Діяльність людини супроводжується забрудненням природних вод. що її оточують, – річок, озер, морів. Багато річок промислових районів нагадують стічні канави, майже повністю позбавлені колишньої іхтіофауни.
Під впливом господарської діяльності людини відбуваються порівняно швидкі незворотні типологічні зміни озер. Промислові відходи і каналізаційний стік, мінеральні добрива й пестициди, що змиваються з полів, насичують води озер, ставків і річок фосфором і азотом, що підвищує в них рівень продукційно-біологічних процесів, сприяє збідненню придонних шарів води киснем. Оліготрофні озера швидко еволюціонують в інший тип – евтрофні озера. Різко погіршується санітарний стан озерних вод. знижується їхня якість для цілей водопостачання, погіршуються умови існування цінних промислових риб, вимогливих до кисню.
Під впливом антропогенного чинника евтрофування озер спостерігається у багатьох районах Західної Європи і Північної Америки. Процес цей добре вивчено на прикладі озер Швейцарії і Північно-німецької низовини. Ознаки евтрофування багатьох озер Швейцарії наголошували вже з 1825 року (Россолімо). Різкий перехід від оліготрофного стану до евтрофного відбувся в 1890-1900 роках у Цюріхському озері. Пізніше, починаючи з 30-х років XX століття, процес евтрофування охопив одне з найбільших озер Європи – Боденське (Мільков).
Треба мати на увазі, що захисну бар’єрну роль від забруднення озер виконують чагарники макрофітів на мілководді, що затримують з’єднання азоту і фосфору.
Антропогенне евтрофування озер – один з аспектів проблеми перетворення речовини і енергії в ландшафті.
Евтрофування поверхневих вод – проблема світового значення. Заданими світової статистики, приблизно у 40-50% випадків "цвітіння" у воді накопичуються високі концентрації токсинів і алергенних речовин, які викликають загибель і захворювання у риб, птахів, тварин, людей. Проблема "цвітіння" води та пов’язаних з ним негативних супутніх явищ стає однією із соціально-екологічних проблем людства. В Основній (рамковій) Директиві ЄС 2000/60/ЕС райони питних водозаборів і водойми. які піддаються антропогенному евтрофуванню, віднесено до зон. які піші я гають особливій охороні, із суворішою регламентацією антропогенного навантаження.
В Україні споруджено 1157 водосховищ і 28.8 тис. ставків. Екологічний стан багатьох з них дуже складний.
Високий рівень територіальної концентрації екологічно небезпечних виробництв, велика розораність території країни за високої щільності населення, відсутність екологічного регулювання господарської діяльності впродовж десятиліть, недосконала водогосподарська політика призвели до дуже негативних екологічних наслідків. Майже повсюдно поверхневі води забруднено радіонуклідами, сполуками важких металів, азоту, нафтопродуктами, фекаліями, пестицидами, а екологічний стан водних об’єктів у багатьох регіонах країни в сучасних умовах характеризується як кризовий. За інформацією Департаменту гідрометслужби і моніторингу Мінприроди України, нині в Україні майже не залишилося водних об’єктів, які за екологічним станом належали б до «найкращої» категорії. До категорії «практично чисті» належать 15% водних об’єктів, до категорії «забруднені» – 60%. до категорій «брудні» і «дуже брудні» – 25%.
Згідно з даними МОЗ України, у водних об’єктах культурно-побутового використання кожна п’ята з відібраних проб не відповідає встановленим нормативам за хімічними показниками.
Антропогенне забруднення довкілля є причиною обмежень, а іноді і неможливості використання водних об’єктів з рекреаційною метою. Часто забруднення супроводжується інтенсивним розвитком у воді патогенних і потенційно патогенних мікроорганізмів. На території України періодично реєструють спалахи гострих шлункових інфекцій (гепатит А. холера, дифтерія).
Частка мінеральних речовин антропогенного походження, розчинених у поверхневих водах, збільшується з північного заходу на південний схід: від 2% у Поліссі до 43% у степовій зоні, зокрема в межах промислового Придніпров’я і Донбасу. Найбільше забруднювальних речовин надходить у водні об’єкти басейну Дніпра – 28%, Сіверського Дінця – 17%. Серед областей найбільше цих речовин припадаю на Донецьку – 35%, Луганську – 17% і Дніпропетровську – 12% (Маринич. Шишенко).
Найбільші водосховища в Україні створено на Дніпрі. Дністрі та в басейнах Південного Бугу. Сіверського Дінця та Інгульця.
Каскад Дніпровських водосховищ переважно забруднено азотом нітритним, сполуками важких металів. Крім того. Київське. Канівське, Кременчуцьке, Дніпродзержинське водосховища забруднено азотом амонійним: Кременчуцьке. Дніпродзержинське. Дніпровське. Каховське водосховища – фенолами; Дніпровське водосховище – нафтопродуктами. Спостерігається високе забруднення азотом нітритним. а також сполуками важких металів Київського (11 ГДК). Канівського (14-16 ГДК), Кременчуцького (11-15 ГДК) водосховищ. Внаслідок Чорнобильської катастрофи донні відклади Київського водосховища забруднено радіонуклідами. На формування гідрохімічного режиму Канівського водосховища впливають стічні води Києва. Найбільш забруднене з водосховищ Дніпровського каскаду – Дніпровське. Якість води у ньому нижча, ніж в інших дніпровських водосховищах.
