати довкілля, але й будують свій власний світ.

До історичної тематики звертається у своїх останніх творах і класик української дитячої літератури Володимир Рутківський (1937 р.н). Його повісті і романи («Сторожова застава», «Сині Води», трилогія «Джури козака Швайки», «Джури і підводний човен» і «Джури-характерники») охоплюють значний період історії України – від часів Київської Русі до козаччини. Письменник звертається до маловідомих, а то й зовсім невідомих її сторінок, небезпідставно вважаючи, що українська історія нічим не гірша за російську або європейську.

Історичні романи Володимира Рутківського – це історична проза для дітей. Тому головними героями є не історичні постаті, а підлітки (Вітько Бубненко – Мирко із «Сторожової застави», Сашко, Тимко і Зейнулла із «Синіх Вод», Санько, Грицик, Демко Манюня, Телесик із «Джур»), які опиняються у центрі бурхливих подій і разом із читачами вчаться найголовнішому: приходити друзям на допомогу у важку хвилину, творити добро, любити і захищати рідну землю. «Неймовірність його характерників – не у химерності чи дивовижності їхніх вчинків і можливостей, а в надлюдській здатності любити людей і віддавати їм себе всього до крихти».

Іван Андрусяк (1968 р.н.) увійшов у літературу в 1990-х як член літературного угруповання «Нова дегенерація» разом зі Степаном Процюком та Іваном Ципердюком. Прихильник герметичного поетичного дискурсу, творча еволюція – від неомодерністських, декадентських мотивів ранньої творчості до символічно-асоціативного письма, витриманого в рамках неомодерного світовідчуття класичної поетичної форми. Виробив власну впізнавану поетичну манеру, базовану на метафоризмі. Починав писати як автор «дорослої» поезії – збірки «Депресивний синдром», «Отруєння голосом», «Часниковий сік», загалом десять. Учасник численних антологій і поетичних фестивалів. Тексти перекладалися англійською, німецькою, польською та вірменською мовами.

З 2005 року Іван Андрусяк звертається до дитячої літератури – в часописах, альманахах і антологіях друкуються вірші, які згодом увійшли до книжки «М’яке і пухнасте» (2010); а 2007 року виходить друком повість-казка для дошкільнят і молодших школярів «Стефа і її Чакалка». Дошкільнятам адресовані «Звіряча абетка» (2008) і «Зайчикова книжечка» (2008) – вірші й віршовані казки; а також повість-гра «Хто боїться Зайчиків» (2010), удостоєна першої премії літературного конкурсу «Золотий лелека». Дітям молодшого і середнього шкільного віку адресовані веселі пригодницькі повісті «Сорокопуди, або Як Ліза і Стефа втекли з дому» (2009) і «Кабан дикий – хвіст великий» (опублікована в журналі «Барвінок», листопад 2009 – лютий 2010); а старшокласників зацікавить книжка біографічних оповідань «Іван Андрусяк про Дмитра Туптала (св. Димитрія Ростовського), Григорія Квітку-Основ’яненка, Тараса Шевченка, Ніла Хасевича і Олексу Довбуша» (2008). Проте сам письменник «головним» своїм дитячим твором вважає невеличку повість «Дядько Барбатко сміється» (побачила світ 2008 року в книжці «Три дні казки»), в якій у формі поетичної казки оповідається дитині про тонкощі людських взаємин, про неповторність кожної людини у світі, про любов і біль, про глибинний зв’язок людини і природи, про красу і складність життя.

У першому прозовому дебюті – казковій повісті «Стефа та її Чакалка», автор вигадав Чакалку – казкову істоту, якою на Слобожанщині батьки лякають своїх неслухняних дітей: мовляв, вона прийде вночі, забере дитину в мішок і понесе в темний ліс. Саме так і відбувається з героями повісті, які потрапляють до казкової «школи чакалок і бабаїв», де їм дозволено робити все, що заманеться. Письменник описує ці сцени з гумором, проте головну увагу концентрує на дитячій психології, наголошуючи на тому, що добро й любов перемагають неодмінно, і завдяки їм дитина може навіть «перевиховати» казкове страшидло.

