Типологічні ландшафтні одиниці на водосховищах представлені типом ландшафту, типом акваторії і типом урочищ.
З типів ландшафту добре виражені два – мілководні і глибоководні ландшафти.
Мілководний тип ландшафту. За нижню межу мілководних ландшафтів у водосховищах. як і в озерах, приймають глибину 5 м за нормального підпірного рівня.
Не всі глибини мілководної зони водосховищ освоєні макрофіта.ми. Розвиток останніх тут гальмується великими коливаннями рівня водосховищ і низькою прозорістю води. У водоймищах з більш-менш стабільним рівнем води у вегетаційний період макрофіти проникають до 2-3 м і глибше. На камських (РФ) водосховищах в перші 2—3 року їх існування макрофіти траплялися на глибині до 3—4,5 м і навіть до 6 м (Матарзін, Сорокіна). Вивчення мілководь волзьких водосховищ виявляє, що їхня флора багатша за флору природних водоймищ відповідної площі (Екзериев). Це пов’язано зі своєрідністю середовища водосховищ, що суміщають водночас ознаки, властиві в одних місцях річці, в інших – озеру, ще в інших – болоту або водоймищу, що пересихає. Поясна рослинність добре виражена тільки на водосховищах з більш-менш стійким літнім рівнем. На водосховищах змінного рівня формуються оригінальні фітоценози, що характеризуються присутністю одночасно занурених, легководних і лугових рослин.
Акваторії завглибшки до 5 м вирізняються не тільки присутністю макрофітів. а й властивостями водних мас. які влітку тут добре прогріваються і під впливом хвилювання (перемішування) мають майже однакову температуру у всій товщі. У мілководдях відбувається основна акумуляція твердого річкового стоку. Збагачення вод детритом і мінеральними суспензіями створить на мілководдях потрібні передумови для розвитку органічного – рослинного і тваринного життя. На мілководдях розташовані нерестовища риб. Вони – прекрасні мисливські угіддя з водоплавною дичиною. Господарський інтерес становлять чагарники макрофітів.
Глибоководний тип ландшафту охоплює акваторії водосховищ з глибинами більш як 5 м за нормального підпірного рівня. У ставках цей тип ландшафту трапляється зрідка, а на рівнинних водосховищах займає невелику площу. Вища його питома вага у водосховищах гірських і передгірних районів. У глибоководних водосховищ Сибіру (Братське. Красноярське. Бухтармінське, Саянське. Усть-Кам’яногірське та ін.) висота підпору досягає 45-200 м. а середні глибини перевищують 30-35 м (Підліпський, Широков). У цих глибоких водосховищах влітку спостерігається – до 15-20° – термічне розшарування за глибиною.
Глибоководдя характеризуються накопиченням уздовж берегів продуктів абразії і замулюванням дна тонкозернистими наносами. Крім відсутності макрофітоз, глибоководний тип ландшафту відрізняється від мілководого кількісним і якісним складом фіто- і зоопланктону, бентосу, іхтіофауни.
Тип акваторії – наступна після типу ландшафту типологічна одиниця, відповідна типу місцевості наземних комплексів. Прикладом типу акваторії мілководних ландшафтів можна вважати "зону виклищовання" гідрологів, яка є річкою (навесні). озером (влітку), дельтою (восени, взимку).
Тип акваторії розпадається на систему типів урочищ. Урочища розрізняють за характером глибин (рельєфу дна), ґрунтів, угруповань рослинності і тваринного світу. Затоплене гирло балки або підводна грива, що вирізняється серед решти мілководдя хащами макрофітів. – приклади поширених урочищ.
Водосховище або ставок не тільки залежать від наземних ландшафтів, що оточують їх, а й своєю чергою самі чинять на них очевидну перетворювальну дію. Водосховища і берегова «зона дії» утворюють єдиний парагенетичний комплекс.
У великих рівнинних водосховищ "зона дії" може сягати чималої ширини, у гірських вона обмежується порівняно вузькою смугою. Плоїла, охоплена впливом Дублінського водосховища, приблизно рівна площі його акваторії – 4550 км: (Ретеюм).
«Зона дії» водосховища за характером і глибиною впливу на ландшафти ділиться на три смуги:
1) Смуга прямої геоморфологічної дії. Вона обмежується вузькою береговою територією, що піддалася абразивній переробці. До знов виниклих урочищ належать урвища, осипи, обвали.
2) Смуга прямої гідрогеологічної дії. її ширина визначається рівнем води у водосховищі і геологічною будовою узбережжя. На Рибінському водосховищі (РФ) в радіусі до 250 м від урізання глибина залягання ґрунтових вод безпосередньо пов’язана з рівнем водосховища і відбувається сильне, майже щорічне підтоплення. Ще далі, в радіусі до 1000 м від урізання, підтоплення спостерігається тільки в роки з високим рівнем водосховища (Ретеюм). У місцях підтоплення формуються нові низинно-болотяні комплекси.