Екологічні умови водосховищ Дністра дедалі більше ускладнюються під впливом стоків з полів і забруднених скидів хімічних підприємств. У водних об’єктах басейну Дністра наявне велике забруднення азотом нітритним (13-19 ГДК) біля Роздолу,
Галича; сполуками міді (80 ГДК) – Могилів-Подільського. цинку (11 ГДК) – Роздолу. марганцю (16-61 ГДК) – Роздолу. Могилін-Подільського.
Напружена екологічна ситуація склалася в басейні Південного Бугу, де спостерігається забруднення азотом амонійним (26 ГДК) біля Хмельницького, азотом нітритним (12-16 ГДК) Хмельницького. Первомайська; сполуками міді (50 ГДК). села Олександрівки. цинку (10-40 ГДК) та марганцю (56 ГДК) – біля Вінниці та села Олександрівки (Маринич, Шищенко).
Басейн Сіверського Дінця має найбільш забруднені водні об’єкти. Стоки хімічних. металургійних заводів, стічні воли шахт, тваринницьких ферм і господарсько-побутові стоки різних об’єктів забруднюють його води. Води забруднено легкоокисними речовинами, нафтопродуктами, фенолами, сполуками азоту та важких металів. Влітку за високої температури повітря активізується розмноження бактерій і в самій воді, і в мулі.
Особливо забруднено міські ставки. Гак, у ставках Алчевська в травні 2006 року індекс ЛКП (лактозопозитивноі. або кишкової, палички) був більше норми в 240 (!) разів, вміст сульфатів становив 639-942 міліграмів на літр за допустимих меж 500 міліграмів/л. а кількість виявлених у воді халіфатів (непрямих показників вірусного забруднення) в сотні разів перевищувала допустимі значення, наведені в СанПіНі. Все це свідчить про нагальну потребу переорієнтації на невідкладне вирішення гострих проблем водокористування у цих регіонах України.
Прагнення України у майбутньому відповідати вимогам Європейського Союзу в галузі природокористування передбачає перегляд її чинного природоохоронного законодавства та вдосконалення системи управління використанням та охороною вод і відтворенням водних ресурсів. Про зростання уваги держави до цих питань свідчить ухвалення Закону України про Загальнодержавну програму розвитку водного господарства.V’ 2988-111 від 17 січня 2002 року.
Загальнодержавна програма розвитку водного господарства передбачає:
ü забезпечення екологічно безпечного функціонування водосховищ, канатів та інших штучно створених водних об’єктів;
ü створення комплексної, загальнодержавної системи моніторингу водних ресурсів;
ü створення системи проведення екологічних експертиз та екологічного аудиту для оцінки впливу виробничих технологій та екологічних ситуацій на водні ресурси;
ü розроблення науково обґрунтованих рекомендацій щодо впровадження окремих режимів водокористування для природних та антропогенних угідь;
ü створення єдиної системи контролю за переміщенням небезпечних речовин;
ü створення геоінформаційної системи оцінки, прогнозування і моніторингу водних балансів у водозбірних басейнах з банком еколого-водогосподарської інформації;
ü виконання заходів зі збільшення видового різноманіття тваринного світу та рослинності у водних об’єктах, попередження евтрофування водойм;
ü виконання заходів з берегоукріплення, будівництва протиерозійних гідротехнічних споруд, захисних дамб та ін.;
ü розроблення і впровадження ефективної і суворої системи контролю за дотриманням правил користування водними об’єктами, режиму водоохоронних зон і прибережних смуг, дотриманням правил їх використання;
ü поліпшення екологічного стану водних об’єктів на основі басейнового принципу у підході до управління водокористуванням і охороною вод;
ü розроблення і затвердження на законодавчому рівні положень про басейновий принцип управління водокористуванням, охороною вод, відтворенням водних ресурсів та екологічним оздоровленням водних об’єктів;
ü впровадження взаємоузгоджених нормативно-методичних баз систем обліку, моніторингу та контролю за водокористуванням, охороною вод і відтворенням водних ресурсів.
Під час виконання Загальнодержавної програми розвитку водного господарства в 2002—2011 роках планується:
1) Збудувати та реконструювати 538.7 млн куб. м водосховищ, ставків, резервуарів, 643.6 км канатів.
2) Забезпечити екологічно безпечне функціонування Дніпровських і Дністровських водосховищ.
3) Упорядкувати мережі штучних водойм – 2373 об’єкти, у тому числі ліквідувати ті. що не відповідають ресурсним, екологічним і господарським вимогам.
4) Провести впорядкування ставків (розчищення від замулення, реконструкція гідротехнічних споруд)— 1733 об’єкти.
5) Виділити 1709.6 млн гривень на охорону водних джерел від забруднення та зменшення впливу радіаційного забруднення на стан водних об’єктів.
Поліпшення екологічного стану басейнів рік та якості питної води визнано пріоритетним напрямом державної політики України в гатузі охорони довкілля, використання природних ресурсів і забезпечення екологічної безпеки.