«Звіряча абетка» Івана Андрусяка – це досягнення як автора віршів, так і художника Ольги Гаврилової, яка оформила книжку дуже симпатичними звірятами. Поєднання літер абетки з тваринами дуже поширене, проте поетка не лише починає кожний вірш із відповідної літери, але й вдається до суто дитячих хитрощів запам’ятовування – добирає риму до назви в першому ж рядку: «Іхтіозавр прийшов на базар». Адже діти запам’ятовують римовані рядки-приповідки краще, аніж слова.

До престижного каталогу «Білі ворони» – 250 творів дитячої літератури із понад 40 країн світу, який щорічно складають експерти Мюнхенської бібліотеки, – увійшла книга Івана Андрусяка «Вісім днів із життя Бурундука».

Іван Андрусяк – один із найоригінальніших і найзапитаніших сучасних дитячих письменників. У нього особливий стиль письма і своє ставлення до життя. Наприклад, І. Андрусяк може заборонити своїм дітям вивчати твори зі шкільної програми, якщо вони, на його погляд, псують естетичний смак дитини.

Фірмовий рецепт батькам від Івана Андрусяка: «…Єдине, що ми, батьки, можемо робити системно й відповідально, – це привчати дитину до культури змалечку і власним прикладом. І до книжки, і до театру, і до живопису, і до музики. Завжди знаходити на це час, завжди виділяти на це в сімейному бюджеті стільки грошей, скільки змога. А якщо незмога – виділяти через «не можу». Пляшка горілки – це книжка, дві пачки цигарок – квиток у театр, пляшка пива – квиток у картинну галерею, а в бібліотеку чи на книжкову презентацію поки що навіть цього не треба... Рятуймося самі, ніхто інший нас не порятує».

Поради читачам від Івана Андрусяка: «Мислити! Шукати свою гармонію – і мислити. Бо коли ми перестаємо мислити – ми перестаємо жити».

Історичний жанр займає в літературі сьогодення гідне місце, і дитяча література не є винятком. А пригодницько-фантастично-детективні елементи, які зустрічаються в історичних книжках, роблять цей жанр для дітей ще привабливішим. При цьому репертуар історичної прози для юних досить різноманітний: історична трилогія (Володимир Рутківський «Джури козака Швайки», «Джури-характерники», «Джури та підводний човен»), висунута на здобуття Шевченківської премії, роман-жарт (Вадим Карпенко «Марко і Харко», «Перші синці»), пригодницькі романи (Олександр Гаврош «Неймовірні пригоди Івана Сили, найдужчої людини світу», «Пригоди тричі славного розбійника Пинті». Ці твори стали помітним явищем в українській дитячій літературі останніх років, заслужили любов читачів та схвальну оцінку критики.

Таким чином, уже кілька представлених вище постатей нашої літератури для дітей ілюструють активність письменників у цій галузі.

Література

Гнідець У. Про центр дослідження літератури для дітей та юнацтва // Програма міжнародного симпозіуму «Література. Діти. Час» 1–5 червня 2011 р. Львівський нац. ун-т ім. І. Франка: Львів, Тернопіль, Івано-Франківськ, 2011. – С. 42–44.

Дзюба Н. Дитяче читання в Україні: погляд бібліотекаря // Сучасні літературознавчі студії. Вип. 2. Дитина і світ: проблеми культурного діалогу: – К.: Вид. центр КНЛУ, 2005. – С. 42–50.

Мацевко-Бекерська Л. Наративна природа онтологічних пошуків дитячого тексту / Л. Мацевко-Бекерська // Іноземна філологія. Український науковий збірник. Вип. 119. – Л.: Львівський нац. ун-т ім. І. Франка, 2007. – С. 173–180.

Мовчан Р. Література для дітей та юнацтва в системі історії української літератури ХХ століття / Р. Мовчан // Література. Діти. Час: Вісник Центру дослідження літератури для дітей та юнацтва. Вип. 1. – Тернопіль: Навчальна книга – Богдан, 2011. – С. 12–17.

Папуша О. Дитина – світ – література: формат дослідження / О.Папуша // Сучасні літературознавчі студії. Вип. 2. Дитина і світ: проблеми культурного діалогу. – К.: Вид. центр КНЛУ, 2005. – С. 106–111.

Лекція № 13