3) Смуга кліматичного впливу. Ширина смуги і глибина кліматичного впливу залежать від площі і об’єму водосховища, а також його розташування в системі географічних зон.
Ширше і найглибше кліматичний вплив виявляється на рівнинних водосховищах з плоскими берегами.
Ставки
Ставки, маючи незначні розміри, є урочищем або групою урочищ відповідного типу місцевості наземних ландшафтів. Місцями вони настільки поширені, що стають характерними урочищами певних фізико-географічних районів.
Багато ознак, властивих ставкам, – розміри і морфологія, інтенсивність замулювання, характер заростання та ін.. – визначаються їхньою належністю до певного типу місцевості.
В умовах лісостепової і степової зон Російської рівнини різко різняться один від одного три типи ставків:
1) Улоговинні і видолинкові ставки плакорного і міжрічкового не дренованого типів місцевості характеризуються незначною глибиною і невеликими об’ємами води. Часто це копни – водоймища зі штучно поглибленими днищами.
2) Ставки схильного типу місцевості, що споруджуються в балках і верхів’ях долин. різняться великою глибиною і чималими об’ємами води. Тут незрідка поблизу дамб трапляються ділянки, які належать до глибоководного типу ландшафту.
3) Ставки заплавного типу місцевості, що мають своєрідний режим. Цe проточні і напівпроточні озера-ставки на маловодних річках, перегороджених дамбами. У Румунії система таких озер-ставків має назву «мостиште» (Арманд).
4) Особливість ставків як ландшафтних комплексів – їхня динамічність. Життя їх невіддільне від водозборів. Тому поглиблене вивчення ставків передбачає водночас і дослідження всієї водозбірної площі. Між водозбірними комплексами і ставком відбувається енергійний взаємообмін речовиною та енергією. Цей взаємообмін знаходить часткове віддзеркалення у водному балансі і балансі твердого стоку.
Складники водного балансу ставка – поверхневий стік + підземний стік + осідання = маса води водоймища + огорожа на господарські потреби + спуск через водозлив + випаровування + інфільтрація – повинні знайти у кожному конкретному випадку кількісні характеристики.
Внаслідок замулювання і заростання кожен ставок досить швидко переходить у новий тип ландшафту – низинне болото. Щоб запобігти цьому неминучому процесу, вдаються до періодичного осушення ставків і залишення їх під паром. Таке «омолоджування» ставків часто відбувається природним чином внаслідок проривання дамб або висихання в посушливі і малосніжні роки.
Надійний спосіб боротьби із замулюванням ставків – залісення їхніх берегів. Ставки. оточені лісовими смугами, замулюються вчетверо-вдесятеро разів повільніше, аніж польові ставки (Мільков та ін.). Залісення берегів і епізодичне природне «омолоджування» призводять до того, що навіть невеликі ставки можуть існувати багато десятків років. Такі, наприклад, Верхньохорольський. Новохорольський і деякі інші ставки в Кам’яному степу (Воронезька обл., РФ) створено ще 1895 року.
Ставки, як і великі водосховища, не тільки залежать від навколишніх наземних ландшафтів, а й самі впливають на них. утворюючи системи парагенетичних комплексів. Нижче за дамбу внаслідок просочування води незрідка виникають осоково-очеретяні болота. У результаті підпору ґрунтових вод у верхній частині ставків утворюються низинні болота. мезофілові луки, іноді солонці. На схилах балок поблизу дамби активізуються обвальні пронеси. Розмивання водозливу у весняну повінь або під час злив слугує причиною появи нижче дамби донних ярів, що швидко ростуть.
Ставки залишають слід у ландшафтах і після того, як припиняють своє існування. У лісостеповій і степовій зонах Російської рівнини далеко не рідкісне явище в сухих балках задерновані, прорвані дамби з чашоподібним розширенням попереду – місцезнаходження колишнього ставка.
4. Супутні водні комплекси
До супутніх водних комплексів належать антропогенні озера. Вони на відміну від ставків не створюються спеціально, а виникають попутно, деколи несподівано для самої людини, у зв’язку з різними видами господарської діяльності.
Досить звичайні антропогенні озера в кар’єрно-відвальному типі місцевості.
Тут вони представлені двома типами – донно-кар’єрними і відвальними. У живленні і тих і тих можуть брати участь і підземні, і поверхневі води. Відомі озера також в улоговинах промислового карсту.
Окремий випадок утворення антропогенного озера трапився в околицях Стрия (Прикарпаття). 1951 року тут під час проходження газової свердловини стався викид метану. Факел, що спалахнув, загасили, а на місці бурової утворилася улоговина діаметром понад 200 і завглибшки до 25 м. Улоговина скоро заповнилася водою, і через деякий час у озері, що виникло, з’явилася риба.
